17 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/41/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Шапка І.М.
позивача - не з'явився
відповідача - Романцова Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.)
та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 (суддя Василишин А.Р.)
за позовом першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кунківської сільської ради
до Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни
про зобов'язання повернути земельні ділянки водного фонду
Короткий зміст та підстави позовних вимог
05.01.2024 Перший заступник керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом в інтересах держави в особі Кунківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Кунківська сільрада, Позивач) до Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни (далі - ФОП Колісніченко Л.С., Відповідач, Скаржник) про зобов'язання повернути державі в особі Кунківської сільради земельні ділянки водного фонду площею 151,4514 га з кадастровим номером 0520883000:02:007:0088 та площею 127,8449 га з кадастровим номером 0520883000:02:003:0192, на яких розташована частина водного об'єкта - Ладижинського водосховища (далі - спірні земельні ділянки), шляхом підписання акту приймання-передачі.
В обґрунтування позовних вимог Прокурор доводить суду порушення вимог статті 51 Водного кодексу України та статей 125- 126 Земельного кодексу України, оскільки у ФОП Колісніченко Л.С. відсутні правові підстави для користування спірними земельними ділянками водного фонду, зокрема для використання їх у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій згідно зі статтею 23 Закону "Про прокуратуру" стала пасивна позиція Позивача щодо поновлення порушених інтересів держави.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.03.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, позов Прокурора задоволено.
Суди виснували, що чинним законодавством не передбачена можливість використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду.
Відповідач не погодилася з такими судовими рішеннями та скористалася правом їх касаційного оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 27.08.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та одночасно задоволено клопотання ФОП Колісніченко Лариси Сергіївни про зупинення виконання і дії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 у справі № 902/41/24.
У своїй касаційній скарзі ФОП Колісніченко Л.С. просить Суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора відмовити.
Касаційну скаргу Відповідач обґрунтовує неврахуванням судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.11.2018 у справі № 806/449/15, щодо того, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування, при цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об'єкта.
Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить Суд закрити касаційне провадження у справі у зв'язку з неподібністю правовідносин у цій справі та у справі, на яку посилається Відповідач як на підставу касаційного оскарження.
Позивач не скористався своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
Відповідно до водогосподарського паспорта водного об'єкта, виготовленого у 1980 році Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідницьким інститутом, Ладижинське водосховище призначене для потреб зрошення та енергетики.
Як встановили суди, на замовлення ФОП Колісніченко Л.С. Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укрибпроект" у 2017 році розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розташованого на річці Південний Буг (далі - Режим). Режим погоджено Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області 15.03.2017 та Державним агентством рибного господарства України 04.04.2017.
Термін дії Режиму - з 01.01.2018 до 31.12.2027.
Відповідно до Режиму Ладижинське водосховище знаходиться в межах території адміністративних Гайсинського, Немирівського (нині Райгородська територіальна громада Гайсинського району) і Тульчинського районів та має площу водного дзеркала 2080 га.
У подальшому 05.01.2018 Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області видало ФОП Колісніченко Л.С. дозвіл № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) строком дії з 05.01.2018 по 05.01.2023 (далі - Дозвіл).
Згідно з вищезазначеними Режимом та Дозволом ФОП Колісніченко Л.С. надано право здійснювати вилучення таких видів водних біоресурсів: короп, карась сріблястий, товстолоб, білий амур, судак, плітка, лящ, окунь, сом, інші види.
Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності на території Кунківської, Степаської та Ярмолинецької сільських рад Гайсинського району Вінницької області, виготовленої у 2021 році на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, було сформовано, зокрема, земельну ділянку № 1 площею 127,8449 га та земельну ділянку № 2 площею 151,4514 га. Як вбачається з пояснювальної записки до вищезазначеної технічної документації, проінвентаризовані земельні ділянки № 1 та № 2 входять до Ладижинського водосховища.
Суди попередніх інстанцій за відомостями Поземельної книги (Земельна ділянка. Загальні відомості) від 30.04.2021 № 001 встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520883000:02:003:0192 розташована у Кунківській сільській раді та відноситься до земель водного фонду, за земельними угіддями - штучне водосховище, площа 127,8449 га.
Згідно з Поземельною книгою (Земельна ділянка. Загальні відомості) від 06.05.2021 № 001 земельна ділянка з кадастровим номером 0520883000:02:007:0088 розташована у Кунківській сільській раді та відноситься до земель водного фонду, за земельними угіддями - штучне водосховище, площа 151,4514 га.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області від 14.11.2023 ФОП Колісніченко Л.С. щорічно проводить вселення водних біоресурсів у Ладижинське водосховище відповідно до умов Режиму та подає відповідні звіти про обсяг вилову до Вінницького рибоохоронного патруля.
Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, спірні земельні ділянки водного фонду, розташовані на річці Південний Буг (Ладижинське водосховище), ФОП Колісніченко Л.С. в оренду не передавалися, рішення щодо передачі водного об'єкта разом із земельною ділянкою (його частини) у користування на умовах оренди уповноваженими державними органами не приймалися; як наслідок, суди визнали позовні вимоги Прокурора обґрунтованими та їх задовольнили.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Предметом позову в цій справі є вимога Прокурора про зобов'язання ФОП Колісніченко Л.С. повернути державі земельні ділянки водного фонду.
Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення вказаного позову Прокурора.
Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач визначає неврахування судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду у справі зі спору, що виник з подібних правовідносин, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 806/449/15.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника (постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21, від 10.09.2025 у справі № 910/11352/24).
Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі № 902/41/24 в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі ФОП Колісніченко Л.С., Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували висновків, викладених у постанові у справі № 806/449/15 щодо того, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування, при цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об'єкта.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що судами попередніх інстанцій прийняті у цій справі та оскаржені рішення обґрунтовані та мотивовані, зокрема, правовими позиціями Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22 та від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23.
При цьому в ухвалах про передачу вказаних справ на розгляд судової палати Касаційного господарського суду (відповідно від 14.06.2023 та від 22.05.2024) однією з підстав такої передачі зазначалося посилання на зазначену Скаржником справу № 806/449/15. Проте безпосередньо під час касаційного розгляду справи такі посилання не визнані підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про зобов'язання користувачів звільнити земельні ділянки водного фонду та водні об'єкти.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів; висновки об'єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду; а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного суду. Такі висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Тобто правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому у цій справі № 902/41/24 підлягають застосуванню та правильно застосовані судами попередніх інстанцій саме висновки судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22 та від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23.
Зазначене спростовує доводи Скаржника про те, що судами попередніх інстанцій ухвалено оскаржувані постанову та рішення без врахування правових позицій Верховного Суду. Як наслідок, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції звертається до висновків, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Інші доводи Скаржника Суд відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оскаржуваною постановою апеляційного суду та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки його висновків усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
В такий спосіб підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.
Висновки Верховного Суду
За приписами пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене та з огляду на непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Колісніченко Л.С. на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 у справі № 902/41/24 закрити.
2. Поновити виконання і дію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 у справі № 902/41/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко