10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 761/4014/21
провадження № 61-13974св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про поновлення на роботі, виплату заборгованості по заробітній платі, відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі -НЕК «Укренерго») про поновлення на роботі, виплату заборгованості по заробітній платі, відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що він з 20 січня 2016 року працював у НЕК «Укренерго» на посаді начальника сектору внутрішньої безпеки служби економічної та внутрішньої безпеки, а з липня 2017 року на посаді керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки, куди його переведено у зв'язку зі зміною організаційної структури підприємства за його згодою.
У листопаді 2018 року позивача ознайомлено з наказом від 08 листопада 2018 року № 437-к/оп «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату» та з наказом від 19 листопада 2018 року № 972-к «Про наступне вивільнення». ОСОБА_1 було попереджено про зміни в організації виробництва і праці, про виведення зі штатного розпису НЕК «Укренерго» посади, яку він обіймав та про його наступне вивільнення після 22 січня 2019 року. Одночасно позивача було ознайомлено з переліком вакантних посад, однак, ні копії наказів, ні копії переліку йому надано не було. У подальшому, не дивлячись на наявність рішення профспілкового комітету первинної профспілкової організації від 13 лютого 2019 року про відмову у наданні згоди на його звільнення через порушення положень статті 49-2 КЗпП України, роботодавець запропонував ОСОБА_1 для переведення посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки групи фінансово-економічної безпеки апарату управління відділу економічної безпеки департаменту економічної безпеки НЕК «Укренерго», від якої він на той час відмовився. Відповідач повторно звернувся до профспілки з поданням про надання згоди на звільнення позивача, на засіданні якої 25 березня 2019 року ухвалено рішення про надання такої згоди. Згідно з наказом директора з управління персоналом НЕК «Укренерго» Віннікової Н. О. від 26 березня 2019 року № 380-к ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає звільнення незаконним та вказує на те, що при звільненні з ним не проведено розрахунку у повному обсязі. Незаконність звільнення полягає, зокрема, в тому, що були відсутні будь-які зміни в організації виробництва і праці, оскільки не відбулось запровадження нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій. Фактично відбулись структурні зміни, створено департамент економічної безпеки, до складу якого одним з підрозділів увійшов відділ економічної безпеки (складався з декількох груп), а відділ економічної та внутрішньої безпеки, в якому працював позивач, з часу створення департаменту економічної безпеки функціонувати перестав. Роботодавець в порушення вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України не врахував право позивача на переважне залишення на роботі, не запропонував всі вакантні рівнозначні та інші посади, які відповідають кваліфікації, спеціальності та досвіду роботи позивача, фактично приховав усі керівні вакантні посади.
Прийняте на засіданні профспілкового комітету рішення від 25 березня 2019 року про надання згоди на звільнення позивача не відповідає положенням статті 49-2 КЗпП України, так як воно не обґрунтоване. Член профспілкового комітету ОСОБА_2 був відсутній на засіданні. За період з дня розгляду профспілковим комітетом попереднього подання адміністрації підприємства про надання згоди на звільнення (13 лютого 2019 року) ОСОБА_1 було запропоновано лише одну посаду, введену до штату після попередньої відмови профспілки у його звільненні. При наявності відмови профспілкового комітету від 13 лютого 2019 року у наданні згоди на звільнення, з якою відповідач погодився, процедуру звільнення необхідно було розпочати з початку із дотриманням порядку та двомісячного строку.
Рішення про звільнення прийнято неуповноваженою особою, оскільки наказ про його звільнення від 26 березня 2019 року № 380к винесено та підписано директором з управління персоналом, а не директором підприємства, до повноважень якого віднесено прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників підприємства.
Таким чином, позивач вважає його звільнення незаконним, а тому він має бути поновлений на посаді зі стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При звільненні роботодавець не провів з позивачем повного розрахунку. При звільненні з роботи ОСОБА_1 не було виплачено у повному обсязі щоквартальну премію за IV квартал 2018 року (виплачено 50 %), річну премію за 2018 рік (виплачено 50 %), а щоквартальну премію за І квартал 2019 року взагалі не виплачено.
Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку при звільненні, позивач зазначив, що за його розрахунком станом на 16 лютого 2021 року, сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 598 662,00 грн.
Тривале ігнорування відповідачем обов'язку запропонувати позивачу рівноцінну роботу, яка відповідає його рівню освіти, спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи і подальше незаконне звільнення є порушенням його права на працю і завдали йому моральних страждань. Такі страждання обумовлені також позбавленням можливості заробляти собі та своїм близьким на життя, втратою душевного спокою, постійним перебуванням у роздратованому стані, складністю швидко знайти належну роботу, відсутністю засобів для забезпечення рівня свого життя та засобів для лікування, що також негативно вплинуло на стан здоров'я.
Позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора з управління персоналом НЕК «Укренерго» Віннікової Н. О. від 26 березня 2019 року № 380-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки НЕК «Укренерго»;
- стягнути з НЕК «Укренерго» на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати - невиплаченої частини щоквартальної премії за ІV квартал 2018 року, невиплаченої частини премії за 2018 рік, а також щоквартальної премії за І квартал 2019 року у сумі 46 078,22 грн;
- стягнути з НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 27 березня 2019 року до дня поновлення на роботі, що станом на день подання цієї позовної заяви складає 598 662,00 грн;
- стягнути з НЕК «Укренерго» на користь позивача моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення в сумі 70 000,00 грн;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі, проведення розрахунку у повному обсязі по заборгованості з виплати заробітної плати, а також виплати заробітної плати за один місяць.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 червня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що суд не встановив порушення прав позивача при звільненні, в тому числі щодо виплат премій, а відповідач довів належними та допустимими доказами дотримання процедури звільнення позивача, а тому підстави для визнання незаконним наказу від 26 березня 2019 року № 380-к в частині звільнення позивача з роботи та для поновлення його на посаді відсутні. Оскільки суд не встановив порушення прав позивача діями відповідача по невиплаті йому частини премії за 2018 рік та IV квартал того ж року, як і повної премії за I квартал 2019 року, то відповідно не встановлено підстав і для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати в розмірі вказаних ним премій - 46 078,00 грн. Суд також не встановив підстави і для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки не задоволені вимоги позивача про його поновлення на роботі. З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн, суд звернув увагу на те, що згідно зі статтею 237 КЗпП України відшкодування роботодавцем такої шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак у даній справі суд не встановив порушення роботодавцем прав працівника, а тому підстави для задоволення цієї позовної вимоги також відсутні.
Київський апеляційний суд постановою від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року змінив в мотивувальній частині, виклав її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обґрунтованими є висновки суду першої інстанції в частині, що у відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Разом з тим, позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади на підприємстві станом на дату звільнення.
Статутом відповідача не передбачено право директора підприємства делегувати свої повноваження (в даному випадку щодо видання наказів про звільнення працівників) будь-яким іншим, підлеглим йому посадовим особам підприємства, в тому числі і директору з управління персоналом, якою було підписано наказ про звільнення позивача. Звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а саме наказ про звільнення підписаний неуповноваженою особою.
ОСОБА_1 не навів поважних причин недотримання ним передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного права, які об'єктивно перешкоджали чи створювали йому труднощі для своєчасного звернення до суду та не підтвердив це належними доказами, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу від 26 березня 2019 року № 380-К про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з пропуском зазначеного строку та стягнення моральної шкоди, яку позивач пов'язує з незаконним звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що жодної заборгованості перед позивачем відповідач не має, суми премії, які позивач просить стягнути з відповідача, йому не нараховувались. Доводів про неправильне встановлення ключового показника ефективності (КПЕ) роботи позивача, з огляду на об'єм і якість виконаної ним роботи, ні позовна заява, ні апеляційна скарга не містять.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2024 року до Верховного Суду, НЕК «Укренерго» посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» у справі.
13 листопада 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 21 серпня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач пропустив строк на звернення до суду для поновлення свого порушеного права з поважних причин.
Вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
В касаційній скарзі НЕК «Укренерго» посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 756/12673/18, від 09 червня 2021 року у справі № 754/13570/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що директора з управління персоналом НЕК «Укренерго» Віннікову Н. О. уповноважено, зокрема, розривати або припиняти трудові договори та звільняти працівників, що підтверджується довіреністю від 26 березня 2019 року № 44.
Також вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2024 року НЕК «Укренерго» надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 працював у НЕК «Укренерго» з січня 2016 року, а станом на листопад 2018 року обіймав посаду керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки.
08 листопада 2018 року т.в.о. директора НЕК «Укренерго» ОСОБА_4 видав наказ № 437-к/оп «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату», згідно з яким у зв'язку з впорядкуванням процесів та рівнів керування в структурних та відокремлених підрозділах НЕК «Укренерго» та з метою оптимізації бізнес-процесів наказано впровадити зміни в організації виробництва і праці та провести скорочення штату підприємства, зокрема вивести зі складу НЕК «Укренерго» структурні підрозділи: групу внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки; відділ супроводження закупівель, реалізації та митного оформлення департаменту публічних і допорогових закупівель; відділ з питань оформлення права на земельні ділянки під існуючі об'єкти управління супроводу проектної документації та земельних відносин департаменту внутрішніх інвестицій; а також вивести зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників та непромислового персоналу апарату управління відповідні посади, в тому числі посаду керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки, яку обіймав позивач. Цим же наказом на начальника відділу адміністрування та обліку персоналу покладено обов'язок забезпечити у тижневий термін повідомлення працівників на зазначених посадах про зміни в організації виробництва і праці, вжити інших заходів, передбачених законодавством України у разі зміни в організації виробництва і праці (т. 2 а. с. 15, 16).
19 листопада 2018 року директор з управління персоналом НЕК «Укренерго» Николенко С. Є. на виконання наказу від 08 листопада 2018 року виніс наказ «Про наступне вивільнення» № 979-к, згідно з яким начальнику відділу адміністрування та обліку наказано підготувати попередження про наступне вивільнення і ознайомити під підпис працівників, в тому числі: ОСОБА_1., керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки; подати до профспілкового комітету НЕК «Укренерго» подання про надання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з працівниками, посади яких підлягають скороченню у випадку їх відмови від переведення на іншу роботу на підприємстві (т. 2 а. с. 17).
21 листопада 2018 року директор з управління персоналом НЕК «Укренерго» Николенко С. Є. ознайомив позивача з наказами від 08 листопада 2018 року № 437-к/оп та від 19 листопада 2018 року № 979-к, а також з переліком вакантних посад на НЕК «Укренерго», що підтверджується письмовим текстом попередження. У цьому попередженні позивачу, серед іншого, вказано: якщо його зацікавить вакансія з переліку, то він має повідомити про це директора з управління персоналом у найкоротший термін до моменту заповнення вакантної посади іншим кандидатом; протягом всього періоду з 22 листопада 2018 року по 22 січня 2019 року йому будуть запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'являться в НЕК «Укренерго» відповідно до його професії або спеціальності, або нижчої кваліфікації; у разі відмови від переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю або у зв'язку з її відсутністю, його буде звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України після 22 січня 2019 року, після чого він може звернутись до служби зайнятості або працевлаштуватись самостійно (т. 2 а. с. 19, 26-38).
07 лютого 2019 року позивача повторно повідомлено про наявність наказів від 08 листопада 2018 року та від 19 листопада 2018 року та вказано, зокрема, що на час його звільнення в штатному розписі керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників та непромислового персоналу НЕК «Укренерго» робота за його професією чи спеціальністю відсутня, разом з тим, для належного виконання обов'язку з його працевлаштування повторно пропонується ознайомитись з актуальним переліком вакантних посад по підприємству станом на 04 лютого 2019 року та звернуто увагу, що це ознайомлення не являється пропонуванням конкретної роботи, а якщо його зацікавить інша вакансія з переліку, то він має повідомити про це в письмовій формі у найкоротший термін і у разі відповідності професії або спеціальності обраній вакансії, йому буде запропоновано роботу за цією вакансією (т. 2 а. с. 20, 40-50).
26 березня 2019 року директор з управління персоналом НЕК «Укренерго» Віннікова Н. О. видала наказ № 380-к «Про звільнення», згідно з яким ОСОБА_1 , керівника групи внутрішньої безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки, звільнено з роботи з 26 березня 2019 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а головному бухгалтеру вказано провести позивачу грошові виплати (компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу). Із вказаним наказом позивач був ознайомлений 26 березня 2019 року, що підтверджується його підписом на тексті наказу. Того ж дня працівнику видано трудову книжку (т. 2 а. с. 18, 100).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Верховний Суд також міркував над питанням, чи підлягають касаційному оскарженню судові рішення у цій справі, оскільки відповідно до абзацу першого пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000 грн). Враховуючи, що у випадку задоволення позову сума належних до стягнення на користь позивача сум може перевищувати двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Верховний Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Вирішуючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди повинні з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено такий висновок: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Установивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні вакантні посади на підприємстві станом на дату звільнення, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Також апеляційний суд вказав, що наказ про звільнення підписаний неуповноваженою особою.
Слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 754/13570/18 вказано: «Підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 директором з управління персоналом ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» Николенко С. Є. узгоджується із функціональними обов'язками цієї посадової особи, визначеними пунктами 8.8.6 та 8.8.9 статуту ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго»».
Такий же висновок Верховний Суд зробив у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 756/12673/18.
В матеріалах цієї цивільної справи наявна копія довіреності від 26 березня 2019 року № 44 відповідно до якої НЕК «Укренерго» уповноважило директора з управління персоналом Віннікову Н. О. від імені НЕК «Укренерго» підписувати накази з кадрових питань, зокрема про звільнення (т. 2 а. с. 104).
Апеляційний суд не дослідив належним чином доводи сторін щодо наявності/відсутності у директора з управління персоналом Віннікової Н. О. належних повноважень на видання наказу про звільнення працівника, тому доводи касаційної скарги відповідача в цій частині є достатньо обґрунтованими.
Заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги позивача про те, що вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції послався на норму статті 234 КЗпП України щодо поновлення судом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору в редакції Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності вже після розгляду справи судом першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 41 постанови від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
За загальним правилом провадження в судових справах здійснюється відповідно до процесуального закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Разом з тим, відповідно до загальних принципів застосування норм матеріального права, суд повинен застосовувати норму матеріального права у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Це забезпечує правову визначеність та стабільність правовідносин, адже ніхто не може бути позбавлений прав за законом, який ще не набрав чинності на момент вчинення певного діяння (дії або бездіяльності).
У цій справі в період, коли позивач проявив бездіяльність та пропустив матеріальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору діяла редакція статті 234 КЗпП України, яка не передбачала річного обмеження для поновлення судом строків, пропущених з поважних причин.
Верховний Суд наголошує, що при вирішенні питання щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду необхідно враховувати характер порушеного права, причини пропуску строку та принцип верховенства права. Недотримання судом цього підходу є підставою для скасування його рішень.
Апеляційний суд, переглядаючи справу не дав належної оцінки всім доводам сторін, не з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, допустив суперечливі висновки щодо законності звільнення позивача з роботи.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції від 18 вересня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати наведені висновки Верховного Суду, дати правову оцінку доводам обох сторін, зокрема щодо дотримання роботодавцем процедури звільнення, наявності у посадової особи повноважень на підписання наказу про звільнення працівника з роботи, питання пропуску строку звернення до суду і можливості його поновлення та вирішити спір з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Установивши, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд робить висновок, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасуватиі направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк