Справа № 2-1876/11
Провадження № 4-с/161/87/25
22 вересня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участі секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області та зобов'язання вчинити дії,
28 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області та зобов'язання вчинити дії.
Свою скаргу обгрунтовує тим, що в провадженні Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області правонаступником якого є Західне міжрегіональне управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській і області Відділ примусового виконання рішень перебувало на виконанні ВП № 31116929 (без ідентифікатора доступу) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за виконавчим листом виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області № 2-1876/11 від 03.09.2011 за кредитними договорами в розмірі 8 810 689,94 грн., 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат ІТ3 розгляду справи, а всього 1820,00 грн., по 910,00 грн. з кожного.
30.07.2025 року боржник звернувся до ДВС, з заявою про зняття арештів з вище зазначених рахунків, мотивуючи це тим, що відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 07.09.2016 року у справі № 5004/933/12 ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом, затвердження звіту ліквідатора, з виключенням його з ЄДРЮОФОП та ГФ, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції на час винесення ухвали), є підставою вважати, що зобов?язання боржника перед кредиторами є погашеними.
05.08.2025 року боржник отримав відповідь ДВС від 05.08.2025 року з відмовою в знятті арешту в силу приписів ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає бездіяльність органів виконавчої служби незаконною, просить скасувати накладений на майно боржника ОСОБА_1 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області 08.02.2012 року у виконавчому провадженні № 31116929.
Від представника скаржника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, вимоги за скаргою підтримує.
Представник Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області подав заяву про розгляд скарги за його відсутності, просив відмовити в задоволенні скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебувало на виконанні ВП № 31116929 (без ідентифікатора доступу) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за виконавчим листом виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області № 2-1876/11 від 03.09.2011 за кредитними договорами в розмірі 8 810 689,94 грн., 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат ІТ3 розгляду справи, а всього 1820,00 грн., по 910,00 грн. з кожного.
За вказаним виконавчим провадженням № 31116929 державним виконавцем 10.02.2012 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( з накладенням арешту на майно боржника).
Як вбачається з листа начальника Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області29.12.2012 державним виконавцем за виконавчим провадженням № 31116929 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, із змінами), у зв'язку із визнанням боржника банкрутом згідно постанови Господарського суду Волинської області від 08.08.2012 № 5004/933/12. Паперові матеріали виконавчого провадження № 31116929 знищено після закінчення строку їх зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.7 частини 1 статті 49 Закону України « Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.
Згідно ч.1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
При цьому, приписами частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено мету накладення арешту, а саме: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Належними та допустимими доказами підтверджено, що рішення суду на примусовому виконанні не перебуває, виконавче провадження в межах якого було накладено арешт завершено провадженням, арешт майна протягом тривалого часу продовжує бути чинним, що позбавляє власника на власний розсуд розпоряджатися належним йому майном.
У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Як передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
В силу Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року №606-ХІV) у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму ВССУ №5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Таким чином, накладення арешту та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна обмежує права позивача як власника, щодо вільного розпорядження вищевказаним майном.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для арешту майна, враховуючи конституційний принцип непорушності права власності особи, права заявника існуванням арешту на належне йому на праві власності майно порушені, а тому підлягають судовому захисту шляхом зняття арешту з нерухомого майна.
Згідно ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
З врахуванням наведеного, скарга ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області та зобов'язання вчинити діїпідлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 260, 450, 451 ЦПК України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області скасувати арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_1 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області 08.02.2012 року у виконавчому провадженні № 31116929.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту ухвали 23 вересня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Філюк Т.М.