справа №760/4561/24 Головуючий у І інстанції - Фінагеєва І.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/12509/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
16 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-
установив:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування вимог позову, зазначала, що 23 квітня 2015 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб.
Від спільного подружнього життя у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спільне подружнє життя між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не склалось і рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року у справі №288/229/18 шлюб між ними було розірвано.
Зазначала, що після розірвання шлюбу дитина - ОСОБА_4 проживав з матір'ю, перебував на повному її утриманні та самостійно нею виховувався.
При цьому, посилається, що батько дитини навіть не був свідком ані першого дня в садочку, ані першого дзвоника, ані святкувань днів його народження.
З початком повномасштабного вторгнення, коли м. Київ опинився під масованою ворожою атакою, батько не попіклувався про стан дитини й не переймався в яких умовах і де вона перебуває.
Вказувала, що згодом, та під прикриттям лікування дитини закордоном, яка є інвалідом 3-ої групи (посвідчення серія НОМЕР_1 ), у квітні 2022 року, за згодою матері, разом з нею, бабусею ОСОБА_1 , відповідач виїхав з України.
Як тільки стало зрозуміло, що ані консультація лікарів, ані лікування не передбачалось, вона з дитиною відразу повернулись в Україну, а відповідач лишився за закордоном.
Вказувала, що з того часу й дотепер дитина батька не бачила, батько подальшою долею, станом здоров'я сина не цікавився, жодної допомоги сину не надавав і з ним взагалі не спілкувався.
Зазначала, що у лютому 2023 року стало відомо про тяжку хворобу матері - ОСОБА_5 .
За рахунок рідних, колег, друзів та знайомих відбувалось її тривале дороговартісне лікування. Дитиною, в цей час, продовжувала опікуватись вона.
ІНФОРМАЦІЯ_4 її донька та мати дитини - ОСОБА_5 померла (свідоцтво про смерть від 24 травня 2023 року).
Вказувала, що навіть за таких трагічних обставин, відповідач не приїхав підтримати, розрадити сина. При цьому, не надав жодної матеріальної допомоги на потреби дитини. Як результат такого ставлення батька, дитина не проявляє жодного бажання спілкуватися, а тим більш, категорично не розглядає можливість подальшого проживання з батьком за жодних обставин.
На даний час вона виховує та утримує ОСОБА_4 після смерті матері, ОСОБА_5 .
Зазначала, що батько дитини жодним чином не піклувався і не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини і станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, з дитиною не спілкується, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, що передбачено як міжнародним, так і національним законодавством України.
Після смерті матері дитини, вона та онук проживають у квартирі померлої матері (її доньки) за адресою: АДРЕСА_1 .
Вона є пенсіонеркою за віком та взята на облік як внутрішньо переміщена особа.
27 червня 2023 року вона звернулася до Солом'янського управління поліції у м. Києві для з'ясування місця перебування батька.
У відповідь на її звернення, 26 липня 2023 року Солом'янське управління поліції у м. Києві повідомило про те, що ОСОБА_2 може більше шести місяців перебувати за межами території України, відомостей про наміри повернення його до України не отримано.
Зазначала, що точне перебування відповідача їй невідомо.
Вона звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, щодо вирішення питання про надання дитині ОСОБА_4 статусу дитини позбавленої батьківського піклування та призначення її опікуном її онука.
07 серпня 2023 року фахівцями Служби проведено обстеження умов проживання дитини, а з 08 серпня 2023 року її поставлено на облік потенційних опікунів/піклувальників в Службі за №30.
Відтак, з серпня 2023 року вона, як потенційний опікун, та дитина перебувають на обліку у Службі.
Наказом Служби від 26 січня 2024 року №06-о «Про тимчасове влаштування ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 » дитину влаштовано в її сім'ю до вирішення питання про форму влаштування дитини.
Ураховуючи той факт, що батько покладених на нього законом обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина, вона вимушена звертатись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 з метою встановлення опіки над дитиною та призначення її опікуном її онука.
Вказує, що така поведінка батька дитини та наведені нею факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення батька до своїх батьківських обов'язків.
Просила суд, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути зі ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі 1600 грн., але не менше мінімального гарантованого розміру аліментів - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, з індексацією відповідно до закону.
Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1600 грн. щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи з дня подання позову до суду - 23 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині незадоволеної вимоги, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою.
Матеріали справи не містять жодного належного та достатнього доказу на підтвердження того, що відповідач не втрачав зацікавленості у житті дитини, намагався та намагається налагодити стосунки та спілкування із сином.
Вказує, що дитина з травня 2023 року фактично залишилась без батьківського піклування у зв'язку із смертю матері та відсутністю батька, довготривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками в ситуації, коли дитина потребувала особливої уваги та піклування.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відсутність законного представника дитини призводить до погіршення становища самої дитини та позбавляє її соціальних гарантій та можливостей реалізувати її права та інтереси.
Зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав скасувало б лише паровий зв'язок між ним та сином, а враховуючи відсутність між ними будь-яких особистих стосунків упродовж тривалого часу, негативне ставлення дитини до батька, не можна сказати, що такі обставини негативно вплинули на інтереси дитини, яка тривалий час проживає з нею.
Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що позбавлення батьківських прав в даній ситуації суперечитиме інтересам дитини.
Разом з тим, вказує, що позбавлення батьківських прав не тягне за собою невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною, побачення з нею і відновлення стосунків, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Просила суд, скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовної вимоги в цій частині.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Приймаючи до уваги, що скаржник ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині незадоволеної позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказану вимогу, то апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме в частині зазначеної вище незадоволеної позовної вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
В іншій частині, щодо задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини позивач рішення суду не оскаржує.
Судом встановлено, що 23 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про що зроблено відповідний актовий запис №749.
Від шлюбу у подружжя народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві).
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 , батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 .
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року у справі №288/229/18 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано.
Як вбачається з матеріалів справи, за погодженням між батьками, малолітній ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу батьків, залишився проживати з матір'ю - ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла (свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_3 видане Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) актовий запис №9630).
Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_5 , дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з бабусею, тобто позивачем по справі, яка його виховує та утримує.
За інформацією, наданою 10 квітня 2024 року загальноосвітньою школою №46 м. Києва мати дитини ОСОБА_5 до своєї хвороби цікавилась навчанням дитини, на батьківських зборах була присутня ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , з групи продовженого дня дитину забирали мати та бабуся. Під час хвороби та після смерті матері вихованням ОСОБА_4 займається бабуся, ОСОБА_1 .
У ході розгляду справи встановлено, що батько дитини, тобто відповідач у справі проживає закордоном у Польщі.
Відповідно до наказу Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації №06-О від 26 січня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово влаштовано у сім'ю ОСОБА_1 , до вирішення питання про форму влаштування дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, а саме: ОСОБА_1 через ТОВ «Нова пошта» отримувала від ОСОБА_2 посилки, що підтверджується деклараціями від 07.03.2023, 28.04.2023, 13.06.2023, 24.08.2023; ОСОБА_1 протягом останніх років отримувала грошові перекази від ОСОБА_2 , що підтверджується платіжними інструкціями.
У матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування від 06 травня 2024 року, за яким орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 .
У ході судового розгляду в суді першої інстанції була заслухана думка дитини, щодо можливості позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. ОСОБА_4 повідомив, що бажає жити з бабусею та боїться погроз з боку батька, який обіцяв забрати його до себе. Також пояснив, що він ображений на батька, оскільки останній погано поводився з його мамою. У той же час пояснив, що бажає, щоб батька було позбавлено батьківських прав, оскільки бажає залишитися та проживати лише з бабусею, яка для нього є найріднішою та опікується ним.
Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд першої інстанції виходив з того, що батько не втрачав інтерес до сина, а небажання дитини спілкуватися з батьком пов'язане з тим, що дитина ображена на батька та боїться бути розлученою зі своєю бабусею.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а зібрані докази не доводять безумовне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків, та його ставлення до дитини не свідчить про неможливість виправлення становища.
Позивач не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до сина батьківських прав, і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію та сприятиме захисту інтересів дитини.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про недоцільність розривати зв'язок дитини з батьком, та визнав необґрунтованою вимогу позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 .
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
Тлумачення указаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), яке слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц (провадження №61-36905св18), постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17 (провадження №61-44369св18), постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19), постанові Верховного Суду 14 травня 2020 року у справі №420/1753/18 (провадження №61-22933св19), і передбачених законом підстав відступити від такого у цій справі не вбачається.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що позбавлення заявника його батьківських прав становило втручання в право заявника, в значенні п. 2 ст.8 Конвенції, на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 ст. 8 Конвенції.
Дане втручання не становить порушення ст. 8, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункти 49,50).
Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78) (пункт 54).
Остаточне позбавлення батьківських прав може здійснюватися тільки в абсолютно виняткових випадках (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого сина ОСОБА_4 , не піклується про його життя та здоров'я, не спілкується з дитиною та не займається вихованням дитини.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 164 СК України, з урахуванням висновків, щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам, щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і з'ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , який проживає разом з бабусею.
При цьому, слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості батька з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. А та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається бабуся, а батько проживає окремо від дитини та не навідується до нього протягом певного часу, не свідчить безумовно про те, що батько не бажає приймати участь в утриманні та вихованні дитини, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги, що відповідач проживає окремо від дитини та не відвідує сина не вказують про необхідність розірвання «коріння», та не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав і відповідно для скасування рішення суду.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської РДА про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із статтями 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до сина.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд зазначає, що в разі якщо встановлено існування родинного зв'язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв'язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз'єднання сім'ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що не доведено винної поведінки відповідача, як батька дитини, щодо злісного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків чи здійснення ним неправомірних дій відносно дитини.
Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність негативного впливу відповідача відносно дитини та його злісного нехтування своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги, щодо позбавлення останнього батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною в необхідному обсязі, належним чином не приймає участь у вихованні сина не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
Доказів того, що до відповідача застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжував не виконувати свої батьківські обов'язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
Також колегія суддів зауважує, що позовна заява не містить жодних обґрунтувань яким чином порушуються права дитини, і яким чином позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між позивачем та відповідачем не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення.
Посилання апелянта на показання свідків, допитаних судом першої інстанції, цих висновків суду не спростовує.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, відтак, рішення суду першої інстанції слід залишити беззмін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба