18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6810/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи (за первісним позовом):
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." - не з'явилися,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" - адвоката Севастьянова С.В. (ордер СВ № 1134392 від 07.07.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" (далі - ТОВ "МБС-Буд")
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 (суддя Бойко Р.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 (головуючий суддя: Корсак В.А., судді: Євсіков О.О. і Алданова С.О.)
у справі № 910/6810/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." (далі - ТОВ "Прогрес Д.Ф.")
до ТОВ "МБС-Буд"
про стягнення заборгованості у розмірі 1 712 031,13 грн та
за зустрічним позовом ТОВ "МБС-Буд"
до ТОВ "Прогрес Д.Ф."
про стягнення збитків у розмірі 636 279,27 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ТОВ "Прогрес Д.Ф." звернулося до суду з позовом до ТОВ "МБС-Буд" про стягнення заборгованості у розмірі 1 712 031,13 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.07.2024, прийнятої судом).
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021 (далі - Договір) зі сплати орендної плати за користування опалубкою у період з 03.03.2021 по 23.02.2023, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 436 401,64 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням пені, нарахованої за порушення договірних зобов'язань за період з 01.06.2023 по 30.11.2023 у розмірі 275 629,49 грн.
У свою чергу ТОВ "МБС-Буд" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Прогрес Д.Ф." про стягнення збитків у розмірі 636 279,27 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру зустрічних позовних вимог від 29.07.2024, прийнятої судом).
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що протягом січня-лютого, вересня-грудня 2022 року та січня-лютого 2023 року ТОВ "Прогрес Д.Ф." надало ТОВ "МБС-Буд" послуги оренди майна за Договором на загальну суму 1 717 577,72 грн, але не оформило та не надало позивачу за зустрічним позовом акти надання послуг, а також не зареєструвало податкових накладних за цими операціями. Таким чином, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідачем вчинено податкове правопорушення в частині не складання та не реєстрації податкових накладних, що потягнуло за собою понесення ТОВ "МБС-Буд" збитків, оскільки останній втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, а також в частині не оформлення актів надання послуг, що потягнуло за собою понесення ТОВ "МБС-Буд" збитків, оскільки останній не зміг включити до витрат суми орендної плати, суми з очистки та відновлення предмету оренди, і як наслідок зменшити об'єкт оподаткування, що призвело до збитків.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2024:
- первісний позов задоволено повністю;
- зустрічний позов задоволено в частині стягнення 192 070,06 грн, в іншій частині зустрічного позову відмовлено;
- проведено зустрічне зарахування стягнутих сум в частині 192 070,06 грн ціни позову та 2 304,84 грн судового збору;
- стягнуто з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." борг з орендної плати в розмірі 1 089 210,88 грн, пеню в розмірі 275 629,49 грн та судовий збір у розмірі 16 378,08 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2024, серед іншого, стягнуто з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." борг з орендної плати в розмірі 155 120,70 грн.
У частині первісного позову рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належними засобами доказування ТОВ "МБС-Буд" не довело обставин неможливості використання ним об'єкту оренди у період з 03.03.2021 по 23.02.2023, майно перебувало у його володінні, а користування таким майном залежить від його волі. У зв'язку з цим суд, з врахуванням положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 525, 526, 629, 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виснував, що у орендаря наявний обов'язок зі сплати орендної плати за вказаний період користування. Також, здійснивши перевірку вірності проведеного позивачем за первісним позовом розрахунку пені, суд визнав обґрунтованими вимоги первісного позову в цій частині в заявленому розмірі.
У частині зустрічного позову рішення суду першої інстанцій обґрунтоване тим, що долученими у справу доказами підтверджено факт здійснення реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість за господарськими зобов'язаннями з оплати користування відповідачем за первісним позовом орендованою за Договором опалубкою на суму 565 157,34 грн. Тому, суд виснував, що в цій частині позивач за зустрічним позовом може включити сплачені ним суми податку до свого податкового кредиту, а отже суми податку на додану вартість в частині 94 192,89 грн ТОВ "МБС-Буд" не доведено завдання йому збитків в цій частині.
Однак, попри наведене, суд встановив, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість в частині сплачених ТОВ "МБС-Буд" як оплати за користування опалубкою згідно Договору в період з січня по лютий, з травня по грудень 2022 року та з січня по лютий 2023 року на суму 1 152 420,38 грн (1 717 577,72 грн загального розміру сплачених орендарем коштів - 565 157,34 грн загального розміру зареєстрованих податкових зобов'язань) не виконало, що за обставин цієї справи підтверджує факт неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Враховуючи приписи підпункту 198.6 пункту 198, підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України), суд дійшов висновку, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." втратило можливість зареєструвати податкові накладні на суму податку на додану вартість за господарськими операціями на суму 1 152 420,38 грн, а відтак ТОВ "МБС-Буд" втрачено можливість включити до свого податкового кредиту суму сплаченого ним податку на додану вартість у розмірі 192 070,06 грн (1 152 420,38 грн суми з ПДВ / 6).
Прийняття додаткового рішення про стягнення основного боргу в сумі 155 120,70 грн обумовлено тим, що заява ТОВ "Прогрес Д.Ф." про збільшення розміру первісних позовних вимог залишилась поза увагою суду в нарадчій кімнаті і тому ці вимоги не були вирішеними, що у відповідності до пункту 1 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для ухвалення додаткового рішення.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025:
- рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/6810/24 змінено з урахуванням мотивів, викладених у мотивувальній частині постанови щодо висновків по зустрічному позову;
- пункти 2, 4, 5 резолютивної частини рішення викладено в редакції, якою: зустрічний позов задоволено в частині стягнення 152 564,23 грн; проведено зустрічне зарахування стягнутих сум в частині 152 564,23 грн ціни позову та 1 830,77 грн судового збору; стягнуто з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." борг з орендної плати в розмірі 1 128 716,71 грн, пеню у розмірі 275 629,49 грн та судовий збір у розмірі 16 852,15 грн;
- у іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/6810/24 залишено без змін.
Апеляційний суд в цілому погодився із висновками суду першої інстанцій як в частині результатів розгляду первісного, так і зустрічного позовів, утім, визнав помилковим визначений судом розмір збитків, оскільки ця сума була обрахована судом першої інстанції із платежами, які є штрафними санкціями і не відносяться до бази оподаткування в розумінні статті 188 ПК України. За перерахунком апеляційного суду, позивачу за зустрічним позовом підлягають відшкодуванню збитки в сумі 152 564,23 грн, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ТОВ "МБС-Буд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема:
- статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (без урахування висновків Верховного суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 та від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 (аналогічний висновок, за твердженнями скаржника, міститься у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21);
- статей 198.1, 198.2, 201, 202 ПК України (без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (подібні висновки, за твердженнями скаржника, містяться також у постановах від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18), від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21 та від 07.06.2023 у справі № 916/334/22.
Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та:
- відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Прогрес Д.Ф." в частині стягнення з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." орендної плати в сумі 1 288 813,25 грн та штрафних санкцій у сумі 275 629,49 грн;
- задовольнити зустрічні позовні вимоги ТОВ "МБС-Буд" до ТОВ "Прогрес Д.Ф." про стягнення 384 244,82 грн. збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних та не оформлення актів надання послуг.
Окрім того, просить стягнути з ТОВ "Прогрес Д.Ф." понесені судові витрати за розгляд справи в касаційному суді, у тому числі 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Від ТОВ "Прогрес Д.Ф." відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2021 ТОВ "Прогрес Д.Ф." (орендодавець) і ТОВ "МБС-Буд" (орендар) уклали Договір, за умовами якого:
- орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати орендареві у користування за плату опалубку, перелік якої визначений в Специфікації (Додаток до цього Договору), що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.1);
- загальна вартість кожного комплекту опалубки вказується у відповідній Специфікації. Комплект опалубки має бути переданий орендареві протягом 14 днів після підписання договору та засвідчується підписанням відповідного акту приймання-передачі. У зв'язку з наведеним, дата підписання договору та дата підписання акту приймання-передачі по різним комплектам опалубки можуть не співпадати (пункт 1.2);
- місце використання опалубки: Івано-Франківська область, Яремчанський район, урочище Вишні (пункти 1.7);
- орендар, зокрема, зобов'язаний: (г) забезпечити збереження опалубки від втрати та (або) пошкодження; (д) своєчасно, у встановлені цим договором строки, сплачувати визначену цим договором плату (орендну плату) за користування опалубкою у повному обсязі та вносити заставу відповідно до договору; (ж) повернути опалубку орендодавцеві не пізніше 03 березня 2022 року, за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 45, в справному стані та повній комплектації. В момент повернення складається акт приймання-передачі (повернення); (з) нести матеріальну відповідальність за втрату чи пошкодження опалубки; (и) перед поверненням опалубки очистити елементи опалубки від залишків цементу, бетону та бруду (пункт 2.2);
- за користування опалубкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі визначеному в Специфікації, що є додатком до договору. Орендна плата починає нараховуватись з дня підписання акту приймання-передачі (отримання) та нараховується до дня повернення орендарем комплекту опалубки та підписання Сторонами акту приймання-передачі (повернення) включно (пункти 3.1, 3.2);
- період розрахунків: а) сторони погодили, що період розрахунків оренди становить календарний місяць; б) у випадку оренди (довгострокової) більш як 30 календарних днів, орендар зобов'язується здійснювати попередню плату у розмірі 100% за фактичну кількість календарних днів оренди опалубки, що залишається до кінця місяця - у першому місяці користування від дня підписання акту приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше ніж за 1 банківський день до погодженої дати поставки опалубки на об'єкт орендаря; в) за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо (авансом): до десятого числа кожного календарного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця; г) у випадку невнесення орендної плати згідно встановленого періоду розрахунку оренди більш ніж на двадцять банківських днів, орендодавець має право вимагати дострокового повернення цього комплекту опалубки в порядку передбаченим договором, з оплатою за весь період фактичної оренди опалубки орендарем; д) орендна плата вважається сплаченою орендарем з дня зарахування її на рахунок орендодавця. У всіх інших випадках орендна плата вважається несплаченою, якщо це трапилось з вини орендаря (пункт 3.4);
- розмір орендної плати, що погоджена сторонами в Специфікаціях, діє протягом всього строку дії договору та може бути змінена виключно за взаємною згодою сторін (пункт 3.5);
- у випадку втрати опалубки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві повну вартість втраченої опалубки, передбачену в акті приймання-передачі даного договору. Під втратою розуміється неповернення орендарем комплекту опалубки протягом 10-ти та більше календарних днів з моменту закінчення терміну передбаченого п.п. 2.2 (ж) договору, чи пошкодження опалубки з вини орендаря, яке призвело до унеможливлення користування опалубкою в подальшому (підпункт 4.1.2 пункту 4.1);
- у випадку неповернення вчасно окремих елементів опалубки або пошкодження окремих елементів опалубки, орендар зобов'язаний на протязі 5 календарних днів з дати зазначеної в п.п. 2.2 (ж) договору оплатити орендодавцеві вартість пошкоджених чи втрачених елементів опалубки згідно вартості, передбаченої в додатках до договору, а також орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за період неповернення опалубки або окремих її елементів, що не були повернуті. У цьому випадку орендодавець надсилає орендарю претензію про сплату штрафних санкцій. У випадку відмови підписання орендарем претензії та не надання обґрунтованих заперечень, орендодавець має право відшкодувати таку вартість за рахунок застави орендаря в безакцептному порядку (підпункт 4.1.3 пункту 4.1);
- у випадку протермінування орендарем сплати орендної плати більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з орендної плати за кожен день такого протермінування (підпункт 4.1.4 пункту 4.1)
- у випадку протермінування орендарем сплати відшкодування вартості опалубки або її окремих елементів (п.п. 4.1.2 - п.п. 4.1.3 Договору) більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми відшкодування за кожен день такого протермінування (підпункт 4.1.5 пункту 4.1)
- у випадку порушення строків сплати орендної плати орендарем більше ніж на 20 робочих днів, орендодавець має право стягнути розмір протермінованої орендної плати з застави, внесеної орендарем. Орендодавець стягує розмір протермінованої орендної плати з застави в односторонньому порядку, з подальшим повідомленням орендаря про факт стягнення (підпункт 4.1.8 пункту 4.1)
- у випадку знищення, пошкодження чи втрати обладнання з вини орендаря (за виключенням амортизаційного зносу), орендар відшкодовує вартість такого обладнання, що визначено у акті приймання-передачі обладнання, чи в акті про роботи та ремонт (відновлення) обладнання, відповідно до погоджених цін, що зазначаються у Додатку №2 (затверджені Наказом товариства по відновлюванню чи ремонту за цінами, визначеними на 2020 рік), що є невід'ємною частиною цього договору (підпункт 4.1.9 пункту 4.1);
- договір вступає в силу у момент підписання його сторонами, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повного фінансового розрахунку. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 5.1, 5.2);
- орендар повинен повернути опалубку в день закінчення строку оренди, зазначеного в акті прийому-передачі, договорі, в іншому двосторонньому документі сторін, підписаному до цього договору, або на вимогу орендодавця про повернення опалубки у визначений строк. Така вимога може бути направлена у випадку істотних порушень умов договору, зокрема у випадку протермінування оплати орендної плати більш як на двадцять банківських днів, зміни місця використання орендованої опалубки, яке визначене у пункті 1.7 договору (пункт 6.1);
- опалубка повинна бути відчищена від будівельного, монтажного, іншого бруду, від забруднення фарбою, мастилами, цементом, бетоном, іншими технічними забруднювачами та сумішами, перед поверненням орендодавцеві чи орендар може сплатити вартість виконання цих робіт безпосередньо орендодавцем (пункт 6.3);
- повернення орендарем опалубки орендодавцю здійснюється за участю кваліфікованих та уповноважених представників обох сторін. Уповноважені представники сторін здійснюють огляд технічного стану опалубки. Результати огляду технічного стану (огляду) опалубки відображаються в акті огляду технічного стану (огляду) опалубки. (а) При поверненні опалубки явка кваліфіковано представника орендаря обов'язкова. Орендар заздалегідь повідомляє орендодавця про час та дату повернення опалубки, а також про особу уповноваженого кваліфікованого представника, який буде присутній під час передачі опалубки, але не пізніше ніж за 1 календарний день до дати повернення опалубки. Орендодавець у свою чергу погоджує із орендарем час та дату передачі опалубки, засобом електронного зв'язку чи іншим способом, визначеним сторонами, надсилає повідомлення про готовність прийняти опалубки за участі кваліфікованого представника орендодавця. (б) У разі виявлення слідів пошкоджень, поломок та забруднень обладнання, такі відомості заносяться до акту огляду технічного стану (огляду) та робиться запис стосовно вини орендаря у виявлених недоліках опалубки. (в) У разі встановлення факту некомплектності опалубки (відсутності деталей), такі відомості, заносяться до акту огляду технічного стану (огляду) опалубки, який підписується представниками обох сторін. (г) У випадку відсутності представника орендаря при поверненні обладнання, орендодавець має право прийняти обладнання із зауваженнями та скласти акт огляду технічного стану (огляду) в односторонньому порядку, при цьому належним чином надсилає два примірника актів із такими зауваженнями орендарю, а останній, в свою чергу, протягом 7 календарних днів завіряє та повертає один примірник акту орендодавцеві, або наводить аргументовані причини відмови від підписання такого акту. У разі відсутності аргументованих причин відмови від підписання акту, орендар вважається таким, що погодився з актом огляду технічного стану (огляду). (д) Орендар вправі оскаржити акт огляду технічного стану (огляду) із залученням третьої сторони з кваліфікованим експертом (пункт 6.4)
- за наслідками підписання акту огляду, технічного стану опалубки, уповноважені представники сторін підписують акт приймання-передачі (повернення) опалубки. Якщо при огляді технічного стану опалубки були зафіксовані обставини, викладені в п.п. б), в) п. 6.4. даного договору, в акті приймання-передачі (повернення) опалубки робиться запис про повернення опалубки в неналежному стані з вини орендаря (пункт 6.5);
- орендар повинен оплатити штраф у розмірі витрат орендодавця по приведенню опалубки в належний стан, його ремонту, відшкодувати інші збитки орендодавця, які є наслідками обставин, зазначених в п.п. б), в) п. 6.4. даного договору, протягом 10 календарних днів з моменту отримання додатково виставленого рахунку орендодавця (пункт 6.6);
- у випадку встановлення фактів пошкодження, втрати (викрадення) орендованої за договором опалубки чи її деталей, орендар відшкодовує вартість опалубки та її деталей на основі додатково виставленого рахунку орендодавця протягом 10 календарних днів з моменту його отримання, у відповідності з цінами на нове обладнання, вказаними у акті приймання-передачі, або відшкодовує втрачену опалубку ідентичною, яку придбає сам орендар, у безспірному порядку (пункт 6.7);
- ремонт опалубки здійснюється за рахунок орендаря, за виключенням випадків усунення пошкоджень, спричинених нормальним зносом опалубки. Вартість відновлення ремонту опалубки визначається орендодавцем згідно умов цього договору (пункт 6.9);
- підтвердженням факту повернення орендованого майна орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний акт прийому-передачі (повернення) опалубки. До підписання сторонами такого акту, майно вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря та не повернуто орендодавцю (пункт 6.11).
На виконання умов Договору ТОВ "Прогрес Д.Ф." передано , а ТОВ "МБС-Буд" прийнято у користування:
- 03.03.2021 опалубку оціночною вартістю 997 134,40 грн, про що складено акт № 1 (на Буковель зі Склад (Л) НП-303) приймання-передачі опалубки в оренду від 03.03.2021. У акті № 1 від 03.03.2021 вказано, що вартість оренди зазначеної в акті опалубки за один день становить 1 883,95 грн;
- 01.04.2021 опалубку оціночною вартістю 1 553 408,50 грн, про що складено акт № 2 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) приймання-передачі опалубки в оренду від 01.04.2021. У акті № 2 від 01.04.2021 вказано, що вартість оренди зазначеної в акті опалубки за один день становить 3 521,48 грн;
- 08.04.2021 опалубку оціночною вартістю 516 348,00 грн, про що складено акт № 3 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) приймання-передачі опалубки в оренду від 08.04.2021. У акті № 3 від 08.04.2021 вказано, що вартість оренди зазначеної в акті опалубки за один день становить 1 216,98 грн.
У вересні 2022 року ТОВ "Прогрес Д.Ф." звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "МБС-Буд" про стягнення з відповідача вартості об'єкту оренди в сумі 3 066 890,90 грн, який обґрунтований тим, що ТОВ "МБС-Буд" не здійснено повернення опалубки ТОВ "Прогрес Д.Ф." після закінчення строку її користування згідно з Договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, у справі № 910/8438/22: позов задоволено; стягнуто з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." 3 066 890,90 грн заборгованості та 46 003,37 грн витрат зі сплати судового збору.
Постановою Верховного Суду від 29.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 910/8438/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 10.06.2024 залишено без розгляду позовну заяву ТОВ "Прогрес Д.Ф." до ТОВ "МБС-Буд" про стягнення 3 066 890,90 грн.
У травні 2024 року ТОВ "Прогрес Д.Ф." звернулось до Господарського суду міста Києва із цим позовом, який розглядається, до ТОВ "МБС-Буд" про стягнення з відповідача орендної плати за користування у період 03.03.2021 по 23.02.2023 опалубкою та нарахованої неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
При цьому, у своєму позові ТОВ "Прогрес Д.Ф." стверджує, що ТОВ "МБС-Буд" 07.12.2022 повернуло з орендного користування опалубку оціночною вартістю 1 324 304,00 грн, 17.01.2023 - опалубку оціночною вартістю 506 771,90 грн, а 02.02.2023 - опалубку оціночною вартістю 932 799,50 грн, а загалом - 2 763 875,40 грн.
Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "МБС-Буд" своїх зобов'язань з оплати за користування опалубкою, що стало підставою для пред'явлення первісного позову про стягнення основного боргу та неустойки.
В свою чергу, спір за зустрічним позовом виник у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "Прогрес Д.Ф." своїх зобов'язань із оформлення господарських операцій за Договором та подання податкової звітності, що позбавило позивача за зустрічним позовом можливості зменшити свої податкові зобов'язання і, як наслідок, зумовило настання у останнього додаткових витрат.
За наслідками розгляду спору суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку щодо наявності підстав для задоволення первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову. Відмінність у позиції судів в частині результатів розгляду зустрічного позову полягає лише у визначенні судами розміру збитків, виходячи з кваліфікації окремих платежів за Договором у якості штрафних санкцій, які не відносяться до бази оподаткування в розумінні статті 188 ПК України.
У прийнятті оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій виходили з такого.
Щодо первісного позову.
Укладений сторонами Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України, Глави 30 ГК України.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).
Наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі опалубки в оренду № 1 (на Буковель зі Склад (Л) НП-303) від 03.03.2021 на суму 997 134,40 грн, № 2 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) від 01.04.2021 на суму 1 553 408,50 грн та № 3 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) від 08.04.2021 на суму 516 348,00 грн підтверджується факт передачі позивачем за первісним позовом та прийняття відповідачем за первісним позовом в оренду за Договором об'єктів опалубки загальною оціночною вартістю 3 066 890,90 грн.
Факт прийняття у користування за Договором опалубки загальною оціночною вартістю 3 066 890,90 грн ТОВ "МБС-Буд" не заперечується.
Сторонами погоджено, що вартість місячної оренди вказаної в акті № 1 від 03.03.2021 опалубки становить 1 883,95 грн, вказаної у акті № 2 від 01.04.2021 опалубки становить 3 521,48 грн, а вказаної у акті № 3 від 08.04.2021 опалубки становить 1 216,98 грн.
За розрахунками ТОВ "Прогрес Д.Ф.", правильність здійснення яких ТОВ "МБС-Буд" не заперечувалась, загальний розмір орендної плати, який підлягав сплаті відповідачем за первісним позовом за користування опалубкою у період з 03.03.2021 по 23.02.2023 становить 4 313 660,45 грн.
ТОВ "Прогрес Д.Ф." зазначає, що відповідачем частково та з простроченням виконано взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати за користування у період з 03.03.2021 по 23.02.2023 орендованими об'єктами опалубки, а саме - сплачено кошти у загальному розмірі 2 811 258,81 грн. Також позивач за первісним позовом вказує, що сплачена відповідачем застава у розмірі 66 000,00 грн була зарахована в рахунок погашення боргу по орендній платі.
Заперечення ТОВ "МБС-Буд" щодо наявності у нього боргу зі сплати орендної плати за Договором зводяться до того, що через повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України ТОВ "МБС-Буд" вимушене було зупинити будівництво об'єкту, для якого ним було орендовано за Договором опалубку, а відтак відповідач за первісним позовом не міг користуватись орендованим майном.
Однак, ці доводи відхилені судами з огляду на те, що:
- законодавство хоч і допускає звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (частина шоста статті 762 ЦК України), проте наявність таких обставин підлягає доведенню;
- у матеріалах справи немає доказів, а відповідачем за первісним позовом їх не надано, що ТОВ "МБС-Буд" не мало можливості використовувати орендовану за Договором опалубку, зважаючи на те, що будівництво об'єкту здійснюється у Івано-Франківській області. Суди визнали непереконливими доводи ТОВ "МБС-Буд" про неможливість здійснення будівництва та фактичну його зупинку на об'єкті будівництва в с. Поляниця Івано-Франківської області, на території якої протягом 2022-2024 років не велися бойові дії, з огляду на те, що у 2022 році ТОВ "МБС-Буд" продовжувалось будівництво об'єкту у м. Києві, хоча у 2022 році у м. Києві та у Київській області велись активні бойові дії;
- ТОВ "МБС-Буд" не повідомило ТОВ "Прогрес Д.Ф." про неможливість використання орендованої за Договором опалубки (доказів зворотного матеріали справи не містять), чим фактично виключило право та можливість ТОВ "Прогрес Д.Ф." повернути (в тому числі власними силами) з орендного користування спірне майно та передати його в оплатне користування іншій особі;
- доводи ТОВ "МБС-Буд" про неможливість використання орендованої за Договором опалубки суперечать попередній позиції ТОВ "МБС-Буд" у справі № 910/8438/22, яка зводилась до того, що між сторонами було продовжено правовідносини оренди за Договором на 2022-2023 роки, у зв'язку з чим відповідачем за зустрічним позовом протягом 2022 року та до лютого 2023 року сплачувалась орендна плата та компенсувалась вартість окремих елементів опалубки, витрати на її очистку і відновлення. Тобто викладені ТОВ "МБС-Буд" в межах справи № 910/8438/22 доводи свідчать про те, що останній міг та користувався орендованим за Договором майном;
- лист Торгово-промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Разом із тим, неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства, чого відповідачем у встановленому законом порядку доведено не було.
Суди зазначили, що можливість звільнення орендаря від орендної плати із застосуванням правового механізму, унормованого частиною шостою статті 762 ЦК України, досягається у випадку доведення повної неможливості використання об'єкта оренди з причин, що об'єктивно не залежали від орендаря.
Утім, як з'ясовано судами, за матеріалами даної справи, після запровадження військового стану, який сам по собі не змінює договірні відносини сторін і не є беззаперечним доказом неможливості використання майна, орендована опалубка продовжувала перебувати на будівельному майданчику орендаря (у Івано-Франківській області, де військові дії не велися). У встановленому процесуальним законом порядку відповідачем за первісним позовом не доведено звернення до орендодавця із проханням організувати повернення майна в т.ч. і силами останнього. Отже, у цьому випадку, орендар не був позбавлений можливості здійснювати її використання в т.ч. із зниженими темпами будівництва через мобілізацію одного працівника. Повна неможливість використовувати об'єкт оренди, - орендарем не доведена.
Прийняття орендарем після введення військового стану на власний розсуд рішення про призупинення будівництва на майданчику, який знаходився на території де не велись активні бойові дії (с. Поляниця, Івано-Франківської області), за позицією судів, не може бути підставою для висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 ЦК України. Адже у такому випадку невикористання орендованого майна залежало від волевиявлення орендаря. Само по собі запровадження військового стану та припинення фінансування будівництва замовником (про що зазначалось відповідачем за первісним позовом в суді першої інстанції) не є підставою для звільнення орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату.
З огляду на наведене в сукупності, суди дійшли висновку, що ТОВ "МБС-Буд" могло користуватись орендованою за Договором опалубкою у період з 03.03.2021 по 23.02.2023, а відтак у нього наявний обов'язок зі сплати орендної плати за цей період користування. В незалежності від фактичного користування орендованим майном орендар, маючи можливість ним користуватись, повинен сплачувати орендну плату, оскільки майно перебуває у його володінні, а користування таким майном залежить від його волі.
При цьому, враховуючи в сукупності дії сторін щодо продовження правовідносин та фактичне їх волевиявлення щодо згоди на продовження перебування у користуванні відповідача за первісним позовом майна ("мовчазної згоди"), апеляційний суд виснував поновлення дії Договору відповідно до статті 764 ЦК України та частини четвертої статті 284 ГК України на той самий строк, - один рік (до 03.03.2023).
Доказів сплати відповідачем за первісним позовом орендної плати у розмірі 1 436 401,64 грн (4 313 660,45 грн загального розміру орендної плати - 2 811 258,81 грн загального розміру сплачених ТОВ "МБС-Буд" коштів - 66 000,00 грн зарахованої застави) не надано, а відтак суди виснували наявність заборгованості на цю суму, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом.
Підпунктом 4.1.4 Договору передбачено, що у випадку протермінування орендарем сплати орендної плати більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з орендної плати за кожен день такого протермінування.
За розрахунками ТОВ "Прогрес Д.Ф.", правильність здійснення яких не заперечувалась ТОВ "МБС-Буд", відповідачу за первісним позовом підлягає нарахуванню за період з 01.06.2023 по 30.11.2023 пеня у розмірі 275 629,49 грн.
Перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок пені за відсутності будь-яких заперечень відповідача щодо правильності такого розрахунку, зважаючи на доведену суму боргу зі сплати орендної плати у розмірі 1 436 401,64 грн та визначений період нарахування, суди виснували правомірність стягнення з ТОВ "МБС-Буд" пені у розмірі 275 629,49 грн.
За таких обставин суди дійшли висновку про задоволення первісного позову у повному обсязі.
Щодо зустрічного позову.
Обґрунтовуючи звернення із зустрічним позовом апелянт зазначав, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." не здійснило оформлення та не надало позивачу за зустрічним позовом акти надання послуг, а також не зареєструвало податкових накладних за вказаними операціями. У зв'язку з цим, позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідачем вчинено податкове правопорушення в частині не складання та не реєстрації податкових накладних, що зумовило понесення ТОВ "МБС-Буд" збитків, оскільки останнє втратило право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 334 883,82 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). Зазначена сума обрахована позивачем за зустрічним позовом виходячи із загального розміру орендної плати, яка за доводами останнього підлягала сплаті ним у період 2022 - лютий 2023 в загальному розмірі 2 009 302,95 грн.
Згідно пунктом 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За змістом пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню;
б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Судами встановлено, що сторонами не складались первинні документи на підтвердження надання відповідачем за зустрічним позовом послуг (акти наданих послуг), тож в силу положень вищенаведеної норми орендодавець безумовно зобов'язаний був здійснити реєстрацію податкової накладної за наслідками отримання від орендаря коштів в якості сплати за надані послуги (за користування орендованим майном).
Судами також з'ясовано, що:
- із наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що за користування опалубкою в період з січня по лютий, з травня по грудень 2022 року та з січня по лютий 2023 року ТОВ "МБС-Буд" перерахувало ТОВ "Прогрес Д.Ф." плату у загальному розмірі 1 717 577,72 грн;
- хоч позивач за зустрічним позовом і стверджує, що відповідачем у спірний період було надано послуги загальною вартістю 2 009 302,95 грн, проте дані послуги сплачені ним частково - на суму 1 717 577,72 грн, а надання послуг в іншій частині не підтверджене первинними документами, а отже у ТОВ "Прогрес Д.Ф." не виник обов'язок із реєстрації податкових накладних на суму 291 725,23 грн. Виставлені ТОВ "МБС-Буд" рахунки на суму 291 725,23 грн не стосуються надання послуг, а є застосуванням передбачених Договором штрафних санкцій;
- ТОВ "Прогрес Д.Ф." подано податкові накладні на суму податку на додану вартість за господарськими зобов'язаннями з оплати користування ТОВ "МБС-Буд" у орендованою за Договором опалубкою на суму 565 157,34 грн, а отже в цій частині позивач за зустрічним позовом може включити сплачені ним суми податку до свого податкового кредиту, відтак щодо суми податку на додану вартість в частині 94 192,89 грн ТОВ "МБС-Буд" не доведено завдання йому збитків в цій частині, наявність протиправної поведінки ТОВ "Прогрес Д.Ф." та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, тому підстави для покладення на відповідача за зустрічним позовом обов'язку відшкодування збитків у розмірі 94 192,89 грн відсутні.
За таких обставин суд першої інстанцій виснував, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." свої зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість в частині сплачених ТОВ "МБС-Буд" як оплати за користування опалубкою згідно Договору в період з січня по лютий, з травня по грудень 2022 року та з січня по лютий 2023 року на суму 1 152 420,38 грн (1 717 577,72 грн загального розміру сплачених орендарем коштів - 565 157,34 грн загального розміру зареєстрованих податкових зобов'язань) не виконало, що за обставин цієї справи підтверджує факт неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи приписи пункту 198.6 статті 198, пункту 69.9 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ТОВ "Прогрес Д.Ф." втратило можливість зареєструвати податкові накладні на суму податку на додану вартість за господарськими операціями на суму 1 152 420,38 грн, а відтак ТОВ "МБС-Буд" втрачено можливість включити до свого податкового кредиту суму сплаченого ним податку на додану вартість у розмірі 192 070,06 грн (1 152 420,38 грн суми з ПДВ / 6).
Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов'язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача (у цій частині суд першої інстанції послався на подібні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22).
Місцевий господарський суд визнав доведеним прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача за зустрічним позовом щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних за господарськими операціями на суму 1 152 420,38 грн та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками ТОВ "МБС-Буд".
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів відсутності протиправності дій та/або вини ТОВ "Прогрес Д.Ф." в частині невиконання ним обов'язку з реєстрації податкових накладних за господарськими операціями з ТОВ "МБС-Буд" на підставі Договору на суму 1 152 420,38 грн, то суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку у діях відповідача за зустрічним позовом наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, у зв'язку з чим наявні правові підстави для покладення на ТОВ "Прогрес Д.Ф." збитків у розмірі 192 070,06 грн.
Апеляційний суд в цілому погодився із висновком суду першої інстанцій в частині зустрічного позову, однак додатково звернув увагу на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в пункті 6.6 Договору узгоджено, що орендар повинен оплатити штраф у розмірі витрат орендодавця по приведенню опалубки в належний стан, його ремонту, відшкодувати інші збитки орендодавця, які є наслідками обставин, зазначених в підпунктах б), в) пункту 6.4 Договору, протягом 10 календарних днів з моменту отримання додатково виставленого рахунку орендодавця.
Зазначена умова корелюється з положеннями Договору про обов'язок орендаря повернути орендовану опалубку в чистому стані, відчищену від будівельного, монтажного, іншого бруду, від забруднення фарбою, мастилами, цементом, бетоном, іншими технічними забруднювачами та сумішами.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи із положень узгоджених сторонами умов на підставі принципу свободи договору, учасники спірних правовідносин погодили настання у орендаря матеріальної відповідальності у вигляді застосування до нього штрафної санкції за порушення зобов'язань з повернення орендованого майна в належному стані. При цьому, така відповідальність може не наставати у випадку якщо орендар самостійно здійснив відновлення (очищення) опалубки і повернув це майно (не порушив свого обов'язку з повернення майна в належному стані). Визначення розміру штрафу не у відсотковому виразі від невиконаного зобов'язання, як основна характеристика штрафної санкції за доводами апелянта, на переконання колегії суддів обумовлено саме неможливістю визначення об'ємів опалубки, що може буть повернуті в неналежному стані. Тому з огляду на вид забрудненої частини опалубки сторонами в додатку до Договору визначено розцінки сум витрат на очищення.
У зв'язку з цим апеляційний суд виснував, що виконання орендодавцем власними силами очищення орендованого майна згідно наведених в Додатку № 2 розцінок не може бути кваліфіковано як укладення між сторонами правочину з надання відповідних послуг, оскільки зазначені дії з очищення випливають саме з обставин порушення орендарем зобов'язання і є фактичним відшкодуванням орендодавцю витрат, які він зазнає через повернення об'єкта оренди в неналежному (забрудненому) стані. Тож сплата позивачем за зустрічним позовом таких коштів є штрафною санкцією в розумінні приписів статей 230, 231 ГК України. Відповідно у орендодавця не виникає обов'язку з реєстрації податкових накладних після перерахування йому коштів як штрафних санкцій згідно платіжних доручень № 2762 від 20.01.2023 на суму 44 695,00 грн, № 200112255 від 13.12.2022 на суму 139 200,00 грн та № 2784 від 03.02.2023 на суму 53 140,00 грн. Всього 237 035,00 грн.
За таких обставин, за перерахунком апеляційного суду:
- відповідач за зустрічним позовом, отримавши від позивача за зустрічним позовом кошти на загальну суму 1 480 542,72 грн (1 717 577,72 грн (загальна сплачена орендарем сума в 2022 - січень-лютий 2023 роках) - 237 035,00 грн (сума за платіжними дорученнями з призначенням платежу про оплату штрафних санкцій)), зобов'язаний був зареєструвати податкові накладні;
- ТОВ "Прогрес Д.Ф." не виконало зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість в частині сплачених ТОВ "МБС-Буд" коштів як оплати за користування опалубкою/викуп згідно з Договором на суму 915 385,38 грн (1 480 542,72 грн - 565 157,34 грн).
З урахуванням наведеного апеляційний суд виснував неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних, яке зумовило неможливість включення ТОВ "МБС-Буд" до свого податкового кредиту сум сплаченого ним податку саме у розмірі 152 564,23 грн (915 385,38 грн суми з ПДВ / 6), а не у розмірі 192 070,06 грн (1 152 420,38 грн суми з ПДВ / 6), як помилково вважав суд першої інстанції.
В частині позовних вимог зустрічного позову про стягнення збитків сумі 301 395,45 грн, завданих у зв'язку з неможливістю відображення ТОВ "МБС-Буд" у своїй податковій звітності витрат на оплату оренди через не складання відповідачем за зустрічним позовом актів наданих послуг, та відповідно зменшити свої податкові зобов'язання за податком на прибуток, суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині, оскільки позивачем за зустрічним позовом не представлено до матеріалів справи доказів реального понесення таких збитків, а саме не надано доказів сплати ТОВ "МБС-Буд" податку на прибуток у відповідний звітній період, який міг би бути меншим.
Апеляційний суд у цій частині додатково зазначив, що ТОВ "МБС-Буд" не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку, адже відсутність актів не позбавляло сторону можливості відобразити свої витрати на підставі платіжних доручень про перерахування коштів відповідачу за зустрічним позовом. Не оформлення орендодавцем актів про надання послуг жодним чином не спростовує реальність господарської операції та реальний рух активів (наявність витрат).
За таких обставин суди дійшли висновку про часткове задоволення зустрічного позову, у тому числі з урахуванням часткової зміни рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Натомість ТОВ "МБС-Буд" не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої в статті 287 ГПК України, зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також статей 198.1, 198.2, 201, 202 ПК України, без урахування низки висновків Верховного суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.
Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить з такого.
У касаційній скарзі ТОВ "МБС-Буд", зокрема, зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 та від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 (аналогічний висновок, за твердженнями скаржника міститься у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Так, у справі № 910/7679/22 предметом первісного позову було розірвання договору оренди нежитлового об'єкта від 18.06.2020 № 6.1.23 (на підставі п. 8.16 договору) та стягнення грошових коштів у розмірі 352 134,49 грн. Первісний позов обґрунтований наявністю підстав для розірвання договору оренди у зв'язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), та, відповідно, повернення гарантійного платежу.
Предметом зустрічного позову було розірвання договору оренди на підставі п. 10.3 Загальної частини договору в редакції п. 10.20 Спеціальної частини договору. Зустрічний позов обґрунтований наявністю підстав для дострокового розірвання договору оренди, починаючи з 26.08.2022 у зв'язку з його порушенням з боку ТОВ "ТД "Центуріон".
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні первісного позову ТОВ "ТД "Центуріон" відмовив, а зустрічний позов ТОВ "Мартін" задовольнив.
У постанові від 13.09.2023 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до місцевого суду зазначив про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором. Суди у цій справі не встановили, що закон або договір імперативно вимагають засвідчувати існування форс-мажорних обставин виключно сертифікатом ТПП. Отже висновки про відсутність форс-мажорних обставин через неотримання стороною договору сертифіката ТПП є передчасними.
Верховний Суд також вказав про те, що: суди не врахували та не надали оцінки обставинам, які мають суттєве значення для вирішення спору, а саме - чи була військова агресія російської федерації та влучання ракети у будівлю ТРЦ "Retroville" обставинами непереборної сили, якщо так, то протягом якого періоду часу існували форс-мажорні обставини і чи виникло внаслідок цього у орендаря право на розірвання договору відповідно до п. 8.16 Загальної частини договору оренди; під час вирішення спору за зустрічним позовом суди попередніх інстанцій не врахували приписи частини шостої статті 762 ЦК (наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає) та факт закриття ТРЦ "Retroville" 24.02.2022 і часткової руйнації будівлі 20.03.2022; вважаючи зустрічний позов обґрунтованим, не з'ясували істотне питання щодо пов'язаності факту прострочення ТОВ "ТД "Центуріон" виконання грошового зобов'язання з періодом, в який орендар був позбавлений можливості користуватися орендованим приміщенням; не дослідили договір оренди на предмет умов, що регулюють права та обов'язки орендаря у період часу, протягом якого останній не має можливості використовувати орендоване приміщення через обставини, за які він не відповідає; дійшли суперечливих висновків щодо порядку та дати розірвання договору.
У справі № 904/5328/21 дочірнє підприємство з іноземною інвестицією звернулося з позовом до товариства про стягнення збитків, штрафу та пені за договором. Товариство звернулося із зустрічним позовом до дочірнього підприємства з іноземною інвестицією про визнання недійсним договору поставки.
Первісний позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині поставки товару, зокрема позивачу були недопоставлені 764,06 метричних тон соняшника урожаю 2020 року, у зв'язку з чим позивач вимушений був придбати відповідний товар за вищою цінною у іншого виробника, що призвело до збитків, заявлених до стягнення.
Зустрічний позов мотивовано тим, що директор товариства не підписував договір поставки та документи, пов'язані з ним, що підтверджується наказом про відпустку, заявою свідка у даній справі, засвідченою приватним нотаріусом в порядку статті 88 ГПК України 29.06.2021, та довідкою з бази відпочинку "Берізка" від 29.06.2021. Також позивач за зустрічним позовом зазначав, що загальні збори товариства не давали згоду на укладення спірного договору та не погоджували його в подальшому.
Предметом касаційного оскарження у цій справі було рішення апеляційного суду щодо відмови в задоволенні первісного позову про стягнення збитків, штрафу та пені.
У питанні наявності вини відповідача у невиконанні зобов'язань, як складової частини відповідальності у вигляді відшкодування збитків, апеляційний суд зазначив, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором було викликано форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що підтверджується сертифікатом Дніпропетровської торгово-промислової палати, який визнаний ним належним доказом з наведенням відповідного обґрунтування.
У постанові від 22.06.2022 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, зокрема, зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на наведене та враховуючи норми Закону України "Про торгово-промислові палати України", який визначає право посвідчення форс-мажорних обставин як Торгово-промисловою палатою України, так у уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, умов договору поставки, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що сертифікат Дніпропетровської Торгово-промислової палати є належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин щодо обов'язку продати та поставити товар - соняшник урожаю 2020 року, який повинен відповідати базовим якісним показникам (якісним параметрам) і ДСТУ 7011:2009 в кількості 1000 метричних тон з опціоном +5,0/-5,0% у термін до 01.11.2020 за договором поставки № 60424911 від 11.08.2020 укладеним з ДП "Сантрейд".
Невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 60424911 від 11.08.2020 укладеним з ДП "Сантрейд" було викликано форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Заперечення позивача щодо недотримання відповідачем порядку повідомлення про наявність форс-мажорних обставин, передбаченого п. 10.3 договору, правильно відхилені апеляційним судом, оскільки сторони узгодили, що доказом існування форс-мажору є саме документ, виданий ТПП, а тому відповідач - ТОВ АФ "Нібас" саме після отримання відповідного сертифікату ТПП повідомило про форс мажорні обставини та про відмову від договору. Договором не встановлено такої умови, як те, що ненадання сертифікату в певний строк позбавляє сторону договору посилатися на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення від відповідальності. Отже сертифікат про форс-мажорні обставини є належним доказом, виданим компетентним органом, який підтверджує відсутність вини відповідача у невиконанні ним зобов'язань за договором, укладеним з позивачем. Доказів на спростування викладеного у сертифікаті на підставі оцінених ТПП матеріалів скаржником до матеріалів справи не надавалось, а тому не є слушними його доводи, викладені в касаційній скарзі, що судом не враховано інших доказів та обставин у справі, які спростовують факти, викладені у сертифікаті.
У справі № 910/15264/21 предметом розгляду були вимоги товариства до міністерства про внесення змін до договору, мотивовані наявністю підстав для внесення змін до укладеного сторонами договору в частині строку та обсягів виконання зобов'язання з поставки продукції, враховуючи обставини, які суттєво ускладнюють виконання позивачем зобов'язання з поставки товару.
Суд першої інстанції своїм рішенням вказані позовні вимоги задовольнив, тоді як суд апеляційної інстанції своєю постановою це рішення скасував і відмовив у задоволенні позовних вимог.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, у контексті вирішення питання, якими є наслідки несвоєчасного повідомлення іншої сторони про неможливість виконання договору (форс-мажорні обставини), Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 зазначив, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Положення укладеного сторонами Договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що постачальник не повідомив замовника в строки, визначені Договором, про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний сертифікат ТПП чи без нього).
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у частині третій статті 7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
У зв'язку з цим відсутні підстави вважати, що порушення ТОВ "Захисні технології України" передбаченого Договором строку повідомлення Міноборони про настання форс-мажору означає автоматичну втрату товариством права посилатись на форс-мажор у відносинах з контрагентом.".
Окрім того, у касаційній скарзі ТОВ ТОВ "МБС-Буд" також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 07.06.2023 № 906/540/22, про те, що сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставини форс-мажору мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Однак, касаційним судом відхиляються посилання скаржника на зазначену судову практику Верховного Суду, з огляду на неподібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. Висновки Верховного Суду, викладені у цих постановах є нерелевантними до спірних правовідносин, у тому числі з огляду на те, що доведення обставин настання форс-мажорних обставин в кожному конкретному випадку покладається на відповідача. Встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у справах, які наводить скаржник, а також у справі, яка переглядається, є різними. У зазначених скаржником справах суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У контексті доводів скаржника в цій частині про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" з посиланням на наведену судову практику Верховний Суд також зазначає, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. На відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Цитуючи в касаційній скарзі висновки Верховного Суду у наведених скаржником постановах, скаржник не наводить жодного обґрунтування необхідності їх врахування у цій справі № 910/6810/24, а саме в аспекті висновків судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених ними обставин справи, про:
- недоведеність неможливості використання орендованої за Договором опалубки у спірний період, недоведеність такої неможливості наявними у матеріалах справи доказами;
- суперечність таких доводів попередній позиції ТОВ "МБС-Буд" у справі № 910/8438/22, яка зводилась до того, що між сторонами було продовжено правовідносини оренди за Договором на 2022-2023 роки, у зв'язку з чим відповідачем за зустрічним позовом протягом 2022 року та до лютого 2023 року сплачувалась орендна плата та компенсувалась вартість окремих елементів опалубки, витрати на її очистку і відновлення;
- неналежністю листа Торгово-промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилався скаржник в обґрунтування своїх доводів, у якості доказу настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.
Скаржник також не враховує того, що позиція судів попередніх інстанцій у справі обґрунтована саме недоведеністю неможливості користування орендованим за Договором майном в контексті приписів частини шостої статті 762 ЦК України (у тому числі з посиланням скаржника на обставини непереборної сили), а не висновком щодо втрати скаржником права посилатись на форс-мажорні обставини через порушення строку повідомлення відповідача про їх настання. Судами в цілому відхилено за недоведеністю посилання скаржника на існування у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин і в цій частині суди лише звернули увагу на неповідомлення орендарем орендодавця про обставини неможливості користування майном для реагування останнього на такі обставини (вивезення майна власними силами, можливість розпорядитись своїм майном, у тому числі шляхом здачі його в оренду іншій особі).
Відтак, суди оцінили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази щодо неможливості користуванням орендованим майном, однак не обґрунтовували їх втратою позивачем права посилатись на форс-мажорні обставини через порушення строку повідомлення відповідача про їх настання.
Доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою обставин справи та долучених сторонами доказів, а не неврахування наведених скаржником висновків Верховного Суду у наведених постановах.
Проте, Верховний Суд зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень в цій частині вбачається, що суди надали оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду господарського спору в цій частині, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
У касаційній скарзі ТОВ "МБС-Буд" також зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 198.1, 198.2, 201, 202 ПК України, без урахування висновків Верховного суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (подібні висновки, за твердженнями скаржника, містяться також у постановах від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18), від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 про те:
- що 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ;
- згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів / послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту;
- має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Однак, цитуючи в касаційній скарзі наведені висновки Верховного Суду, скаржник також не наводить обґрунтування того в якому аспекті ці висновки не враховані судами попередніх інстанцій в контексті застосування норм статей 198.1, 198.2, 201, 202 ПК України.
Суд звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
До того ж саме лише цитування висновків Верховного Суду за відсутності взаємозв'язку з відповідними обставинами справи не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи скаржника в цій частині зводяться до намагання довести суду касаційної інстанції окремі обставини оформлення ТОВ "Прогрес Д.Ф." своїх господарських операцій та подання податкової звідності, спонукати касаційний суд переоцінити положення пунктів 6.5, 6.6 Договору щодо правової природи відшкодування вартості ремонтних робіт, робіт з очищення, викупу опалубки, довести наявність підстав для стягнення збитків за надмірно сплачений скаржником податок на прибуток через неможливість користування податковим кредитом, тобто вже з'ясованих та оцінених судами попередніх інстанцій обставин з наданими на їх підтвердження/спростування доказів, а не висновків судів за результатами такої оцінки, з якою фактично не погоджується скаржник.
Водночас з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди з належним обґрунтуванням оцінили подані сторонами докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду господарського спору в цій частині, до переоцінки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Суди у межах розгляду цієї справи № 910/6810/24 встановили наявність усіх елементів складу господарського правопорушення внаслідок відсутності факту реєстрації податкових накладних ТОВ "Прогрес Д.Ф." у межах задоволених сум (з урахуванням часткової зміни рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом).
Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Окрім того, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, наведених скаржником у цій частині касаційної скарги, колегія суддів відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків, у тому числі щодо доведеності/недоведеності складу господарського правопорушення внаслідок відсутності факту реєстрації податкових накладних контрагентами позивачів, підстав такої нереєстрації тощо, з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених вище постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/6810/24.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. Доводи ж скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказав та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "МБС-Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 910/6810/24.
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 зі справи № 910/6810/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос