Справа № 757/26877/23-ц Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г.
Провадження №22-ц/824/5730/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
10 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Левківського Богдана Казимировича на протокольну ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року та на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини,
У червні 2023 року позивач ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив суд визначити ОСОБА_2 спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з таким графіком побачень:
1) у перехідний період (до припинення чи скасування воєнного стану або до моменту повернення ОСОБА_3 на постійне місце проживання до м. Києва, залежно від того, що трапиться раніше):
- кожні останні вихідні кожного місяця з 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі в межах міста Ковель, Волинської області. ОСОБА_2 проводить час з ОСОБА_3 без присутності матері в межах міста Ковель, Волинської області, з правом спільної ночівлі. ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 їхнього спільного сина ОСОБА_3 о 10 год. 00 хв. суботи за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 їхнього спільного сина ОСОБА_3 о 18 год. 00 хв. неділі за адресою: АДРЕСА_1 .
2) після закінчення перехідного періоду:
- кожні другі та четверті вихідні кожного місяця починаючи з 09 год. 00 год. суботи до 20 год. 00 хв. неділі ОСОБА_2 проводить час з ОСОБА_3 , з правом ночівлі сина разом з батьком без присутності матері. ОСОБА_2 забирає ОСОБА_3 о 09 год. 00 хв. суботи в АДРЕСА_2 і повертає ОСОБА_3 його матері о 20 год. 00 хв. неділі за адресою: АДРЕСА_2 . В зазначений період син має право перебувати в місці проживання ОСОБА_2 , а також у місці проживання бабусі та дідуся ОСОБА_3 (батьків ОСОБА_2 );
- щосереди ОСОБА_2 проводить час з ОСОБА_3 з 20 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. в межах міста Києва. Батько забирає сина о 20 год. 00 хв. кожної середи в АДРЕСА_2 і повертає сина матері о 21 год. 00 хв. середи за адресою: АДРЕСА_2 ;
- другу половину літніх, осінніх, зимових та весняних шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду ОСОБА_2 проводить з ОСОБА_3 , без присутності матері. ОСОБА_2 забирає ОСОБА_3 о 10 год. 00 хв. першого дня вказаного періоду в АДРЕСА_2 і повертає ОСОБА_3 його матері о 20 год. 00 хв. останнього дня вказаного періоду за адресою АДРЕСА_2 . В зазначений період син має право перебувати в місці проживання ОСОБА_2 , а також у місці проживання бабусі та дідуся ОСОБА_3 (батьків ОСОБА_2 );
- у дні народження ОСОБА_3 кожного непарного року (2025, 2027, 2029 і т.д.), та день народження ОСОБА_2 , ОСОБА_2 проводить час із ОСОБА_3 без присутності матері. ОСОБА_2 забирає ОСОБА_3 о 10 год. 00 хв. вказаного дня в АДРЕСА_2 і повертає ОСОБА_3 його матері о 20 год. 00 хв. Вказаного дня за адресою АДРЕСА_2 . В зазначений період син має право перебувати в місці проживання ОСОБА_2 , а також у місці проживання бабусі та дідуся ОСОБА_3 (батьків ОСОБА_2 );
- кожен непарний рік (2025, 2027, 2029 і т.д.) ОСОБА_3 святкує новий рік (проводить час) з ОСОБА_2 без присутності матері. ОСОБА_2 забирає ОСОБА_3 о 10 год. 00 хв. 31 грудня відповідного року в АДРЕСА_2 і повертає ОСОБА_3 його матері о 20 год. 00 хв. 03 січня відповідного нового року за адресою АДРЕСА_2 . В зазначений період син має право перебувати в місці проживання ОСОБА_2 , а також у місці проживання бабусі та дідуся ОСОБА_3 (батьків ОСОБА_2 ).
Також просив зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 у вихованні, спілкуванні та побаченнях з ОСОБА_3 .
В обгрунтування позовних вимог позивач вказував, що 30.08.2014 між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився спільний син - ОСОБА_3 .
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну відповідачка разом із сином виїхала за кордон, до Республіки Польща.
У вересні 2022 року відповідачка віддала ОСОБА_3 на навчання до першого класу початкової школи №4 в м. Люблін, Польща.
З моменту повідомлення позивача про свій намір розлучитися (починаючи з вересня 2022 року) почалося систематичне та планомірне перешкоджання спілкуванню позивача із сином, ОСОБА_3 .
На теперішній час шлюб між сторонами розірвано. Після припинення подружніх відносин дитина проживає разом з матір'ю, яка створює штучні перешкоди для участі позивача у спілкуванні з сином, в позасудовому порядку врегулювати вказане питання не виявилось можливим.
Позивач вказував, що не має точних даних про місцезнаходження свого сина, не має з ним жодного зв'язку, не може з ним поговорити, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року відкрито провадження у даній справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням сторін на 30.08.2023 року.
29.08.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б.К. ознайомився з матеріалами справи. (том 1 а.с. 73-76)
13.09.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б.К. подав до суду першої інстанції заяву про продовження процесуального строку встановленого судом для надання відзиву на позовну заяву.(том 1 а.с. 91)
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено стороні відповідача у задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини задоволено частково.
Визначено ОСОБА_2 спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 з таким графіком побачень:
1. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України:
- кожні другі та четверті вихідні щомісяця з 09:00 год. суботи до 20:00 год. неділі з правом ночівлі сина разом з батьком, без присутності матері;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год. кожного місяця, без присутності матері;
- другу половину літніх, осінніх, зимових та весняних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності матері;
- у дні народження ОСОБА_3 кожного непарного року та день народження гр. ОСОБА_2 , без присутності матері, з 10:00 год. до 20:00 год.;
- ІНФОРМАЦІЯ_4 з 10:00 год. до 03 січня 20:00 год. кожного непарного року святкування Нового Року, без присутності матері.
2. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межами України шляхом відеозв'язку:
- кожну другу та четверту суботу та неділю щомісяця по 2 години;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год.
Зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 у вихованні, спілкуванні та побаченнях з ОСОБА_3 .
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, якою відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, а також з ухваленим по справі рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024року, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Левківський Б.К.
В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що судове рішення, постановлене 04 грудня 2023 року про відмову у продовженні процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву у цій справі у формі протокольної ухвали порушує вимоги процесуального закону до такого роду судових рішень, є необґрунтованим та незаконним, просить його скасувати. Так, судом першої інстанції було порушено строк розгляду клопотання про продовження процесуального строку, встановленого судом. Судом порушено порядок розгляду клопотання, зокрема питання продовження процесуального строку мало бути вирішено шляхом постановлення ухали суду, як окремого процесуального документа в нарадчій кімнаті, копія якого мала бути направлена учасникам справи.
Щодо оскарження рішення по суті спору, представник відповідача зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з'ясував взаємини батька та дитини, не опитав дитину щодо обставин, які мають значення для вирішення даного спору, зокрема щодо наявності комунікації між батьком та сином, сприйняття дитиною батька, тощо. Таким чином, суд не забезпечив право дитини висловити свою думку, не з'ясував, чи бажає дитина спілкувати із батьком, в порядок і спосіб, визначений позивачем.
Вказує також, що вирішуючи питання встановлення графіку спілкування та усунення перешкод у спілкуванні, суд не встановив обставин, які є передумовою для вирішення такого питання, а саме, чи пов'язані такі перешкоди із умисними діями іншого з батьків, який характер перешкод для батька у спілкуванні з дитиною, чи пов'язаний він із забороною виїзду за межі України чоловікам призовного віку чи унаслідок умисних дій матері.
Вважає, що суд формально підійшов до вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке порушує права як відповідача, так і малолітньої дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 наводить заперечення щодо викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо оскаржуваної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, звертає увагу апеляційного суду на те, що представник відповідача вже реалізував своє право на оскарження зазначеної ухвали, про що в апеляційній скарзі не згадує, зловживаючи своїми процесуальними правами.
Поряд із цим, позивач вказує на факти, які стали підставою для відмови у продовженні строку на подання відзиву. Так, представник відповідача ознайомився з матеріалами справи у суді першої інстанції 29.08.2023 року, зі змістом ухвали Печерського районного суду м. Києва про відкриття провадження та надання відповідачу строку на подання відзиву був ознайомлений.
Суд першої інстанції розглядав клопотання представника відповідача 04.12.2024 року, тобто через 97 днів після ознайомлення сторони відповідача з матеріалами справи. Однак, ні відзиву на позов, ні письмових пояснень по суті спору, на той час представником відповідача подано не було. Доказів наявності у представника відповідача поважних причин для поновлення строку для подання відзиву також не подано.
Щодо оскаржуваного рішення по суті спору, позивач зазначає, що рішення суду, яким бабусі визначено порядок спілкування із онуком, яке набрало законної сили, не порушує прав малолітньої дитини та ніяким чином не впливає не реалізацію батьком свого права на спілкування із сином.
Звертає увагу суду на те, що оскаржуючи рішення суду, представник відповідача не зазначає, які норми матеріального права порушені судом першої інстанції
Щодо з'ясування думки дитини, позивач просить врахувати, що він не має змоги бачитися із сином 3, роки, два з яких намагається відстояти своє право на спілкування з дитиною в суді. Увесь цей час дитина проживає з мамою, у зв'язку із чим думка дитини може бути спотворена, мати ознаки навіювання одним із батьків, внаслідок чого не може прийматись судом як абсолютна.
Щодо доводів скарги про не встановлення судом перешкод для позивача у спілкуванні з сином, зазначає, що наявність заперечень відповідача на позовну заяву сама по собі підтверджує існування перешкод для батька у спілкуванні з сином.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б.К. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024року, та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації свого представника для участі у судовому засіданні не направила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у відповідності до вимог процесуального законодавства.
З огляду на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали та рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані ухвала суду та рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідають.
Щодо оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року відкрито провадження у даній справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням сторін на 30.08.2023 року. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву і усіх письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову до суду з підтвердженням направлення іншим учасникам справи копії відзиву та доданих до нього документів. Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження. (том 1 а.с. 63-64)
Копію позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження направлено відповідачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 . (том 1 а.с. 67)
Зі справи також вбачається, що 29.08.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б.К. ознайомився з матеріалами справи. (том 1 а.с. 76)
30.08.2023 року судом першої інстанції за клопотанням представника відповідача оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 12.10.2023 року. (том 1 а.с. 79)
13.09.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б.К. подав до суду першої інстанції заяву про продовження процесуального строку встановленого судом для надання відзиву на позовну заяву. В обґрунтування заяви зазначив, що сторона відповідача ознайомилась з матеріалами справи тільки 29 серпня 2023 року, тому вважає, що встановлений судом строк на надання відзиву на позовну заяву почав свій перебіг 30 серпня 2023 року, а відповідно спливає 13 вересня 2023 року. Разом із тим, з огляду на те, що відповідач перебуває постійно в Республіці Польща разом із малолітнім сином сторін, спілкування адвоката з клієнтом ускладнене та потребує значного проміжку часу. Так, окремі документи, які перебувають у відповідача передаються засобами поштового зв'язку, термін пересилання яких становить понад сім календарних днів. Вказував також, що ним, як представником позивача, з метою надання підтверджуючих документів суду, як доказів, які підтверджують обставини, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти вимог позивача, було направлено низку адвокатських запитів в адресу органів та посадових осіб, у розпорядженні яких перебувають відповідні докази, відповіді на які він до цього часу не отримав. Посилаючись на викладене, просив продовжити на 10 календарних днів встановлений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. (том 1 а.с. 91)
04 грудня 2023року ухвалою Печерського районного суду м. Києва, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, представнику ОСОБА_1 - адвокату Левківському Б.К. відмовлено в задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, яку обґрунтовано неналежним виконанням стороною відповідача своїх обов'язків та затягуванням розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є, серед іншого, ухвали.
Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої та восьмої статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.
Сам факт постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову в поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, не може бути підставою для скасування такої ухвали.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення визначеного судом строку на подання відзиву на позовну заяву, колегія суддів апеляційного суду вважає їх обґрунтованими, враховуючи наступне.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті12 ЦПК України).
Учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 6 частини першої статті 43 ЦПК України).
Строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Відзив подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (частина сьома статті 178 ЦПК України).
За змістом статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини четвертої статті 127 ЦПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Матеріалами справи підтверджується, що зміст ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року про відкриття провадження у справі та надання відповідачу строку для подання відзиву став відомий представнику відповідача 29 серпня 2023 року.
Подаючи 13 вересня 2023 року заяву про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, адвокат Левківський Б.К. одночасно із заявою відзиву на позов не подав. Крім того, станом на дату розгляду судом клопотання відзиву також не було подано.
Наведені представником відповідача доводи про продовження такого строку, зокрема щодо ускладнення комунікації з відповідачкою, яка перебуває постійно в Республіці Польща, направлення адвокатських запитів з метою надання доказів суду, не можна вважати обґрунтованими. При цьому, суд враховує, що складнощі в комунікації зі відповідачем не стали перешкодою для подання адвокатом Левківським Б.К. низки клопотань до суду першої інстанції, зокрема: про врегулювання спору за участі судді, про зупинення провадження у справі, про витребування доказів та про призначення психологічної експертизи. Посилаючись на надсилання адвокатських запитів, на які адресати не надали відповіді, адвокат Левківський Б.К. доказів надсилання таких запитів до суду першої інстанції не подав.
З огляду на вказане, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, оскільки стороною відповідача суду не надано доказів на підтвердження об'єктивних причин, які не залежали від волі сторони та унеможливлювали подання відзиву на позовну заяву у визначений судом строк.
Щодо оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що30 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що 30.08.2014 р. складено відповідний актовий запис №1974, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .
Разом однією сім'єю позивач, відповідач та їхній спільний син проживали до березня 2022 р.
З літа 2018 р. позивач, відповідач і їхній син проживали разом за адресою АДРЕСА_3 .
У вересні 2021 р. ОСОБА_3 пішов до першого класу гімназії «Успіх» №32 м. Києва, яка обслуговує адресу місця проживання дитини - АДРЕСА_3 .
24.02.2022 р. після початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України позивачем та відповідачем було прийнято рішення тимчасово виїхати до с. Уховецьк, Ковельського району, Волинської області.
Пізніше, позивачем та відповідачем було прийнято спільне рішення про виїзд відповідача та ОСОБА_3 за кордон - до Республіки Польща. Приблизно на початку березня 2022 р. ОСОБА_3 у супроводі відповідача та ОСОБА_4 (матір відповідача) перетнув державний кордон України, ймовірно в пункті пропуску «Ягодин-Дорогуськ». За домовленістю сторін, відповідач і ОСОБА_3 повинні були повернутися до України після деокупації Київської області.
19.01.2023 р. представник відповідача подав до Дарницького районного суду м. Києва заяву про видачу судового наказу на стягнення з позивача аліментів. 23.01.2023 р. Дарницьким районним судом м. Києва вказана заява була задоволена, видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів (справа №753/1073/23).
У січні 2023 р. позивач подав до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву про розірвання шлюбу з відповідачем (справа №757/3060/23-ц). Станом на дату подачі цієї позовної заяви Печерським районним судом м. Києва прийняте рішення про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.
Позивач вказує, що 25.04.2023 р. Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації було визначено місце проживання ОСОБА_3 з відповідачем, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування про визначення способів участі гр. ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що зазначене питання розглядалось тричі на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме: 07 листопада 2023 року, 21 листопада 2023 року та 05 грудня 2023 року. Рішення прийнято 05 грудня 2023 року. На засіданні комісії був присутнім батько дитини - гр. ОСОБА_2 та представник матері дитини - гр. Левківський Богдан Казимирович , так як гр. ОСОБА_1 разом з сином перебувають за межами України.
Згідно вказаного висновку Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити участь батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким чином:
1. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України:
- кожні другі та четверті вихідні щомісяця з 09:00 год. суботи до 20:00 год. неділі з правом ночівлі сина разом з батьком, без присутності матері;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год. кожного місяця, без присутності матері;
- другу половину літніх, осінніх, зимових та весняних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності матері;
- у дні народження ОСОБА_3 кожного непарного року та день народження гр. ОСОБА_2 , без присутності матері, з 10:00 год. до 20:00 год.;
- ІНФОРМАЦІЯ_4 з 10:00 год. до 03 січня 20:00 год. кожного непарного року святкування Нового Року, без присутності матері.
2. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межами України шляхом відеозв'язку:
- кожні другі та четверті суботу та неділю щомісяця по 2 години;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що після припинення подружніх відносин малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом матір'ю, у батька наявні перешкоди у спілкуванні з сином. Тому, враховуючи враховуючипринцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, а також висновок Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо визначення способів участі гр. ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, вважав за можливе задовольнити позовні вимоги частково.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається, предметом спору є усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні батька з сином, а тому апеляційний суд під час оцінки доводів апеляційної скарги керується положеннями Конвенції про права дитини, СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, яка кореспондується із частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце, час і порядок їхнього спілкування.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Водночас, відновлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов'язків з виховання дитини.
Відповідно до частини четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що між сторонами справи - батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , існує спір щодо участі батька у вихованні сина, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку, а тому орган опіки та піклування, з урахуванням матеріалів справи, пояснень батьків, вважав за доцільне визначити участь батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким чином:
1. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України:
- кожні другі та четверті вихідні щомісяця з 09:00 год. суботи до 20:00 год. неділі з правом ночівлі сина разом з батьком, без присутності матері;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год. кожного місяця, без присутності матері;
- другу половину літніх, осінніх, зимових та весняних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності матері;
- у дні народження ОСОБА_3 кожного непарного року та день народження гр. ОСОБА_2 , без присутності матері, з 10:00 год. до 20:00 год.;
- ІНФОРМАЦІЯ_4 з 10:00 год. до 03 січня 20:00 год. кожного непарного року святкування Нового Року, без присутності матері.
2. Під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межами України шляхом відеозв'язку:
- кожні другі та четверті суботу та неділю щомісяця по 2 години;
- щосереди з 20:00 год. до 21:00 год. (а. с. 181-183, том 1).
Доказів на підтвердження того, що такий графік спілкування батька з дитиною буде суперечити інтересам дитини під час розгляду справи не встановлено.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23) та багатьох інших.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Задовольняючи позовні вимоги частково та визначаючи відповідний спосіб участі у вихованні та спілкуванні позивача з малолітнім сином, суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини цієї справи, тимчасове перебування матері із малолітнім сином в Республіці Польща, що унеможливлює безпосереднє спілкування позивача із сином у цей період, висновок органу опіки та піклування, розірвання шлюбу між сторонами по справі та наявність конфліктних відносин між ними, вважав, що такий графік відповідатиме інтересам дитини, надасть можливість позивачу достатньою мірою спілкуватися із сином, приділяти йому увагу, брати участь у його розвитку та вихованні.
Суд першої інстанції врахував принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та зробив вірний висновок, що під час перебування гр. ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межами України спілкування батька із сином можливе шляхом відеозв'язкуу визначені судом дні та години; а в період перебування матері із сином на території України у визначені дні та години з правом ночівлі сина разом з батьком, без присутності матері, а також частину літніх, осінніх, зимових та весняних канікул і в непарні роки на свята та дні народження,що не порушує прав та інтересів дитини.
Доказів, які б вказували б на те, що таке спілкування малолітнього сина з батьком не відповідатиме інтересам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали справи не містять.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині наявності рішення суду, яке набрало законної сили, щодо спору між бабусею (рідною матір'ю позивача) та ОСОБА_1 про визначення участі бабусі у спілкуванні із онуком, оскільки такі обставини не впливають на реалізацію батьком свого права на спілкування і участь у вихованні із сином.
Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції думки дитини щодо її бажання спілкуватись з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини (станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення - 9 років 4 місяці), тривалий час проживання з матір'ю за межами України та існуючі неприязні відносини між батьками.
Апеляційний суд також враховує, що на момент виїзду малолітнього сина ОСОБА_6 за межі України у 2022 році разом із матір'ю, йому було 6,5 років. Як зазначає позивач, і це не спростовано стороною відповідача, позивач з того часу жодного разу не бачився із сином, тобто на момент перегляду справи судом апеляційної інстанції - понад 3,5 роки.
Таким чином, тривале відсутність участі батька у вихованні дитини та безпосереднього спілкування може знайти своє відображення у формуванні думки дитини щодо необхідності такого спілкування та участі батька у житті дитини, а також може бути спотворена одним із батьків, з ким проживає дитина.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 листопада 2020 року у справі №487/7241/18.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що представником відповідача ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції відповідного клопотання про з'ясування думки дитини заявлено не було.
Доводи апеляційної скарги в частині не встановлення судом першої інстанції обставин які підтверджують існування перешкод для батька у реалізації свого права на участь у вихованні малолітнього сина, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки право батька на спілкування із дитиною є незаперечним, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, яка проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей із матір'ю.
Факт тимчасового перебування (проживання) малолітнього сина разом із матір'ю за межами України та неможливість врегулювати дані правовідносини у позасудовому порядку свідчить про існування між сторонами спору про визначення порядку та способу участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, який підлягає вирішенню судом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левківського Богдана Казимировича залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 19 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.