22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2642/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025
(головуючий - Михальська Ю. Б., судді: Тищенко А. І., Мальченко А. О.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус"
про стягнення 532 500,00 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - відповідач) про стягнення 532 500,00 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач усупереч умовам Договору про закупівлю послуг №4600007207 від 07.02.2023 та статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" не повернуло суму гарантійного платежу, яка була отримана останнім в якості забезпечення виконання вказаного договору за банківською гарантією № 30965 від 25.01.2023.
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
4. 12.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
5. Місцевий господарський суд врахував преюдиційні обставини, встановлені у справі № 910/3428/24, та дійшов висновку, що отримання відповідачем грошових коштів за наданою гарантією відбулось у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов укладеного з відповідачем договору, що відповідає суті наданої третьою особою гарантії, якою передбачено обов'язок гаранта безумовно сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії не тільки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, а й у випадку неналежного виконання позивачем зобов'язань.
6. 28.08.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 532 500,00 грн та судовий збір.
7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог є помилковими та зроблені без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23. Суд зазначив, що у відповідача у цій справі виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, яке не виконано останнім у порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.9.6. договору. Враховуючи наведене у сукупності та встановлені обставини повного виконання позивачем робіт за договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт.
8. 15.09.2025 відповідач подав до Верховного Суд через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
9. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Предметом позову у цій справі є стягнення 532 500,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн).
15. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
16. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
17. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
18. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
19. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а справа має виняткове значення для скаржника (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
20. На переконання скаржника суд апеляційної інстанції сформував помилкову практику стосовно застосування норми частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", що призводить до суттєвого порушення прав відповідача, як суб'єкта господарювання, який є об'єктом критичної інфраструктури, здійснює фактичне отримання послуг/робіт/товарів саме за результатами проведення публічних закупівель з метою ефективного використання коштів.
При цьому, скаржник вважає, що така сформована судом практика призводить до фактичного нехтування контрагентами відповідача своїх обов'язків стосовно належного виконання договірних зобов'язань та формує у таких надавачів послуг/виконавців робіт/постачальників товарів хибне сприйняття того, що неналежне виконання ними взятих на себе договірних зобов'язань не призводить до будь-яких негативних для них наслідків, оскільки в судовому порядку буде надано перевагу саме їх доводам та фактично знехтувано доводами відповідача щодо неналежного виконання договірних зобов'язань настання гарантійних випадків, наявності в банківських гарантіях застереження стосовно наявності права на її звернення до виконання у випадку саме неналежного виконання договорів.
Скаржник також зазначає, що загальна сума стягнутих з нього за подібними позовами коштів (справи № 910/13040/24, № 910/13038/24) є істотною, що суттєво перешкоджає належному виконанню зобов'язань перед державою щодо надійної та безпечної експлуатації, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи України.
З огляду на зазначене, на думку заявника, ця справа має виняткове значення як для формування єдиної правозастосовної практики, так і для ТОВ "Оператор ГТС України" безпосередньо".
21. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
22. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
23. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
24. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
25. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
26. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
27. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням таких загальних підстав касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України); 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України); 3) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
28. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
29. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
30. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
31. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
32. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
33. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
34. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
35. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 532 500,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
37. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/2642/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко