707/2133/25
2/707/1146/25
16 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Тептюка Є.П.
за участю секретаря Заруби Н.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судув порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Степанківської сільської ради Черкаського району, Черкаської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю, -
Позиції сторін, процесуальні дії.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Степанківської сільської ради Черкаського району, Черкаської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю.
Позовні вимоги аргументовані наступним.
З 1985 року ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 почали проживати в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . за пропозицією далеких родичів ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 , які були на той час поважного віку та потребували стороннього догляду.
Дітей у подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було.
У 1987 році ОСОБА_6 померла.
Після смерті ОСОБА_6 у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишилися проживати я, ОСОБА_1 , мій чоловік ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На той час, ОСОБА_5 (1906 року народження) було 80 років та він потребував стороннього догляду, який ми з чоловіком забезпечували.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у нас, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , народилася дочка ОСОБА_7 .
27 червня 1989 року ОСОБА_5 отримав правовстановлюючий документ на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 27 червня 1989 року.
Як вбачається з довідки Комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» №58441 від 17 грудня 2024 року, станом на 01.01.2013 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано у Комунальному підприємстві «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Черкаським районним виконавчим комітетом 27.06.1989 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
На день смерті ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті, окрім померлого ОСОБА_5 , за даною адресою були зареєстровані: ОСОБА_4 , 1958 р.н.; ОСОБА_1 , 1965 р.н.; ОСОБА_7 , 1989 р.н. Дані обставини підтверджуються довідкою Хацьківського старостинського округу Степанківської сільської ради №41/14-20 від 31 січня 2025 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишилися проживати ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
Актом від 30 січня 2025 року комісія у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджує ту обставину, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поселилися в будинку по АДРЕСА_1 в 1985 році
Згідно з довідкою Хацьківського старостинського округу Степанківської сільської ради №40/14-20 від 31 січня 2025 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має слідуючий склад сім'ї, які зареєстровані за даною адресою: дочка - ОСОБА_3 , 1989 р.н.; онука - ОСОБА_12 , 2010 р.н.; онук - ОСОБА_13 , 2014 р.н.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася надала до канцелярії суду заяву в якій позовні вимоги підтримала, розгляд справи просила проводити за її відсутності.
Представник відповідача Степанківської сільської ради в судове засідання не з'явився, від сільського голови надійшла до канцелярії суду заява в якій проти позовних вимог не заперечували, розгляд справи просив проводити за їхньої відсутності.
Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , допитані в судовому засіданні, кожен окремо пояснили, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 почали проживати в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за пропозицією ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_6 . Здійснювали за ними догляд та після їх смерті залишилися проживати в даному будинку, проживають та доглядають за ним по даний час .
Обставини справи, зміст спірних правовідносин.
25 жовтня 1986 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_4 укладено шлюб, зареєстрований Хацьківською сільською радою Черкаського району Черкаської області, про що складено відповідний актовий запис №24, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_16 . Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про укладення шлюбу Серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 1986 року.
З 1980-х років, позивач та її чоловік ОСОБА_4 почали проживати в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 .
Спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок №27 від 27 червня 1989 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Дані обставини підтверджуються листом Черкаського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області №260/32.15-04-05 від 09 травня 2025 року, наданий у відповідь на адвокатський запит №3/79 від 08 травня 2025 року.
Після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилася. З заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, що підтверджується відповіддю з Черкаської районної державної нотаріальної контори від 03.07.2025 року № 752/01-16.
На день смерті ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті, окрім померлого ОСОБА_5 , за даною адресою були зареєстровані: ОСОБА_4 , 1958 р.н.; ОСОБА_1 , 1965 р.н.; ОСОБА_7 , 1989 р.н. Дані обставини підтверджуються довідкою Хацьківського старостинського округу Степанківської сільської ради №41/14-20 від 31 січня 2025 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 . Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 від 09 лютого 2004 року. Після смерті ОСОБА_4 у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишилися проживати: ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_7 .
Актом від 30 січня 2025 року комісія у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджує ту обставину, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поселилися в будинку по АДРЕСА_1 в 1985 році. ОСОБА_1 з 1985 року по даний час проживає в будинку АДРЕСА_1 , доглянула та поховала ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . ОСОБА_1 безперешкодно та відкрито володіє будинком по АДРЕСА_1 з 1985 року по даний час.
Згідно з довідкою Хацьківського старостинського округу Степанківської сільської ради №40/14-20 від 31 січня 2025 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має слідуючий склад сім'ї, які зареєстровані за даною адресою: дочка - ОСОБА_3 , 1989 р.н.; онука - ОСОБА_12 , 2010 р.н.; онук - ОСОБА_13 , 2014 р.н.
Релевантні джерела права
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22) та інших.
Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості, є необов'язковим.
Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.
Технічну інвентаризацію нерухомого майна в сільській місцевості розпочато згідно з Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.
Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.
Здійснення державної реєстрації права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку регулювалося підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Згідно з пунктом 6 цієї Інструкції не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.
Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.
Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може слугувати відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).
Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов'язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина перша та друга статті 1277 ЦК України).
До 01 січня 2004 року в Україні спадкові правовідносини були врегульовані ЦК УРСРС.
Так, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК УРСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша та друга статті 549 ЦК УРСР).
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19) дійшли наступного висновку:
«Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що: в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися; оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою; з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР».
Оцінка доказів та аргументів сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.
Власник будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; спадщина після його смерті відкрилася у 1991 році.
За таких обставин, до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивачка була обізнана про те, що власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору та на який вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був ОСОБА_5 , заповіту останній не залишив, із заявою про прийняття спадщини, ні позивач, ні її чоловік не зверталися.
Враховуючи те, що суд вважає встановленим, що після смерті ОСОБА_5 , його майно за відсутності спадкоємців у власність набула держава, тому не можна вважати володіння позивачкою, житловим будинком після смерті ОСОБА_5 , добросовісним. Смерть ОСОБА_5 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останнього, не давали позивачці підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним, що свідчить про відсутність підстав для набуття нею права власності на будинок за набувальною давністю. Самі по собі наведені позивачкою обставини, про користування спірним майном, її реєстрацію в домоволодінні та його утримання не свідчать про добросовісність володіння спірним майном, оскільки добросовісність володіння позивачки виключається через фактичну наявність власника майна ОСОБА_5 , після смерті якого будинок, в якому проживає позивачка із сім'єю перейшов у власність держави відповідно до положення чинного на той час законодавства.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що в позові необхідно відмовити.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі суд враховує, що згідно зі статтею 141 ЦПК України ці витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку суд повністю відмовив у задоволенні позову, в той час як відповідачі та треті особи не заявили про наявність у них будь-яких документально підтверджених судових витрат. Отже, у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265, 273, 289, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Степанківської сільської ради Черкаського району, Черкаської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повний текст рішення складено 23 вересня 2025 року.
Суддя: Є. П. Тептюк