17 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/22067/21 (910/19032/23)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,
за участю арбітражного керуючого Реверука П.К., представників: ПрАТ «Нива» - Миронової М.В., ОСОБА_2 - Обертинської-Єніч А.О., ОСОБА_1 - Мельниченка А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нива»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025
у справі № 910/22067/21 (910/19032/23)
за заявою Приватного акціонерного товариства «Нива»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармакс Україна»
про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкрито провадження у справі № 925/367/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармакс Україна» (далі - ТОВ «Фармакс Україна», боржник) за заявою Приватного акціонерного товариства «Нива» (далі - ПрАТ «Нива», кредитор).
Ухвалою попереднього засідання від 11.08.2022 визнано ПрАТ «Нива» кредитором боржника на загальну суму 546 642,54 грн - вимоги четвертої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 546 642,54 грн.
Постановою Господарського суду міста Києва від 13.09.2022 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Реверука П. К.
14.12.2023 ліквідатор банкрута звернувся до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновника (учасника) ТОВ «Фармакс Україна» ОСОБА_2 та директора ТОВ «Фармакс Україна» ОСОБА_1 за зобов'язаннями боржника та стягнення 54 6642,54 грн.
В обґрунтування заяви вказував, що 01.12.2019 між ТОВ «Фармакс Україна» (орендар) та ПАТ «Нива» (орендодавець) було укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення. Проте, внаслідок невиконання зобов'язань по договору оренди в частині сплати орендних платежів у ТОВ «Фармакс Україна» виникла заборгованість, що встановлено у відповідних судових рішеннях про стягнення заборгованості за договором оренди від 01.12.2019, а саме, від 23.06.2021 у справі № 910/6567/21 та від 22.11.2021 у справі №910/14219/21.
У подальшому за заявою ПрАТ «Нива» Господарським судом було відкрито справу про банкрутство ТОВ «Фармакс Україна», при цьому вимоги ініціюючого кредитора були обґрунтовані зазначеними вище рішеннями Господарського суду м. Києва.
Водночас, за результатами аналізу руху коштів по рахунку ТОВ «Фармакс Україна» в період з січня 2021 року по лютий 2021 року ліквідатор встановив, що ТОВ «Фармакс Україна» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти на суму 1 470 000,00 грн з призначенням платежу «Повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 06/12-2018 від 16.12.2018». Керівником ТОВ «Фармакс Україна» в цей період з серпня 2020 по березень 2021 року була ОСОБА_1
ОСОБА_2 є єдиним засновником (учасником) товариства з травня 2019 року, а в період з березня 2021 року по теперішній час також і керівником ТОВ «Фармакс Україна». При цьому, на момент проведення зазначеної господарської операції з повернення грошових коштів на суму 1 470 000,00 грн заборгованість за договором оренди від 01.12.2019 у боржника вже існувала. Отже, на переконання ліквідатора банкрута, в діях керівника ОСОБА_1 та засновника ОСОБА_2 наявні ознаки доведення ТОВ «Фармакс Україна» до банкрутства.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П.К. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Фармакс Україна» на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване недоведенням ліквідатором належними та допустимими доказами існування причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів). Зазначений обов'язок діючим законодавством покладається на ліквідатора банкрута.
Суд вказав, що звіт арбітражного керуючого Реверука П.К. з аналізу фінансово-господарського стану боржника свідчить про те, що економічні ознаки дій з доведення ТОВ «Фармакс Україна» до банкрутства відсутні.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2025 залишив без змін рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2025, погодившись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора боржника.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ПрАТ «Нива» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ліквідатора банкрута ТОВ «Фармакс Україна» про покладання субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ТОВ «Фармакс Україна» суму в розмірі 546 642,54 грн.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник стверджує про неправильне застосування судами норми матеріального права - частини другої статті 61 КУзПБ без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2025 у справі №911/164/22(911/1670/23), від 06.12.2022 у справі № 908/802/20, від 17.01.2023 у справі № 910/1864/18, від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18.
За змістом доводів касаційної скарги, ПрАТ «Нива» стверджує про порушення судами попередніх інстанцій процесуальних норм через ненадання оцінки в сукупності доводам та поданим доказам в контексті оцінки дій відповідачів, як таких, що вчинені на шкоду інтересам боржника та його кредиторів, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єктів відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків.
Кредитор вважає, що внаслідок недобросовісних діянь керівних органів (виведення грошових коштів, не подання фінансової звітності, не надання первинних документів, зникнення основних засобів та запасів) ТОВ «Фармакс Україна» втратило платоспроможність та можливість виконання взятих на себе зобов'язань, чим спричинено істотну та явну диспозицію між зобов'язаннями та активами. Саме такі дії, на думку кредитора, можна кваліфікувати як протиправні діяння спрямовані на доведення боржника до банкрутства.
Крім того зазначає про порушення відповідачами норм Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту ТОВ «Фармакс Україна», стверджуючи, що загальні збори учасників, де б включалось питання про заходи, які мають бути вжитті для покращення фінансового стану Товариства, директором (відповідачем 2) не скликалось, а єдиним учасником (відповідачем 1) не проводилось.
Скаржник звертає увагу на те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову, не взяв до уваги доводи кредитора та ліквідатора про те, що копія договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06.12.2018 з'явилася лише під час апеляційного провадження, оригінал договору не передавався ліквідатору разом з іншими первинними документами.
У додаткових поясненнях скаржник звертає увагу суду на неврахування апеляційним судом даних фінансової звітності ТОВ «Фармакс Україна» станом на 31.12.2020 щодо наявності у банкрута основних засобів (меблі та обладнання) на суму 121 000,00 грн та запасів (товару) на суму 948 800,00 грн, стверджуючи, що все майно ліквідатору передано не було.
Вважає, що бездіяльність органів управління боржника, яка полягала у ненаданні первинних фінансових документів ліквідатору, утруднює реалізацію активів боржника, дослідження обставин, що мають відношення по наповненню ліквідаційної маси, доводить наявність причинного зв'язку між діями щодо приховування документів та доведенням боржника до банкрутства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечує проти вимог і доводів скаржника з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу, вважає оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій законними, обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якій викладені заперечення щодо підстав для задоволення касаційної скарги ПрАТ «Нива», поданої на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025.
Вважає, що у даній справі суди, взявши до уваги правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20(906/1113/21), надали вірну правову оцінку спірним правовідносинам та прийняли судові рішення у повній відповідності до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права. Натомість у касаційній скарзі не наведено правових підстав у розумінні статті 311 ГПК України для повного скасування судових рішень та ухвалення нових рішень суду, що свідчить про необґрунтованість касаційної скарги ПрАТ «Нива».
В додаткових поясненнях ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що суд апеляційної інстанції не міг врахувати посилання скаржника на дані фінансової звітності боржника за 2020 рік як докази наявності майнових активів, оскільки вони не були предметом розгляду та доказування у попередньому судовому провадженні.
Ліквідатор ТОВ «Фармакс Україна» арбітражний Реверук П.К. у наданих суду поясненнях підтримує вимоги касаційної скарги, вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням статті 4, частини 2 статті 61 КУзПБ, статей 92, 619 ЦК України, статті 236 ГПК України.
У додаткових поясненнях ліквідатор зазначає, що внаслідок недобросовісних дій керівних органів (виведення грошових коштів, не подання фінансованої звітності, зникнення основних засобів та запасів) ТОВ «Фармакс Україна» втратило платоспроможність та можливість виконання взятих на себе зобов'язань, чим спричинено істотну та явну диспозицію між зобов'язаннями та активами.
Від ОСОБА_2 надійшла заява про стягнення з скаржника понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 8 600,00 грн.
ПрАТ «Нива» подало заперечення на заяву ОСОБА_2 , просить відмовити в задоволенні заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі з посиланням на відсутність належних та допустимих доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та порядку обчислення їх вартості.
Позиція Верховного Суду
Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за наслідками розгляду заяви ліквідатора боржника про покладення субсидіарної відповідальності за його зобов'язаннями на відповідачів як колишніх керівників та учасників Товариства.
Частиною першою статті 619 ЦК України регламентовано, що договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно із частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Частиною третьою цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
Об'єктом вказаного правопорушення є ті майнові права боржника та його кредиторів, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Об'єктивну сторону правопорушення становлять дії/ бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможністьі боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення).
Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна/активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76 -79 ГПК України.
Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.
До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.
При розгляді даної справи колегія суддів враховує правові висновки щодо застосування норм частини другої статті 61 КУзПБ, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21).
Щодо передумов для покладення субсидіарної відповідальності судова палата у вказаній постанові зазначила наступне.
Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ. Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов'язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 цього Кодексу);
- розпорядник майна зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №4, оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
Звідси керуючись наведеними положеннями зазначеного Кодексу щодо обов'язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, вважаємо, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п'ятий частини першої статті 61 КУзПБ).
Розглядаючи заяву ліквідатора ТОВ «Фармакс Україна» про субсидіарну відповідальність у цій справі, суди встановили, що відповідно до висновків, викладених ліквідатором боржника арбітражним керуючим Реверуком П.К. у Звіті за результатами проведення аналізу фінансового-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності, становища на ринках з метою виявлення наявності або відсутності ознак неплатоспроможності, фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування неплатоспроможності та варіанти шляхів виходу з кризового стану ТОВ «Фармакс Україна» від 09.09.2022 (надалі - Звіт), економічні ознаки дій з доведення ТОВ «Фармакс Україна» до банкрутства відсутні.
Також у Звіті зазначено, що не встановлено різкого зменшення показників фінансового стану на фоні часткової понадкритичної неплатоспроможності, що свідчить про відсутність економічних ознак дій з доведення ТОВ «Фармакс України» до банкрутства.
В даному Звіті зазначено, що економічні ознаки дій з доведення ТОВ «Фармакс Україна» до банкрутства відсутні. Вказане свідчить про те, що жодних фінансово- економічних дій, які могли б бути кваліфіковані як доведення до банкрутства з боку керівництва ТОВ «Фармакс Україна» не встановлено. До того ж, як встановили попередні суди, жодного альтернативного або додаткового експертного висновку, аналітичного звіту чи інших доказів, які б спростовували або ставили під сумнів об'єктивність цього Звіту, не надано.
Скаржник, обґрунтовуючи необхідність покладення субсидіарної відповідальності наголошує на недоліках Звіту, підготовленого ПП «Центр антикризових технологій», який не враховує повної сукупності фінансових документів, а саме - первинної документації та звітності за 2021 рік, що свідчить про його неповноту.
Однак зазначені твердження не спростовують основного факту, встановленого попередніми судами, а саме, відсутності у матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність з боку керівника боржника прямих дій або бездіяльності, що мали б причинно-наслідковий зв'язок із настанням його неплатоспроможності.
При цьому суди вірно зазначили, що саме на ліквідатора банкрута покладено обов'язок доведення обставин, що підтверджують підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності, а тим більше не звільняють ліквідатора від покладеного на нього обов'язку доказування.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що ліквідатор надсилав відповідні запити до керівництва товариства, звертався до суду щодо витребування документів або вчиняв будь-які інші дії для отримання необхідної звітності. Навпаки, ліквідатор, усвідомлюючи обмеженість джерел інформації, не ініціював витребування доказів в судовому порядку.
Таким чином, здійснивши аналіз наявних у справі документів, а також обставин, що викладені у поданій ліквідатором банкрута заяві, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що ліквідатором банкрута не доведено існування причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та настанням для боржника негативних наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів).
Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, як і не доводять в чому саме полягає невідповідність висновків суду попередніх інстанцій вимогам законодавства, натомість спрямовані на доведення необхідності переоцінки відповідних доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених в статті 300 ГПК України.
Так, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо сумніву в автентичності договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №06/12-2018, укладеного 06.12.2018 між ОСОБА_2 та ТОВ «Фармакс Україна», з посиланням на те, що оригінал договору не передавався ліквідатору разом з іншими первинними документами, в зв'язку з чим неможливо встановити, чи були насправді ці документи і саме в такому вигляді.
Обґрунтовуючи свою позицію неможливістю встановити достовірність документів, скаржник не вживав жодних заходів для вирішення цього питання, не реалізовувавши свої процесуальні права у судах попередніх інстанцій шляхом подання відповідних клопотань про витребування оригіналів або надання їх до суду для огляду.
Водночас, апеляційним судом встановлено, що договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №06/12-2018 від 06.12.2018, не оспорювався у судовому порядку, а отже є дійсним. Окрім того, ані ліквідатор, ані кредитор під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечували (у тому числі не надавали спростовуючих доказів), що грошові кошти на виконання Договору надавалися ОСОБА_2 шляхом перерахування їх на банківський рахунок. Натомість до своїх заперечень ОСОБА_2 в суді першої інстанції надав докази, які підтверджують виконання договору в частині надання позики ТОВ «Фармакс Україна».
Колегія суддів також не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи про неврахування апеляційним судом даних фінансової звітності ТОВ «Фармакс Україна» станом на 31.12.2020 (останню наявну звітну дату) щодо наявності у боржника основних засобів (меблів та обладнання) на суму 121000,00 грн та запасів (товару) на суму 948 800,00 грн, які не були передані ліквідатору, адже вони по суті зводяться до встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ними.
З матеріалів справи вбачається, що у заяві про покладення субсидіарної відповідальності, а також у своїх звітах, ліквідатор не зазначав про існування майнових активів, які вказані у фінансовій звітності боржника за 2020 рік, апеляційна скарга ПрАТ «Нива» також не містить посилань на зазначені дані фінансової звітності як доказів наявності у боржника майнових активів, а відтак вказані обставини не були предметом розгляду та доказування в судах попередніх інстанцій.
Водночас, суд касаційної інстанції відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідні позиції Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі постановах пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, ухвалену за результатом перегляду рішення місцевого господарського суду, - без змін.
Вирішуючи заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно частин другої, третьої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Сукупний аналіз норм процесуального права, якими врегульоване питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави для висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам, поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах п'ятій-сьомій, дев'ятій статті 129 ГПК України (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22).
На підтвердження понесених відповідачем-2 витрат на професійну правничу допомогу до заяви надано наступні пояснення та документи.
Між ОСОБА_2 (Замовник) та адвокатом Обертинською-Єніч А.О. (Виконавець) укладено договір №16-08-2024 від 16.08.2024, відповідно до якого адвокат здійснює представництво інтересів замовника у судових засіданнях у справі №910/22067/21 (910/19032/23).
Додатковою угодою №1 від 09.10.2024 сторони погодили надання послуги: підготовка та подання до суду клопотання про долучення доказу до матеріалів справи.
Додатковою угодою №2 від 31.12.2024 сторони погодили продовження строку дії Договору до 31.12.2025.
Додатковою угодою №3 від 28.04.2025 визначено, що сторони дійшли взаємної згоди на підставі п.1.3 Договору доповнити послуги, які надаються Виконавцем Замовнику, такою послугою: представництво інтересів Замовника під час розгляду справи №910/22067/21(910/19032/23) у Північному апеляційному господарському суді, що включає: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив; представництво інтересів Замовника у судових засіданнях; підготовка та подання необхідних при розгляді справи заяв, клопотань, пояснень, заперечень (за необхідності); вчинення інших необхідних дій для ведення справи до ухвалення остаточного судового рішення судом апеляційної інстанції.
Додатковою угодою № 4 від 26.07.2025 визначено, що сторони дійшли згоди доповнити послуги, які надаються Виконавцем Замовнику, такою послугою: представництво інтересів Замовника під час розгляду справи №910/22067/21 (910/19032/23) у Верховному Суді у складі суддів Касаційного господарського суду. Пунктом 2 Додаткової угоди №4 від 26.07.2025 передбачено, що вартість послуг становить 8 600,00 грн без ПДВ, що сплачується протягом 3 (трьох) днів з дати підписання цієї Угоди.
У вартість правової допомоги відповідно до Додаткової угоди № 4 від 26.07.2025 увійшло: підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу; представництво інтересів Замовника у судовому засіданні у Верховному Суді у складі суддів Касаційного господарського суду 20.08.2025.
На підтвердження оплати правничої допомоги до заяви надано: рахунок №26-07-2025 від 26.07.2025; платіжну інструкцію №@2PL989187 від 31.07.2025; виписку з банківського рахунку за 31.07.2025 від 19.08.2025; Акт №20-08-2025 приймання - передачі юридичних послуг (правової допомоги) від 20.08.2025; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 20.08.2025.
У свою чергу, ПрАТ «Нива» подано заперечення на заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі. Вважає, що представником відповідача1 не надано належних та допустимих доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт в порядку обчислення їх вартості.
Верховний Суд, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини шостої статті 126 ГПК України, розглянув заперечення ПрАТ «Нива» на заяву ОСОБА_2 зазначає, що доводи щодо надання адвокатом менше послуг, аніж передбачено додатковою угодою № 4 від 26.07.2025, що в ні в договорі, ні в додатковій угоді № 4 до нього не міститься інформації, що оплата за надані послуги здійснюється на підставі рахунку-фактури, що, на його думку, ставить під сумнів достовірність та належність наданих представником доказів, є суто декларативними та не доводять обставин, за наявності яких Верховний Суд має підстави відмовити у задоволенні заяви відповідача 1 в повному обсязі.
Враховуючи положення статей 86, 123, 126, 129 ГПК України, дослідивши докази, надані відповідачем1 на підтвердження судових витрат, а також заперечення кредитора на заяву відповідача1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результати перегляду справи в касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати безпосередньо пов'язані із розглядом цієї справи, є документально підтвердженими, співмірними з урахуванням складності справи, витраченого часу та обсягом наданих послуг.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 8 600,00 грн, відповідно вказана сума витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції підлягає стягненню з скаржника на його користь.
Керуючись статтями 123, 129, 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нива» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі №910/22067/21(910/19032/23) залишити без змін.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Нива» (08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 10, ЄДРПОУ 19253407) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Картере В.І.
Погребняк В.Я.