Справа № 752/3872/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5156/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
9 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 подану в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду в місті Києві від 25 червня 2025 року у кримінальному провадженні №12025100000000084 від 21.01.2025, про арешт майна,-
Прокурор першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025100000000084 від 21.01.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Просив накласти арешт на мобільний телефон марки IPhone золотистого кольору з сім-картою Vodafone, який вилучений під час обшуку 17.06.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється співзасновником ТОВ «Тютюнника, 48» (код ЄДРПОУ 43714873).
В обґрунтування клопотання зазначав, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000084 від 21.01.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Досудове розслідування розпочато на підставі заяви ОСОБА_9 , відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_10 шляхом зловживання довірою заволодів його грошовими коштами під приводом спільного ведення господарської діяльності.
Наприкінці 2019 року ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 за його кошти придбати нежитлове приміщення клініки ТОВ «Клініка косметичної хірургії «Візит-Косметик» у м. Києві, вул. Василя Тютюнника, 48, та побудувати на цій ділянці багатоквартирний будинок. ОСОБА_9 погодився і впродовж 2019-2020 років передавав кошти ОСОБА_7 готівкою.
У 2020 році ОСОБА_7 створив ТОВ «Тютюнника, 48», засновником якого визначив дружину ОСОБА_9 , що створювало підстави вважати про правомірність дій ОСОБА_7 .
У 2020 - 2023 роках ОСОБА_9 фінансував діяльність товариства, зокрема реєстрацію права власності, проектну документацію, оренду землі, містобудівні умови.
У 2022 році ОСОБА_7 попросив у ОСОБА_9 1 250 тис. доларів США у борг на тиждень, які витратив на власні потреби. З'ясувалося, що будівля на вул. Тютюнника, 48 перебуває в іпотеці, хоча згідно зі Статутом ТОВ «Тютюнника, 48» ОСОБА_7 як директор не мав права укладати такі договори без погодження загальних зборів учасників.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошовими коштами інших фізичних осіб, які, не знаючи про відсутність дозвільної документації на будівництво, передавали йому готівку як інвестиції у будівництво за тією ж адресою. Зокрема, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 передавали кошти в приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_16 , вважаючи ОСОБА_7 директором та власником ТОВ. Він особисто писав розписки про отримання коштів, які залишились у них.
Отриманими грошима ОСОБА_7 розпорядився на власний розсуд, кошти на рахунки ТОВ «Тютюнника, 48» у АТ КБ «ПриватБанк» не надходили, їх місцезнаходження не встановлено. Згодом, коли інвестори просили повернути гроші, ОСОБА_7 припинив з ними зв'язок. Потерпілі вважають, що він заволодів їхніми коштами шляхом обману, створюючи видимість цивільно-правових відносин на підставі фіктивних договорів позики й іпотеки, не маючи при цьому жодних дозвільних документів на будівництво.
17.06.2025 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 проведено обшук за місцем проживання дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється співзасновником ТОВ «Тютюнника, 48» (код ЄДРПОУ 43714873), за адресою: м. Київ, Харківське Шосе, 152, кв. 573.
Під час обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон марки IPhone золотистого кольору з сім-картою Vodafone.
Під час проведення обшуку ОСОБА_7 відмовилася надавати пароль доступу до вищевказаного мобільного телефону, у зв'язку з чим в ході досудового розслідування виникла необхідність у проведенні судової комп'ютерно-технічної експертизи з метою отримання доступу до інформації, яка зберігається на телефоні.
17.06.2025 вилучений мобільний телефон визнаний речовим доказом по даному кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду у місті Києві від 25.06.2025 клопотання прокурора - задоволено.
Накладено арешт на мобільний телефон марки IPhone золотистого кольору з сім картою Vodafone, який вилучений під час обшуку 17.06.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється співзасновником ТОВ «Тютюнника, 48» (код ЄДРПОУ 43714873).
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, 01.07.2025 адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25.06.2025 та постановити нову, в якій відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
В обґрунтуванні апеляційних вимог, зазначав, що вказаний телефон було вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання матері дружини ОСОБА_17 з метою знайти речі та документи останнього, однак фактично він належить ОСОБА_18 , яка не є учасником кримінального провадження.
Вважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, такою що внесена без повного та об'єктивного дослідження обставин справи та без достатніх доказів.
Зазначав, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б підтверджували, що вказаний телефон міг бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Вважає, що вилучене майно, яке належить ОСОБА_18 , не відповідає ознакам речового доказу у розумінні ст. 98 КПК України.
9 вересня 2025 року адвокат ОСОБА_19 захисник ОСОБА_7 подав заяву про розгляд справу без його участі. Зазначив, що апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Захисник, власник майна та прокурор до суду не з'явилися, були повідомлені про дату та час розгляду справи у встановлений законом порядку. Неявка учасників судового провадження до суду, не перешкоджає розгляду подання.
Перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи подання, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів клопотання, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000084 від 21.01.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
17.06.2025 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 проведено обшук за місцем проживання дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_7 , 17.03.1997 ран., яка являється співзасновником ТОВ «Тютюнника, 48» (код ЄДРПОУ 43714873), за адресою: м. Київ, Харківське Шосе, 152, кв.573.
Під час обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон марки IPhone золотистого кольору з сім-картою Vodafone.
Під час проведення обшуку ОСОБА_7 відмовилася надавати пароль доступу до вищевказаного мобільного телефону, що оголошено в судовому засіданні слідчим та підтверджено протоколом обшуку.
Під час проведення обшуку ОСОБА_7 відмовився надавати пароль доступів до вищевказаних носіїв інформації, що оголошено в судовому засіданні слідчим та підтверджено протоколом обшуку.
17.06.2025 вилучені речі та документи визнані речовими доказами по даному кримінальному провадженні.
Слідчий суддя зазначив, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
За таких обставин з метою збереження речових доказів, а також запобігання можливості їх приховування, знищення або відчуження вилученого в ході обшуку майна, слідчий суддя прийшов до висновку про задоволення клопотання про накладення арешту на майно.
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання, заперечення власника майна та його представника щодо його задоволення, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, а також обставини кримінального провадження №12025100000000084 від 21.01.2025, та відношення до нього вказаного майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки речових доказів, а також постановою слідчого від 17.06.2025 вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу власника майна слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 404, 405, 407, 412, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 подану в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду в місті Києві від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3