Провадження № 11-кп/803/2973/25 Справа № 186/1004/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лозове, Петропавлівського району, Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, розлученого, маючого на утриманні одну малолітню та одну неповнолітню дитину, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра неперебуваючого, раніше судимого:
- 11 березня 2022 року Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області по ст.126-1, ч.2 ст.345, ст.70 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого 31 липня 2023 року з Божківської виправної колонії № 16 Полтавської області умовно-достроково на 4 місяці 16 днів, на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 21 липня 2023 року;
- 20 січня 2025 року Першотравенським міським судом Дніпропетровської області по ч.4 ст.185, ч.1 ст.357, ч.1 ст.70, ст.ст.75,76 КК України до позбавлення волі на строк 5 років, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -
Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 - задоволено.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, продовжено строком на 60 днів, а саме з 21 серпня 2025 року по 19 жовтня 2025 року включно.
Одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_6 обов'язків, визначених ч.5 ст.194 КПК України, у розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121 120 (сто двадцять одну тисячу сто двадцять) гривень.
У випадку внесення застави, покладено на ОСОБА_6 наступні обов'язки: не відлучатись із с. Лозове, Синельниківського району, Дніпропетровської області, за місцем проживання: по АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора та суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; прибувати до прокурора та суду за першою вимогою.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено два місяці з моменту внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд зазначив, що ОСОБА_6 не працює, розлучений, має на утриманні одну малолітню та одну неповнолітню дитину, не є особою з інвалідністю, неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у період іспитового строку за попереднім вироком суду, що свідчить про те, що, перебуваючи на свободі, останній може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, що виключає об'єктивну можливість застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів.
Також судом враховано доводи ОСОБА_6 та його захисника стосовно того, що він не має намірів переховуватись від суду. Разом з тим, суд першої інстанції вважає, що на даний час, вказані обставини неможливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на переховування від суду, або вчинення ним іншого кримінального правопорушення, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що встановлений розмір альтернативної застави не є завідомо непомірним для обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати менш суворий запобіжний захід - домашній арешт за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_6 : АДРЕСА_1 . Також просить визначити мінамальний розмір застави.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції не встановлено наявність ризиків.
Зазначає, що підзахисний ОСОБА_6 понад п'ять місяців перебуває під вартою. Ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування, зі спливом часу не можуть залишатися незмінними і продовжувати існування на стадії судового розгляду.
Крім того зазначає, що не були враховані всі обставини, які надають можливість застосувати більш м'який запобіжний захід.
Вказує, що ризик переховування прокурором не був доведений та є припущенням, оскільки ОСОБА_6 ніколи не був у розшуку та вчасно став на облік до органу пробації для відбування випробувального терміну.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення зазначає, що він є недоведеним, а наявність судимості не може бути безумовною підставою для подальшого тримання особи під вартою.
Також зазначає, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, проживає з батьком та матір'ю, які є особами похилого віку, має на утриманні неповнолітніх двох доньок, має у власності квартиру, яку здає в оренду, що свідчить про сталі міцні соціальні зв'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу з викладених підстав; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
?наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
?наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
?недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
?виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
?виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, у провадженні Шахтарського міського суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1225041380000161 від 08.03.2025 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурором подане клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інші кримінальні правопорушення, підстав для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не виникло, ризики, зазначені у п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно продовжують існувати і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 , у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого злочину, а отже обвинувачення не є очевидно безпідставним, а детальне дослідження його обґрунтованості є предметом судового розгляду справи по суті.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час вирішення кримінального обвинувачення по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_6 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на тривалий строк, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
Крім того, ОСОБА_6 небезпідставно обвинувачується у вчиненні нового тяжкого злочину в період іспитового строку за попереднім вироком суду, яким йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, що об'єктивно вказує на ймовірність призначення йому у випадку визнання винуватим більш суворого покарання за правилами ст. 71 КК України, що у свою чергу збільшує вагомість вказаного ризику.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки він небезпідставно обвинувачується у тому, що, будучи неодноразово судимим, у період іспитового строку за попереднім покаранням, вчинив новий злочин. Зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_6 не працює, у нього відсутній постійний заробіток, 20 січня 2025 року засуджений Першотравенським міським судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст.185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. ст. 75,76 КК звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, існує висока вірогідність вчинення останнім іншого кримінального правопорушення з корисливих мотивів.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими, а вищенаведені обставини поза розумним сумнівом підтверджують продовження існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом продовження застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Доводи апеляційної скарги захисника у своїй сукупності не спростовують наявність і вагомість існуючих ризиків з переліку встановлених судом та є по суті особистими упередженими міркуваннями та оцінками апелянта як особи, зацікавленої у вирішенні порушеного питання на користь його підзахисного, та не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з вищенаведеним.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,- залишити без задоволення.
Ухвалу Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4