15 вересня 2025 року м. Київ
Справа №754/15529/24
Провадження: № 22-ц/824/12177/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гука Андрія Олеговича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, ухваленепід головуванням судді Гринчак О. І.
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,
У листопаді 2024 року до суду звернулася ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, яка обґрунтована тим, що 07 лютого 2023 року під час проходження служби у Збройних Силах України загинув громадянин України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є її рідним братом.
Після загибелі рідного брата заявниця звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих (померлих) захисників і захисниць України, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Розглянувши заяву, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової та компенсаційних сум, протоколом від 26.07.2024 ухвалила рішення про направлення документів заявниці на доопрацювання у зв'язку з необхідністю підтвердження перебування заявниці на утриманні загиблого ОСОБА_2 , зокрема, рішення суду, яким встановлено даний факт.
Відмічає, що ОСОБА_2 та вона, заявниця, спільно проживали та вели спільне господарство як брат та сестра. ОСОБА_2 хоча і не мав постійної роботи до початку служби у ЗСУ, однак, більшу частину свого доходу витрачав на забезпечення спільного з сестрою побуту та спільного проживання. Заявниця, хоча і мала певний дохід, однак, він був не постійний та був значно менший аніж грошова допомога, яку надавав їй рідний брат ОСОБА_2 .
Стверджує, що наявних доказів у сукупності цілком достатньо для встановлення факту перебування заявниці на утриманні свого загиблого брата, а заперечення Міністерства оборони України щодо недостатності доказів є передчасними.
Зазначає, що рішенням Міністерства оборони України від 26.07.2024 року заявниці не було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, а було направлено документи на доопрацювання. Заявниці було запропоновано надати документи, які підтверджують перебування на утриманні, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Міністерство оборони України зазначає, що у разі отримання рішення, за яким звернулась заявниця, у неї виникне право на отримання такої допомоги, тобто, підтверджує, що право заявниці не порушено, але не вистачає документів; і в той же час у свої поясненнях зазначає, що існує спір про право.
Оскільки вона, заявниця не має статусу непрацездатної, то вона позбавлена можливості оформити пенсію по втраті годувальника та, відповідно, отримати дану довідку. Водночас, чинне законодавство не містить обмежень щодо добровільного утримання повнолітніми братами і сестрами своїх повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. За таких обставин, хоча померлий ОСОБА_2 і не був зобов'язаний утримувати свою повнолітню сестру та її дитину, однак фактично їх утримував.
При цьому, заявниці невідомо про інших осіб, які б мали право на отримання грошової допомоги, оскільки батьки ОСОБА_2 померли, у офіційному шлюбі він не перебував, про дітей, яким би ОСОБА_2 приходився батьком невідомо.
За наведених вище обставин, просила суд встановити факт перебування на утриманні загиблого брата, оскільки даний факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, а саме право заявниці на отримання одноразової грошової допомоги.
Рішенням Деснянськогорайонного суду м. Києвавід 25 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гук А. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково витлумачив редакції статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та зробив невірний висновок про відсутність у заявниці права на отримання одноразової грошової допомоги (ОГД).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявниця не входить до переліку осіб, які мають право на отримання ОГД, оскільки не мала права на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого брата. Однак, таке тлумачення є хибним, оскільки поняття "утриманців" визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які передбачають, що члени сім'ї вважаються такими, що перебували на утриманні, якщо вони були на повному утриманні або одержували допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Важливо зазначити, що 29 березня 2024 року до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було внесено зміни (абзац 7 п. 4 статті 16-1), які чітко визначають, що до членів сімей загиблих належать утриманці, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Заява заявниці була направлена до Міноборони 03 квітня 2024 року, тобто, після набрання чинності нової редакції Закону, що підтверджує її право на ОГД.
Суд першої інстанції фактично визначив чи має заявниця право на отримання грошової допомоги, що є повноваженнями Міністерства оборони України, а не суду.
Рішення суду першої інстанції звужує зміст та обсяг конституційного права Заявниці на соціальний захист.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу Представник Міністерства оборони України не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Заявниця не надала жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її перебування на повному утриманні померлого брата, або що допомога від нього була постійним і основним джерелом її засобів до існування. Надані копії документів (паспорти, свідоцтва, рішення суду про розірвання шлюбу, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтво про право на спадщину) лише підтверджують родинні зв'язки та спільне володіння нерухомим майном, а не факт утримання. Документи, такі як довідка про причину смерті брата та витяг з книги обліку загиблих, взагалі не мають відношення до предмету справи.
Спільна реєстрація не є доказом утримання: Хоча померлий та заявниця були зареєстровані за однією адресою, це не доводить факту фактичного спільного проживання та утримання. Більше того, матеріали справи свідчать, що заявниця тривалий час проживала окремо зі своїм чоловіком та дитиною у орендованій квартирі. Інформація про реєстрацію Заявниці за вказаною адресою з 2013 року, тоді як брат з 1993 року, також викликає сумніви щодо постійного спільного проживання з дитинства, як це зазначено в заяві.
Звертає увагу, що заявниця є працездатною особою, перебувала у шлюбі та має дитину, на яку отримує аліменти. В судовому засіданні було встановлено, що заявниця працює та має неофіційний дохід, в тому числі від надання послуг манікюру. Відповідно до Сімейного кодексу України, подружжя має обов'язок матеріально підтримувати одне одного. Заявницею не надано доказів про відсутність інших джерел доходу та про повний склад своєї родини, що є критично важливим для встановлення факту утримання.
Відсутність підтвердження непрацездатності: Згідно зі статтями 16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів її сімей» та 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», утриманцями вважаються непрацездатні члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника. Заявницею не надано жодного доказу її непрацездатності (наприклад, висновку МСЕК), що є обов'язковою умовою для набуття статусу утриманця.
Вважає, що заявниця не надала доказів того, що вона намагалася вирішити питання встановлення статусу утриманця у позасудовому порядку шляхом звернення до відповідних органів. Хоча Міністерство оборони повернуло документи на доопрацювання, це не означає автоматичного визнання права на ОГД.
В судовому засіданні адвокат Гук А. О. в інтересах ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити.
Представник Міністерства оборони України Завальнюк Ж. В. заперечувала проти доводів викладених в апеляційній скарзі та вважала їх необґрунтованими, просила рішення суду залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 (а. с. 15-18).
Батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а мати, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 25, 26).
ОСОБА_2 під час проходження служби у Збройних Силах України загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що заявницю було повідомлено Міністерством оборони України 04.03.2023 року (а. с. 21, 23, 24).
Похованням ОСОБА_2 займалася заявниця (а. с. 22).
ОСОБА_2 не перебував у шлюбі та не мав дітей (а.с.163).
Спадкоємцями ОСОБА_2 є його сестра ОСОБА_1 та брат ОСОБА_3 (а. с. 28).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не перебував на обліку в Управлінні соціальної та ветеранської політики Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, жодних видів державних соціальних допомог та компенсаційних виплат не одержував, (а. с. 156).
У висновку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.03.2024 № 13/1526/с щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги членам сім'ї, батькам або утриманцям військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 під час дії воєнного стану, встановлено, що сестра, ОСОБА_1 звернулася за отриманням одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та не надала в повному обсязі документи, що підтверджують її право на виплату. Згідно з витягами з ДРАЦСГ інформація щодо актових записів про зміну імені, про шлюб, про народження, про усиновлення, про встановлення батьківства відсутня (а. с. 165).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 липня 2024 року № 20/д, відповідно до наданих документів заявниця (сестра) не відноситься до визначеного Законом (статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») кола осіб. Також за поданими документами неможливо встановити, чи є сестра загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на розгляд Комісії не надано. З огляду на викладене, ухвалено повернути документи ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги (а. с. 34).
Власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до загибелі ОСОБА_2 , були ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 27-29).
ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_2 були зареєстровані й проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з 12.11.2010 року, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2012 року у справі № 754/7674/14-ц. Також, вказаним рішенням на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а. с. 13, 14).
ОСОБА_1 з третього кварталу 2019 року по другий квартал 2024 року дохід не отримує (а.с. 31-33).
У період з травня 2022 по грудень 2023 року ОСОБА_2 перераховував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, зокрема, 16.05.2022 - 3600 грн, 04.07.2022 - 700 грн, 18.08.2022 - 800 грн, 19.09.2022 - 600 грн, 21.09.2022 - 1050 грн, 29.09.2022 - 700, 19.10.2022 - 900 грн, 08.11.2022 - 1000 грн, 20.11.2022 - 1000 грн, 09.12.2022 - 5000, 19.12.2022 - 41000 грн, 19.12.2022 - 41000 грн, 19.12.2022 - 1400 грн, 20.12.2022 - 41000 грн, 21.12.2022 - 40000 грн, 19.01.2023 - 1700 грн, 22.01.2023 - 41000 грн, 24.01.2023 - 41000 грн, 26.01.2023 - 42000 грн, 27.01.2023 - 41000 грн, 29.01.2023 - 41000 грн (а. с. 185,186, 188-190).
З відеозаписів та фото, наданих заявницею убачається, що ОСОБА_2 час від часу проводив час з племінницею - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні підтвердили, що заявниця та її брат проживали разом, вели спільне господарство, а ОСОБА_9 матеріально підтримував сестру та її дитину.
В матеріалах також містяться копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 за період липня 2019 по лютий 2022 року (а.с 73-120); переписка в месенджері (а. с. 36-45); виписка по банківському рахунку ОСОБА_2 в АТ «Універсал Банк» за період з 01.01.2018 по 07.02.2023 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого брата має для неї юридичне значення та необхідне для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої сім'ям загиблих захисників і захисниць. Разом із тим, з огляду на системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у поєднанні з нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд дійшов висновку, що заявниця не належить до кола осіб, які мають право на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги, оскільки не мала права на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника за загиблого брата відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.
У справі, що переглядається, заявниця звернулася із заявою про встановлення факту перебування на утриманні брата до його смерті, оскільки Міністерство оборони України повернуло їй документи на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця.
За змістом заяви ОСОБА_1 , заперечень на неї Міністерства оборони України, предметом заяви ОСОБА_1 є встановлення факту перебування її, як рідної сестри ОСОБА_2 на його утриманні, оскільки саме встановлення факту перебування заявника на утриманні свого брата надає їй право на отримання виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168, і саме у зв'язку з тим, що заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона звернулася до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подала відповідні докази.
Отже, метою встановлення факту перебування заявника на утриманні брата є отримання вказаної вище компенсації.
Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
При цьому, колегія суддів відмічає, що питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, провадження № 61-12995сво22.)
У пункті 2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент загибелі військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_6 ), право на отримання одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених п. 2 ст. 16 цього Закону, мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти до досягнення повноліття, а також утриманці загиблого. При цьому утриманцями визнаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Стаття 30 вказаного Закону визначає коло членів сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, а стаття 31 уточнює, що утриманцями вважаються ті особи, які перебували на повному утриманні або отримували допомогу від померлого, що була для них постійним і основним джерелом існування.
Отже, право на призначення одноразової грошової допомоги як утриманці мають лише ті члени сім'ї, які одночасно:
1. є непрацездатними в розумінні ст. 30 Закону,
2. перебували на утриманні загиблого - відповідно до ст. 31 Закону.
З системного аналізу ст. 16, 16? Закону № 2011-ХІІ та ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вбачається, що заявник не є непрацездатним членом сім'ї загиблого, який перебував на його утриманні та має право на отримання одноразової грошової допомоги за загиблого «військовослужбовця» та на отримання пенсії в разі втрати годувальника.
Крім цього, відповідно до ст. 31 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Тобто, для встановлення факту перебування на утриманні, утримання мало бути повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, заробітну плату, можливо допомогу від дітей тощо. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.01.2021 № 592/17552/18, від 22.10.2020 у справі №210/343/19, від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживала разом із братом, вони вели спільне господарство, піклувалися один про одного, а під час проходження служби брат регулярно надавав їй кошти, які становили основну частину її доходів.
При цьому, колегія суддів відмічає, що згідно із роз'ясненнями які містяться в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Тобто, постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що на момент загибелі брата заявниця була повнолітньою та працездатною. Жодних доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, що мають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суду не надано. Відсутні також належні докази того, що допомога, яку вона отримувала від брата, була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування, а не додатковою підтримкою.
У період з травня 2022 по січень 2023 року ОСОБА_2 дійсно перераховував на рахунок ОСОБА_1 певні грошові кошти. Зокрема, серед переказів фіксуються як незначні суми (700-1700 грн), так і одноразові значні перекази (від 40 000 грн і більше). Водночас, такі виплати носять епізодичний характер, вони не здійснювалися регулярно та не можуть свідчити про наявність у померлого обов'язку чи постійної практики утримання сестри.
Сам факт надання окремих грошових сум не є достатнім підтвердженням того, що військовослужбовець протягом життя взяв на себе обов'язок утримувати заявницю та забезпечував її основні потреби. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця.
За таких обставин, надані докази в частині переказів коштів свідчать лише про окремі факти фінансової підтримки, але не підтверджують наявність правових підстав для визнання ОСОБА_1 утриманкою загиблого військовослужбовця у розумінні ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів відмічає про таке.
Скаржниця посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак, системне тлумачення цих норм свідчить, що статус утриманця надається лише тим членам сім'ї, які одночасно: належать до категорії непрацездатних осіб (ст. 30 Закону), перебували на утриманні померлого (ст. 31 Закону).
Отже, сама лише наявність факту допомоги з боку загиблого брата не є достатньою підставою для визнання заявниці утриманкою, оскільки відсутня перша обов'язкова умова - її непрацездатність. При цьому сам факт того, що скаржниця протягом тривалого часу не мала постійного доходу, не може свідчити про її непрацездатність у розумінні закону, а лише підтверджує, що вона фактично не працювала. Відповідно, відсутність доходу не ототожнюється з відсутністю працездатності та не створює підстав для надання статусу утриманця.
Щодо доводів апеляційної скарги про зміни законодавства від 29.03.2024 року.
ОСОБА_1 зазначає, що після внесення змін до абзацу 7 п. 4 ст. 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» коло утриманців було розширено. Проте ці зміни набрали чинності вже після дати загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ). Відповідно, вони не можуть мати зворотної дії в часі та застосовуватися до правовідносин, що виникли раніше. Заява заявниці подана у квітні 2024 року, проте юридичний факт - смерть військовослужбовця - настав у лютому 2023 року, коли діяла попередня редакція закону.
Скаржниця також посилається на те, що суд першої інстанції фактично вирішив питання про право на отримання допомоги, замість встановлення факту утримання. Однак оцінка наданих доказів саме й засвідчила відсутність ознак утримання в розумінні закону: перерахування коштів мали епізодичний характер, не були основним і постійним джерелом існування заявниці, доказів її непрацездатності не подано. Отже, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, оскільки встановлення факту утримання без належних доказів призвело б до неправомірного розширення кола утриманців.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Гука А. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Гука Андрія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура