22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 495/2695/24
провадження № 61-8694св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - відділ державної архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку міста Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холудєєв Борис Єгорович, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 січня 2025 року в складі судді Волкової Ю. Ф., та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року в складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Назарової М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - відділ державної архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку міста Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про знесення самочинного будівництва та повернення житлового будинку у первісний стан до здійснення самочинного будівництва.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що він є власником 13/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а відповідачка ОСОБА_2 є власницею 7/100 частин вказаного домоволодіння.
Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 22 листопада 2007 року № 1302 «Про дозвіл громадянам міста будівництва госпбудівель та прибудов» ОСОБА_2 дозволено будівництво на території зазначеного домоволодіння сараю розміром 3,0x4,0 (на місці частини сараю літ. «В»), однак відповідачка без дозвільних документів на будівництво на цьому місці збудувала двоповерхову будівлю розміром 4,0x4,4 м, висотою 5,6 м.
06 червня 2019 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі частини дев'ятої статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також за порушення статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Про те, що будівництво є незаконним, він дізнався лише з листа виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 23 лютого 2023 року після відповідного звернення.
Зважаючи на те, що кам'яна будівля розміром 4,0x4,4 м, висотою 5,6 м за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом на території домоволодіння, співвласниками якого є сторони, позивач просив суд зобов'язати відповідачку власними силами та за власний рахунок знести вказану будівлю.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Установивши, що підставою позову було проведення відповідачкою будівельних робіт на території домоволодіння, співвласниками якого є сторони, із порушенням законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивачем не доведено наявність його порушеного права (зокрема власності) спірною забудовою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
04 липня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Холудєєв Б. Є. подав до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 813/2946/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказав, що він є людиною похилого віку, здійснене відповідачкою незаконне самочинне будівництво перешкоджає йому користуватися своєю власністю, оскільки таке будівництво загрожує руйнацією та пошкодженням його будинку внаслідок обмеження доступу сонячного світла до нього, створення загроз у випадку пожежі чи іншого пошкодження будинку. Незаконність проведеного відповідачкою будівництва підтверджується притягненням останньої до адміністративної відповідальності. При цьому невиконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його недоліки.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Заявник вказала, що позивач не обґрунтував яким саме чином вона порушила його права і як саме вона йому перешкоджає у користуванні власністю з огляду на відсутність порядку користування належними їм частками у домоволодінні, а також виділу цих часток у натурі. Твердження позивача про відсутність у відповідачки дозвільної документації на перебудову належної їй частини домоволодіння, а також притягнення її до адміністративної відповідальності не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
Водночас факт вчинення саме ОСОБА_1 самочинного будівництва у спільному майні підтверджується судовими рішеннями у справах №№ 495/8673/19, 495/5841/19.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 13/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , співвласником 7/100 частин цього домоволодіння є відповідачка ОСОБА_2 .
На підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 751 від 21 червня 2007 року ОСОБА_2 26 червня 2007 року отримала дозвіл № НОМЕР_1 Інспекції ДАБК з влаштування у домоволодінні на АДРЕСА_1 дверного отвору з ванної кімнати літ «1-5» у двір замість вікна.
На підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 1302 від 22 листопада 2007 року ОСОБА_2 затверджено проєктну документацію та надано дозвіл на будівництво сараю розміром 3*4 м на місці частини сараю літ «В» у домоволодінні на АДРЕСА_1 .
28 листопада 2007 року Інспекцією ДАБК видано ОСОБА_2 дозвіл № НОМЕР_2 на виконання будівельних робіт. Термін дії дозволу - до 28 листопада 2008 року.
На підставі проведеного позапланового заходу Відділу ДАБК Білгород-Дністровської міської ради складено акт № 71 від 30 травня 2019 року, припис про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 30 травня 2019 року, два протоколи про адміністративне правопорушення від 30 травня 2019 року відносно ОСОБА_2 (за результатами перевірки було встановлено здійснення будівництва сараю розмірами 3х4 м з відхиленням від проєктної документації, а також експлуатацію об'єкта будівництва без прийняття відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю його до експлуатації).
Згідно із постановами начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білгород-Дністровської міської ради від 06 червня 2019 року №№ 21, 22 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частинами першою та п'ятою статті 96 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу.
За результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білгород-Дністровської міської ради винесено постанову № 27 у справі про адміністративне правопорушення від 22 липня 2019 року, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу (за здійснення будівництва сараю розмірами 3х4 м з відхиленням від проектної документації, а також експлуатацію без об'єкта будівництва без прийняття відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю його до експлуатації).
Постановою п'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 495/5290/19 визнано протиправними та скасовано постанови у справах про адміністративне правопорушення № 21 та 22 від 06 червня 2019 року.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 серпня 2021 року у справі № 495/4178/21, яка набрала законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення № 27 від 22 липня 2019 року, якою ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП; справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП, закрито.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Обґрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_1 вказував, що проведена відповідачкою перебудова належної їй частини домоволодіння, яке належить сторонам на праві часткової власності, порушує державні будівельні норми, а також не дає йому можливості вільно користуватися своєю власністю. Таким чином, на його переконання, ОСОБА_2 створює йому перешкоди у здійсненні права користування належною йому частиною домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з положеннями статей 386, 391, 396 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Зокрема, відповідно до частин четвертої, п'ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постановах Верховного Суду: від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21), від 03 вересня 2025 року в справі № 199/4867/23 (провадження № 61-12811св24).
У справі, що переглядається, встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 1302 від 22 листопада 2007 року відповідачці ОСОБА_2 затверджено проєктну документацію та надано дозвіл на будівництво сараю розміром 3*4 м на місці частини сараю літ «В» у домоволодінні на АДРЕСА_1 . 28 листопада 2007 року Інспекцією ДАБК видано ОСОБА_2 дозвіл № НОМЕР_2 на виконання будівельних робіт (термін дії дозволу - до 28 листопада 2008 року). 17 липня 2008 року було внесено відповідні зміни до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У справі, що переглядається, уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із позовом про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову в межах цієї справи до суду не звертався, а ОСОБА_1 як особа, яка вважає, що його права та інтереси порушено спірним будівництвом, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю перешкод у користуванні належною йому власністю у зв'язку з проведеним ОСОБА_2 будівництвом, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.
Урахувавши, що ОСОБА_1 не довів чим саме ОСОБА_2 порушила його права та охоронювані законом інтереси, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для задоволення його позову.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що суди при вирішенні цього спору не звернули уваги на те, що належне відповідачці нерухоме майно не відповідає нормативно-правовим актам у галузі будівництва, є безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є встановлення факту порушення прав позивача як власника нерухомого майна і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав, а не дотримання відповідачкою правил забудови.
У контексті вказаних доводів касаційної скарги щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у зв'язку із проведенням незаконної перебудови її частини домоволодіння, які є аналогічними із доводами позовної заяви, суди попередніх інстанцій підставно узяли до уваги, що судовими рішеннями у справах №№ 495/5290/19, 495/4178/21, що набрали законної сили, скасовані постанови, якими ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 96 та частиною першою статті 188-42 КУпАП.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач є людиною похилого віку, здійснене відповідачкою незаконне самочинне будівництво перешкоджає йому користуватися своєю власністю, оскільки таке будівництво загрожує руйнації та пошкодженням його будинку внаслідок обмеження доступу сонячного світла до нього, створення загроз у випадку пожежі чи іншого пошкодження будинку, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та зауважує, що ці доводи не були підставою позовних вимог, не перевірялись судами попередніх інстанцій, а зазначені ОСОБА_1 лише у касаційній скарзі.
Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім того, Верховний Суд враховує, що інші співвласники домоволодіння на АДРЕСА_1 в межах цієї справи не заявляли про порушення їх прав та інтересів у зв'язку із проведенням відповідачкою перебудови належної їй частини нерухомого майна.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суди встановили обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 813/2946/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холудєєв Борис Єгорович залишити без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 січня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара