Провадження № 11-кп/803/2902/25 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, якою продовжено сірок дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 до 11 жовтня 2025 року включно, за кримінальним провадженням, внесеним в ЄРДР за №22022230000000168 від 26.05.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,-
в провадженні Покровського районного суду м. Кривого Рогу на розгляді перебуває кримінальне провадження за №22022230000000168 від 26.05.2022 року стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , до 11 жовтня 2025 року включно.
На підставі ч. 5 ст. 182 КПК України продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді застави зменшивши її розмір до 1500 (тисяча п'ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 4542000 (чотири мільйона п'ятсот сорок дві тисячі) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Покровського районного суду міста Кривого Рогу.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник адвокат ОСОБА_7 та подав апеляційну скаргу.
Захисник адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати запобіжний захід до ОСОБА_8 у виді особистого зобов'язання.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що обвинувачений ОСОБА_8 вину у інкримінованому йому злочині не визнає та декілька разів, не зважаючи на застосування до нього в період моменту фактичного викрадення та до моменту оформлення протоколу затримання, фізичного насилля та тортур, свідомо співпрацював зі слідством, логічно та послідовно пояснює свої дії в ситуації в якій він був вимушений приймати певні рішення та вчиняти певні дії.
Вказує, що ОСОБА_8 повністю спростував обґрунтованість повідомлення про підозру, вимагав від слідчого, який здійснював досудове розслідування вчинення усіх можливих та необхідних слідчий дій з метою перевірки наданих ним показів та прийняття рішення про закриття кримінального провадження відносно нього з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Стверджує, що підозра та обвинувальний акт є необґрунтованими і незаконними, носять виключно формальний характер, що сторона захисту і доводить з самого початку, посиланням не тільки на відсутність у сторони обвинувачення доказів, отриманих у встановленому процесуальним законом порядку, а і з урахуванням того факту, що ОСОБА_8 , депутат ХМР ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення - не вчиняв, а в його діях відсутні ознаки складу інших кримінальних правопорушень передбачених КК України.
Зауважує, що за час розгляду кримінального провадження судом колегією суддів здійснено дослідження наданих прокурором матеріалів кримінального провадження в кількості 9-ти томів, понад 3 роки сторона захисту та протягом 2 років суд, не має можливості допитати свідків обвинувачення, у зв'язку з чим неодноразово змінювався попередньо встановлений порядок судового розгляду.
Вказує, що покази свідків обвинувачення, які стали одним із основних доказів, як під час обрання 20.04.2022р. та чисельних подальших продовжень строків тримання під вартою ОСОБА_8 , в тому числі і останнього, суду представлено не було, з усіма правовими та процесуальними наслідками з огляду на необґрунтованість загалом інкримінованого кримінального правопорушення та відсутність доказів наявності ризиків.
Звертає увагу, що не зважаючи на той факт, що стадія судового розгляду даної справи не дає права суду дати правову оцінку дослідженим матеріалам наданих стороною обвинувачення, однак цілком можливим є визначення вагомості зібраних, так званих доказів, з огляду на підтвердження обставин, викладених як у підозрі, так і у обвинувальному акті.
Стверджує, що тримання обвинуваченого під вартою за відсутності доказів вини, свідчить про виключно обвинувальний уклін здійснення, як досудового розслідування, дієвого процесуального керівництва та судового контролю з боку слідчих суддів, так і судового розгляду, який спрямований виключно на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 при відсутності в його діях ознак інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Зауважує, що за попередньою ухвалою строк дії запобіжного заходу ОСОБА_8 застосовано більш ніж на 60 днів, що є порушенням норм КПК України.
Вказує, що прокурор формально послався на наявність ризику, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки такі висновки спростовуються. ОСОБА_8 мав реальну можливість переховуватись або перешкоджати кримінальному провадженню, що ним вчинено не було.
Зауважує, що ризиків, передбачених ч.2,3,4 ст. 177 КПК України не існує, а існування ризику, передбаченого ч. 4 ст. 177 КПК України, вже було спростовано ухвалою Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області у даній справі.
Наголошує, що незважаючи на той факт, що апеляційну скаргу сторони захисту було частково задоволено, визначений розмір грошової застави є завищений та непомірний, що в свою чергу свідчить про фактичну відсутність так званої альтернативи. Тому в доказ викладеного непід'ємний розмір грошової застави не сплачений, відповідно ОСОБА_8 продовжує перебувати під вартою.
Зазначає, що судом не враховано майновий, матеріальний (фінансовий) стан обвинуваченого, який вже понад три роки тримається під вартою, а його майно перебувало на тимчасовій окуповані території м. Херсона, в подальшому після де окупації було затоплено, неодноразово зафіксовані прильоти артилерійських снядій, балістичних та крилатих ракет, арештовано та нікому не передано.
Звертає увагу на майновий стан обвинуваченого, його багатодітної родини, матеріальне становище близьких осіб, відсутність будь-яких фінансових операцій; наявність ряду невідкладних грошових втрат родини, щодо забезпечення життєдіяльності та навчання, свідчать про непомірність визначеного розміру застави та не можливість її сплати за будь-яких умов. Рішення суду прийнято без аналізу фінансових умов обвинуваченого.
Стверджує, що судом недостатньо проаналізовано надані стороною захисту документи та відомості про майновий стан ОСОБА_8 , а саме про те, що фактично відбувається у місті Херсоні, технічний стан нерухомого майна, відео мародерства, неможливість його реалізувати або передати в іпотеку тощо, щоб виручити грошові кошти, які можливо спрямувати на сплату застави.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , який просив його апеляційну скаргу задовольнити та замінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, прокурора ОСОБА_6 , який просив апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційної скарги, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався не в повній мірі.
Так, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту вчиненого в умовах воєнного стану і надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
ОСОБА_8 по даному кримінальному провадженню затриманий 20 квітня 2022 року.
Наразі триває судовий розгляд даного кримінального провадження.
Суд першої інстанції зазначив, що продовжує існувати ризик того, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду шляхом перетину державного кордону України, не виключається і незаконне перетинання державного кордону України і на цей ризик не впливає наявність передбачених законом підстав для перетину держаного кордону України.
Перебуваючи на волі в умовах збройної агресії російської федерації проти України, обвинувачений може вчинити інші кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, з огляду на те, що ОСОБА_8 є депутатом Херсонської міської ради, підприємцем, має політичний вплив в фронтовому регіоні.
У зв'язку із тим, що обвинувачений ОСОБА_8 неодноразово наголошував, що визначений судом розмір застави є непомірно великим, який він сплатити неспроможний, місцевий суд прийшов до висновку про зменшення визначеного розміру застави.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
За змістом ст. 199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції прийнято до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_8 та всі обставини на які посилається сторона захисту.
За вказаних обставин, на думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження вважає досить реальними та доведеними ризики переховуватися від органів досудового розслідування та суду та перешкоджати кримінальному провадженню, або вчинити інше кримінальне провадження. Так, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення та дію військового стану в Україні, приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_8 ознайомлений з матеріалами досудового розслідування та на стадії дослідження судом доказів може будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, колегія суддів вважає доведеними заявлені ризики.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможуть запобігти викладеним вище ризикам, оскільки такі запобіжні заходи не пов'язані із ізоляцією обвинуваченого у відповідній кримінально-виконавчій установі.
Окрім наведеного колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст. 197, 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Твердження захисника про відсутність доказів наявності заявлених ризиків, не заслуговують на увагу, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні, надалі. На даний час існує ймовірність, що ОСОБА_8 може здійснити дії, щодо протидії кримінальному провадженню задля уникнення від кримінальної відповідальності та як наслідок покарання, а тому підстави вважати заявлені ризики є реальними.
На даний час у ОСОБА_8 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Водночас, з огляду на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою та факту того, що раніше визначена сума застави, та зменшена сума застави ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, обвинуваченим ОСОБА_8 тривалий час внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 422 400,00 грн., що на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
При таких обставинах, виходячи з вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково, а ухвала суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 - скасуванню з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, із зменшенням розміру застави до 4 542 000 гривень, скасувати.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 задовольнити частково.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 жовтня 2025 року включно, зменшити розмір застави до 800 (восьмисот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 422 400 (два мільйони чотириста двадцять дві тисячі чотириста) гривень, яку обвинувачений або інша фізична чи юридична особа може сплатити на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду (отримувач коштів), код ЄДРПОУ 42270629, МФО 820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, поточний рахунок отримувача: UA098201720355219002001086699, та надати документи, що підтверджують сплату застави суду та прокурору.
У разі сплати суми застави, звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти та покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, до 11 жовтня 2025 року, а саме:
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти, слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання, перебування;
- не спілкуватися зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді