Справа № 303/3879/25
2/303/1351/25
22 вересня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді Курах Л.В.
секретар судового засідання Гейруш Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 до Горондівської сільської ради, треті особи: Друга Мукачівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Горондівської сільської ради, треті особи: Друга Мукачівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.760 га. На випадок смерті ОСОБА_5 залишила заповіт, яким земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.760 га заповіла у рівних частинах: 1/3 частину - ОСОБА_3 , 1/3 частину - ОСОБА_6 , 1/3 частину - ОСОБА_4 .. Для того щоб отримати свідоцтво про спадщину, позивач після смерті матері звернувся до Другої Мукачівської нотаріальної контори Закарпатської області, однак отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із пропуском терміну на подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері. Оскільки, про наявність заповіту дізнався після закінчення строку встановленого для прийняття спадщини, просив суд надати йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.05.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та на 26.06.2025 року призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, представник позивача подала заяву про розгляд справи без їх участі, заявлені вимоги підтримують, просить задовольнити.
Представник відповідача Горондівської сільської ради в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи Другої Мукачівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, вирішення позовних вимог залишив на розсуд суду.
Третя особа, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Третя особа, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .
Відповідно до заповіту від 03.01.2018 року ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.760 га заповіла у рівних частинах: 1/3 частину своєму сину - ОСОБА_3 , 1/3 частину своєму сину - ОСОБА_6 , 1/3 частину своїй онуці - ОСОБА_4 .
Постановою Другої Мукачівської нотаріальної контори Закарпатської області № 350/02-31 від 03.11.2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка належала ОСОБА_5 , оскільки у встановлений законом строк своєчасно не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. ст. 1220-1221, 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з цього моменту виникає право на спадкування, а місцем відкриття спадщини - є останнє місце проживання спадкодавця.
Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
Згідно вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Позивач просить встановити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті своєї матері покликаючись на те, що про складення ОСОБА_5 заповіту, яким вона заповіла своє майно позивачу, йому відомо не було.
Як вбачається з матеріалів справи, в таких відсутні беззаперечні докази того, що позивачу достеменно було відомо про наявність складеного на його ім'я заповіту.
Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У постанові Верховного Суду № 565/1145/17 від 26.06.2019 визначено, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Визначення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є оціночним поняттям та оцінюється судом в залежності від конкретних обставин справи.
Факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування, а відтак суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Суд враховує ту обставину, що виражене волевиявлення щодо передання спадкового майна позивачу в заповіті, має враховуватися при вирішенні питання про подальшу долю спадкового майна.
Суд вважає, що необізнаність позивача про існування заповіту, складеного його матір'ю, є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року N 63566/00 "Проніна проти України (Proninav.Ukraine)", § 23).
Крім того, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
На підставі зазначеного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, враховуючи необізнаність позивача про існування заповіту, складеного його матір'ю, а тому позов підлягає задоволенню, оскільки в протилежному випадку позивач буде позбавлений спадщини. Тому суд вважає за необхідне визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори тривалістю три місяці.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рахувати з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Представник позивача: Стегура Наталія Романівна ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Горондівська сільська рада (вул.Духновича, 64, с.Горонда, Мукачівський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 04350412).
Треті особи: Друга Мукачівська державна нотаріальна контора (пл.Миру, 30, м.Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 05466016);
ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Головуюча Л.В.Курах