Справа №338/416/25
22 вересня 2025 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого-судді Куценка О. О., з участю секретаря судового засідання Двібородчин І. В., представника позивача Савчука Р.Р. розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом представника адвоката Савчука Романа Романовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про поновлення батьківських прав,
1.Описова частина
28 березня 2025 року представник адвокат Савчук Роман Романович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Богородчанського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про поновлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що
Позивачка ОСОБА_1 та відповідач по справі ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від шлюбу в сторін по справі народилось двоє дітей, а саме: дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . На початку 2023 року відповідач був мобілізований до Збройних сил України проходив військову службу. та B В подальшому мама відповідача ОСОБА_5 звернулась Богородчанський районний суд з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав відносно малолітніх дітей.
Свій позов ОСОБА_5 мотивувала тим, що вона здійснює догляд за дітьми оскільки ОСОБА_1 не належно виконує свої батьківські обов'язки щодо малолітніх дітей. Згідно із рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18.08.2023 року в справі № 338/1044823 ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав відносно її дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після набрання законної сили вказаним судовим рішенням відповідач ОСОБА_2 був звільнений із військової служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Мобілізацію та мобілізаційну підготовку», тобто як чоловік який має дітей до 18 років при тому, що мама таких дітей позбавлена батьківських прав. Не дивлячись на позбавлення позивачки батьківських прав, відповідач після звільнення із служби став проживати разом із нею та їх малолітніми дітьми, а в подальшому вони виїхали за межі території України в Королівство Норвегія де і проживають на даний час.
Стверджує, що поведінка ОСОБА_1 та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав суттєво змінилися. Діти позивачки проживають разом з нею, позивачка займається їх вихованням, піклується про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створює належні умови для розвитку їх природних здібностей, матеріально утримує своїх дітей
Просить суд, поновити батьківські права ОСОБА_1 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою судді від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 14 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про поновлення батьківських прав. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд поставив на обговорення питання, щодо підсудності цієї справи з іноземним елементом судам України.
Короткий зміст заперечення представника позивача.
Вважає, що справа підсудна Богородчанському районному суду, покликаючись на те, що сторони по справі та їх діти є громадянами України та останні мають на території України зареєстроване місце проживання. Рішення про позбавлення батьківських прав позивачки було ухвалено Богородчанським районним судом. Діти лише тимчасово проживають на території Королівства Норвегія. Згідно п.7 ч.1 ст. 76 ЗУ Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України, а саме дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України а тому справа підсудна Богородчанському районному суду .
Фактичні обставини, встановлені судом.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач по справі ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9,10).
Згідно із рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2023 року по судовій справі № 338/1044823 ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно її дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення суду набрало законної сили 18 вересня 2023 року (а.с.11-13).
В судовому засіданні також встановлено, і дана обставина сторонами не заперечувалась, що з листопада 2023 року позивач разом із відповідачем та їх малолітніми дітьми виїхали в Королівства Норвегія, де проживали разом однією до серпня 2024 року.
Починаючи із серпня 2024 року через сімейні непорозуміння позивач та відповідач стали проживати окремо, при цьому Управління соціального захисту сім'ї в Арендалі (місті їх проживання) визначило наступний порядок здійснення опіки над їхніми дітьми: один тиждень діти проживають з батьком, а один тиждень із матір'ю.
Згідно із копії довідки із дитячого садка від 16 січня 2025 року вбачається, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідують вказаний дошкільний навчальний заклад, а мама забирає їх кожні два тижні за домовленістю із батьком(а.с.30-31).
Згідно копії Сертифіката від 17 грудня 2024 року позивач пройшла курс Міжнародної програми розвитку дитини (ICDP), який складався з 8 сесій по 3 години кожна, де учасники працювали над усвідомленням своєї взаємодії та спілкування з дітьми (а.с.32-33).
Згідно із копії Договору Оренди, позивачкою укладено договір та вона орендує приватну квартиру в місті Тведестранда (а.с.34-35).
Згідно копії довідки відділення(Освіта та виховання) Норвезької адміністрації з питань праці та добробуту Східного Ахдера у місті Тведестранд від 23 червня 2025 року ОСОБА_1 має 100% місце в дитячому садку «Чорний ліс» для своїх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.79-80).
Згідно копії довідки відділення Норвезької адміністрації з питань праці та добробуту Східного Ахдера у місті Тведестранд від 19 червня 2025 року ОСОБА_1 бере участь в інтеграційній програмі муніципалітету та отримує інтеграційну грошову допомогу у розмірі 21 693 норвезькі крони на місяць. Крім того отримує додаткову соціальну допомогу у розмірі 5698 норвезьких крон на місяць (а.с. 25-30, 81-82).
Згідно копії довідки відділення Норвезької адміністрації з питань праці та добробуту Східного Ахдера у місті Тведестранд від 20 червня 2025 року, щодо ОСОБА_1 та її батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Це висновок щодо її здатності забезпечити своїх дітей. Оцінка базується на проведених бесідах, візитах додому та інших спостереженнях. ОСОБА_9 проживає в орендованій приватній квартирі в центрі Тведестранда. Квартира має дві спальні та високий стандарт, обладнана всім необхідним, діти мають все необхідне іграшки, одяг, ліжка, тощо. ОСОБА_9 забезпечує дітей здоровим та поживним харчуванням а також дбає про їх відпочинок та безпеку. Між матір'ю та дітьми є хороші стосунки. ОСОБА_9 навчається в школі, а в цей час діти перебувають у дитячому садку. Діти проводять 50% часу із батьком (а.с. 83-84).
З копії угоди від 27листопада 2024 року про співпрацю між батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що ОСОБА_12 та ОСОБА_9 мають спільне батьківське право, щодо дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які мають розділене постійне місце проживання з ними. ОСОБА_3 зареєстрована за місцем проживання ОСОБА_9 , а ОСОБА_4 за місцем проживання ОСОБА_13 (а.с.14-21, 22-24, 85-87).
Згідно листа служби у справах дітей Богородчанської селищної ради від 19 червня 2025 року №3311, комісією 17 червня 2025 року було обстежено умови проживання сім'ї за адресою АДРЕСА_1 та зі слів бабусі ОСОБА_5 , встановлено, що ОСОБА_2 разом із своїми малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також ОСОБА_1 , виїхали за кордон та проживають у Королівстві Норвегія. В зв'язку із викладеним службою у справах дітей Богородчанської селищної ради неможливо перевірити наскільки змінилась поведінка ОСОБА_1 - особи позбавленої батьківських прав та перевірити обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав. В зв'язку з тим, що матір перебуває за межами України з'ясувати всі обставини та встановити факт доцільності/недоцільності поновлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей на надати письмовий висновок про розв'язання спору (а.с.63,64).
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо вимог за участі іноземного елемента
У позові представник адвокат Савчук Роман Романович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 просив суд поновити батьківські права ОСОБА_1 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На переконання суду зазначена справа є справою з іноземним елементом.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
При цьому статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.
Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки.
Україна та Королівство Норвегія є Договірними Державами Гаазької конвенції 1996 року.
Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема:
a) набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування;
b) права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини;
c) опіки, піклування та аналогічних інститутів;
d) призначення та функцій будь-якої особи чи органу, які відповідають за особу чи майно дитини та які представляють дитину або допомагають їй;
e) влаштування дитини в прийомну сім'ю або в установи опіки і піклування, або забезпечення піклування в установі "кафала" чи в аналогічних установах;
f) нагляду з боку державного органу за піклуванням за дитиною будь-якою особою, яка несе відповідальність за дитину;
g) управління, збереження або розпорядження майном дитини.
Тобто, питання щодо поновлення батьківських прав, підпадає під дію пункту а) статті 3 Конвенції та не входить у винятки передбачені статтею 4 Конвенції.
Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім'ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
Поняття «місце постійного проживання» не визначене Гаазькою конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин справи.
Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21, провадження № 61-4217св22).
Встановлено, що на момент звернення позивача з позовом до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області 28 березня 2025 року, сторони та їх малолітні діти більше року (з листопада 2023 року) проживають у Королівстві Норвегія де проживають і до цього часу.
Суд приймає до уваги наступні обставини, сторони по справі та їх малолітні діти з листопада 2023 року постійно проживають на території Королівства Норвегія, куди виїхали добровільно за власною волею. Позивач та відповідач винаймають житло, малолітні діти відвідують дошкільний навчальний заклад, позивач навчається у школі, отримує відповідну соціальну допомогу. Адміністративні органи Королівства Норвегія на підставі угоди між батьками встановили порядок участі батьків у вихованні дітей. За таких обставин, суд приходить до висновку, що звичайне місце проживання дітей є місто Тведестранд Королівства Норвегія.
Таким чином спір є за участі іноземного елемента, відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, у зв'язку з непідсудністю справи національним судам.
Отже, спір між батьками щодо поновлення батьківських прав позивача може бути вирішений лише після вирішення питання про повернення малолітніх дітей до держави постійного місця проживання.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню у судах України, підсудність визначається за правилами ЦПК України. Оскільки у цій справі наведені вище позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, то у національних судів відсутні правові підстави для ухвалення рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 255, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд
Закрити провадження у цивільній справі за позовом представника адвоката Савчука Романа Романовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про поновлення батьківських прав,
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя