22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 303/8122/24
провадження № 61-7136св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Юніон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді
Гутій О. В. від 10 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Мацунича М. В., від 29 квітня
2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Юніон» (далі - ТОВ «Інвестмент Юніон») про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 04 липня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 20 594 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі
9,5 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 липня 2014 року.
17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло усіх прав вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату відступлення по відношенню до осіб, які являлись боржниками ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
24 лютого 2016 року Мукачівський міськрайонний суд ухвалив рішення у справі № 303/299/16-ц, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8758,91 доларів США, що становить 202 741,09 грн, у тому числі: 3 727,84 доларів США
(86 287,72 грн) заборгованість за кредитом; 5 031,07 доларів США (116 453,37 грн) заборгованість по процентам за користування кредитом.
30 серпня 2024 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Інвестмент Юніон» укладено договір факторингу, відповідно до якого останнє набуло права грошової вимоги до боржника за кредитним договором, що укладений із ОСОБА_1 .
Зазначав, що 30 серпня 2024 року між ТОВ «Інвестмент Юніон» та
ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимог (цесії) за кредитним договором.
Позивач просив визнати недійсним договір про відступлення права вимог (цесії) від 30 серпня 2024 року, оскільки відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 30 серпня 2024 року, який укладений між ТОВ «Інвестмент Юніон» та ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовано тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. У даних правовідносинах відбулась заміна суб'єктного складу у частині кредитора на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно із вищевказаними нормами права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
04 червня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд»касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме обгрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20,
від 24 січня 2024 року у справі № 757/25074/20, від 19 червня 2024 року у справі
№ 465/646/11 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що внаслідок ухвалення рішення суду
від 24 лютого 2016 року у справі № 303/299/16-ц виникло інше зобов'язання із виконання рішення суду про стягнення зафіксованого боргу, що виключає надання ОСОБА_2 фінансових послуг, здійснення фінансових операцій у розумінні виконання умов кредитування за договором. Тобто у даній справі фінансова компанія передала фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги до боржника чітко визначену в договорі відступлення права вимоги суму заборгованості за кредитним договором; фізична особа лише набула право вимоги щодо фіксованого боргу (на підставі рішення суду), без права нарахування відсотків, комісій, штрафних санкцій як фінансова установа.
Відзив на касаційну скаргу
У вересні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що релевантною залишається правова позиція Верховного Суду, на яку послалися суди попередніх інстанцій, згідно з якою якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про відступлення права вимоги за кредитним договором. У даній справі відбулася заміна суб'єктного складу у частині кредитора на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги. При цьому матеріали справи не містять доказів перебування первісних кредиторів ТОВ «Інвестмент Юніон» та ТОВ Кредитні ініціативи» у процедурі ліквідації. Таким чином, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Зауважує, що предметом оспорюваного договору було відступлення права вимоги саме за кредитним договором, а не за грошовим зобов'язанням, яке виникло на підставі рішення суду.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
04 липня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 20 594 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 липня 2014 року.
17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло усіх прав вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату відступлення по відношенню до осіб, які являлись боржниками ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
24 лютого 2016 року Мукачівський міськрайонний суд ухвалив рішення у справі № 303/299/16-ц, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8758,91 доларів США, що становить 202 741,09 грн, у тому числі: 3 727,84 доларів США (86 287,72 грн) заборгованість за кредитом; 5 031,07 доларів США (116 453,37 грн) - заборгованість по процентам за користування кредитом
30 серпня 2024 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Інвестмент Юніон» укладено договір факторингу, відповідно до якого останнє набуло права грошової вимоги до боржника за кредитним договором, що укладений із ОСОБА_1
30 серпня 2024 року між ТОВ «Інвестмент Юніон» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимог (цесії) за кредитним договором
від 04 липня 2007 року.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі
№ 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
У постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження
№ 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, в тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для відступу від своїх висновків у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває в процедурі ліквідації.
Таким чином, у судові практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.
Отже, колегія суддів не знаходить підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові
від 08 листопада 2023 рокуу справі № 206/4841/20.
Судами встановлено, що 30 серпня 2024 року ТОВ «Інвестмент Юніон» відступило фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором від 04 липня
2007 року на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги.
Отже, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
При цьому матеріали справи не містять доказів перебування первісного кредитора ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на момент передачі ним права вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» у процедурі ліквідації (17 грудня 2012 року).
Оскільки первісне, так і наступні відступлення права вимоги за кредитним договором відбулися не у зв'язку із ліквідацією кредитора та продажу його активів, то фізична особа ОСОБА_2 не міг бути стороною оспорюваного договору.
Таким чином, суди попередніх інстанцій врахували, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2024 року вчинений ТОВ «Інвестмент Юніон» та ОСОБА_2 всупереч вимог закону, а тому підлягає визнанню недійсним.
Аргументи касаційної скарги про те, що ТОВ «Інвестмент Юніон» відступило ОСОБА_2 право вимоги за грошовим зобов'язанням, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 303/299/16 про стягнення заборгованості за кредитним договором, помилкові, оскільки відповідно до пункту 2. 1 оспорюваного договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, керуючись ст. ст. 512-519 ЦК України, сторони здійснюють заміну кредитора у зобов'язанні за основним договором, яким є кредитний договір від 04 липня
2007 року, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав вимог.
При цьому слід звернути увагу на таке.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про стягнення заборгованості у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами на підставі кредитного договору.
Отже між сторонами виникли грошові зобов'язання не на підставі рішення суду, як помилково вважає відповідач, а це зобов'язання випливає з кредитного договору, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір заборгованості та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16.
Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, від 24 січня 2024 року у справі № 757/25074/20, від 19 червня 2024 року у справі № 465/646/11, помилкові.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, доводи, наведені щодо вказаного питання, є необґрунтованими. Верховним Судом не встановлено наявності виключної правової проблеми, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суди попередніх інстанції забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі поданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара