19 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4805/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області нарахувати та виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Позов обґрунтований тим, що позивач є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, та 24 лютого 2025 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку до ГУ ПФУ у Волинській області, яким 06 березня 2025 року прийнято рішення про призначення пенсії за віком. Однак надалі ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 25 березня 2025 року №032350027155 про відмову у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.
ОСОБА_1 не погоджується з таким рішенням ГУ ПФУ в Харківській області й зазначила, що вона має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а підставою видачі їй відповідного посвідчення є факт проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що становить більше трьох років, підтверджено довідкою виконавчого комітету Колківської селищної ради від 17 квітня 2024 року №393, яка є чинною та не відкликана суб'єктом її видання.
На переконання позивача, вона має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, зокрема, з урахуванням початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки) у зв'язку із проживанням з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року у зоні гарантованого добровільного відселення.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву не визнав позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.29-31). В обґрунтування цієї позиції вказав, що засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській було визначене уповноваженим органом на розгляд заяви ОСОБА_1 від 24 лютого 2025 року. За результатом розгляду документів, які були надані позивачем до заяви, обчислений період проживання (роботи) в зоні безумовного (обов'язкового) добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 06 місяців 04 дні, що є недостатнім для набуття права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 позовні вимоги також заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.46-49), зазначивши, що заява ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності опрацьована з прийняттям ГУ ПФУ в Харківській рішення від 25 березня 2025 року №032350027155 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки станом на 01 січня 1993 року період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років не підтверджено: з 28 жовтня 1986 року по 24 липня 1987 року вона навчалася, а з 27 липня 1987 року по 15 січня 1990 року працювала у місті Луцьку, яке не належить до території радіоактивного забруднення.
Відповідач 2 вважає, що оскільки предметом спору є рішення саме ГУ ПФУ в Харківській, то позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
У відповіді на відзив позивач підтримала доводи позову (а.с.34-37, 41-43), наголосивши, що у період з 01 січня 1986 року по 15 січня 1990 року була зареєстрована та проживала в селі Чорниж Волинської області, що підтверджено довідкою виконавчого комітету Колківської селищної ради від 17 квітня 2024 року №393, у зв'язку із чим їй видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 56 років звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, що не є спірним.
З наявного у справі рішення від 06 березня 2025 року №032350027155 вбачається, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 22 лютого 2025 року на підставі заяви від 24 лютого 2025 року (а.с.11).
ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 25 березня 2025 року №032350027155, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку за її заявою від 24 лютого 2025 року з тих підстав, що період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року становить менше трьох років (6 місяців 4 дні). До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання у Луцькому професійно-технічному училищі з 28 жовтня 1986 року по 24 липня 1987 року та період роботи на Луцькому шовковому комбінаті з 27 липня 1987 року по 15 січня 1990 року, оскільки місто Луцьк не належить до території, що зазнала радіоактивного забруднення (а.с.10).
Листом ГУ ПФУ у Волинській області від 01 квітня 2025 року №0300-0401-8/21659 (а.с.13) повідомлено про необхідність повернення зайво виплачених сум пенсії.
Рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 і є предметом оскарження.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
З положень статті 55 Закону №796-XII слідує, що умовами призначення пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, є: наявність відповідного страхового стажу (з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років), зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23, від 16 жовтня 2024 року у справі №140/14380/23).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При вирішенні спору суд враховує, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі мінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відповідно до пункту 2.22 розділу II Порядку №22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
З наведеного слідує, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території, що потребує підтвердження документами, перелік яких наведено у підпункті 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1.
Оцінюючи доводи сторін, суд зазначає, що ОСОБА_1 народилася в селі Чорниж Маневицького району Волинської області, що видно з відомостей паспорта громадянина України (а.с.7).
Довідкою виконавчого комітету Колківської селищної ради Чорнижівського старостинського округу від 17 квітня 2024 року №393 (а.с.12) стверджується, що ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована у селі Чорниж Волинської області з 01 січня 1986 року по 15 січня 1990 року; підстава видачі - погосподарська книга №5, особовий рахунок № НОМЕР_1 за 1986-1990 роки.
Село Чорниж Маневицького району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, про що їй 02 квітня 1993 року видано посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 3) (а.с.9).
Виходячи зі змісту спірного рішення та відзивів на позовну заяву, відповідачі заперечують можливість проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 28 жовтня 1986 року по 24 липня 1987 року під час навчання у Луцькому професійно-технічному училищі та у період з 27 липня 1987 року по 15 січня 1990 року під час роботи на Луцькому шовковому комбінаті, тобто у населеному пункті (місто Луцьк), який не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд з цього приводу зауважує, що позивач надала довідку органу місцевого самоврядування від 17 квітня 2024 року №393 про зареєстроване місце проживання в селі Чорниж Волинської області, зокрема, з 26 квітня 1986 року по 15 січня 1990 року. Жодних зауважень щодо дійсності довідки Пенсійний орган не висловлює; належні докази проживання позивача у цей період в іншому населеному пункті відсутні, а отже відповідачами не може заперечуватися можливість позивача приїжджати від місця навчання/роботи до місця проживання (населені пункти знаходяться в межах однієї області).
Поряд з тим суд повторює, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , тоді як згідно із абзацом восьмим пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Верховний Суд у постановах від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23 виснував, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), умовою видачі якого було факт проживання або роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, дає підстави для зменшення пенсійного віку у загальному порядку - на один рік за кожних два роки проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
У цій справі докази про анулювання (скасування) посвідчення серії НОМЕР_2 відсутні.
Суд зазначає, що місце роботи/навчання та місце реєстрації особи може не співпадати. Однак надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено. За відсутності безпосередніх доказів, які спростовують факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (згідно з довідкою органу місцевого самоврядування - з 26 квітня 1986 року по 15 січня 1990 року), доводи відповідачів ґрунтуються на припущеннях.
Таким чином, враховуючи у сукупності наявність посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, факт реєстрації та проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років підтверджено належними та допустимими доказами - документами, які визначені підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1. Доказів на їх противагу відповідачі суду не надали.
Враховуючи довідку від 17 квітня 2024 року №393, позивач, яка має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, має право на застосування початкової величини для зниження пенсійного віку (на 3 роки), оскільки проживала у селі Чорниж Волинської області з 26 квітня 1986 року, а зважаючи на період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, пенсійний вік підлягає зменшенню на один рік за кожні 2 роки проживання/роботи. Позивач звернулася із заявою про призначення пенсії у віці 56 років та вона має право на зменшення пенсійного віку на 4 роки (3 - початкова величина та ще 1 рік за два роки проживання).
Обчислений органом Пенсійного фонду страховий стаж становить 37 років 8 місяців 8 днів (є достатнім).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є безпідставним. При цьому відповідачами не обґрунтовано причин повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24 лютого 2025 року ГУ ПФУ в Харківській області після того, як пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку позивачу була призначена з 22 лютого 2025 року і виплачувалася на підставі рішення від 06 березня 2025 року №032350027155 (а.с.11).
З огляду на встановлені обставини та правове регулювання спірних правовідносин наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155, оскільки внаслідок його прийняття порушено право позивача на пенсію.
Скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 матиме наслідком відновлення дії рішення від 06 березня 2025 року №032350027155 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки відсутні докази його скасування у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області є суб'єктом, який здійснюватиме виплату призначеної пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.
За обставин цієї справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, про який просила позивач, - зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області провести з 22 лютого 2025 року нарахування і виплату пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивач просила стягнути понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Відповідач 2 заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, вважає заявлений розмір витрат завищеним, а позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час (а.с.46-49).
На підтвердження витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, позивачем надано суду договір про представництво та надання правових послуг 06 травня 2024 року №16 (а.с.15), калькуляцію вартості послуг від 04 червня 2025 року (а.с.38), акт приймання-передачі виконаних робіт від 04 червня 2025 року (а.с.39), платіжну інструкцію від 08 травня 2025 року (а.с.17).
Так згідно з калькуляцією вартості послуг від 04 червня 2025 року розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 2000,00 грн за такі надані адвокатом Пікуном Б.І. послуги: зустріч, консультація клієнта, дослідження документів, вивчення нормативної бази та узгодження правової позиції, виготовлення копій документів підготовка та подання позовної заяви до адміністративного суду (5 год) - 1500,00 грн, представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції (відповідь на відзив, додатки до договору, виготовлення копій документів) (2 год) - 500,00 грн. Платіжна інструкція від 08 травня 2025 року підтверджує оплату послуг.
Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), обсяг наданих адвокатом послуг (складення позовної заяви, відповіді на відзив), виходячи із принципів обґрунтованості їх розміру, зважаючи на зазначення в калькуляції вартості послуг від 04 червня 2025 року послуг (зустріч, консультація клієнта, дослідження документів, вивчення нормативної бази та узгодження правової позиції, виготовлення копій документів, підготовка та подання позовної заяви), які по суті дублюють одна одну та зводяться до підготовки та подання позовної заяви (при цьому включаючи окремі дії, які не є видами правової допомоги - виготовлення копій документів, подання позовної заяви до суду), суд дійшов висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 08 травня 2025 року №36, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.20).
Оскільки права позивача були порушені саме рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача судові витрати у сумі 2711,20 грн (1211,20 грн - витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, та 1500,00 грн - витрати на правничу допомогу).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 22 лютого 2025 року нарахування і виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у сумі 2711,20 грн (дві тисячі сімсот одинадцять грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк