Рівненський апеляційний суд
Іменем України
18 вересня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/10300/22
Провадження № 11-кп/4815/640/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.1 ст.255-2, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України,на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42021180000000025 від 17.02.2021 року, -
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 та продовжено, зокрема, щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 12 жовтня 2025 року. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду від 14 серпня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту з 21:00 год. до 06:30 год. за адресою: АДРЕСА_1 ..
Вказує, що ухвала суду першої інстанції є упередженою, необґрунтованою, невмотивованою, прийнятою з порушенням норм кримінального процесуального закону у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що судом безпідставно взято до уваги ризики, зазначені прокурором у клопотанні, оскільки ним не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити ОСОБА_6 належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам. Наголошує, що обвинувачений заперечив проти задоволення клопотання прокурора та вказав про наявність в нього матері та сестри, тому просив обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та визначити заставу в розмірі 100 тис грн., яку погоджується зарахувати на користь ЗСУ. Зауважує, що оскільки слідчі ізолятори не займаються господарською діяльністю, тому можливості заробити кошти в ув'язнених вкрай обмежені, у зв'язку з чим вважає за можливе визначити заставу в розмірі 100 тис грн..
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення та просив залишити рішення суду без змін, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення стосовно обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, згідно з матеріалами справи, обвинуваченому інкримінується те, що будучи членом злочинної організації, створеної ОСОБА_8 на території ДУ «Городищенська ВК (№96)», виконуючи відведену йому роль, вчинив з іншими особами ряд особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, предметом яких були наркотичні засоби та психотропні речовини: метадон 1,0644 г, бупренорфін 0,0136 г, PVP 0,4412 г, амфетамін 2,0782 г, канабіс 161,009 г та МДМА 0,4481 г, концентрат з макової соломки (екстракційний опій) 0,5947 г..
Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які, в разі доведення його вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того встановлено, що місце проживання обвинуваченого розташоване в м. Черкаси, яке територіально віддалене від м. Рівне, що свідчить про високий рівень існування встановленого ризику, оскільки його неприбуття в судові засідання може призвести до затягування розгляду справи.
Так, обвинувачений під час апеляційного розгляду вказав, що в разі зміни запобіжного заходу він може залишитись проживати в м. Рівне, однак доказів про наявність житла, де б він проживав, чи договору оренди житла в м. Рівному останнім чи його захисником колегії суддів надано не було, що свідчить про необґрунтованість його доводів.
Також, на думку апеляційного суду, доведеним є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому він обвинувачується, оскільки ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, на даний час йому інкримінується вчинення особливо тяжких злочинів у складі злочинної організації, скоєних під час відбування покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, легальних доходів не має, оскільки тривалий час перебуває під вартою, що вказує на можливість продовження ним злочинної діяльності з метою отримання доходів.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів не ігнорує інші аргументи, які наводяться стороною захисту на користь обвинуваченого, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі. Тому обставини, на які посилається апелянт, жодним чином не зменшує тих ризиків, які встановив місцевий суд та не можуть на даному етапі бути підставою для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Також при постановленні ухвали суд, з врахуванням вимог ч.3 ст.183 КПК України, визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який, на думку суду, достатньою мірою зможе гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення суду без зміни.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що розгляд даного кримінального провадження триває вже значний період часу та загальний строк перебування обвинуваченого під вартою також значний. Вказані обставини є несумісними з ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому повинні бути враховані судом, у провадженні якого на даний час перебуває справа.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2025 року про продовження, зокрема, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.1 ст.255-2, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42021180000000025 від 17.02.2021 рокузалишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3