23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1952/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенко І.С.
розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Виконавчого комітету Одеської міської ради та Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради
на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 (у складі колегії суддів: Принцевської Н.М. (головуючої), Савицького Я.Ф., Ярош А.І.)
та ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 (суддя Деркач Т. Г.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС"
до відповідачів:
1. Виконавчого комітету Одеської міської ради
2. Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради
про: визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним одностороннього правочину щодо одностороннього розірвання договору та визнання недійсним пункту договору,
1. Стислий зміст обставин справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" (надалі - ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС", Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (надалі - Виконавчий комітет, Відповідач 1, Скаржник 1), Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (надалі - Управління, Відповідач 2, Скаржник 2) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету № 411 від 24.04.2025 "Про призначення Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради замовником проведення робіт з проєктування та реконструкції пляжу "Дельфін", між траверсами № 12 та № 12-а першої черги протизсувних споруд, з дообладнанням засобами для безперешкодного доступу людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення" (надалі - рішення № 411);
- визнання недійсним одностороннього правочину щодо односторонньої відмови Управління від Договору оренди берегозахисної споруди № 129/юр від 01.08.2017 (надалі - договір оренди), вчиненого у вигляді письмового повідомлення № 26/25 від 25.04.2025 про розірвання договору оренди та звільнення об'єкта оренди;
- визнання недійсним пункту 7.5. договору оренди, укладеного між Управлінням та ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС".
1.2. Позов обґрунтований тим, що вчиненням одностороннього правочину у формі письмового повідомлення від 24.05.2025 № 26/25 про розірвання договору оренди, Управління порушило права ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС", з огляду на невідповідність підстави для розірвання договору оренди, визначеної пунктом 7.5. договору оренди.
1.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 прийнято позовну заяву ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" до розгляду та відкрито провадження у справі.
1.4. Надалі 26.05.2025 ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" подало заяву про забезпечення позову, в якій просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення № 411 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;
- заборони Виконавчому комітету, Управлінню самостійно, або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, Комунальної установи "Муніципальна варта" та будь-яким третім особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" користуватися берегозахисною спорудою у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 3 755,82 кв. м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги протизсувних споруд (ПОС), в районі пляжу "Дельфін" (надалі - об'єкт оренди), яка є об'єктом оренди згідно з умовами договору оренди до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;
- заборони Виконавчому комітету, Управлінню самостійно, або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, Комунальної установи "Муніципальна варта" та будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове звільнення об'єкта оренди (виселення ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС") до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
- заборони Управлінню передавати в оплатне чи безоплатне користування будь-яким третім особам об'єкт оренди, яка є об'єктом оренди згідно з договором оренди до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
- заборони Управлінню та будь-яким третім особам проводити будь-які роботи з проєктування та реконструкції пляжу "Дельфін", між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, з дообладнанням засобами для безперешкодного доступу людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до набрання законної сили рішенням суду в даній справі.
1.5. Заява обґрунтована такими обставинами.
24.04.2025 Виконавчий комітет прийняв рішення № 411, яке оприлюднене на офіційному сайті 30.04.2025.
Зазначений об'єкт у вказаному рішенні є об'єктом оренди згідно з укладеним договором оренди між Управлінням, як орендодавцем, та ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС", як орендарем.
Відповідно до договору оренди об'єкт оренди переданий орендарю строком до 25.02.2044.
25.04.2025 Управління направило ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" письмове повідомлення № 26/25 про розірвання договору оренди та звільнення об'єкта оренди.
У письмовому повідомленні від 25.04.2025 № 26/25 вказано, що у зв'язку з проведенням проєктування та реконструкції об'єкта оренди з дообладнанням засобами для безперешкодного доступу людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення орендар повідомляє про розірвання договору оренди та зобов'язує орендаря у 30-денний термін з дати надсилання повідомлення, тобто до 30.05.2025 звільнити об'єкт оренди.
Заявник наголошує на тому, що згідно з рішенням № 411 на сьогодні Управління призначено лише замовником проведення робіт з проєктування та реконструкції.
Водночас у пункті 7.5. договору оренди передбачено право орендодавця на розірвання договору оренди у разі проведення орендодавцем реконструкції, реставрації чи капітального ремонту об'єкта оренди, пов'язаних зі звільненням орендованого об'єкта. Орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди у 30-денний строк з дати надіслання повідомлення орендодавцю, з урахуванням п'ятиденного терміну поштового обігу.
На переконання заявника, невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист прав позивача, оскільки звільнення об'єкта оренди призведе до фактичного виконання оскаржуваного одностороннього правочину; надасть змогу Управлінню вчиняти дії щодо перешкоджання використання об'єкта оренди, вчинити дії щодо примусового звільнення об'єкта оренди, передавати об'єкт оренди третім особам у користування; проводити дії (включаючи підготовчі) щодо реалізації реконструкції відповідно до прийнятого рішення № 411.
Окрім того, заявник на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначив, що:
- письмове повідомлення про розірвання договору та звільнення об'єкта оренди має наслідком те, що після 30.05.2025 Управління як орендодавець матиме формальне право розпочати фактичні роботи з проєктування та реконструкції об'єкта оренди, що створює загрозу передчасного втручання у господарську діяльність заявника та може призвести до таких змін об'єкта оренди, що унеможливлять подальше його використання орендарем у разі задоволення позовних вимог;
- констатація факту розірвання договору оренди, письмове повідомлення в цій частині фактично є одностороннім правочином про відмову від договору, який свідчить про те, що після 30.05.2025 договір оренди буде вважатися розірваним, що означає втрату для позивача юридичних підстав для здійснення господарської діяльності на орендованій території та водночас, надає право Управлінню укласти ідентичний договір оренди з будь-яким іншим суб'єктом господарювання;
- встановлене зобов'язання звільнити об'єкт оренди до 30.05.2025 містить пряму вимогу до Позивача щодо фізичного звільнення об'єкта оренди, що створює ризик примусового виселення та демонтажу встановленого обладнання для надання послуг пляжного сервісу.
Окрім того, заявник вказав, що прийняття рішення Одеською міською радою від 13.05.2025 № 3143-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 04.12.2024 № 2578-VIII "Про бюджет Одеської територіальної громади на 2025 рік", згідно з яким збільшено видатки Управлінню на розробку проєктно-кошторисної документації на проведення робіт з проєктування та реконструкції об'єкта оренди свідчить про намір якнайшвидшого припинення господарської діяльності ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" на орендованому об'єкті.
Прийняття рішення про збільшення видатків та вчинення одностороннього правочину відбулися менш ніж за місяць до отримання Управлінням листів громадських організацій, направлення звернення про отримання дозволу на підготовку проєкту рішення № 411.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2025, залишеною без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 916/1952/25, заяву ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" про забезпечення позову задоволено частково та вжито заходів забезпечення позову на користь ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" шляхом:
- заборони Управлінню самостійно або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради чи Комунальної установи Муніципальна варта, будь-яких третіх осіб, вчиняти дії, направлені на перешкоджання ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" користуватися берегозахисною спорудою у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 3 755,82 кв. м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, в районі пляжу Дельфін, яка є об'єктом оренди згідно з умовами договору оренди до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
- заборони Управлінню самостійно або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради чи Комунальної установи Муніципальна варта, будь-яких третіх осіб, вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове звільнення (виселення ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" берегозахисної споруди у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 3 755,82 кв. м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, в районі пляжу Дельфін, яка є об'єктом оренди згідно з умовами договору оренди до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
в іншій частині заяви в задоволені відмовлено.
2.2. Задовольняючи частково відповідну заяву суди виходили з того, що за умови, якщо до закінчення розгляду спору у цій справі об'єкт оренди буде звільнено, заявник не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.
За наведених обставин, суди дійшли висновку, що вимоги заяви про забезпечення позову щодо заборони вчинення дій, направлених на перешкоджання Позивачу користуватися об'єктом оренди, вчинення дій щодо примусового звільнення об'єкта оренди є безпосередньо пов'язаними з предметом спору та співмірними з позовними вимогами.
Водночас суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний господарський суд, звернув увагу на необхідність зміни формулювання у вимогах заяви в тій частині, де вони стосуються кола осіб, яким заборонено вчиняти відповідні дії.
Місцевий господарський суд виходив із того, що первинне формулювання: "…Управлінню самостійно, або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, Комунальної установи "Муніципальна варта" та будь-яким третім особам вчиняти дії…" означає, що відповідна заборона поширюється на будь-яких третіх осіб, окрім зазначених.
З огляду на це суд змінив формулювання, виклавши його в такій редакції: "…Управлінню самостійно, або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, Комунальної установи "Муніципальна варта", будь-яких третіх осіб, вчиняти дії…".
В інших частинах заяви суди не встановили правових підстав для її задоволення у розумінні положень статей 136-137 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Виконавчий комітет та Управління просять скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 916/1952/25, в частині задоволення заяви ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" про забезпечення позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні відповідної заяви, в інших частинах оскаржувані рішення залишити без змін.
3.2. Ухвалою Суду від 27.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Виконавчого комітету та Управління на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 та ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 у справі № 916/1952/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі абзацу другого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. В обґрунтування своїх вимог Скаржники посилаються на неправильне застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки задоволені судами заходи забезпечення позову порушують права власності територіальної громади міста на берегозахисну споруду (пляж) та забороняють реалізовувати правомочності власника, зокрема, використовувати цю берегозахисну споруду для її пристосування для людей з інвалідністю. За позицією Скаржників на вимогу Позивача встановлено право ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" на користування цією берегозахисною спорудою всупереч волі її власника, з огляду на чинний правочин про припинення договірних правовідносин.
Крім того, Скаржники наголошують на такому:
- у поданій заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтованих фактів, які б свідчили про наявність реальної загрози ускладнення або неможливості виконання рішення суду; Позивач не довів, що невжиття таких заходів може істотно вплинути на захист його прав;
- до заяви фактично не додано належних і допустимих доказів, які б підтверджували підстави для застосування заходів забезпечення позову;
- суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки співмірності обраного заходу забезпечення позову з характером заявлених вимог, не дослідили зміст договору оренди та не врахували законодавчі обмеження щодо безоплатного користування комунальним майном.
Зазначене обґрунтовується неврахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20.
Одночасно Скаржники вказують, що Господарський суд Одеської області, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, допустив порушення імперативних вимог статей 14 та частини першої статті 136 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд вийшов за межі заявлених вимог ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" і змінив формулювання заходів забезпечення позову за власною ініціативою, що суперечить принципу диспозитивності судочинства. За їх позицією, суд фактично сформулював інший захід забезпечення, ніж було заявлено, чим порушив межі своїх повноважень, встановлені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України.
3.4. 11.09.2025 ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" направило відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про необгрунтованість касаційних скарг та просить оскаржувані рішення залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд вважає, що касаційні скарги Виконавчого комітету та Управління не підлягають задоволенню з таких підстав.
4.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені Скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.3. Предметом касаційного оскарження у даній справі є ухвала Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 та постанова Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 916/1952/25, якими частково задоволено заяву ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" про забезпечення позову та вжито заходів забезпечення позову, що полягають у:
- забороні Управлінню самостійно або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради чи Комунальної установи Муніципальна варта, будь-яких третіх осіб, вчиняти дії, направлені на перешкоджання ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" користуватися берегозахисною спорудою у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 3 755,82 кв. м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, в районі пляжу Дельфін, яка є об'єктом оренди згідно з умовами договору оренди до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
- забороні Управлінню самостійно або із залученням, зокрема, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради чи Комунальної установи Муніципальна варта, будь-яких третіх осіб, вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове звільнення (виселення ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" берегозахисної споруди у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 3 755,82 кв. м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, в районі пляжу Дельфін, яка є об'єктом оренди згідно з умовами договору оренди до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
4.4. Звертаючись із касаційними скаргами, Виконавчий комітет та Управління обґрунтовують свої вимоги незаконністю та безпідставністю ухвали місцевого господарського суду і постанови апеляційного господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на вихід за межі заявлених вимог.
4.5. З огляду на зазначене, Суд зазначає таке.
4.6. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
4.7. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
4.8. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, а також у постановах на які посилаються Скаржники.
4.9. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
4.10. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
4.11. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
4.12. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
4.13. Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
4.14. Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
4.15. Аналогічний підхід викладений в постановах Верховного Суду, на які посилаються Скаржники.
4.16. У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
4.17. У даній справі Позивач звернувся до суду з вимогами, суть яких полягає у визнанні незаконним та скасуванні рішення № 411, визнанні недійсною односторонньої відмови Управління інженерного захисту території міста від договору оренди, а також у визнанні недійсним пункту 7.5 цього договору.
Тобто предметом спору у даній справі виступає чинність правовідносин між сторонами відповідно до укладеного договору оренди.
4.18. Разом з тим судами встановлено, що Позивач не ставить під сумнів право власності на спірний об'єкт, а звертається до суду виключно з вимогою про захист свого права користування, набутого на підставі договору оренди. Таким чином, предмет спору обмежується сферою орендних правовідносин між сторонами.
4.19. За встановленими судами обставинами, Відповідач 2 не визнає права Позивача на користування спірною берегозахисною спорудою, наданою йому в оренду за договором оренди, та заперечує правомірність перебування Позивача на відповідному об'єкті з огляду на існування оспорюваного правочину. Крім того, Управління наполягає на необхідності проведення реконструкції відповідно до рішення № 411.
4.20. Зазначені обставини свідчать про наявність між сторонами спору щодо чинності орендних правовідносин та законності користування Позивачем спірним об'єктом.
4.21. Заявник, обґрунтовуючи необхідність заборони Відповідачу 2 та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на позбавлення Позивача можливості користуватися орендованим об'єктом до вирішення справи по суті, зазначає, що фактичне невикористання ним спірного майна або вчинення дій щодо його звільнення породжуватиме юридично значущі наслідки, які істотно ускладнять виконання рішення суду в разі відновлення дії договору оренди.
4.22. Як зазначено вище, інститут забезпечення позову має превентивний характер і спрямований на недопущення виникнення обставин, які могли б ускладнити чи зробити неможливим реальне виконання майбутнього судового рішення.
У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що орендодавцем заплановано проведення реконструкції спірного об'єкта, яка включає комплекс заходів, зокрема облаштування засобів безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, а також виконання будівельно-ремонтних робіт. Таке втручання за своєю правовою та фактичною природою виходить за межі звичайного утримання майна та передбачає зміну його конструктивних елементів і функціональних характеристик як предмета оренди.
Поряд з цим такі зміни здатні істотно вплинути на можливість поновлення договірних правовідносин між сторонами на попередніх умовах у випадку задоволення позовних вимог, оскільки унеможливлюватимуть фактичне відновлення користування об'єктом у тому вигляді (стані), в якому він існував до виникнення спору.
4.23. У такий спосіб, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що встановлені обставини підтверджують наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо ризику утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.
Такий ризик полягає не лише у потенційних труднощах практичної реалізації судового рішення, а й у загрозі фактичного унеможливлення відновлення порушених чи оспорюваних прав Позивача у тому обсязі, за захистом яких він звернувся до суду.
4.24. При цьому, як підставно враховано судами, вжиті заходи забезпечення позову не порушують прав територіальної громади міста Одеси, як власника відповідного майна, а мають виключно тимчасовий характер і спрямовані лише на збереження за Позивачем права користування спірним об'єктом до вирішення справи по суті.
4.25. За таких умов застосування заходів забезпечення позову є необхідним, виправданим, співмірним та адекватим процесуальним інструментом, який виконує превентивну функцію і спрямований на збереження існуючого стану правовідносин між сторонами до вирішення спору по суті.
4.26. Суд не погоджується з позицією Скаржників щодо неправомірності часткового задоволення поданої заяви з підстав порушення прав орендодавця у зв'язку з фактичним безоплатним користуванням Позивачем об'єктом оренди.
4.27. Суд апеляційної інстанції надав оцінку цим аргументам і врахував, що право Позивача на користування спірним майном ґрунтується на укладеному між сторонами договорі оренди, який передбачає не лише право користування відповідним об'єктом, а й обов'язок зі сплати орендних платежів. При цьому було досліджено, що надані Позивачем платіжні документи підтверджують належне виконання ним договірних зобов'язань, у тому числі регулярну та повну сплату орендної плати, включаючи авансові платежі. Зазначений факт не був спростований представниками Відповідачів у ході судового засідання.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважив, що у разі порушення Позивачем умов договору оренди, зокрема несплати орендної плати, Відповідачі не позбавлені можливості захистити свої інтереси у встановленому законом порядку шляхом звернення до суду з відповідними вимогами або в інший спосіб, передбачений законодавством.
4.28. Також судами було розглянуто питання можливості задоволення заяви в контексті дотримання Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 05.04.2007 № 1133-V.
Судами встановлено, що Позивач здійснює діяльність відповідно до зазначених Правил, дотримання яких прямо передбачено умовами укладеного договору оренди. Підтвердженням виконання цих вимог є, зокрема, наказ Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 27.05.2025 № 21/8, яким засвідчено готовність відповідних ділянок пляжу "Дельфін" до експлуатації та перебування громадян.
Разом з тим, суди врахували, що вжиті заходи забезпечення позову не містять положень, які б обмежували чи забороняли Відповідачам здійснювати контроль за станом, устаткуванням або експлуатацією пляжів відповідно до вимог Правил.
4.29. За таких обставин суди дійшли підставного висновку про відсутність порушення чи обмеження прав орендодавця у зв'язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову. Зазначені заходи не спрямовані на зміну співвідношення прав та обов'язків сторін, не створюють для будь-кого з учасників спору переваг, а мають виключно превентивний характер і відповідають меті господарського судочинства - гарантуванню ефективного судового захисту та забезпеченню реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
4.30. Необґрунтованими є й доводи Скаржників щодо фактичного підтвердження судами неправомірності одностороннього правочину про розірвання договору оренди та вирішення спору по суті на цій стадії судового процесу.
Так, суди обох інстанцій встановили, що однією з позовних вимог у справі є оскарження Позивачем одностороннього правочину про відмову від договору оренди. Водночас у межах розгляду заяви про забезпечення позову суди не надавали оцінки законності чи правомірності цього правочину, а, навпаки, зазначили, що питання його правової природи та відповідності вимогам закону підлягає дослідженню під час розгляду справи по суті.
4.31. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій належним чином проаналізували та врахували ключові аспекти застосування статей 136-137 Господарського процесуального кодексу України, які знайшли своє відображення зокрема у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.
Зокрема, судами було встановлено та оцінено:
1) наявність спору між сторонами щодо чинності договору оренди та права Позивача на користування спірним об'єктом;
2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав Позивача, який може проявлятися як через ускладнення виконання майбутнього рішення суду у цій справі, так і шляхом створення перешкод для поновлення оспорюваних прав Позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірність та адекватність обраного Позивачем виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки застосовані заходи спрямовані виключно на збереження існуючого стану об'єкта оренди до вирішення спору по суті й не створюють надмірних обмежень для Відповідачів;
4) відповідність дійсній меті звернення із заявою про забезпечення позову, яка полягає у гарантуванні можливості реального та ефективного виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
4.32. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають вимогам законодавства, є необхідними та обґрунтованими у зв'язку з установленими у справі фактичними обставинами.
4.33. Доводи Скаржників про те, що суди допустили порушення імперативних вимог статей 14 та частини першої статті 136 Господарського процесуального кодексу України, вийшовши за межі заявлених ТОВ "ФОКУС ЛОДЖИСТІКС" вимог та самостійно змінивши формулювання заходів забезпечення позову, Суд також вважає необґрунтованими.
Слід зазначити, що у відповідній справі факт уточнення судом формулювання застосованого заходу забезпечення позову з урахуванням предмета спору та змісту заявлених вимог не свідчить про порушення принципу диспозитивності судочинства чи вихід за межі повноважень, визначених статтями 136-137 Господарського процесуального кодексу України. Такі дії суду спрямовані на досягнення процесуальної мети забезпечення позову - збереження існуючого становища та гарантування можливості ефективного виконання майбутнього рішення, а не на зміну чи розширення змісту заявлених вимог.
4.34. За таких обставин Суд вважає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення статей 136-137 Господарського процесуального кодексу України, а висновки судів узгоджуються із наведеними вище усталеними висновками Верховного Суду.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.4. Оскільки наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судове рішення у справі - залишенню в силі.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-
1. Касаційні скарги Виконавчого комітету Одеської міської ради та Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 916/1952/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко