Рівненський апеляційний суд
19 вересня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/12187/25
Провадження № 33/4815/748/25
Суддя Рівненського апеляційного суду - Полюхович О.І.,
з участю:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Сулковського Б.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року, -
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2025 року о 01 год. 41 хв. в м. Рівне на вул. Дубенська, 163АОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується результатами тесту № 2643 від 05.06.2025 року. Результат огляду становить 2,29 ‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду від 22 липня 2025 року та закрити провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із вчиненням ним дій в стані крайньої необхідності.
Вказує, що він не заперечує свою вину в порушенні п.2.5 ПДР України, однак вимушений був рухатися автомобілем, так як приїхавши додому з роботи виявилося, що закінчилися ліки для дружини і вона себе погано почувала. Зазначає, що дружина приймає інсулін, про що він повідомляв працівників поліції, а також наголошував в суді першої інстанції. Вважає, що його вини у даній справі немає, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності, тому справа підлягає закриттю.
Заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника Сулковського Б.П. на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтуються на сукупності зібраних в справі та досліджених в судовому засіданні достатніх та достовірних доказах, яким дана правильна юридична оцінка та ніким не заперечується.
Що стосується доводів апеляційної скарги про закриття справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у зв'язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності, на думку апеляційного суду, вони не підлягають до задоволення, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння як крайню необхідність.
Так, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема п.2.9а Правил дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, ст. 130 КУпАП водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він змушений керувати автомобілем у зв'язку з необхідністю придбати ліки для дружини не заслуговують на увагу. Так, з відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що дружина апелянта повідомила поліцейським інші обставини поїздки, а саме те, що вони поверталися з випускного їх похресника (файл Clip-1, час 01:40). Це спростовує наведені в апеляційній скарзі доводи та свідчить про їх надуманість.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки правопорушення, яке ним вчинене є грубим порушенням Правил дорожнього руху України, може суттєво впливати не тільки на можливість адекватно керувати транспортним засобом, а також стосується безпеки інших учасників дорожнього руху.
Стягнення суддею накладене з врахуванням положень ст.ст. 33, 38 КУпАП в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.
На думку апеляційного суду, таке стягнення буде достатньою мірою гарантувати виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових адміністративних правопорушень, а отже досягне мети адміністративного стягнення, передбаченої ст.23 КУпАП.
Доказів на спростування висновків місцевого суду в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.6 ЄКПЛ, ст.294 КУпАП, суд, -
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович