Іменем України
19 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 620/3525/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Чернігівського окружного адміністративного суду 29 березня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (далі - відповідач, Комісією з ліквідації ДПтС України) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
2) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2019 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 536681,35 грн з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 10 серпня 2008 року по 19 червня 2019 року, у тому числі у період з 06 жовтня 2014 року по 19 червня 2019 року проходив службу в Інституті кримінально-виконавчої служби, звільнений зі служби з 19 червня 2019 року відповідно до наказу від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19.
З довідок про щомісячні види грошового забезпечення позивачем встановлено, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року не нараховувалася та не виплачувалася належному розмірі індексація грошового забезпечення.
На виконання вимог рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 Комісією з ліквідації ДПтС України здійснено перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум, індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року з урахуванням вимог абзаців четвертого-шостого, пункту 5-2 Порядку, з урахуванням раніше виплачених сум (нараховано - 52050,02 грн) та нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки (нараховано - 21725,76 грн), всього на виконання рішення нараховано 73775,78 грн. З нарахованої на виконання рішення суду індексації у сумі 52050,02 грн утримано 11971,50 грн (податок з доходів фізичних осіб 9369,00 грн, військовий збір 2602,50 грн), після відрахувань податків і зборів 28 лютого 2025 року позивачу виплачено 40078,52 грн, що підтверджено довідкою з АТКП «Приватбанк».
Наведені обставини свідчать, що позивачу у день виключення зі списків особового складу не виплачено грошове забезпечення в належному розмірі, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року справу № 620/3525/25 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року справу прийнято до провадження; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив та витребувано докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від представника Комісією з ліквідації ДПтС України до суду 06 серпня 2025 року надійшов відзив, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Представник вважає, що Комісія з ліквідації ДПтС України є неналежним відповідачем по справі, оскільки в період з 06 жовтня 2014 року по 19 червня 2016 року проходив службу в Інституті кримінально-виконавчої служби, діяльність якого припинено. З огляду, на відсутність нормативного врегулювання щодо покладення обов'язку на юридичну особу, яка ліквідована без правонаступництва, Комісія не може бути належним відповідачем у даній справі. Крім того, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 225 не містить повноважень, які б передбачали необхідність врегульовувати фінансово-трудові відносини із працівниками Інституту.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
ОСОБА_1 звільнений зі служби з Інституту кримінально виконавчої служби 19 червня 2019 року, а з позовом до Комісії з ліквідації ДПтС України про донарахування та виплату невірно нарахованої індексації звернувся лише на початку 2024 року, що підтверджується матеріалам у справі № 620/5139/24. За рішенням суду у справі № 620/5139/24 ОСОБА_1 фактично виплачено: індексацію у сумі 40078,52 грн; компенсацію частини втрати доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації у сумі 23093,17 грн; донараховану індексації 98786,15 грн; донараховану компенсацію втрат доходів 79418,22 грн. Натомість, позивач просить стягнути середній заробіток за період з 19 червня 2019 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 536681,35 грн.
Враховуючи викладене, наявні підстави для застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, підходи щодо визначення якого викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та у зв'язку з чим, зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зважаючи на те, що між ОСОБА_1 та Комісією з ліквідації ДПтС України був наявний спір про розмір сум (невірно нарахованої індексації), який було вирішено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного суду від 15 серпня 2024 року, в рамках якого, також було присуджено компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то відповідно до висновку ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» стаття 117 КЗпП України більше розповсюджується на правовідносини між сторонами, оскільки вони виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати сум заробітної плати.
Від позивача до суду 07 серпня 2025 року надійшли додаткові пояснення, в яких викладено пояснення та міркування щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи у змішаній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 10 серпня 2008 року по 19 червня 2019 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, у тому числі в період з 06 жовтня 2014 року по 19 червня 2019 року в Інституті кримінально-виконавчої служби, за наказом Інституту кримінально-виконавчої служби від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з 19 червня 2019 року.
У наказі Інституту кримінально-виконавчої служби від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19 визначено, що залишок щорічної чергової відпустки за 2017 рік становить 01 (одна) доба, за 2019 рік становить 09 (дев'ять) діб; вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 10 (десять) років 10 (десять) місяців 09 (дев'ять) днів, у пільговому обчисленні 13 (тринадцять) років 02 (два) місяці 03 (три) дні. Наказано відділу фінансвого забезпечення та бухгалтерського обліку Інституту здійснити виплати ОСОБА_1 , що передбачені законодавством при звільненні зі служби.
Вказані обставини підтверджені наявними в матеріалах справи копіями витягу з наказу Інституту кримінально-виконавчої служби від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19, послужного списку ОСОБА_1 , трудової книжки позивача від 02 квітня 2015 року.
Дослідженням довідки від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 про щомісячні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премія та інші види оплати), виданої Комісією з ліквідації ДПтС України ОСОБА_1 за період з січня 2019 року по червень 2019 року (за час проходження служби в Інституті кримінально-виконавчої служби(код ЄДРПОУ 37816508)) встановлено, що позивачу виплачено таке грошове забезпечення:
квітень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1270,00 грн, надбавка за вислугу років - 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 855,90 грн, премія - 2535,00 грн, індексація - 132,55 грн;
травень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1270,00 грн, надбавка за вислугу років - 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 855,90 грн, премія - 2535,00 грн, індексація - 132,55 грн;
червень 2019 року у загальному розмірі 84063,01 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3211,00 грн, оклад за спеціальним званням - 804,33 грн, надбавка за вислугу років - 1405,37 грн, надбавка за особливості проходження служби - 542,07 грн, компенсація за невикористану відпустку - 4240,29 грн, одноразова грошова допомога при звільненні - 59749,50 грн, премія - 2028,00 грн, індексація - 132,55 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 11949,90 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації ДПтС України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі;
визнано протиправними дії Комісії з ліквідації ДПтС України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
зобов'язано Комісію з ліквідації ДПтС України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум;
визнано протиправними дій Комісії з ліквідації ДПтС України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року з врахуванням вимог абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язано Комісію з ліквідації ДПтС України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року з врахуванням вимог абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язано Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки виплати.
Згідно з довідкою відповідача Комісією з ліквідації ДПтС України на виконання рішення суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 здійснено нарахування та виплату 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 :
- індексації за рішенням суду у сумі 52050,02 грн, з неї утримано 11971,5 грн (податок з доходів фізичних осіб 9369,0 грн, військовий збір 2602,5 грн), після відрахувань податків і зборів виплачено 40078,52 грн (платіжна інструкція № 1);
- компенсації частини втрати доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації на дату виплати (28 лютого 2025 року) 29991,13 грн, з неї утримано 6897,96 грн (податок з доходів фізичних осіб 5398,4 грн, військовий збір 1499,56 грн), після відрахувань податків і зборів виплачено 23093,17 грн (платіжна інструкція № 4).
Також на виконання рішення суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 з урахуванням вимог ухвали суду від 15 квітня 2025 року у справі № 620/5139/24 здійснено донарахування та виплату 09 травня 2025 року ОСОБА_1 :
- індексації (розрахунок здійснено з урахуванням вказаних періодів, терміну виплати та відповідно до вищезазначеного рішення суду, у тому числі за періоди з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року) у сумі 94123,35 грн, а також донараховано (повернуто) компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриману при проведення виплати раніше (28.02.2025), у сумі 9369,0 грн, з донарахованої суми індексації утримано військовий збір у сумі 4706,20 грн, після відрахувань виплачено 98786,15 грн (платіжна інструкція № 1);
- компенсації втрати доходів в сумі 77915,62 грн, а також донараховано (повернуто) компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриману при проведення виплати раніше (28.02.2025), у сумі 5398,4 грн, з донарахованої суми втрат доходів утримано військовий збір у сумі 3895,8 грн, після відрахувань виплачено 79418,22 грн (платіжна інструкція № 4).
Вказана у довідці інформація підтверджена наданими в матеріали справи копіями платіжних інструкцій від 27 лютого 2025 року № 1 та № 4, від 08 травня 2025 року № 1 та № 4, а також випискою АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів по картковому рахунку позивача за 28 лютого 2025 року.
Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV, положення наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Частиною першою, абзацом першим частини другої, частиною восьмою статті 14 Закон № 2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 23 Закону № 2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Станом на день звільнення позивача зі служби порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України були визначені Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5, положення наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Згідно із абзацами першим-другим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи та установи).
Виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення (пункт 5 розділу І Порядку № 925/5).
У пункті 8 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Згідно із пунктом 10 розділу І Порядку № 925/5 посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються):
із дня підписання наказу про призначення на штатну посаду, зарахування на навчання до навчального закладу, присвоєння спеціального звання або з дня, зазначеного в наказі;
до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби, відрахування, закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат, інших виплат або до дня, зазначеного в наказі.
Індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (пункт 16 розділу І Порядку № 925/5).
Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу виплачується за поточний місяць - раз на місяць до 20 числа (з урахуванням пункту 11 цього розділу).
Згідно із пунктом 2 глави 20 розділу ІІ Порядку № 925/5 особі рядового чи начальницького складу, посада якої скорочена у зв'язку з організаційно-штатними змінами (повністю або частково), грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку вона займала на дату її скорочення.
У пункті 1 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5 визначено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З вище наведених положень Порядку № 925/5 слідує, що грошове забезпечення позивача, мало бути йому виплачено до дня звільнення зі служби включно.
Як встановлено судом з вище описаних матеріалів справи, днем звільнення позивача зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України є 19 червня 2019 року.
Відповідно, все належне позивачу на день звільнення зі служби грошове забезпечення мало бути йому виплачено до 19 червня 2019 року включно.
Однак вже після звільнення зі служби позивачу відповідачем на виконання рішення суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 виплачено 28 лютого 2025 року та 09 травня 2025 року індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки виплати.
Згідно із вказаним вище рішенням Конституційний Суд України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 індексація заробітної плати та компенсація працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є складовими належної працівникові заробітної плати.
Тому виплата цих сум також мала бути здійснена позивачу до дня його звільнення зі служби, тобто до 19 червня 2019 року включно.
Слід зазначити, що Законом № 2713-IV та Порядком № 925/5, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, тому за правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою цієї індексації, суд погоджується з твердженнями позивача, що виплата цих складових його грошового забезпечення мала бути здійснена у строк до дня виключення зі служби до 19 червня 2019 року включно, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.
Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.
Оскільки позивачу після звільнення зі служби відповідачем на виконання рішення суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 виплачено 28 лютого 2025 року та 09 травня 2025 року індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки виплати, то за цей період до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Щодо тверджень представника відповідача, що Комісія з ліквідації ДПтС України є неналежним відповідачем у справі, то такі твердження відхиляються судом як безпідставні, з огляду на таке.
Так, за матеріалами справи позивач після 06 жовтня 2014 року до дня звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України дійсно проходив службу в Інституті кримінально-виконавчої служби, засновником якого згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є Державна пенітенціарна служба України, та діяльність якого припинено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 145-р.
Представник відповідача наполягає, що Комісія з ліквідації ДПтС України не є правонаступником Інституту, тому не може відповідати за вимогами позивача.
Проте, згідно з пунктом 3 цього розпорядження Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби та Міністерству внутрішніх справ доручено здійснення в установленому порядку заходів щодо ліквідації Інституту кримінально-виконавчої служби.
Отже, положення пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 145-р. свідчать, що особою, відповідальною за дотримання процедури ліквідації Інституту кримінально-виконавчої служби, у тому числі й звільнення зі служби її працівників та проведення з ними розрахунків при звільненні, є саме Комісія з ліквідації ДПтС України.
На користь таких висновків суду свідчить й покладення за рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 обов'язку здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року (період проходження позивачем служби в Інституті кримінально-виконавчої служби) та компенсації втрати доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою цієї індексації саме на Комісію з ліквідації ДПтС України.
Щодо розміру належної позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-п'ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:
виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);
одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);
компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);
пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);
компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 925/5 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Керуючись правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 20 червня 2019 року по 09 травня 2025 року включно, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 20 червня 2019 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 09 травня 2025 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Водночас суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
День звільнення позивача зі служби 19 червня 2019 року вважається останнім днем служби, тому не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.
З наданих в матеріали справи доказів судом встановлено, що днями виплати відповідачем позивачу перерахованого за рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 грошового забезпечення є 28 лютого та 09 травня 2025 року, остаточне зарахування нарахованих на виконання рішення сум грошового забезпечення відбулося 09 травня 2025 року.
Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 20 червня 2019 року по 09 травня 2025 року включно (2151 календарний день), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що складає 1125 календарних днів, та період з 19 липня 2022 року по 09 травня 2025 року (період обмежений шістьма місяцями), що складає 1026 календарних днів.
Згідно з довідкою від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 ОСОБА_1 за квітень та травень 2019 року нараховано таке грошове забезпечення:
квітень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1270,00 грн, надбавка за вислугу років - 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 855,90 грн, премія - 2535,00 грн, індексація - 132,55 грн;
травень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1270,00 грн, надбавка за вислугу років - 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 855,90 грн, премія - 2535,00 грн, індексація - 132,55 грн.
Судом установлено, що у складі виплаченого позивачу за квітень-травень 2019 року грошового забезпечення відсутні складові, що не враховуються для обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення.
За квітень-травень 2019 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за квітень - 30 календарних днів, за травень - 31 календарний день).
Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 396,14 грн ((12082,45 грн + 12082,45 грн) : 61 календарний день).
Суд відхиляє наведений у позовній заяві розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, оскільки такий розрахунок здійснений виходячи з кількості робочих днів у квітні та травні 2019 року, а не з кількості календарних днів, як це визначено у Порядку № 925/5.
Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 20 червня 2019 року по 09 травня 2025 року складає 1310 календарних днів, , у тому числі:
з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року - 1125 календарних днів;
з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року включно (шість місяців) та становить 185 календарних днів.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:
за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 445657,50 грн (середньоденне грошове забезпечення 396,14 грн х 1125 календарних днів);
за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 73285,90 грн (середньоденне грошове забезпечення 396,14 грн х 185 календарних днів).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії»(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду.
Як вже вище вказано, відповідно до довідки від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 позивачу при звільненні зі служби у червні 2019 року виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 84063,01 грн.
Згідно з рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення в загальному розмірі 268847,52 грн та виплачено після відрахування обов'язкових платежів - 241376,06 грн.
Отже судом встановлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні зі служби складає 352910,53 грн, у тому числі: 84063,01 грн (нараховані до виплати у червні 2019 року при звільненні зі служби); 268847,52 грн (нараховані до виплати за рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24).
Розмір невиплачених позивачу у день звільненні зі служби сум перерахованих на виконання рішення суду у справі № 620/5139/24 грошового забезпечення 241376,06 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 352910,53 грн становить 68,39 % ((241376,06 грн х 100 %) : 352910,53 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року складає 304785,16 грн (445657,50 грн (середнє грошове забезпечення) х 68,39 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).
Однак порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум (241376,06 грн) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (304785,16 грн, розрахованим судом із дотриманням принципу пропорційності) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.
При цьому, суд вважає за необхідне врахувати, що така тривала затримка в розрахунку відповідача з позивачем безпосередньо пов'язана й з тим, що позивач до початку 2024 року не звертався до суду за захистом своїх прав, які він вважав порушеними.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав тільки у 2024 році, тобто майже через 5 років після звільнення зі служби, свідчить про його недобросовісну поведінку та зловживання можливістю стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні без обмеження граничним строком, яка існувала до 18 липня 2022 року включно.
На думку суду, штучне подовження періоду затримки розрахунку при звільненні спотворює дійсне правове призначення середнього заробітку за час такої затримки, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання перетворює на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.
Суд також враховує, що до постановлення рішення суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носила свавільного характеру, а була пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Отже, розраховуючи належну до стягнення на користь позивача суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні зі служби за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року, суд вважає за необхідне застосувати також засади розумності та добросовісності дій працівника.
Крім того, суд вважає, що у справі є і інші підстави для зменшення розміру відшкодування.
Так у пункті 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2018 році - 19,1 %; у 2019 році - 19,8 %; у 2020 році - 14,1 %; у 2021 році - 13,3 %; у 2022 році - 18,5 %.
Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року в загальному розмірі 241376,06 грн, приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме:
у 2019 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,8 % річних / 12 місяців = 1,65 % (ставка за кредитом одного місяця), з червня 2019 року обчислено за формулою: 241376,06 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,65 % х 7 місяців = 18754,91 грн;
у 2020 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 14,1 %, за 2020 рік обчислено за формулою 241376,06 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 14,1 % = 34034,02 грн;
у 2021 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 13,3 %, за 2021 рік обчислено за формулою 241376,06 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 13,3 % = 32103,01 грн;
у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5 % річних / 12 місяців = 1,54 % (ставка за кредитом одного місяця), по липень 2022 року обчислено за формулою: 241376,06 грн (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 1,54 % х 7 місяців = 26020,33 грн.
Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з червня 2019 року по липень 2022 року у зв'язку із несвоєчасною виплатою 241376,06 грн складає 110912,27 грн.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 94.6 постанови від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 110912,27 грн за період по 18 липня 2022 року.
Отже остаточно до стягнення на користь позивача підлягає сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110912,27 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 73285,90 грн, а всього 184198,17 грн.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.
Отже, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року в розмірі 110912,27 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 73285,90 грн, а всього - 184198,17 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права у спірних правовідносинах.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (місцезнаходження: 04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 81, код ЄДРПОУ 37534799) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110912,27 грн (сто десять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень 27 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 73285,90 грн (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п'ять гривень 90 коп.), а всього у розмірі 184198,17 грн (сто вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто вісім гривень 17 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова