Справа № 531/3099/24 Номер провадження 11-кп/814/1597/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
15 вересня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 вересня 2024 року за №12024170450000587, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Климівка Полтавського р-ну Полтавської обл., проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , у силу ст.89 КК України не судиму,
визнано винуватою та засуджено за ч.2 ст.350 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на неї обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Вирішено питання щодо речового доказу.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
За Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2024 року введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у подальшому продовжено дотепер.
16 вересня 2024 року діловод групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 спільно з гранатометником цього відділу ТЦК та СП ОСОБА_11 й старшим офіцером вказаного відділу ТЦК та СП ОСОБА_12 , будучи військовослужбовцями, наділеними службовими повноваженнями з метою виконання мобілізаційних завдань та призову на військову службу за мобілізацією в особливий період, здійснили виїзд для проведення оповіщення та вручення повісток і, перебуваючи по АДРЕСА_2 , зупинили військовозобов'язаного ОСОБА_13 , у якого попросили надати відповідні документи для перевірки облікових даних. У подальшому приблизно о 20 годині 27 хвилин до них приєдналася співмешканка ОСОБА_13 - ОСОБА_8 , яка, достовірно знаючи, що перед нею знаходяться військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебували у військовому однострої з шевронами, знаками розрізнення, усвідомлюючи, що вони перебувають при виконанні службових обов'язків, учинила сварку, під час якої вела себе агресивно щодо них, після чого, діючи з прямим умислом, із метою припинення законної діяльності працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжуючи вчиняти сварку, схопила рукою за шию ОСОБА_10 та відштовхнула його від себе, внаслідок чого спричинила йому легкі тілесні ушкодження у вигляді смугастої форми синця з осадненням на переднє-бокових поверхнях праворуч та ліворуч (по одному).
Наведені вище дії ОСОБА_8 суд першої інстанції кваліфікував як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень службовій особі, яка виконувала громадський обов'язок, у зв'язку з її службовою діяльністю.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року, змінити кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.350 КК України, вважати її засудженою за умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв'язку з її службовою діяльністю та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.350 КК України із застосуванням ч.1 ст.69-1 КК України у вигляді 3 років 4 місяців позбавлення волі, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд: безпідставно врахував таку кваліфікуючу ознаку вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, як вчинення злочину щодо особи, яка виконувала громадський обов'язок, оскільки протиправні дії ОСОБА_8 щодо військовослужбовця - працівника ТЦК, слід кваліфікувати виключно як такі, що вчинені щодо службової особи у зв'язку з її службовою діяльністю; помилково не застосував приписи ст.69-1 КК України під час призначення обвинуваченій покарання, оскільки вона визнала винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину, обставиною, що пом'якшує її покарання, враховано активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а збитки або шкоду її діями не завдано.
Іншими особами вирок місцевого суду не оскаржено.
Потерпілий ОСОБА_10 був належним чином повідомлений про місце, дату, час апеляційного розгляду та до суду не з'явився, клопотань про відкладення судового засідання від нього не надходило.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, позицію прокурора на підтримку апеляційної скарги, міркування захисника, яка просила пом'якшити ОСОБА_8 призначене покарання, та вважала слушними доводи апеляційної скарги, думку обвинуваченої про пом'якшення їй призначеного покарання, вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, та обґрунтованість застосування цим судом до обвинуваченої положень ст.ст.75, 76 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені в апеляційній скарзі прокурором доводи щодо зайвого посилання місцевим судом при наданні правової оцінки діям ОСОБА_8 на вчинення нею кримінальних протиправних дій щодо особи, яка виконувала громадський обов'язок, є обґрунтованими.
За змістом ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.408 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції апеляційний суд змінює вирок у разі, якщо це не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яким відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України визнається застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Диспозицією ч.2 ст.350 КК України передбачено відповідальність за умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких.
Із фактичних обставин вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, які були встановлені в порядку ч.3 ст.349 КПК України, не оспорювались ніким із учасників судового провадження, підтверджені обвинуваченою та потерпілим у своїх показаннях, вбачається, що ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем, діловодом групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільно з іншими військовослужбовцями цього відділу ТЦК та СП здійснював службові повноваження щодо виконання мобілізаційних завдань та призову на військову службу за мобілізацією в особливий період. ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що перед нею перебувають військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_2 і виконують свої службові обов'язки, в тому числі ОСОБА_10 , з метою припинення їх законної діяльності умисно заподіяла ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження.
Таким чином, вчинені ОСОБА_8 кримінально протиправні дії щодо ОСОБА_10 підлягають кваліфікації за ч.2 ст.350 КК України як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень службовій особі у зв'язку з її службовою діяльністю.
Проте суд першої інстанції, кваліфікуючи дії обвинуваченої за ч.2 ст.350 КК України, зазначив про умисне заподіяння нею легких тілесних ушкоджень службовій особі, яка виконувала громадський обов'язок, у зв'язку з її службовою діяльністю.
Тобто місцевий суд усупереч встановленим фактичним обставин і правильному застосуванню змісту диспозиції ч.2 ст.350 КК України, зайве послався на вчинення ОСОБА_8 кримінально протиправних дій щодо особи, яка виконувала громадський обов'язок, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржуваний вирок належить змінити, а саме виключити з його мотивувальної частини вказане помилкове посилання при наданні правової оцінки діям ОСОБА_8 за ч.2 ст.350 КК України та вважати правильним твердження при кваліфікації дій ОСОБА_8 про вчинення нею кримінально протиправних дій щодо службової особи. Таке виключення не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_8 та необхідність кваліфікації її дій за ч.2 ст.350 КК України.
Разом з тим, доводи прокурора про помилкове незастосування судом першої інстанції положень ст.69-1 КК України є необґрунтованими.
Статтею 69-1 КК України унормовано, що за наявності обставин, які пом'якшують покарання, передбачених п.п.1 та 2 ч.1 ст.66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (п.1);
добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п.2).
При цьому, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується лише тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно (п.6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7).
Однак у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_8 своїми кримінально протиправними діями спричинила ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження у вигляді смугастої форми синця з осадненням на переднє-бокових поверхнях праворуч та ліворуч (по одному), тобто заподіяла шкоду здоров'ю потерпілому. Тому від вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення ОСОБА_10 зазнав шкоду, пов'язану з його травмуванням, погіршенням стану його здоров'я та подальшим відновленням потерпілим стану свого здоров'я.
Кримінальне ж правопорушення, передбачене ч.2 ст.350 КК України, є злочином із матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді нанесення побоїв або заподіяння легкого, середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок, чи їх близьким. За відсутності наслідків у вигляді зазначеної в диспозиції ч.2 ст.350 КК України шкоди здоров'ю взагалі виключається склад цього кримінального правопорушення.
Наведене вище спростовує доводи прокурора про відсутність заподіяння обвинуваченою шкоди, а факт того, що потерпілий не звертався до суду з цивільним позовом жодним чином не впливає на спричинення вчиненим ОСОБА_8 злочином шкоди здоров'ю потерпілого.
Водночас перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 поряд із відсутністю цивільного позову не вживала жодних заходів для добровільного вчинення дій, передбачених п.2 ч.1 ст.66 КК України (компенсування шкоди чи збитків). Факт невідшкодування шкоди потерпілому обвинувачена підтвердила й у судовому засіданні апеляційного суду.
Тому є відсутньою обставина, визначена в п.2 ч.1 ст.66 КК України, що унеможливлює застосування під час призначення обвинуваченій покарання положень ст.69-1 КК України.
Наведені прокурором в апеляційній скарзі посилання на постанови Верховного Суду є нерелевантними, оскільки їх ухвалено за відмінних обставин провадження, а саме в зазначених апелянтом справах застосовувались положення ст.69-1 КК України при призначенні засудженим покарання за вчинення кримінальних правопорушень відсутності даних про заподіяння збитків, шкоди конкретній особі та від яких навіть був відсутній потерпілий (кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.309, ч.2 ст.310, ч.ч.1, 4 ст.358, ч.1 ст.436-1 КК України).
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, що відповідно до закріпленої в ст.12 КК України класифікації є нетяжким злочином, разом з тим, має підвищену суспільну небезпеку, виходячи з обставин його вчинення, пов'язаних із заподіянням обвинуваченою в умовах воєнного стану військовослужбовцю ТЦК та СП легких тілесних ушкоджень у зв'язку з його службовою діяльністю, ОСОБА_8 визнала винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину, в силу ст.89 КК України не судима, має на утриманні трьох малолітніх дітей, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, за даними досудової доповіді має середні ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та її небезпеки для суспільства, обставиною, яка пом'якшує її покарання, є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та обставини, що обтяжують покарання, відсутні.
З огляду на викладені вище дані та обставини в їх сукупності, призначене ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі, але яке за розміром є наближеним до мінімальної межі, із визначеним способом його виконання - застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, обґрунтованість застосування яких не оспорюється в апеляційному порядку, відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 75 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстави для пом'якшення обраного ОСОБА_8 заходу примусу чи зменшення визначеного їй тривалості іспитового строку, обсягу покладених обов'язків є відсутніми.
Ураховуючи наведене вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 змінити:
виключити з мотивувальної частини вироку місцевого суду посилання при кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.350 КК України на вчинення нею кримінально протиправних дій щодо особи, яка виконувала громадський обов'язок, і вважати правильним твердження при кваліфікації дій ОСОБА_8 про вчинення нею кримінально протиправних дій щодо службової особи.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4