Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.
17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 201/10068/24
провадження № 61-1584св25
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.
Також у серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив забезпечити позов шляхом накладення заборони ОСОБА_2 вивозити неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України (перетинати державний кордон України) без наявності нотаріально посвідченої згоди на вивіз дитини батька дитини ОСОБА_1 до розгляду цієї справи по суті.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що 19 листопада 2015 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про проживання неповнолітньої дитини та здійснення батьківських прав, за яким сторони за взаємною згодою визначили місце проживання малолітньої ОСОБА_3 у сторін згідно з графіком. Сторони домовились не перешкоджати один одному у реалізації прав та обов'язків стосовно виховання та піклування дитини, поважати передбачену законом для кожного рівність прав та обов'язків батьків стосовно дитини, сумлінно виконувати обов'язки щодо виховання та розвитку дитини; забезпечити право дитини на належне батьківське виховання, спільно вирішувати питання виховання дитини.
У порушення умов договору ОСОБА_2 без узгодження з батьком, без письмового дозволу батька, проти бажання та інтересів дитини 16 листопада 2023 року виїхала з донькою з території України до Австрії, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Відповідачка заборонила дитині спілкуватися з батьком, відповідати на його телефонні дзвінки, повідомляти місцезнаходження, чим позбавила позивача спілкування з донькою, приймати участь в її вихованні та розвитку.
У серпі 2024 року позивач поїхав до Австрії та забрав дитину, привіз в Україну. Дитина на теперішній час проживає з батьком. Відповідачка має намір повторно забрати дитину, примусити її виїхати з території України до Австрії, оскільки отримує відповідні виплати (соціальну допомогу), як біженці на себе та на дитину. Виплата соціальної допомоги в певному розмірі може бути скасована, якщо дитина виїхала та не повернулася до Австрії.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив задовольнити заяву про забезпечення позову.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 20 серпня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.
Ухвала мотивована тим, що обраний представником позивача спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко В. О., задовольнив частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив.
Забезпечив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 вивозити неповнолітню дитину ОСОБА_3 за межі території України (перетинати державний кордон України) без наявності нотаріально посвідченої згоди на вивіз дитини батька дитини, ОСОБА_1 до розгляду цієї справи по суті.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Апеляційний суд зазначив, що в контексті співмірності суд має перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 17 вересня 2025 рокукасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнив.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року скасував, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року залишив в силі.
Верховний Суд, погоджуючись із судом першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, посилався на постанови Верховного Суду у інших справах, які дійшли висновків про неможливість забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України у спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини і що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
Не погоджуюсь з такими висновками суду виходячи з наступного.
У статті 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороню вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
Отже наведені висновки та норми як матеріального так і процесуального права, які застосовані судом і в цій справі, прямо передбачають можливість та в деяких випадках необхідність встановлення тимчасового обов'язку вчиняти (забороняти) або не вчиняти дії по вивезенню дитини за межі України без згоди батька, в порядку забезпечення позову у таких справах.
У цій справі вирішується з ким з батьків буде проживати дитина при тому, що один з них має намір проживати з дитиною в іншій державі, що за матеріалами справи вже мало місце, і очевидно може бути вчинено під час розгляду справи, а тому тимчасова заборона вивозити дитину за межі території України без згоди батька дитини на час розгляду справи є абсолютно законним та співмірним видом забезпечення позову, який зокрема передбачений законом (пункти 2,3 частини першої статті 150 ЦПК України).
Отже висновки суду про те, що такий захід забезпечення позову як заборона вивозити дитину за межі території України не передбачений цивільним процесуальним законом та не є можливим у спорах громадян України про визначення місця проживання дитини, є помилковим та зовсім не вмотивованим.
Відмова у забезпеченні позову у таких категоріях справ, може призвести до можливості вивезення дітей без згоди іншого з батьків, ще до ухвалення судом рішення та унеможливлення в подальшому його виконання. Такі ситуації не сприятимуть ні авторитету судового рішення ні авторитету судової влади в цілому, будуть очевидно порушувати права іншого з батьків та перш за все права дитини, яка може бути остаточно позбавлена права на проживання та спілкування з мати (батьком) у своїй країні незалежно та всупереч ухваленому судом рішенню.
Суддя А. Ю. Зайцев