Справа № 754/18581/23 Головуючий у суді І інстанції Таран Н.Г.
Провадження № 22-ц/824/7905/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
17 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Деснянського району міста Києва, комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про відшкодування шкоди,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну складу відповідачів просив стягнути солідарно з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), КП по утриманню зелених насаджень Деснянського району м. Києва, КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на його користь матеріальну шкоду у розмірі 98 480,05 грн та моральну шкоду у розмірі 8 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 06 серпня 2023 року належний йому на праві власності автомобіль «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , тимчасово був припаркований біля будинку на вул. Ніколаєва, 13 у м. Києві . Приблизно о 15:20 год., вийшовши з будинку, позивач виявив свій автомобіль пошкодженим в результаті падіння сухих гілок дерева. Для фіксування даної події позивачем була викликана поліція та складено протокол огляду від 06 серпня 2023 року.
Відповідно до висновку експерта автотоварознавчого дослідження № 2090 від 01 жовтня 2023 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 98 480,05 грн.
Позивач вказував, що через адвокатські запити була зібрана інформація щодо відповідальних осіб, бездіяльністю яких йому було спричинено майнову та моральну шкоду.
19 жовтня 2023 року КП по утриманню зелених насаджень Деснянського району м. Києва була надана відповідь, згідно якої дерева, які ростуть за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва, 13, не перебувають на балансі даного комунального підприємства.
29 листопада 2023 року Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зазначив, що прибудинкова територія на вул. Ніколаєва, 13 не перебуває на обслуговуванні (у користуванні) комунальних підприємств, що входять до складу Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд». Відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, утримання територій, збереження зелених насаджень та належний догляд за ними забезпечує балансоутримувач цих територій.
17 листопада 2023 року у відповіді на запит щодо балансоутримувача території КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» вказало, що не володіє інформацією стосовно організації, яка відповідала за стан дерев на прибудинковій території на вул. Ніколаєва, 13, які не знаходяться на балансі комунального підприємства, а відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» міська рада має повноваження з визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів) відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Запит до Київської міської державної адміністрації щодо організації чи комунального підприємства, які були визначені на конкурсних засадах як балансоутримувачів, відповідальних за утримання об'єктів благоустрою, було перенаправлено до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, яка у свою чергу повідомила, що КП по утриманню зелених насаджень Деснянського району м. Києва не є балансоутримувачем прибудинкової території на вул. Ніколаєва, 13 , а дерева, що висаджені на цій території, забезпечують потреби власників будинку та не перебувають на балансі підприємства (організацій) району. При цьому конкретної відповіді на запит надано не було.
Крім цього, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» зазначало, що дерево, гілка якого впала на підпорядковану йому територію обслуговування, росте на території споруди бойлера БН46 на вул. Ніколаєва, 13Б та на відстані 1,8 м від межі, що розділяє земельні ділянки, які є прибиральною територією будинку № 13 і території споруди бойлера БН46, а відповідальність за утримання зелених насаджень несе КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Позивач вважав, що відповідальність за завдану йому шкоду внаслідок пошкодження транспортного засобу лежить на організаціях, які відповідно повинні утримувати зелені насадження та контролювати стан утримання земельних насаджень, а саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», КП по утриманню зелених насаджень Деснянського району м. Києва, КП «Київтеплоенерго» та виконавчому органі Київської міської ради, адже до відання КМДА, як виконавчого органу Київської міської ради, належить організація благоустрою населеного пункту, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а відтак і обов'язок з відшкодування заподіяної майнової і моральної шкоди внаслідок падіння дерева на автомобіль.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав будь-яких доказів вини відповідачів в заподіянні шкоди пошкодженням транспортного засобу внаслідок падіння гілки з дерева на його автомобіль та з клопотаннями про їх витребування не звертався. З урахуванням відсутності вини відповідачів в заподіянні позивачу матеріальної шкоди, відсутні підстави і для задоволення його вимог у частині відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду про те, що саме на позивача покладається обов'язок доведення вини відповідачів у заподіянні йому шкоди внаслідок падіння на автомобіль гілки дерева є помилковим, адже у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування таким чином: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Позивачем у якості доказів надано копії адвокатських запитів, які були надіслані всім відповідачам, в тому числі виконавчому органу Київської міської ради (КМДА) щодо визначення організації чи комунального підприємства, що була визначена на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), проте запит залишився без відповіді.
Окрім того, під час проведення судового засідання представник позивача уточнювала питання щодо балансоутримувача земельної ділянки, на якій знаходьсь дерево, яке завдало шкоди майну позивача. Проте судом не враховано відповіді представника виконавчого органу про те, що йому не відомо про встановленого балансоутримувача земельної ділянки. При цьому в суді наголошувалося, що кожна організація у своїх відповідях заперечувала свою відповідальність як балансоутримувача земельної ділянки, а у відзиві на позов виконавчий орган також не вказав, яка саме організація була призначена на конкурсних засадах відповідальною за утримання зелених насаджень на території, де росло дерево.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги ті факти, що саме до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов'язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан відповідних зелених насаджень.
При цьому, багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.
Відповідно до графічного плану, наданого з Держгеокадастру, та відповідно до фотографій можна побачити, що явних меж частина земельної ділянки, на якій знаходиться дерево, не має. Ділянка є суцільною частиною, на якій ростуть дерева та є невеличка бесідка. Дана ділянка суцільна, яка навкруги обмежовується бордюром. Згідно графічного плану частина суцільної ділянки відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:003:0085 (адреса: м. Київ, вул. Ніколаєва, 13 ), інша частина до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:003:0016 (адреса: м. Київ, вул. Ніколаєва, 13-Б ).
Однак, факт падіння дерева на даній земельній ділянці не заперечувався сторонами, а КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» навіть здійснило вирубку вказаного дерева.
Таким чином позивач вважає, що ним доведено факт завдання йому шкоди в результаті падіння дерева на автомобіль, протиправну бездіяльність відповідачів, яка виразилась у невизначені балансоутримувача території, на якій розташовувалося дерево (не проведенні конкурсу з визначення підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою) та причинний зв'язок між ними.
Відповідачі скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, відповідно до яких просять вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» наголошує, що межа між земельними ділянками, що є прибиральною територією будинку № 13 на вул. Ніколаєва, 13 та спорудою бойлерної БН46 на вул. Ніколаєва, 13Б проходить саме по лінії бордюра, який встановлений між асфальтною частиною прибиральної території будинку та газоном споруди, на якій росте дерево, гілка з якого пошкодила автомобіль позивача. Тобто місцезнаходження дерева, з якого впала гілка, не відноситься до прибудинкової території вказаного будинку, яку обслуговує комунальне підприємство.
Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) вказує, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» відповідно положень до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не обиралась управителем будинку № 13 на вул. Архітектора Ніколаєва у м. Києві . Враховуючи те, що порядок безоплатної передачі прибудинкових територій у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку наразі Кабінетом Міністрів України не затверджено, то відповідно земля під та навколо зазначеного будинку безпосередньо відноситься до комунальної власності, власником якої є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, яка, в свою чергу, є єдиним органом місцевого самоврядування на території міста Києва, проте не є стороною у цій справі.
КП по утриманню зелених насаджень Деснянського району м. Києва стверджує, що воно не здійснює утримання зелених насаджень за адресами: м. Київ, вул. Ніколаєва, 13 та вул. Ніколаєва, 13Б , не було залучено до складу комісії, яка мала бути утворена для обстеження зелених насаджень та нарахування відновної вартості в разі їх видалення. Відповідно до наведеного це комунальне підприємство не уповноважене на здійснення нагляду за дотриманням норм Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 384/6600, та Порядку видалення дерев, кущів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2006 року № 1045, та порядку обстеження за зеленими насадженнями.
КП «Київтеплоенерго» зазначає, що згідно з наданою схемою дерево знаходилось за межами земельної ділянки, яка перебуває в користуванні підприємства, а межа земельної ділянки проходить по вимощенню будівлі теплового пункту. В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують приналежність дерева підприємству, а отже вимоги позивача до підприємства, яке не несе відповідальності за події, описані в позові, безпідставні.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_2 підтримала аргументи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представники відповідачів: Зелінська Н.М. , Погарченко В.А. та Ніколаєнко О.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення.
Представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» - Черкасова О.Ю. надіслала заяву про розгляд справи без її участі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником автомобіля «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , який 06 серпня 2023 року був припаркований біля будинку на вул. Архітектора Ніколаєва, 13 у м. Києві. Приблизно о 15:20 год. позивач виявив свій автомобіль пошкодженим в результаті падіння сухих гілок дерева (фото та відео в папці 06.08.2023), для фіксування чого ним була викликана поліція та складено протокол огляду від 06 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 14, 15, 17-19).
Відповідно до довідки Деснянського УП ГУ НП у м. Києві (без дати) ознаки кримінального правопорушення за даним фактом відсутні, ушкодження автомобіля були завдані внаслідок стихійних явищ, а саме сильних опадів і поривів вітру (т. 1, а.с. 16).
31 серпня 2023 року позивач отримав відповідь з Українського гідрометеорологічного центру, яка спростовує вказану інформацію. Так, протокол огляду оформлювався о 16:10 год. 06 серпня 2023 року,через годину після виявлення пошкодження транспортного засобу. Тоді як згідно відомостей з Гідрометцентру 06 серпня 2023 року опадів не було і лише з 15:43 год. у цей день пориви вітру посилилися до 12 м/с. Окрім того, згідно даних з Гідрометцентру небезпечними вважаються пориви вітру від 15 до 24 м/с (т. 1, а.с. 20).
Відповідно до висновку експерта автотоварознавчого дослідження № 2090 від 01 жовтня 2023 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача становить 98 480,05 грн (т. 1, а.с. 29-46).
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України.
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Зобов'язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала на підставі частини першої статті 1166 ЦК України.
Для покладення на особу-правопорушника відповідальності за заподіяну майнову шкоду необхідна наявність складу цивільного правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина особи, яка завдала шкоду.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України, яка встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
У частині третій статті 12, частинах першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок падіння гілок дерева на його автомобіль, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів вини відповідачів у заподіянні йому шкоди.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до позовної заяви були долучені докази на підтвердження факту події, яка завдала шкоди його майну, причинно-наслідкового зв'язку між пошкодженням транспортного засобу та падінням гілок з дерева, а також розмір заподіяної майнової шкоди, які відповідачами в цій частині не були спростовані.
При цьому із матеріалів справи слідує, що жоден із залучених до участі у справі співвідповідачів не визнає свого обов'язку щодо відшкодування шкоди позивачу.
Так, відповідно до статті 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування; прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
При цьому елементами (частинами) таких об'єктів благоустрою є зелені насадження у тому числі уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях (пункт 2 частини першої статті 21 цього Закону).
Відповідно до частини другої статті 18 зазначеного Закону підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані: утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об'єктів територію; утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об'єкти благоустрою (їх частини); відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.
Відповідно до частини п'ятої статті 24 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 28 вказаного Закону визначено, що негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.
Згідно з частиною сьомою статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.
Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об'єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.
Із наведеного вище вбачається, що дерево є елементом благоустрою, що розміщене на об'єкті благоустрою у вигляді прибудинкової території. Проте для встановлення відповідальної особи, яка мала утримувати дерево, гілки якого впали на автомобіль позивача і пошкодили його, суд першої інстанції мав встановити на якому саме об'єкті благоустрою воно розташоване: чи на прибудинковій території, яку обслуговує (утримує) КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»; чи на території, закріпленій за КП «Київтеплоенерго»; чи на території загального користування територіальної громади м. Києва.
Згідно з рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 22 червня 2017 року № 616/2778) створено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» з метою надання у Деснянському районі м. Києва послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території та віднесено його до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до пункту 1 розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна» та додатку № 1 до даного розпорядження житловий будинок № 12 на вул. Архітектора Ніколаєва у м. Києві закріплений на праві господарського відання без права розпорядження за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».
Згідно із пунктом 2.1 Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06 січня 2015 року № 3, підприємство створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій та об'єктів благоустрою та отримання прибутку.
Оскільки співвласники вказаного вище будинку не визначились із формою управління будинком, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на момент виникнення спірних правовідносин продовжувало надавати послуги з утримання будинку та прибудинкової території з визначеною структурою, переліком та вартістю у відповідності до вимог частини четвертої, п'ятої статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та пункту 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до визначення співвласниками форми управління будинком, створення ОСББ чи вибору управителя та укладення з ним договору на послуги з управління будинком.
Як вбачається із інформації про земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок № 12 на вул. Архітектора Ніколаєва у м. Києві та яка необхідна для обслуговування вказаного будинку, остання використовується (цільове призначення) - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, має площу 1,0721 га та з кадастровий номер 8000000000:62:003:0085 (т. 1, а.с. 196-197, т. 3, а.с. 141-144).
Відповідно до схеми розташування вказаної земельної ділянки саме на ній знаходилось дерево, гілки якого впали на автомобіль позивача.
Таким чином, посилання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на те, що відповідальним за заподіяну шкоду має бути КП «Київтеплоенерго» не сприймаються колегією суддів, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи, в яких відсутні докази того, що земельна ділянка, на якій було розташоване дерево, виділялась у користування КП «Київтеплоенерго».
Підпунктом 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Відповідно до пункту 5.5. Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.
Тобто до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов'язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння гілок з дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень по вул. Архітектора Ніколаєва біля будинку № 13 у м. Києві.
З огляду на те, що балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень, суд апеляційної інстанції вважає, що саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» є відповідальною особою за стан зелених насаджень по вул. Архітектора Ніколаєва, 13 у м. Києві.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів.
Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.
Пунктом 6.2. Правил передбачено, що балансоутримувачі об'єкта зобов'язані утримувати в належному санітарно-технічному стані об'єкт благоустрою (виконання заходів, затверджених місцевими органами самоврядування); брати участь у роботі комісій з обстеження зелених насаджень з метою їх знесення.
Згідно з розділом 12 Правил з метою контролю за станом міських зелених насаджень здійснюють їх загальні, часткові та позачергові огляди. Загальні огляди проводяться двічі на рік навесні та восени. При загальному огляді обстежують усі елементи об'єктів благоустрою, а при частковому лише окремі елементи. Позачергові огляди проводять після злив, ураганів, сильних вітрів, снігопадів, паводків тощо. Огляд проводять: балансоутримувач об'єкта, власник чи користувач земельної ділянки, а за даними обстежень складають відповідні акти.
За пунктом 9.1.10 Правил для нормального росту й правильного розвитку дерев здійснюють догляд за кроною протягом усього життя рослин. Обрізають дерева навесні до розпукування бруньок або восени після опадання листя. У дерев видаляють порослеві пагони, які утворюються біля кореневої шийки, а також на стовбурах в міру її появи. Сухі гілки обрізують у міру їх виявлення впродовж року.
Відповідно до пункту 9.1.11 Правил під час проведення щорічних обстежень зелених насаджень потрібно виявляти аварійні дерева (дерева, які можуть становити загрозу для життя і здоров'я пішоходів, транспортних засобів, пошкодити лінії електропередач, будівлі і споруди або перебувають у пошкодженому стані внаслідок снігопадів, вітролому, урагану та інших стихійних природних явищ чи за наявності гнилої серцевини стовбура, значної суховершинності, досягнення вікової межі). Аварійне дерево - це дерево, яке може становити загрозу для життя і здоров'я пішоходів, транспортних засобів, пошкодити лінії електропередач, будівлі і споруди, або перебуває у пошкодженому стані внаслідок снігопадів, вітролому, урагану та інших стихійних природних явищ чи за наявності гнилої серцевини стовбура, значної суховершинності, досягнення вікової межі.
У відповідності до пункту 9.1.11.2 Правил санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізанню підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування. Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду.
Окрім того, відповідно до пункту 2 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045 (далі - Порядок), видалення зелених насаджень здійснюється у разі знесення аварійних, сухостійних і фаутних дерев, а також самосійних і порослевих дерев з діаметром кореневої шийки не більш як 5 сантиметрів.
Згідно із пунктом 8 вказаного Порядку у процесі ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної та надзвичайної ситуації, а також у разі, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян чи майну громадян та/або юридичних осіб, видалення зелених насаджень здійснюється негайно з подальшим оформленням акта відповідно до пункту 4 цього Порядку.
Таким чином, наведені вище норми закону та підзаконних правових актів чітко визначають порядок визначення стану зелених насаджень, проведення періодичних оглядів, санітарне видалення насаджень на об'єктах благоустрою населених пунктів, зокрема прибудинкових територіях, балансоутримувачем цих об'єктів.
Утім, відповідачем як балансоутримувачем зазначеного будинку та прибудинкової території, на якій знаходяться зелені насадження, не доведено той факт, що за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Ніколаєва, 13, де сталося падіння гілок з дерева на припаркований автомобіль позивача, було забезпечено належний стан та догляд за утриманням об'єктів благоустрою, до яких відносяться зелені насадження, тому повинне нести обов'язок щодо відшкодувати заподіяної матеріальної шкоди внаслідок своєї бездіяльності.
Також відповідачем в ході розгляду справи не доведено, що шкода, заподіяна майну позивача, була завдана не з його вини, що б виключало звільнення останнього від її відшкодування, а причинно-наслідковий зв'язок між пошкодженням належного позивачу автомобіля та бездіяльністю КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»,як балансоутримувача об'єкту зелених насаджень, встановлено апеляційним судом на підставі всебічної, повної, об'єктивної та безпосередній оцінці зібраних у справі доказів.
Більш того, судом розглядом та працівниками патрульної поліції на місці події не встановлено порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України під час паркування ушкодженого автомобіля «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягуються особи, винні у неналежному утриманні об'єктів благоустрою.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент пригоди або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системний аналіз статті 22 ЦК України і частини другої статті 1192 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.
За частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
Звіт (висновок експерта) про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту).
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.
Згідно із висновком судового експерта Абрамкіна Б.П. № 2090, складного 01 жовтня 2023 року за результатом проведення автотоварознавчого дослідження, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок падіння дерева, станом на 06 серпня 2023 року становить 98 480,05 грн (т. 1, а.с. 29-46).
З урахуванням вищенаведеного, оскільки причинний зв'язок між бездіяльністю КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та наслідками такої бездіяльності у вигляді того, що зелене насадження у вигляді дерева як об'єкта благоустрою на прибудинковій території по вул. Архітектора Ніколаєва, 13 у м. Києві не було належним чином доглянуте, що призвело до падіння його частини (гілок) на належний ОСОБА_1 автомобіль та завдання в зв'язку із цим транспортному засобу механічних пошкоджень, що свідчить про заподіяння саме цим відповідачем як балансоутримувачем зазначеного будинку (прибудинкової території) та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій в Деснянському районі м. Києва позивачу майнової шкоди, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у розмірі 98 480,05 грн та вартість проведеного автотоварознавчого дослідження у розмірі 4 000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
У справі, яка переглядається, встановлено, що внаслідок падіння гілок з дерева, яке сталось з винної бездіяльності відповідача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», автомобіль позивача було пошкоджено, останній зазнав душевних страждань у зв'язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу.
Як вказував позивач, неправомірні дії відповідачів призвели до його душевнихстраждань, стану психологічного стресу і дискомфорту, порушення нормального ритму життя як військовослужбовця Національної гвардії України, який зобов'язаний бути мобільним, однак змушений був користуватись платними послугами таксі для вчасного прибуття на службу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки є доведеним факт пошкодження автомобіля позивача внаслідок падіння на нього частин дерева, що сталась з вини особи, яка відповідальна за його належне утримання, то є обґрунтованими доводи позивача про те, що він зазнав душевних страждань внаслідок пошкодження цього майна, обмеження у повноцінному користуванні ним і необхідності прикладення додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн з урахуванням засадсправедливості, а також глибини душевних страждань, зважаючи на пережитий емоційний стрес, витрачений час та зусилля, які є необхідними для відновлення стану транспортного засобу, є розумним і пропорційним, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про відшкодування шкоди ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі статті 375 ЦПК України як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Відповідно до частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» пропорційно до розміру задоволених вимог позивача до кожного із відповідачів стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 260,84грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 391,26 грн - за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього - 652,10 грн судових витрат.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про відшкодування шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 98 480,05 грн майнової шкоди, 5 000,00 грн моральної шкоди, 4 000,00 грн вартості автотоварознавчого дослідження.
Стягнути з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 652,10 грн сплаченого судового збору.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 вересня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній