22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 522/12840/24
провадження № 61-11320ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, відповідно до якого, з посиланням на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХП (з відповідними змінами і доповненнями), просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі
2 800 000 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 03 листопада
2022 року він був призваний до лав Військово - Морських Сил Збройних Сил України та у статусі капітан-лейтенанта, заступника командира електромеханічної бойової частини Військової частини НОМЕР_1 , приступив до виконання своїх обов'язків військовослужбовця, у тому числі і виконання наказів і розпоряджень, згідно наказу Міністерства оборони України
від 03 листопада 2022 року. Перебував в зоні активних бойових дій на лінії зіткнення та в зоні враження ворожих військ і 23 лютого 2023 року був звільнений у запас із Збройних Сил України.
Звертає увагу, що добросовісно здійснював військову службу, що є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. При цьому, внаслідок служби втратив здоров'я і став непрацездатним. Однак Міністерство оборони України заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій позивача, членів його сім'ї, як особи, звільненої у запас, не здійснило. Грошове забезпечення для такої категорії осіб, до яких він належить, не передбачило. Відповідний порядок грошового забезпечення не опрацювало та не реалізувало.
Вважає, що з вини відповідача не відбулось його направлення на ВЛК і МСЕК і, відповідно, не встановлено придатність до військової служби та відсоток втрати працездатності. Тим самим відповідач не здійснив діяльність від імені держави, яка була б спрямована на встановлення системи реальних правових і соціальних гарантій, що дозволяють реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовця Військово - Морських Сил Збройних Сил України, задоволення матеріальних і духовних потреб позивача відповідно до особливого виду його службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2024 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі з тих підстав, що заявлений спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Роз'яснено позивачу його право звернутися із позовом до адміністративного суду. Суди врахували, що цей спір стосується захисту прав, свобод і інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому відповідно до положень статті 19 ЦПК України не підлягає розгляду в поряду цивільного судочинства.
31 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року.
Клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню, оскільки його доводи про отримання оскарженої постанови апеляційного суду 31 липня 2025 року наразі не спростовані.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і необґрунтовано відмовили у відкритті провадження у цивільній справі. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо виконання законів є очевидною і свідчить про відсутність публічно-правового спору. Крім того звертає увагу, що Солом'янський районний суд міста Києва не мав права відмовляти у відкритті провадження у справі, яку отримав від Приморського районного суду м. Одеси за підсудністю.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, що підтверджено, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 03 червня 2021 року в справі
№ 2-1210/11, від 08 червня 2021 року в справі № 2-1207/2011.
Судами попередніх інстанцій становлено, що посилаючись на неправомірні дії Міністерства оборони України та положення статей Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
від 20 грудня 1991 року № 2011-ХП (з відповідними змінами і доповненнями), позивач вважає, що неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача йому завдано матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в
публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 1, 2 частини першої статті 19 КАС України).
Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що
публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними
публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Апеляційний суд правильно вказав, що військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема, з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, мотивував свої вимоги зокрема із посиланням на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають гарантії військовослужбовцям щодо отримання одноразової грошової допомоги, призначення і виплату якої віднесено, зокрема, до повноважень Міністерства оборони України.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв'язку з проходженням військової служби, тобто спір у цій справі виник з приводу можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, такий спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, та судовій практиці.
Оскарженими судовими рішеннями не порушено право ОСОБА_1 на доступ до суду, оскільки відмовивши у відкритті провадження у цивільній справі, суди вказали в порядку якого судочинства може бути вирішено заявлений ним спір.
Факт передачі позовної заяви ОСОБА_1 за підсудністю із Приморського районного суду м. Одеси до Солом'янського районного суду міста Києва не свідчить про відсутність у останнього повноважень на ухвалення судового рішення про відмову у відкритті провадження у цивільній справі.
Зі змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Керуючись статтями 388, 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у справі
№ 522/12840/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 17 лютого 2025 року у справі № 522/12840/24.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников