вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
22 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/716/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління», м. Одеса
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород», м. Ужгород
про стягнення 109 505,04 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» 52 667,00 грн боргу за поставлений товар, 5266,70 грн пені, 9371,84 грн - 3% річних та 42 199,50 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов загального договору поставки № 011701 від 17 січня 2019 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/716/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 червня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02 липня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Враховуючи усунення позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач відповідно до поданого 01.08.2025 відзиву на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає про проведену 10.07.2025 оплату заборгованості перед позивачем в розмірі 52 667,00 грн.
На спростування аргументів відповідача 07.08.2025 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 06.08.2025 року.
Відповідачем 11.08.2025 через «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив та заяву від 11.08.2025 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості за отриманий за Договором поставки від 17.01.2019 за №011701 товар, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 52 667,00 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованими позивачем пенею, втратами від інфляції та 3% річних подано даний позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву від 01.08.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що станом на 10 липня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 52 667,88 грн повністю погашена, а умовами Договору поставки від 17.01.2019 №011701 не визначено порядку розрахунків (за відсутності погоджених Специфікацій), що свідчить про неукладеність договору в цій частині, здійснення поставки поза межами договору та, відповідно, відсутність підстав для нарахування пені і настання строку оплати за отриманий від позивача товар.
Відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив від 06.08.2025 підтверджує оплату відповідачем основної заборгованості, зазначає про її проведення після звернення з позовом до суду з вимогами про стягнення 109 505,04 грн, що є більшим за оплачену суму, а право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити власні інтереси.
Звертає увагу, що відповідач вчиняв юридично такі значимі дії на виконання Договору №011701 від 17.01.2019 р., як прийняття та оплата товару і такі дії носили системний характер, а сторонами в договорі поставки від 17.01.2019 №011701 встановлено усі істотні для даного виду договору умови.
Заперечення.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив від 11.08.2025 доводить, що за відсутності погоджених специфікацій як невід'ємної частини Договору, сторони не досягли згоди з істотних умов, зокрема щодо предмета, ціни та порядку оплати.
Зауважує, що в порушення приписів Закону України «Про металобрухт» позивач не надав відповідачу довідку про вибухонебезпечність (акт походження), товарно-транспортну накладну, посвідчення про вибухову, хімічну та радіаційну безпечність (згідно з додатком ДСТУ 4121 - 2002), актів приймання металобрухту, не підтвердив факт включення позивача як суб'єкта господарювання до переліку що здійснюють заготівлю та операції з металобрухтом, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну промислову політику, а відтак вважає безпідставним і юридично необґрунтованим нарахування будь-якої заборгованості, штрафних санкцій, інфляційних втрат чи 3% річних.
Окрім того, відповідно до заяви від 11.08.2025 відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску строків позовної давності в частині вимог про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат та прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
17 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління», як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород», як Покупцем, укладено Договір поставки № 011701 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві чавунний брухт, визначений у п. 1.2. цього Договору (Товар), а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються Специфікацією, що являється невід'ємною частиною Договору.
Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Договору поставка товару виконується у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору. Термін до умова поставки товару зазначаються у специфікаціях.
Разом з товаром Постачальник надає Покупцю по одному екземпляру наступних документів: довідка про вибухонебезпечність (акт походження); видаткову накладну; рахунок; товарно-транспортну накладну.
Порядок прийняття та передачі товару визначено у розділі 4 договору, за змістом п. 4.1. якого прийняття товару за кількістю здійснюється відповідно до «Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 року П-6 зі змінами і доповненнями.
Ціна за одиницю товару та порядок розрахунків, що поставляється за цим Договором визначена сторонами у Специфікаціях (п. 3.1. Договору).
Згідно з п. 3.2. Договору датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.4. Договору після закінчення терміну дії Договору сторони здійснюють звірку розрахунків і оформляють Акт звірки не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем закінчення терміну дії даного Договору. У разі наявності заборгованості Покупця перед Постачальником Покупець зобов'язується оплатити таку заборгованість.
За змістом п. 8.1. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, а відповідно до п. 8.2. Договору його строк починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2019 року.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору Постачальником згідно з видатковими накладними №СРНл-01220001 від 23.01.2019 (на суму 100 434,77 грн), №СРНл-02010001 від 01.02.2019 (на суму 98 140,70 грн), №СРНл-04150001 від 15.04.2019 (на суму 124 642,32 грн), №СРНл-05140001 від 14.05.2019 (на суму 130 502,60 грн), №СРНл-05150001 від 15.05.2019 (на суму 109 538,30 грн), №СРНл-05160001 від 16.05.2019 (на суму 170 032,60 грн), №СРНл-05200002 від 20.05.2019 (на суму 77 271,10 грн), №СРНл-05210001 від 21.05.2019 (на суму 35 322,40 грн), передано, а Покупцем через своїх представників, які діяли на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, в свою чергу, прийнято зазначений в накладних Товар (брухт сталевий вид 509) на загальну суму 845 884,79 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних, що підписані представниками сторін, довіреностей на отримання ТМЦ та не заперечується відповідачем у справі.
За твердженням позивача, відповідачем неналежно виконано зобов'язання з оплати вартості переданого йому за Договором товару, у зв'язку з чим, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати вартості товару на загальну суму 793 217,79 грн (банківські виписки по рахунку позивача за 17.05.2019, 21.05.2019, 22.05.2019, 24.05.2019, 27.05.2019, 28.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 13.06.2019, 14.06.2019, 25.06.2019) заборгованість відповідача складала 52 667,00 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованими ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» відсотками річними та інфляційними втратами позивач і звернувся з даним позовом до Господарського суду.
Надіслана 10.03.2023 на адресу відповідача претензія №010/1 від 06.03.2023 (фіскальний чек від 10.03.2023, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 6507808307560) з вимогою оплати заборгованості на суму 52 667,00 грн залишена ТОВ «Турбогаз Ужгород» без відповіді та задоволення.
Водночас, судом встановлено, що після звернення ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» з даним позовом до суду відповідачем згідно з платіжною інструкцією №652 від 10.07.2025 здійснено сплату вартості отриманого від позивача Товару в розмірі 52 667,00 грн, що визнається усіма учасниками справи.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і надалі ГК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин в спірній частині є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого ним товару у визначений в ст. 692 ЦК України строк не виконав, у зв'язку з чим на час подання позову (26.06.2025) за ним рахувалася заборгованість за поставлений йому за Договором відповідно до видаткових накладних №СРНл-01220001 від 23.01.2019, №СРНл-02010001 від 01.02.2019, №СРНл-04150001 від 15.04.2019, №СРНл-05140001 від 14.05.2019, №СРНл-05150001 від 15.05.2019, №СРНл-05160001 від 16.05.2019, №СРНл-05200002 від 20.05.2019, №СРНл-05210001 від 21.05.2019 товар в розмірі 52 667,00 грн (з урахуванням часткової оплати вартості Продукції на загальну суму 793 217,79 грн (банківські виписки по рахунку позивача за 17.05.2019, 21.05.2019, 22.05.2019, 24.05.2019, 27.05.2019, 28.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 13.06.2019, 14.06.2019, 25.06.2019), що не заперечено відповідачем у справі належними та допустимими доказами.
Критично оцінюються судом аргументи відповідача щодо неукладеності договору з підстав відсутності в матеріалах справи підписаних сторонами Специфікацій до договору, що б доводили досягнення згоди щодо асортименту, ціни товару, строку та порядку його поставки, позаяк відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
В даному контексті суд враховує, що усі надані позивачем видаткові накладні №СРНл-01220001 від 23.01.2019, №СРНл-02010001 від 01.02.2019, №СРНл-04150001 від 15.04.2019, №СРНл-05140001 від 14.05.2019, №СРНл-05150001 від 15.05.2019, №СРНл-05160001 від 16.05.2019, №СРНл-05200002 від 20.05.2019, №СРНл-05210001 від 21.05.2019, які підписані представниками сторін містять посилання на Договір №011701 від 17.01.2019 як на підставу господарської операції з відвантаження позивачем відповідачу брухту чорних металів виду 509, за наслідками виконання Договору сторонами в порядку п. 3.4. Договору підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 13.08.2022, в якому відповідач підтвердив наявність з позивачем правовідносин саме зща Договором №011701 від 17.01.2019 та розмір заборгованості за цим Договором, яка станом на 13.08.2022 становила 52 667,00 грн.
При цьому, ТОВ «Турбогаз Ужгород», в свою чергу, не надано суду жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що асортимент, ціна продукції, яка зазначалася у видаткових накладних є непогодженою сторонами або такою, що відрізняється від умов укладеного сторонами Договору, а аргументи щодо ненадання позивачем документів відповідно до Закону України «Про металобрухт» не стосуються розгляду справи про стягнення заборгованості за договором та могли б слугувати аргументом у спорі щодо якості поставленого товару.
Окрім того, аргументи ТОВ «Турбогаз Ужгород» щодо ненастання строку оплати за Товар спростовуються приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України, якою встановлено обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, що у спірних правовідносинах пов'язується з датами підписання сторонами видаткових накладних №№СРНл-01220001 від 23.01.2019, №СРНл-02010001 від 01.02.2019, №СРНл-04150001 від 15.04.2019, №СРНл-05140001 від 14.05.2019, №СРНл-05150001 від 15.05.2019, №СРНл-05160001 від 16.05.2019, №СРНл-05200002 від 20.05.2019, №СРНл-05210001 від 21.05.2019.
Водночас, як вбачається з поданої суду сторонами платіжної інструкції №652 відповідачем 10.07.2025, тобто після подання позову ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» здійснено повну оплату вартості отриманого за Договором Товару, сплативши залишок заборгованості на суму 52 667,00 грн, що визнається обома сторонами справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що після подання позовної заяви позивачем (26.06.2025) відповідачем у повному обсязі погашено основну заборгованість за Договором, яка є предметом спору в даній справі в розмірі 52 667,00 грн, у зв'язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір в правовідносинах в цій частині, провадження у справі по розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» 52 667,00 грн основної заборгованості підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Щодо вимог про стягнення пені.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару Покупець за вимогою Постачальника виплачує на користь Постачальника пеню у розмірі 0,2% (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше ніж 10% від суми поставленого товару.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оцінюючи підставність позовних вимог в частині нарахованої позивачем пені, суд враховує, що така нарахована виходячи з максимально встановленого у п. 5.3. Договору розміру (10% від суми поставленого товару).
При цьому позивачем не надано суду жодного розрахунку пені, який би дав можливості встановити період нарахування пені (в тому числі з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України), її розмір (не більше подвійної облікової ставки НБУ) та, відповідно, здійснити оцінку аргументів сторін щодо вірного розрахунку такої штрафної санкції позивачем виходячи саме з встановленого у Договорі її максимального розміру.
Суд, водночас, враховує, що пеня, як окремий вид неустойки відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тоді як застосований позивачем метод нарахування пені по своїй суті є штрафом, який сплачується у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, доказів встановлення якого (штрафу) Договір не містить.
Таким чином, враховуючи, що суд позбавлений можливості самостійно встановлювати період нарахування пені, відсутність долученого до позовної заяви (чи зазначеного в позові) розрахунку пені унеможливлює задоволення позовних вимог про її стягнення, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання умов Договору в частині оплати вартості отриманої товару, відповідачу за період з 26.06.2019 по 31.05.2025 нараховано - 3% річних в розмірі 9371,84 грн та інфляційні втрати на суму 42 199,50 грн.
В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних за означений позивачем період є більшим та становить 43 432,77 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем за період з 26.06.2019 по 31.05.2025 року втрат від інфляції в сумі 42 199,50 грн.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку відсотків річних та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу 3% річних за період з 26.06.2019 по 31.05.2025, виходячи з суми простроченої в цей період заборгованості (52 667,00 грн) в сумі 9371,84 грн, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Не виконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.20 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Щодо позовної давності.
Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд враховує таке.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, зокрема, за приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, яка за приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
З урахуванням викладеного, в спірних правовідносинах початок перебігу для позивача строку позовної давності за вимогами про стягнення відсотків річних та втрат від інфляції за Договором пов'язується з початком спливу строку виконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманого товару, починається за кожен день нарахування відсотків річних та інфляції окремо, і відповідно до ст. 257 ЦК України такий строк для позивача триває за перший день нарахування - до 25.06.2022 року.
В той же час Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами та доповненнями) на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, який з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями) неодноразово продовжувався, востаннє до 30.06.2023 року.
Окрім того, відповідно до п.п. 2) п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 (який набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В подальшому, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» 3450-IX від 08.11.2023 (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 дів, який неодноразово продовжувався Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 01 травня 2023 №254/2023, затвердженим Законом України №3057-ІХ від 02.05.2023, Указом №451/2023 від 26.07.2023, затвердженим Законом України №3275-ІХ від 27.07.2023, Указом №734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України №3429-ІХ від 08.11.2023, Указом №49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України № 3564-IX від 06.02.2024, Указом №271/2024 від 06.05.2024, затвердженим Законом України № 3684-IX від 08.05.2024, Указом №469/2024 від 23.07.2024, затвердженим Законом України № 3891-IX від 23.07.2024, Указом №740/2024 від 28.10.2024, затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024, Указом №26/2025 від 14.01.2025, затвердженим Законом України №4220-ІХ від 15.01.2025, Указом №235/2025 від 15.04.2025, затвердженим Законом України №4356-ІХ від 16.04.2025, Указом №478/2025 від 14.07.2025, затвердженим Законом України №4524-ІХ від 15.07.2025 востаннє з 07.08.2025 строком на 90 діб.
З урахуванням викладеного, з 12.03.2020 встановлені в ст. 257 ЦК України строки позовної давності на підставі п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тобто до 30.06.2023, а з 17.03.2022 такі строки продовжені на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану») до 30.01.2024, а в подальшому, тобто з 30.01.2024, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» перебіг позовної давності зупиняється на підставі нової редакції п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Таким чином, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах з 12 березня 2020 року перебіг строків позовної давності продовжено спершу відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 26.06.2025, тобто в межах продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог та вимог, у яких на час ухвалення рішення відсутній предмет спору на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що, як встановлено судом, спір в справі в цій частині виник внаслідок неправильних дій відповідача, покладаються судом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород», у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань за Договором яким спір і доведено до судового розгляду.
В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 605,60 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» (88000, м. Ужгород, вул. Болгарська, буд. 3, код ЄДРПОУ 41918052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 5А, код ЄДРПОУ 31728376) 9371,84 грн (дев'ять тисяч триста сімдесят одну гривню 84 копійок) - 3% річних, 42 199,50 грн (сорок дві тисячі сто дев'яносто дев'ять гривень 50 копійок) інфляційних втрат та 2305,89 грн (дві тисячі триста п'ять гривень 89 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи Управління» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» 52 667,00 грн заборгованості - закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
4. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 22 вересня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.