(заочне)
Справа №439/968/25
Провадження № 2/439/478/25
15 вересня 2025 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області
у складі:
головуючого-судді: Петейчука Б.М.,
за участі: секретаря
судового засідання: Ковальчук Н.І.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалив таке рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» звернувся до Бродівського районного суду Львівської області зі позовними вимогами до відповідача: ОСОБА_1 , в яких просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» заборгованість за кредитними договорами позики в розмірі 41 914 (сорок одна тисяча дев'ятсот чотирнадцять) гривень 60 копійок.
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач зазначає, що 13 квітня 2024 року між ОСОБА_1 , як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит», як позикодавцем було укладено кредитний договір за № 00-9720184, відповідно до якого позичальник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умови про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставив електронний цифровий підпис, із урахуванням вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором позики позикодавець виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених Договором та в межах обумовленого предмета договору. Проте позичальник, який зобов'язався повернути кредитні кошти, не надав своєчасно позикодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов'язанням.
Позивач мотивує, що взяті на себе зобов'язання за Договором позичальник належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 41 914 (сорок одна тисяча дев'ятсот чотирнадцять) гривень 60 копійок., з яких: 14 300 (чотирнадцять тисяч триста) гривень заборгованості за тілом кредиту, 27 614 (двадцять сім тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок заборгованості за відсотками.
Позивач акцентує, що право грошової вимоги за договором кредиту за номером: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року за договором факторингу №21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року перейшло від ТзОВ «Макс Кредит» до ТзОВ «ФК «Ейс».
Відтак, позивач із метою належного та повного виконання зобов'язання просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за вказаними кредитним договором
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.
23 травня 2025 року - відкрито провадження у справі.
Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів, із моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, подати відзив на позовну заяву.
Позивач у судове засідання участь свого представника не забезпечив. Від представника позивача: Полякова Олексія Володимировича надійшла до суду заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити. Просив про заочний розгляд справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, зі згоди позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 Цивільного процесуального кодексу України.
За правилами норми частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося
Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Доказами у справі встановлено, що 13 квітня 2024 року між ОСОБА_1 , як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит», як позикодавцем було укладено кредитний договір за номером: 00-9720184, відповідно до якого позичальник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умови про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставив електронний цифровий підпис, із урахуванням вимог Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджено наявним у матеріалах справи договором кредитування.
Право грошової вимоги за договором кредиту за номером: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року за договором факторингу №21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року перейшло від ТзОВ «Макс Кредит» до ТзОВ «ФК «Ейс», що підтверджується відповідним договором, актом приймання передачі та реєстром позичальників.
Окрім цього, позивачем надано суду на дослідження розрахунок заборгованості за кредитним договором №: 00-9720184 та довідку про стан заборгованості станом на 21 жовтня 2024 року, згідно якого заборгованість позичальника перед позикодавцем складає: сума заборгованості за основним зобов'язанням - 13000 гривень, сума заборгованості за нарахованими процентами - 27614 гривень 60 копійок, сума заборгованості за нарахованими комісіями - 1300 гривень, штрафні санкції згідно умов договору - 5200 гривень.
Мотиви суду.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.
За нормативними правилами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Виходячи зі змісту статтей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Разом із цим, нормою статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.
Нормою частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України акцентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Імперативними приписами частини 2 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Нормативними положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із частиною 2 статті 1054 та частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Із доказів у справі вбачається, що між ОСОБА_1 , як позичальником та ТзОВ «Макс Кредит», як позикодавцем було укладено договір позики за номером: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року.
Предметом досліджуваного договору визначено умови кредитування ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.2 договору сума позики у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок. п. 1.3 договору передбачає строк кредитування - 360 днів. п. 1.5 договору передбачено денну процентну ставку в розмірі - 2,47 %, на умовах, визначених договором, зокрема строковості, зворотності та оплатності.
Разом із цим, позикодавець надав позичальнику кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, у повному обсязі.
Однак позичальник умови договору не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позикодавцем за тілом кредиту в сумі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень.
Право грошової вимоги за договорами позики за номерами: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року за договором факторингу за договором факторингу №21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року перейшло від ТзОВ «Макс Кредит» до ТзОВ «ФК «Ейс». Отже, саме позивач є належним стягувачем за вищевказаними кредитним договором.
Щодо нарахування процентів за користування грошовими коштами на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України.
Проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом». Тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати позикодавцю борг протягом певного часу.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від позикодавця грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати позикодавцю борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а позикодавець, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право позикодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).
Саме за таке благо: можливість правомірно не повертати позикодавцю борг протягом певного часу, позичальник сплачує позикодавцю плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні (правомірні) очікування щодо належного його виконання. Зокрема позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість позикодавець розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням позикодавцем вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому позикодавець вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від позикодавця відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення позикодавцем вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Очікування позикодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати позикодавцю борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору. Отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати позикодавцю борг протягом певного часу, себто та для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин надання позикодавцю можливості нарахування процентів відповідно до вимог статті 1048 Цивільного кодексу України, поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, вочевидь, порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
У свою чергу, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги позикодавця, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору, в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін, співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (латиною: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem. Себто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав.
Як вбачається зі змісту проаналізованих судом договорів кредиту, договірні сторони між собою узгодили нарахування процентів за користування грошовими коштами саме на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України. Себто за правомірну поведінку позичальника.
Досліджувані судом зобов'язання сторін за договорами позики не містить у собі умови щодо встановлення нарахування процентів як міри відповідальності позичальника у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, за досліджуваних обставин справи, нарахування відсотків повинно відбуватися на загальних підставах, визначених статтею 1048 Цивільного кодексу України. Тобто під час визначеного договором строку кредитування чи до моменту пред'явлення до позичальника вимоги про повернення коштів за зобов'язанням.
Суд проводить розрахунок нарахованих процентів за користування грошовими коштами на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України за формулою: Розмір нарахованих процентів за договором = (Сума тіла кредиту Х Кількість днів строку кредитування Х Денну відсоткову ставку за користування кредитом).
Із доказів у справі вбачається, що між ОСОБА_1 , як позичальником та ТзОВ «Макс Кредит», як позикодавцем було укладено договір позики за номером: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року.
Предметом досліджуваного договору визначено умови кредитування ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.2 договору сума позики у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок. п. 1.3 договору передбачає строк кредитування - 360 днів. п. 1.5 договору передбачено денну процентну ставку в розмірі - 2,47 %, на умовах, визначених договором, зокрема строковості, зворотності та оплатності.
Разом із цим, позикодавець надав позичальнику кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, у повному обсязі.
Однак позичальник умови договору не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позикодавцем за процентами за користування кредитними коштами в сумі 27 614 (двадцять сім тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок.
Отже загальна заборгованість ОСОБА_1 , у частині стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року становить 27 614 (двадцять сім тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок.
Право грошової вимоги за договорами позики за номерами: № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року за договором факторингу за договором факторингу №21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року перейшло від ТзОВ «Макс Кредит» до ТзОВ «ФК «Ейс». Отже, саме позивач є належним стягувачем за вищевказаними кредитним договором.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс», у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за кредитним договором № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року, підлягають до задоволення в загальній сумі - 40 614 (сорок тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок.
Щодо стягнення заборгованості за комісією за договором кредиту.
Що стосується стягнення комісії у сумі 1300 гривень за кредитним договором № 00-9720184 від 13 квітня 2024 року суд враховує, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачиться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії є нікчемними.
За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочинне створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі не дійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,-відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Судом встановлено, що позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок (а.с. 1).
Нормою частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову становила 41 914 (сорок одна тисяча дев'ятсот чотирнадцять) гривень 60 копійок. Судом задоволено позовні вимоги частково у розмірі 40 614 (сорок тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок, що складає 96.9 % від ціни позову..
За таких обставин, суд вважає, що з відповідача: ОСОБА_1 необхідно стягнути понесені судові витрати за сплачений судовий збір за подання позовної заяви на рахунок позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 347 (дві тисячі триста сорок сім) гривень 30 копійок, що буде відповідати вимогам чинного цивільного процесуального законодавства України.
На підставі статей 16, 526, 527, 530, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»», - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» заборгованість за кредитними договорами в сумі в розмірі 40 614 (сорок тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 347 (дві тисячі триста сорок сім) гривень 30 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»», місцезнаходження: Київська область, місто Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ: 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 .
Суддя Б.М. Петейчук