Справа № 541/74/25 Номер провадження 22-ц/814/3096/25Головуючий у 1-й інстанції Дністрян О. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
18 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Карпушин Г.Л., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача - адвоката Яресько Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 квітня 2025 року, постановлене суддею Дністрян О.М. (повний текст складено 09 травня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Миргородської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини,
30.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним, батьком, постановивши до стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки у розмірі 1/6 частини заробітку, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 26.08.2017 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.09.2023 (справа №541/3054/23). Від шлюбу мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення сторін за власним бажанням залишилася проживати разом з ним, позивачем. У спілкуванні дочки з матір'ю він не перешкоджає. Наразі відповідачка утворила нову родину, де народила дитину, яка потребує значної уваги, що викликає дискомфорт у спілкуванні ОСОБА_4 з матір'ю. Попри це, незважаючи на психологічний та емоційний стан дитини, відповідачка наполягає на тому, щоб місце проживання їх спільної дочки ОСОБА_4 було визначено разом із нею. Позивач проти викладеного заперечує та повідомляє, що добре розуміється з дочкою, займається її навчання та розвитком, слідкує за її здоров'ям та забезпечує її потреби. Із підстав викладеного, просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29.04.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що місячно, починаючи з 07.01.2025 до повноліття дитини.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено.
Рішення міськрайонного суду в частині задоволених позовних вимог вмотивовано тим, що спільна дитина сторін проживає разом із батьком, позивачем, та перебуває на його утриманні, що за правилами статті 183 СК України є підставою для стягнення з відповідачки на його користь аліментів на утримання дитини в частці від її доходу.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, міськрайонний суд виходив із того, що за відсутності спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, такі вимоги є передчасними.
Позивач оскаржив рішення міськрайонного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, визначивши місце проживання разом із ним, позивачем.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на положення ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.29 ЦК України, ст.ст.7, 141, 161, 161 СК України та позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі №404/428/16-ц від 17.10.2018, які сукупно свідчать, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Із підстав, раніше детально викладених у позові, доводить його обґрунтованість належними доказами, у тому числі, показаннями свідків, які підтвердили фактичну відсутність матері в житті дочки, а також висновком органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком.
Зазначає, що звернення відповідачки в суд із заявою про розгляд справи за її відсутності не є тотожним відсутністю спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини з батьком. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність позовних вимог, як підставу відмови в їх задоволенні.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 20.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена відповідна ухвала апеляційного суду.
18.09.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява начальника відділу «Служба у справах дітей», як представника органу опіки та піклування Миргородської міської ради, про розгляд справи без участі представника третьої особи. Просив підтримати позовні вимоги, врахувавши інтереси неповнолітньої дитини.
Відзив до апеляційного суду не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Яресько Н.В. доводи апеляційної скарги підтримала, наполягаючи на її задоволенні.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача - адвоката Яресько Н.В. та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд установив наступне.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 ; її батьками є: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №1269./а.с.13/
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.09.2023 (справа №541/3054/23) розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 26.08.2017 Миргородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №258./а.с.14/
ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою ОСББ «Шишацька 31» від 16.12.2024 №11./а.с.16/
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 1 класі Опорного закладу освіти «Миргородський ліцей №1 імені Панаса Мирного Миргородської міської ради Полтавської області», про що 13.11.2024 закладом освіти складено довідку №05-17/388./а.с.18/
03.02.2025 ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою, у якій зазначила, що проти позову не заперечує, просить розглядати справу без її присутності./а.с.33/
04.02.2025 виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області, складено висновок №493/01-35 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання. Висновком також установлено наступне.
Згідно з актом обстеження умов проживання від 30.01.2025, складеним відділом «Служба у справах дітей» Миргородської міської ради, умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , є добрими та відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Квартира простора, світла та охайна, з сучасним ремонтом, необхідними меблями та електропобутовою технікою. Дитина має окреме місце для сну та відпочинку, письмовий стіл для виконання домашніх завдань, шкільне приладдя та одяг в достатній кількості.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Миргородської міської ради ОСОБА_1 підтвердив свої наміри щодо визначення місця проживання малолітньої доньки разом з ним. Мати дитини, ОСОБА_2 , на засідання комісії з'явитися не змогла. Але вона надіслала до відділу письмову заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти того, щоб місце проживання її малолітньої доньки ОСОБА_6 було визначено разом з батьком, ОСОБА_1 , за фактичним місцем його проживання./а.с.42/
У суді першої інстанції допитано в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що є сестрою позивача. Із відповідачкою свідок знайома, їй відомо, що у останньої є інша родина. Відносини брата з дитиною дуже добрі, після розлучення сторін дитина більше часу перебуває з батьком та хоче бути з ним. З розмов свідку відомо, що дитина почула про намір матері переїхати в інше місце і це її злякало. Свідок також підтвердила, що позивач займається вихованням та розвитком дитини.
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що є хрещеною малолітньої ОСОБА_4 . Коли сторони жили разом дитину більше тягнуло до батька із яким у неї склалися теплі відносини. Дитина доглянута, охайна, батько активно приймає участь у її вихованні та розвитку. Свідок також підтвердила спільне проживання позивача разом з дочкою та його цивільною дружиною. Із приводу відповідачки свідку нічого відомо, крім того, що вона народила другу дитину.
Свідок ОСОБА_9 суду показала, що є цивільною дружиною позивача. Близько року вони разом із позивачем та його дочкою спільно проживають. Свідок підтвердила, що відповідачка не заперечує проти того, щоб дочка проживала з батьком, який забезпечує її усім необхідним. Зазначає, що дитина спокійна, вихована, старається навчатися, вони разом роблять завдання. Ставлення дитини до свідка добре, вона не заперечує, що батько з нею проживає. Свідок підтвердила періодичні зустрічі дитини з матір'ю, а також, що у її присутності між сторонами не виникали спори щодо місця проживання дитини з батьком. При цьому свідку відомо про існування у відповідачки нової сім'ї та народження дитини.
При постановленні рішення в оскаржуваній частині, міськрайонний суд виходив із того, що у справі відсутні належні докази, які б свідчили про бажання і волю відповідачки визначити місця проживання дитини разом із нею. Із підстав викладеного та враховуючи, що фактично, відповідачка не заперечує проти задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відсутності між сторонами спору щодо місця проживання дитини, заявлені позовні вимог в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18.09.2023 у справі №582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №761/42030/21).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц указано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховним Судом при ухваленні постанови від 10.07.2024 у справі №127/16211/23 установлено, що «спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. Із урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача».
Таких висновків також дійшов суд касаційної інстанції при ухваленні постанов у справах №755/15383/23 від 15.01.2025 та №562/3371/23 від 19.02.2025 виснувавши, що, оскільки мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, правильним є висновок суду про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зі справи, що переглядається убачається, що позивач, звертаючись в суд із цим позовом, пов'язував порушене право із тим, що між сторонами не досягнуто домовленостей щодо визначення місяця проживання доньки.
Указані твердження становили предмет дослідження суду першої інстанції, яким установлено, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком в квартирі, де створені всі умови для комфортного проживання, дитина повністю матеріально забезпечена, має з батьком емоційний контакт, що підтвердили допитані судом свідки.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, мати дитини не вимагає зміни її місця проживання, що, серед іншого, підтверджується обставинами, викладеними у висновку органу опіки та піклування. Відповідачка, диспозитивно розпорядившись належними їй процесуальними правами, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечувала, не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала у судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в судовому порядку, що виключає підстави для задоволення позову у відповідній частині.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до загального цитування норм права безвідносно до фактичних обставин цієї справи. Тоді як зміст заяви відповідачки, поданої до суду, містить не тільки прохання розглядати справу за її відсутності, але і фактичне визнання позову. Наведене свідчить про відсутність між сторонами спору про право, а отже, незалежно від висновку органу опіки та піклування, необхідності у судовому порядку визначити місце проживання дитини з батьком.
Належних та допустимих доказів, які б підтверджували твердження позивача про намір відповідачки визначити місце проживання дочки разом із нею, матеріали справи не містять. Тому зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивача та/або малолітньої дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до обґрунтування належності виконання ним батьківських прав, що не вливає на правильність висновків міськрайонного суду про відсутність порушеного права, яке б підлягало судовому захисту. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, тоді як оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, як постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19.09.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Г.Л. Карпушин
О.В. Чумак