ЄУН 932/4481/25
Провадження №2/932/1662/25
Іменем України
23.09.2025 м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Салькової В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
І. Стислий виклад позиції та вимоги позивача
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що 14.01.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4192358, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
На підставі цього договору відповідачеві надано кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн зі сплатою відсотків та комісії.
26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - приймає права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №4192358.
Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконала своїх зобов'язань за ним, тому просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» суму заборгованості за кредитним договором №4192358 в розмірі 21400,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 8000,00 грн, нарахованих на дату відступлення права вимоги відсотків 11800,00 грн та заборгованості за комісіями 1600,00 грн, а також судові витрати в розмірі 3028,00 грн судового збору та витрати на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи
Відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, а також будь-яких заяв та клопотань суду не подано.
Клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 16.05.2025 відкрите спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами. Також даною ухвалою було встановлено відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу право подати до суду заперечення на відповідь протягом днів, що залишились з моменту отримання відповіді на відзив до початку розгляду справи по суті.
Правом подати відзив відповідач ОСОБА_1 не скористалася. До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до ч.8 ст.178 та ч.5 ст.279 ЦПК України справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що 14.01.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №4192358, за яким відповідач отримала кредит в розмірі 8000,00 грн строком на 15 днів з 14.01.2022 по 29.01.2022 шляхом їх перерахування на картковий рахунок. Комісія за надання кредиту становить 1600,00 грн (20% від суми кредиту одноразово), проценти за користування кредитом - 1800,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Додатками до Договору є графік платежів та паспорт споживчого кредиту №4192358.
Згідно з паспортом споживчого кредиту №4192358 від 14.01.2025 загальні витрати за кредитом становлять 3400,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом - 11400,00 грн, реальна річна процентна ставка - 553,031% річних.
14.01.2022 відповідач підписала анкету-заяву на кредит №4192358, в якій зазначені основні умови кредитування, які збігаються з умовами договору та паспорту споживчого кредиту.
З довідки ТОВ «Елаєнс» вбачається, що відповідачеві були перераховані грошові кошти в сумі 8000,00 грн згідно з договором №4192358, дата проведення платежу - 14.01.2022, кошти перераховані на карту № НОМЕР_1 .
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, сформованих ТОВ «МІЛОАН» по кредитному договору №4192358, заборгованість за кредитом становить 8000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 11800,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту - 1600,00 грн, загальна сума заборгованості за договором - 21400,00 грн.
З розрахунку заборгованості по кредиту станом на 21.02.2025 так само вбачається наявність заборгованості за кредитом 8000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 11800,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту 1600,00 грн, загальна сума заборгованості за договором - 21400,00 грн.
Відповідач взяті на себе боргові зобов'язання відповідач належним чином не виконувала.
26.07.2024 між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та ТОВ «МІЛОАН» укладений Договір факторингу №26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - приймає права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 26.07.2024 до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2025, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 на суму 21400,00 грн, з яких: 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11800,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 1600,00 грн - сума заборгованості за комісією.
Надані позивачем розрахунки відповідачем оспорені не були, контррозрахунку заборгованості ним суду не надано.
V. Оцінка суду
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту ст.ст.512,513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» є належним позивачем у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 .
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України підписанням договорів сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Як унормоване в ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджене укладання між сторонами спірних правочинів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
Оскільки відповідачем порушені зобов'язання з повернення грошових коштів, що встановлені умовами договору, у неї виникла заборгованість, яка підтверджена наявним у справі розрахунком.
Відповідачем ОСОБА_1 наявність заборгованості жодними доказами не спростована, нею не надано суду контррозрахунку, який мав би противагу розрахункам позивача.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором №4192358 в розмірі 8000,00 грн за тілом кредиту та передбачена умовами договору одноразова комісія в сумі 1600,00 грн.
Як вбачається з кредитного договору від 14.01.2022, договір укладений строком на 15 днів та датою повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та відсотків за кредитом є 29.01.2022. Доказів продовження строку кредитування (пролонгації договору) матеріали справи не містять.
Разом із тим проценти за користування кредитом в розмірі 11800,00 грн нараховані за період з 15.01.2022 по 24.02.2022.
При цьому, як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення за договором, проценти з 15.01.2022 по 29.01.2022 нараховувалися з посиланням на п.1.5.2 Кредитного договору, що відповідає його змісту. Проценти з 30.01.2022, як зазначено у відомості, нараховувалися згідно з п.1.5.3 Кредитного договору, але такий пункт в договорі взагалі відсутній.
Суд констатує, що нарахування позивачем заборгованості за процентами за період після закінчення строку дії кредитного договору - з 30.01.2022 є необґрунтованим.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що проценти відповідно до ст.1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч.2 ст.1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст.1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
У такому випадку в наявних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, враховуючи, що позивачем нараховані відповідачеві проценти за користуванням кредитом за межами строку, обумовленого договором, вимогу про стягнення заборгованості за нарахованими процентами слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за нарахованими процентами за період з 15.01.2022 по 29.01.2022 включно в сумі 1800,00 грн (15 днів * 120,00 грн (1,5% від суми кредиту), і саме така сума відсотків передбачена пунктом 1.5.2 Кредитного договору.
У задоволенні вимог позивача в частині стягнення заборгованості за процентами, починаючи з 30.01.2022 у розмірі 10000,00 грн (11800,00 грн - 1800,00 грн) слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, суд, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості за договором №4192358 від 14.01.2022 в розмірі 8000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 1800,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом та 1600,00 грн комісії за надання кредиту, а всього - 11400,00 грн, оскільки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань порушує права та інтереси позивача.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задовольняються судом частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1290,41 грн. В іншій частині судовий збір покладається на позивача.
Що стосується витрат на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн, підстав для їхнього стягнення з відповідача на користь позивача не вбачається.
Так, за положеннями ст.137 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами лише витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката.
Позивачем надано суду договір №02-09/2024-5 про надання правової допомоги від 02.09.2024, укладений з фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 , а також докази отримання такої допомоги та оплати її вартості. Оскільки доказів того, що позивач користувався правничою допомогою саме адвоката, матеріали справи не містять, підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу не вбачається.
На пiдставi викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,279 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф.521, код за ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 4192358 від 14.01.2022 в розмірі 8000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 1800,00 грн заборгованості за відсотками, 1600,00 грн заборгованості за комісією, а всього - 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судовий збір в сумі 1290 (одна тисяча двісті дев'яності) грн 41 коп.
У задоволенні решти позовних вимог та у стягненні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складене 23.09.2025.
Суддя: В.С. Салькова