01 вересня 2025 року
справа № 362/3225/25
провадження № 33/824/4416/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Музичко С.Г., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2025 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 650746 від 23.04.2025 року, що, 23 квітня 2025 року близько 19 год.30 хв. в селищі Глеваха Фастівського району Київської області по вулиці Додохова, 13-А гр. ОСОБА_1 не виконував законної вимоги поліцейського, чим вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, яка виражалась у відмові залишити транспортний засіб для затримання його як особи, яка перебуває в розшуку, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 170 (сто сімдесят) гривень.
Стягнуто зі ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтуванні вимог зазначає, що суд першої інстанції помилково та неправильно дійшов висновку про винуватість скаржника у вчиненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського, посилаючись на те, що скаржник не виконав вимогу поліцейського залишити транспортний засіб для затримання його як особи, яка перебуває у розшуку та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 КУпАП, оскільки така вимога не ґрунтувалась на законові.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно ч. 6 ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Ураховуючи наведені обставини, вважаю за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП.
Дослідивши письмові матеріали справи, відтворивши відеозаписи, перевіривши законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, доходжу висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Постанова суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається із матеріалів справи, при розгляді даної справи судом першої інстанції було достатньо повно, об'єктивно та всебічно досліджено наявні письмові матеріали та суд дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
За ст. 185 КУпАП злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку - тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
Слід зазначити, що злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції, виконанню представниками влади своїх службових обов'язків по охороні суспільного порядку та забезпеченню суспільної безпеки.
Дане правопорушення виражається у злісній відмові підкорятися законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні службових обов'язків. Тобто, виражається у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог поліцейського, або ж в непокорі, що виявляється в зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної зневаги до органів та осіб, які охороняють суспільний порядок. Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням та ін.
Правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, обов'язково передбачає наявність законної вимоги співробітника поліції при виконанні службових обов'язків, оскільки вимога або розпорядження поліцейського - це акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі та має бути законодавчо обґрунтованим.
Протокол підписаний особою, яка його склала, а також зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від підпису.
Також в матеріалах міститься протокол серії АЗ № 171831 про адміністративне затримання від 23.04.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 був затриманий для оформлення адміністративного правопорушення, складання адміністративних матеріалів, та доставлений до Відділення № 1 Фастівського РТЦК м. Боярка. Затримання здійснено 23.04.2025 об 19:20 год., звільнення - в 20:40 год.;
Окрім того, в матеріалах справи містяться відеозаписи із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників патрульної поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, ст. 185 КУпАП 23 липня 2025 року відносно ОСОБА_1 .
На долучених до матеріалів справи відеозаписах зафіксовано, що працівники поліції спілкуються з ОСОБА_1 , в ході перевірки документів повідомляють про те, що ОСОБА_1 перебуває в розшуку РТЦК, на що ОСОБА_1 заперечував та повідомив про те, що в розшуку він не перебуває. Потім зафіксовано, як ОСОБА_1 було доставлено до відділку та складено протоколи.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року указано, що відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вимога працівників поліції була законною та ґрунтується на положеннях п. 3 ч. 1 ст. 23 та п. 5 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», а відтак ОСОБА_1 був зобов'язаний її виконати, однак останній знехтував цим, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 185 КУпАП, про що судом першої інстанції зроблений правильний висновок.
З відеозаписів із боді камери працівників поліції убачається, що ОСОБА_1 усвідомлював факт спілкування саме з працівниками поліції, які неодноразово вимагали у нього надати документи, і цілеспрямовано, свідомо, умисно не надавав документи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_1 та відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, є безпідставними.
Доводи скаржника про те, що у працівників патрульної поліції відсутні повноваження на перевірку документів, оскільки останні не мали із особою посвідчення, які підтверджують їх правовий статус, спростовуються відеозаписом із боді-камер, які долучено матеріалів справи.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене правопорушення, будь-яких доказів щодо відсутності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, з матеріалів справи не вбачається і вони не знайшли свого підтвердження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають.
При цьому апеляційний суд враховує рішення по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи наведене, доходжу висновку, що постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2025 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 284, 294 КУпАП, суддя,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2025 року залишити без задоволення.
Постанову Васильківського міськрайонного суду м. Києва від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає
Суддя