22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/3018/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 (суддя Зінченко Н.Г.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (колегія суддів: Мороз В.Ф., Іванов О.Г., Чередко А.Є.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЗЕСТАФОНСЬКА-20" (далі - ОСББ)
про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання юрисдикції спору щодо зміни у наказі про звільнення голови правління ОСББ підстав такого звільнення (з п.9 ч.1 ст.36 на п.5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України) та стягнення грошової компенсації
2. До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСББ про:
1) зміну формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 у наказі ОСББ №4-к від 26.03.2018 з "На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ (протокол №1 від 18.03.2018) звільнити ОСОБА_1 з посади голови правління за п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України з 01.04.2018" на "На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ (протокол №1 від 18.03.2018) звільнити з посади ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України з 01.04.2018";
2) стягнення з ОСББ на користь ОСОБА_1 413 782,65 грн (без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України), в тому числі 27 658,26 грн вихідної допомоги, 4 176,99 грн компенсації за невикористанні відпустки, 381 947,40 грн середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.
3. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила таке:
- протоколом установчих зборів №1 від 25.05.2016 в будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ; рішенням загальних зборів співвласників ОСББ від 25.05.2016 ОСОБА_1 обрано головою правління ОСББ і 09.11.2016 призначено на посаду відповідно до наказу №1-к від 09.11.2016 "Про прийняття на роботу на посаду голови правління ОСББ", про що були внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР);
- наказом №1-к від 18.03.2018 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 " позивачку звільнено з роботи; цей наказ скасований наказом №3-к від 26.03.2018 "Про скасування наказу" та видано наказ №4-к від 26.03.2018 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 " за п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України;
- протоколом загальних зборів співвласників ОСББ №1 від 18.03.2018 відбулася зміна керівника ОСББ з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , про що внесено відомості до ЄДР;
- ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСББ про: визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів ОСББ від 18.03.2018; визнання незаконним та скасування рішення правління ОСББ від 26.03.2018 про призначення голови правління ОСББ ОСОБА_2 та заступника голови правління ОСББ ОСОБА_3 ; зобов'язання ОСББ внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення її 01.04.2018 з посади голови ОСББ; визнання незаконним та скасування наказу №4-К від 26.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади голови правління ОСББ за п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ОСББ; скасування запису про керівника ОСББ ОСОБА_2 з ЄДР; стягнення з ОСББ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 65 720 грн та моральної шкоди у сумі 5 000 грн;
- Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 17.03.2020 у справі №334/2806/18 у задоволенні позову відмовив; Запорізький апеляційний суд постановою від 08.12.2020 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі №334/2806/18 скасував, провадження у справі закрив; роз'яснено позивачці, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду; Запорізький апеляційний суд ухвалою від 24.12.2020 у справі №334/2806/18 справу передав до Господарського суду Запорізької області за заявою ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Запорізької області;
- Господарський суд Запорізької області ухвалою від 02.02.2021 у справі №334/2806/18 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСББ повернув позивачці;
- в лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСББ про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників ОСББ, оформлених протоколом №1 від 18.03.2018;
- Господарський суд Запорізької області рішенням від 04.08.2021 у справі №908/433/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 і постановою Верховного Суду від 21.09.2022, у задоволенні позову відмовив;
- в вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСББ про стягнення вихідної допомоги; Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 23.11.2022 у справі №334/4099/22, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24.02.2023, у задоволенні позову відмовив;
- в листопаді 2023 року позивачка звернулася до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСББ про: визнання незаконним та скасування наказу №4-к від 26.03.2018 про звільнення її з посади голови правління ОСББ; поновлення її на посаді голови правління ОСББ; стягнення з ОСББ середнього заробітку за час вимушеного прогулу; Богородчанський районний суду Івано-Франківської області ухвалою від 06.02.2024 у справі №338/1750/23 провадження у справі закрив та зробив висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 26.11.2024, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025, відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до ОСББ.
5. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, таким:
- відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України; спори з цього приводу є трудовими спорами; такі спори розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК); така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.09.2019 у справі №921/36/18;
- у цій справі факт звільнення позивачки з посади голови правління ОСББ та рішення загальних зборів ОСББ, яким позивачку звільнено з посади, не оскаржуються, вимоги про визнання недійсним рішення від 18.03.2018 та скасування наказу №1-к від 18.03.2018 про звільнення з посади ОСОБА_1 не заявила, а заявила вимоги про зміну формулювання підстав звільнення та стягнення заборгованості із вихідної допомоги, компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку; ці правовідносини не є корпоративними;
- спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства; подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №569/26484/21, від 13.07.2022 у справі №336/8047/20;
- Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №466/10073/22, скасовуючи судові рішення про закриття провадження у справі, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка не оспорювала жодних рішень зборів ОСББ про її звільнення з посади голови правління, а мала на меті лише захист своїх трудових прав та відшкодування завданої їй бездіяльністю відповідача шкоди, з огляду на що виснував, що правовідносини між сторонами не є корпоративними, отже, спір підлягав вирішенню судом цивільної юрисдикції;
- безпідставним є твердження ОСОБА_1 про те, що посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №921/36/18 та від 13.07.2022 у справі №336/8047/22 як підставу для відмови у відкритті провадження є неправильним;
- враховуючи висновки Ленінського районного суду м. Запоріжжя, викладені у рішенні від 23.11.2022 у справі №334/4099/22 ОСОБА_1 , залишеному без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24.02.2023, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про зміну формулювання підстав звільнення та стягнення заборгованості із вихідної допомоги, компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку; таке звернення з відповідними вимогами було адресовано одразу до Господарського суду Запорізької області, а не до суду загальної юрисдикції; з вимогами про зміну формулювання підстав звільнення позивачка до цього в суд не зверталась і відмови у прийнятті її позовної заяви чи закриття провадження у справі через непідсудність спору судом загальної юрисдикції не приймалось;
- вимоги про стягнення з ОСББ 27 658,26 грн вихідної допомоги вже були предметом розгляду у справі №334/4099/22, в якій Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 23.11.2022, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовив.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
6. 11.07.2025 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
7. ОСОБА_1 в касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає, зокрема, таке:
- суд не застосував: Конституцію України (статті 124, 129); Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (ст.6); практику Європейського суду з прав людини; положення статей 4, 20, 232, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); не забезпечив ефективний захист порушеного права на судовий розгляд по суті;
- суд не дотримався п.3 ч.1 ст.20 ГПК, не врахував, що спір щодо звільнення голови правління ОСББ має корпоративний характер, оскільки стосується припинення повноважень виконавчого органу юридичної особи приватного права (ОСББ); пов'язаний із діяльністю органу управління, а не трудовими правовідносинами; позицію про корпоративний характер таких спорів неодноразово підтверджено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.04.2023 у справі №552/3110/21, від 24.02.2023 у справі №334/3022/18, від 18.09.2024 у справі №925/1788/23;
- суд фактично позбавив скаржницю доступу до суду, чим порушив ч.1 ст.4 ГПК та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не обґрунтував ухвалу належним чином, з урахуванням правової природи спірних правовідносин, що прямо суперечить вимогам п.2 ч.1 ст.236 ГПК; не виконав завдання господарського судочинства, визначеного у ст.2 ГПК - ефективного, своєчасного та справедливого вирішення спорів з метою належного захисту порушених прав.
8. 04.09.2025 на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСББ, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
9. У відзиві ОСББ зазначає, зокрема, таке:
- у позовних вимогах ОСОБА_1 відсутності ознаки корпоративного спору;
- до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №336/8047/20, щодо того, що подібні правовідносини не є корпоративними;
- спір між ОСОБА_1 та ОСББ щодо повноважень ОСОБА_1 як керівного органу ОСББ та який має ознаки корпоративного спору вже вирішено у судовому порядку, а позовні вимоги позивача про зміну формулювання підстави звільнення, виплати позивачу вихідної допомоги, компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку відносяться до трудових спорів, та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства;
- діючим законодавством України, зокрема КЗпП України встановлено, що спори про зміну формулювання причини звільнення, виплати вихідної допомоги, компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку повинні розглядатися місцевими загальними судами, за правилами цивільного судочинства;
- зловживаючи своїм процесуальним правом, змінюючи територіальну та предметну підсудність, ОСОБА_1 фактично по другому колу почала звертатися до судів різної юрисдикції, та територіальної підсудності з позовними вимогами, яким вже надано правої оцінки судами першої, апеляційної, та касаційної інстанцій.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
10. Верховний Суд ухвалою від 22.08.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, розгляд касаційної скарги призначив у порядку письмового провадження.
11. 09.09.2025 на адресу Верховного Суду надійшли матеріали справи №908/3018/24.
12. З огляду на п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
13. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п.24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви №29458/04 та №29465/04).
14. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст.125 Конституції України).
15. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.
16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
17. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
18. Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
19. Статтею 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п.3 ч.1 ст.20 ГПК).
20. У цій справі ОСОБА_1 звернулася з позовом про зміну в наказі про звільнення формулювання підстави її звільнення, а саме, вважати звільненою не на підставі з п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України, а у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Також ОСОБА_1 просить стягнути з ОСББ суми вихідної допомоги, компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.
21. Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами (п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України).
22. Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб (п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України).
23. Суд першої інстанції ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі, суд апеляційної інстанції залишив цю ухвалу без змін.
24. Суди попередніх інстанцій вважали, що відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України; спори з цього приводу є трудовими спорами; такі спори розглядаються за правилами ЦПК. При цьому, в оскаржуваних рішеннях суди послалися на постанови Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №569/26484/21, від 13.07.2022 у справі №336/8047/20; від 13.11.2024 у справі №466/10073/22.
25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди не дотрималися п.3 ч.1 ст.20 ГПК, не врахували, що спір щодо звільнення голови правління ОСББ має корпоративний характер, оскільки стосується припинення повноважень виконавчого органу юридичної особи приватного права (ОСББ); пов'язаний із діяльністю органу управління, а не трудовими правовідносинами; позицію про корпоративний характер таких спорів неодноразово підтверджено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.04.2023 у справі №552/3110/21, від 24.02.2023 у справі №334/3022/18, від 18.09.2024 у справі №925/1788/23.
26. У справі №552/3110/21 суди розглянули спір за позовом колишнього голови правління ОСББ до ОСББ про визнання наказу про звільнення з роботи згідно з п.9 ст.36 КЗпП України незаконним та зміну формулювання наказу (вважати звільненою за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України).
27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.04.2023 у справі №552/3110/21 зазначив таке:
"Крім того, Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.05.2014 № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що зміст положень статті 99 Цивільного кодексу України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Тобто, підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.
Системний аналіз положень пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).
Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами товариства.
Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею Кодексу законів про працю України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення"".
28. В іншій справі №334/3022/18 суди розглянули спір за позовом колишнього голови правління ОСББ до ОСББ про скасування наказу про звільнення, зобов'язання видати наказ про звільнення за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, здійснити відповідний запис до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди.
29. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.02.2023 у справі №334/3022/18 вказав таке:
"Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України.
Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
…
Встановивши, що спір у цій справі пов'язаний з реалізацією загальними зборами ОСББ права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення членів виконавчого органу, про обрання іншого складу органу управління, зокрема, голови правління, а предметом спору є поновлення прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні ознаки корпоративності спору сторін у цій справі та правильно закрив провадження у справі, через те, що такий спір повинен розглядатися судом господарської юрисдикції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що нею не оскаржуються дії органу управління юридичної особи, тобто спір не є корпоративним, а стосується, виключно трудових прав, є необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що оспорюваний наказ був виданий на виконання рішення загальних зборів ОСББ «Зестафонська-18-А», оцінка правомірності якого неможлива без надання оцінки правомірності самого рішення загальних зборів ОСББ.
…
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дослідив та надав правову оцінку саме характеру спірних правовідносин і прав, за захистом яких позивач звернулася до суду, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність корпоративного спору між сторонами щодо звільнення з посади голови правління юридичної особи".
30. У справі №925/1788/23 суди розглянули спір за позовом колишнього голови правління ОСББ до ОСББ про визнання наказу незаконним в частині дати і формулювання причини звільнення, внесення змін до наказу в частині визначення дати звільнення та формулювання причин звільнення (вважати звільненою за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України) та стягнення вихідної допомоги.
31. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2024 у справі №925/1788/23 вказав таке:
"5.26.Так, спір у справі, що переглядається, виник стосовно припинення правовідносин з управління юридичною особою, які існують між директором та товариством.
5.27.У постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
"8.19. Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
8.20. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.".
5.28.З огляду на викладене вище, враховуючи, що цей спір виник стосовно припинення правовідносин з управління юридичною особою, які існують між головою правління ОСББ та об'єднанням, а також враховуючи, що спірним у цій справі є питання щодо того чи були повноваження позивачки припинені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП, колегія суддів вважає, що цей спір належить до юрисдикції господарського суду".
32. Верховний Суд звертає увагу, що в усіх вищенаведених справах позивачі (колишні голови правлінь ОСББ) не просили поновити їх на посаді голови правління, а були незгодні із формулюванням підстав свого звільнення із займаної посади та мали намір внести зміни до наказу про їх звільнення із зазначенням формулювання про звільнення за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
33. Таким чином, правовідносини, що виникли у справах №552/3110/21, №334/3022/18, №925/1788/23 є подібними до правовідносин, що виникли у цій справі.
34. В іншій справі №466/10073/22 суди розглянули спір про визнання трудових відносин між фізичною особою та ОСББ припиненими; зобов'язання ОСББ видати наказ про її звільнення на підставі п.5 ч.1 ст.41 КзПП України; зобов'язання ОСББ належним чином заповнити її трудову книжку; стягнути з ОСББ компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу, середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.
35. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.11.2024 у справі №466/10073/22, яку врахували суди попередніх інстанцій, вказав таке:
"Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами ЦПК України. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на порушення вищевказаних положень законодавства не звернув уваги на те, що позивачка ОСОБА_2 не оспорювала жодних рішень ОСББ «Затишок 50/1», зокрема й рішення загальних зборів ОСББ від 22 березня 2019 року про її звільнення з посади голови правління відповідача, а мала на меті лише захист її трудових прав, а саме: оформлення її звільнення належним чином з виданням відповідного наказу, внесенням запису у трудовій книжці та виплату всіх належних при звільненні сум, а також відшкодування завданих їй бездіяльністю відповідача шкоди. Тому правовідносини між сторонами у цій справі не є корпоративними".
36. При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що Верховний Суд ухвалою від 11.03.2025 справу №925/511/24 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №466/10073/22, щодо питання юрисдикції спору.
37. Верховний Суд в ухвалі від 11.03.2025 вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права (статей 4, 20 ГПК, ст.19 ЦПК), викладених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі №466/10073/22, та передати з власної ініціативи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки однакове розуміння правильності визначення розмежування судової юрисдикції сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності, як для позивачів так і для судів та єдиному підходу у вирішенні правової проблеми визначення предметної юрисдикції у спорах між керівником або іншим членом виконавчого органу юридичної особи приватного права та такою юридичною особою щодо припинення повноважень (звільнення) керівника або іншого члена виконавчого органу юридичної особи приватного права.
38. В ухвалі від 04.06.2025 у справі №925/511/24 Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд відповідній колегії суддів, звернувши увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду сформувала загальний підхід до визначення юрисдикційності спорів з подібних правовідносин щодо припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу, відповідні висновки містять, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
39. При цьому, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04.06.2025 у справі №925/511/24 наголосила, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
40. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, розглянувши спори щодо припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу, дійшла висновків, що вони підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
41. Так, у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
"8.19. Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
8.20. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством".
42. З огляду на це, враховуючи, що цей спір виник стосовно припинення правовідносин з управління юридичною особою, які існують між головою правління ОСББ та об'єднанням, а також враховуючи, що спірним у цій справі є питання щодо того, чи були повноваження позивачки припинені за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП, Верховний Суд вважає, що цей спір належить до юрисдикції господарського суду.
43. Доводи, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, та спростовують висновки судів попередніх інстанцій про те, що правовідносини, що виникли у цій справі, не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
44. Тому, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані рішення - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
46. Відповідно до частин 3, 4 ст.304 ГПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
47. Пунктом 2 ч.1 ст.308 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
48. Відповідно до ч.6 ст.310 ГПК підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
49. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
50. Оскільки справа направляється для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі №908/3018/24 скасувати.
3. Справу №908/3018/24 направити до Господарського суду Запорізької області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець