Справа №: 627/307/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2013/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
23 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю захисника ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самого обвинуваченого ОСОБА_7 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Холодногірського районного суду м.Харкова від 26.08.2025, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, тобто до 23.10.2025 включно, без визначення застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання ним покладених на нього обов'язків.
Зазначає, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Просить врахувати, що він співпрацював зі слідством і не затягував розгляд справи; викликав потерпілим швидку допомогу та поліцію, дочекався їхнього приїзду; виплатив потерпілим грошову компенсацію.
Зауважує, що потерпілі самі спровокували його на вчинення таких дій, що було визнано потерпілою стороною в суді першої інстанції.
Обвинувачений зазначає, що він має дружину та неповнолітню дитину.
Крім того, звертає увагу на тривалий термін тримання під вартою, який складає вже 3 роки та 4 місяці.
Таким чином, робить висновок, що суд першої інстанції не врахував фактів, які цілком обґрунтовують можливість застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні за допомогою відеоконференції брала участь захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Обвинувачений та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Від прокурора та обвинуваченого жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі вони також не наполягали.
Беручи до уваги вищевказане, враховуючи вимоги ч.4 ст.405 КПК України, а також те, що захисник не заперечувала проти розгляду апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого та прокурора, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності вказаних осіб, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, думку захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.13 ч.2 ст.115 КК України, які відповідно до ч.6 ст.12 КК України є особливо тяжкими злочинами. Санкція ч.1 ст.115 КК України передбачає покарання від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі, а санкція ч.2 ст.115 КК України від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії, направлені на переховування від суду.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, має незняті і непогашені судимості, неодружений, офіційно непрацевлаштований, міцних соціальних зв'язків не має, враховуючи те, що ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та на даний час обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень та продовжить свою кримінально-протиправну діяльність.
У зв'язку з цим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що існують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Крім того, судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, але з урахуванням даних, які його характеризують, тяжкості злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, було зроблено вмотивований висновок про те, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Як вбачається з клопотання, прокурор аргументував необхідність продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою, вказав, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, надав оцінку протиправності дій, скоєних останнім, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, характеризуючим особу обвинуваченого відомостям та навів підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу, що повністю спростовує апеляційні доводи обвинуваченого.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, а також їхньої тяжкості та спрямованості проти життя і здоров'я особи, що, відповідно до Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності забезпечення високих стандартів захисту прав та інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що він має дружину та неповнолітню дитину колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини існували на час подій, які йому інкримінуються, і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченого при вчиненні протиправних діянь.
Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Що стосується посилання обвинуваченого на незаконність продовження застосування щодо нього запобіжного заходу через необґрунтованість його обвинувачення у вчиненому, оскільки його дії були спровоковані потерпілими, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Крім того, в апеляційній скарзі обвинувачений посилається на співпрацю зі слідством, невчинення дій щодо затягування розгляду справи, виклик швидкої допомоги та поліції потерпілим, а також виплату грошової компенсації. Однак ці обставини не підлягають оцінці під час оскарження ухвали про продовження запобіжного заходу, але будуть враховані судом першої інстанції при винесенні остаточного рішення у справі.
Інші доводи обвинуваченого колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід як тримання під вартою.
Щодо посилання обвинуваченого на те, що він вже тривалий час тримається під вартою слід зазначити наступне. Колегія суддів, дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.
Проте, враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на домашній арешт.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст.176-206, ст.ст.392,393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, ч.4 ст.422-1, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Холодногірського районного суду м.Харкова від 26.08.2025 про продовження щодо обвинуваченого за ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.13 ч.2 ст.115 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 23.10.2025 року включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду даної справи в суді, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низький рівень організації судочинства суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4