Справа №:755/15608/25
Провадження №: 2-а/755/569/25
"22" вересня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., вивчивши матеріали адміністративної позовної заяви ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, або третьої країни від 24.07.2023 року, -
12.08.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, або третьої країни від 24.07.2023 року.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний термін для усунення виявлених недоліків.
Залишаючи позовну заяву без руху суд у своїй ухвалі зазначив наступне: Убачається, що оспорюване позивачем рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни датоване 24.07.2023 року, натомість із відповідним позовом про скасування зазначеного рішення позивач звернувся до суду 12.08.2025 року; Вивчивши заяву сторони позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, приходжу до висновку про те, що вказані у заяві підстави не можуть бути визнані поважними, з огляду на наступне; В рішенні про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 24.07.2023 року містяться підписи від імені позивача про ознайомлення зі змістом рішення, в тому числі з правом на оскарження рішення в судовому порядку, та отримання примірника рішення - 24.07.2023 року; Посилання позивача на те, що він не підписував зазначеного рішення суд до уваги не приймає, оскільки належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження зазначених посилань сторони позивача, матеріали позовної заяви не містять; Посилання на те, що рішення про примусове повернення, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності датовані 24.07.2023 року, а з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності позивач ознайомився 26.07.2023 року, жодним чином не вказують на те, що позивач дійсно не підписував рішення про примусове повернення та не отримував його копії 24.07.2023 року, адже ознайомитись з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності позивач мав право в будь-який час після її винесення, адже у протоколі про адміністративне правопорушення позивач поставив свій підпис під проханням розглядати справу про адміністративне правопорушення без його участі; Ураховуючи викладене, суд виходить з того, що позивач отримав примірник оскаржуваного рішення 24.07.2023 року, а із позовом про його скасування звернувся до суду більш ніж через два роки, пропустивши процесуальний строк для звернення до суду з відповідним позовом; Поважності причин не звернення до суду протягом двох років від часу отримання примірника спірного рішення позивач суду не довів; Відтак, для усунення недоліків позовної заяви позивач має надати суду повторну заяву про поновлення строку звернення до суду вказати інші підстави для поновлення строку та надавши суду докази на підтвердження поважності причин пропуску строку; Враховуючи встановлені обставини, приходжу до висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху та надання позивачу терміну для усунення виявлених недоліків позовної заяви, оскільки позов поданий з порушенням строку звернення до адміністративного суду і повідомлені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини порушення строку, суд визнає неповажними, ураховуючи, що вони належним чином та достовірно не підтверджені; В межах виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, позивачу слід надати суду нову заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та надати суду докази поважності причин його пропуску.
08.09.2025 року до суду надійшла повторна заява сторони позивача про поновлення строку звернення до суду, у якій представник вказує, що позивач наполягає на тому, що вперше побачив оскаржуване рішення 26.06.2025 року і він не виконував підписи на оскаржуваному рішенні та позивач в судовому засіданні підтримуватиме своє клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо достовірності підписів позивача на оспорюваному рішенні відповідача.
Відповідно до положень ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст.ст. 121, 123 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені КАС України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 року в справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У питаннях оцінки поважності причин пропуску процесуального строку слід враховати критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ, а саме: тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження/перегляду з поважних причин (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», пункт 109).
Вивчивши повторну заяву сторони позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, приходжу до висновку про те, що вказані у повторній заяві підстави не можуть бути визнані поважними, з огляду на наступне.
У своїй повторній заяві сторона позивача стверджує, що позивач не підписував оскаржуваного рішення відповідача та до заяви додає клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, разом з цим, саме по собі клопотання не є доказом на підтвердження обставин поважності пропуску строку звернення до суду і на ньому не може ґрунтуватись висновок суду про наявність дійсно поважних причин вчасного неподання позивачем позовної заяви.
Доказів, у розумінні положень ст. 72 КАС України, на підтвердження поважності причин пропуску строку подання позовної заяви, суду не надано.
Отже, поскільки позивачем не доведено власних посилань на не підписання ним оскаржуваного рішення і не отримання його копії 24.07.2023 року, а інших поважних причини пропуску строку позивачем не наведено, позовна заява має бути повернута позивачу.
Приймаючи рішення про повернення позову суд також виходить з наступного.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Строк обчислюється, у тому числі, з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлене наступне.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.01.2024 року у справі №755/11265/23 (провадження відкрите 07.08.2023 року), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ПН МКМ №013391 від 24.07.2023 року та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Отже, позивачу було відомо про винесення стосовно нього постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та він вчасно оскаржив її в судовому порядку.
Саме вказана постанова стала підставою для ухвалення відповідачем рішення від 24.07.2023 року про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.
Убачається, що позивач достеменно розуміючи, що в ситуації яка склалась, його може бути примусово повернуто до країни походження, в липні 2024 року звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ЦМУ ДМС у м. Києві та Київський області, а також іншим уповноваженим державним органам вчиняти дії щодо його примусового повернення/видворення (справа №320/32519/24).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 року справу №320/32519/24 передано на розгляд Дніпровського районного суду м. Києва виходячи з предмету майбутнього позову щодо примусового повернення/видворення особи.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.09.2024 року у справі №320/32519/24, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 року, відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Із позовом у цій справі, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, або третьої країни від 24.07.2023 року позивач звернувся до суду лише 12.08.2025 року.
Вказане свідчить, що навіть ураховуючи посилання позивача про не підписання ним оскаржуваного рішення, відсутнє підтвердженням обставинам про те, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом, а триваюча пасивна поведінка позивача не може свідчити про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Ураховуючи все вище викладене суд не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду за повторно поданою стороною позивача заявою про поновлення відповідного строку, відтак позовна заява підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 118, 120, 121, 122, 123, 161, 169, 171, 248, 294, 295, 297 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, або третьої країни від 24.07.2023 року - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали складений та підписаний суддею 22.09.2025 року.
Суддя -