Справа № 135/864/25
Провадження № 2/135/411/25
іменем України
23.09.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
1.1. Виклад позиції позивача
17.06.2025 ТзОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024 на загальну суму 41 795 грн 00 коп.
Дана позовна заява мотивована тим, що 23.04.2024 між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , шляхом підписання електронним підписом (вчиненим одноразовим ідентифікатором), був укладений кредитний договір № 23.04.2024-100003492, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 грн 00 коп. строком на 112 днів.
На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Споживчий центр» перерахувало позичальнику грошові кошти в сумі 13 000 грн 00 коп., що підтверджується відповідною квитанцією.
Позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на дату подання позову виникла заборгованість на загальну суму 41 795 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 500 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 21 495 грн 00 коп.; заборгованості по комісії в розмірі 1 300 грн 00 коп. та неустойці в розмірі 6 500 грн 00 коп.
1.2. Виклад позиції відповідача. Відзив на позовну заяву
Представник відповідача адвокат Мотальова-Кравець В.Ю. подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Аргументуючи свою позицію представник вказує, що положення кредитного договору № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024 суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
Положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту (п.8) є нікчемними відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки кредитором не зазначено та не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.
Положення кредитного договору щодо умови встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,5 % (п.5) є нікчемними, оскільки суперечать ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Звертає увагу, що положеннями частини 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», які вже діяли на момент укладення договору, передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Тобто нарахування процентної ставки слід було розраховувати саме відповідно до вимог ч. 4 ст. 8 Закону, при максимальному розмірі денної процентної ставки в 1%. Наводить власний розрахунок, за яким розмір заборгованості за відсотками має становити 14 325 грн.
Сума заборгованості за неустойкою в розмірі 6 500 грн 00 коп. підлягає списанню в силу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи наведене, вважає обґрунтованим нарахування заборгованості за користування кредитом у відповідності до строків кредитування в розмірі 26 825 грн, з яких: 12 500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 325,00 грн - заборгованість за відсотками.
1.3. Виклад позиції позивача. Відповідь на відзив
Представник позивача ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, у якому виклав свої заперечення стосовно наведених стороною відповідача у відзиві аргументів.
Стосовно заявленої вимоги про стягнення комісії зазначає, що комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахуванням кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу, а тому положення договору в цій частині не суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач своїм підписом на договорі підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності, розуміє та зобов'язується їх виконувати. Відповідаючи на аргументи сторони про нікчемність положень кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту посилається на правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, згідно якої немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
Стосовно заперечень сторони відповідача вірності розрахунку спірної заборгованості, вказує на відсутність зі сторони відповідача власного розрахунку. ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Стосовно тверджень сторони відповідача про те, що комісія підлягає списанню в силу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України посилається на Закон України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. На підставі вказаних змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 23.04.2024, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною. Нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування"є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Стосовно заперечень відповідача розміру процентної ставки, передбаченої в кредитному договорі, посилається на п. 17 Прикінцевих положень “Про споживче кредитування», яким передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023, а тому денна процентна ставка у 1,5 % є застосованою та законною для договорів, укладених до 20 серпня 2024 року, при цьому кредитний договір 23.04.2024-100003492 був укладений 23.04.2024.
Положення заявки споживчого кредиту стосовно формули обрахування денної процентної ставки, а також ОРРПС (орієнтовної реальної річної процентної ставки), застосовуючи загальні витрати за споживчим кредитом, були додані у відповідності вимог Закону України «Про споживче кредитування», мають інформаційно-орієнтовний характер, та обраховуються на припущенні належного виконання зобов'язання позичальником.
1.4. Виклад позиції відповідача. Додаткові пояснення
Представник відповідача адвокат Мотальова-Кравець В.Ю. подала додаткові пояснення, у яких виклала свої заперечення стосовно наведених стороною позивача у відповіді на відзив аргументів.
Посилаючись на правові позиції Верховного суду вважає, що до вимоги про стягнення заборгованості за неустойкою в розмірі 6 500 грн 00 коп. підлягають застосуванню саме положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а не положення ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вказана неустойка підлягає списанню.
Також відмічає, що відповідач перебував у складі об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», а зараз перебуває на військовій службі, а тому він звільнений від сплати відсотків на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. З огляду на розмір позовних вимог, справа визнана малозначною та визначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 та частини шостої статті 19 ЦПК України.
16.07.2025 представником відповідача ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву (див. п. 1.2 цього Рішення).
23.07.2025 представником позивача ОСОБА_2 подано відповідь відзив (див. п. 1.3 цього Рішення).
01.08.2025 представником відповідача ОСОБА_3 подано додаткові пояснення (див. п. 1.4 цього Рішення).
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося на підставі частини другої статті 247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
23 квітня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 23.04.2024-100003492, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «Е848» (а.с.16-21).
Згідно з заявкою, яка є невід'ємною частиною договору, сума кредиту 13 000 грн строком на 112 днів з дати його надання, дата повернення 12 серпня 2024 року. Сторони погодили процентну ставку - фіксована незмінна у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір вказаної процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п. 5 Заявки). Також сторони погодили розмір комісії за надання кредиту в розмірі 1 300 грн 00 коп. (п. 8 Заявки). Пунктом 13 Заявки передбачено нарахування неустойки в розмірі 130 грн 00 коп. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконання зобов'язання. У заявці позичальником ОСОБА_1 вказано картковий рахунок, на який слід перерахувати кошти: 4149-49ХХ-ХХХХ-4900 (а.с. 19 - 20).
Інформаційне повідомлення, яке є додатком до договору, містить контактну інформацію позичальника: номер телефону, місце його роботи, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (21).
У пункті 16 заявки кредитного договору та пункті 16 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (Акцепт) кредитного договору вказано, що способом ідентифікації та верифікації споживача є отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ (а. с. 19 зворотна сторона, а. с. 20 зворотна сторона).
Позивачем надано інформацію з системи BankID НБУ, яка містить інформацію позичальника: номер телефону, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (а.с. 11).
Одночасно з підписанням цього договору сторонами також було підписано паспорт споживчого кредиту. Згідно з копією паспорта споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 13 000 грн, зокрема, типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором (а.с. 22-23).
Кредитні кошти в сумі 13 000 грн відправлені ОСОБА_1 23 квітня 2024 року о 22:23 за допомогою платіжної системи «LIQPAY» шляхом зарахування на карту НОМЕР_1 *00, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.15).
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 23.04.2024-100003492 від 23 квітня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 41 795 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 500 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 21 495 грн 00 коп.; заборгованості по комісії в розмірі 1 300 грн 00 коп. та неустойці в розмірі 6 500 грн 00 коп (а.с. 12).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати вказаної суми заборгованості.
V. Оцінка Суду
Укладення електронного договору про споживчий кредит
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Водночас як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 23.04.2024-100003492 від 23 квітня 2024 року був вчинений в електронній формі, який було підписано з використанням позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Е848».
Відтак на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Як вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2024 року відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим електронним підписом підписав заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору(оферти), шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
При укладенні кредитного договору відповідач ОСОБА_1 сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, місце роботи, номер телефону, номер банківської картки. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор «Е848», яким ОСОБА_1 скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
Суд виснує, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту № 23.04.2024-100003492 від 23 квітня 2024 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора «Е848», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20, від 12.08.2022 у справі № 234/7297/20, від 09.02.2023 у справі № 640/7029/19.
Водночас доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі стороною відповідача не надано. Також не надано доказів проте, що персональні дані відповідача були використані для укладення кредитного договору від його імені. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Водночас вимог про визнання кредитного договору № 23.04.2024-100003492 від 23 квітня 2024 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Приписами статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено укладання між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору № 23.04.2024-100003492 від 23 квітня 2024 року про надання кредиту.
Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 13 000 грн підтверджується відповідною квитанцією, згідно якою кредитні кошти в сумі 13 000 грн відправлені ОСОБА_1 23 квітня 2024 року о 22:23 за допомогою платіжної системи «LIQPAY» шляхом зарахування на карту НОМЕР_1 *00. У такому випадку переказ коштів здійснювався через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS), що гарантує належне зарахування суми на рахунок позичальника. Відповідач отримав обумовлені договором кошти, у зв'язку з чим зобов'язаний повернути їх та сплатити встановлені договором платежі у визначені строки.
Тобто матеріалами справи підтверджено, що 23 квітня 2024 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 112 календарних дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 23.04.2024-100003492 на суму 13 000 грн. Сторонами було погоджено процентні ставки за різні періоди дії договору.
Указані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Розрахунок заборгованості та доказування її розміру
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованість за кредитом станом на 19.05.2025 становить 41 795 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 500 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 21 495 грн 00 коп.; заборгованості по комісії в розмірі 1 300 грн 00 коп. та неустойки в розмірі 6 500 грн 00 коп.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується із умовами кредитного договору, з нього встановлено розмір основного боргу, комісія та відсотки нараховані відповідно до умов кредитного договору та в період дії такого кредитного договору - з 23 квітня 2024 року по 12 серпня 2024 року.
Стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
Стосовно тверджень сторони відповідача про звільнення від сплати відсотків на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд зазначає наступне.
За змістом вказаної статті заборона на нарахування відсотків за користування кредитом стосується виключно періоду перебування військовослужбовця безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Стороною відповідача надано суду копії посвідчення учасника бойових дій та військового квитка.
З відповідної копії вбачається, що 17.06.2024 ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_2 , яким підтверджується його статус учасника бойових дій.
З копії військового квитка серії НОМЕР_3 виданого 02.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 зарахований 10.03.2025 до списків військової частини.
Докази про те, що ОСОБА_1 саме у період нарахування кредитором відсотків за користування кредитом ,тобто, з 23 квітня 2024 року по 12 серпня 2024 року, перебував на військовій службі та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у матеріалах справи відсутні.
Тобто, обставина того, що ОСОБА_1 на момент укладення сторонами кредитного договору та строку нарахування відсотків за кредитом був військовослужбовцем та брав безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, не підтверджена достовірними і достатніми доказами, відтак, не встановлена.
Встановлення банком комісії в сумі 1 300 грн 00 коп. у кредитному договорі № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024 відповідає вимогам Законом України «Про споживче кредитування» та Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Вказаний висновок суду корелюється з правовими позиціями, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) та постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.
Щодо вимоги про стягнення неустойки
Водночас пред'являючи вимоги про погашення кредиту позивач просить окрім заборгованості за основною сумою боргу, процентами та комісією стягнути з відповідача 6 500 грн 00 коп. неустойки.
Вирішуючи по суті позовні вимоги в частині стягнення неустойки, суд ураховує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов'язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.
Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер нарахування пені за кожен день прострочення.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
Відповідно до п. 13 Заявки кредитного договору № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024 сторони погодили, що неустойка: 130,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2статті 625ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача 6 500 грн 00 коп. неустойки задоволення не відповідає.
Висновки
З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 35 295 грн 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 500 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 21 495 грн 00 коп. та заборгованості по комісії в розмірі 1 300 грн 00 коп. В іншій частині, а саме стягненні 6 500 грн 00 коп неустойки, позов задоволенню не підлягає.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 19.05.2025 (а.с. 10).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вказане з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2045 грн 47 коп., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (84,44 %). Решту судового збору в сумі 376 грн 93 коп. слід залишити за позивачем.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.04.2024-100003492 від 23.04.2024 у розмірі 35 295 (тридцять п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» 2045 (дві тисячі сорок п'ять) грн 47 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місце знаходження: вул. Саксаганського, буд. 133/А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення складено та підписано суддею 23.09.2025.
Суддя