22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/4730/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Євгенія Івановича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 (суддя Смирнова Ю.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 (колегія суддів: Хрипун О.О., Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.)
за скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський ВДВС) Коваленка Євгенія Івановича
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго")
до Посольства республіки білорусь в Україні (далі - Посольство)
про стягнення 381 599,24 грн.
Суть спору
1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання правильності розгляду судами попередніх інстанцій скарги на дії державного виконавця з повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, боржником у якому є Посольство.
2. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.08.2024 позов КП "Київтеплоенерго" задовольнив частково; стягнув з Посольства на користь КП "Київтеплоенерго" 376 386,68 грн з яких: 260 536,77 грн основного боргу, 96 048,74 грн інфляційних втрат та 19 801,17 грн 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 645,80 грн; в іншій частині позову відмовив; стягнуто з КП "Київтеплоенерго" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 0,59 грн.
3. 28.08.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 видано відповідні накази. Зі змісту наказу від 28.08.2024 у справі №910/4730/24 вбачається, що наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 23.08.2027.
4. У зв'язку із невиконанням боржником рішення у справі №910/4730/24 у добровільному порядку стягувач звернувся до Шевченківського ВДВС із заявою про примусове виконання такого рішення від 05.12.2024 №4/05.2/14136.
5. 22.01.2025 старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Коваленко Є.І. виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону "Про виконавче провадження".
6. 30.01.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга КП "Київтеплоенерго" на дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І., в якій скаржник просив суд:
- визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. щодо винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання неправомірними;
- скасувати повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24, винесене старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Коваленком Є.І.;
- зобов'язати посадових осіб/державного виконавця Шевченківського ВДВС прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24 про стягнення з Посольства на користь КП "Київтеплоенерго" заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 260 536,77 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 96 048,74 грн, 3% річних у розмірі 19 801,17 грн та судового збору у розмірі 5 645,80 грн.
7. Скарга на дії державної виконавчої служби обґрунтована тим, що державний виконавець Шевченківського ВДВС порушив норми матеріального права, у зв'язку з чим його дії є неправомірними, а повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.03.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025, скаргу КП "Київтеплоенерго" на дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. задовольнив частково; визнав дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. щодо винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання неправомірними; cкасував повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24, винесене старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Коваленком Є.І.
9. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. щодо винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, які вказані у повідомленні (у зв'язку з відсутністю у вказаному виконавчому документі коду ЄДРПОУ боржника), є неправомірними, а повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме наказу Господарського суду м. Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24, винесене старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Коваленком Є.І. з наведених в ньому підстав підлягає скасуванню. Щодо вимоги стягувача про зобов'язання посадових осіб/державного виконавця Шевченківського ВДВС прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24 про стягнення з Посольства на користь КП "Київтеплоенерго" заборгованості за спожиту теплову енергію у визначеному розмірі, суд встановив, що такі вимоги є передчасними з огляду на положення Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, що визначає особливий статус боржника як дипломатичної установи.
10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- державний виконавець безпідставно вказав, що виконавчий документ не містить строку пред'явлення рішення до виконання, оскільки зі змісту наказу від 28.08.2024 у справі №910/4730/24 вбачається, що наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 23.08.2027;
- суд першої інстанції правильно вказав, що дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. щодо винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є неправомірними, а повідомлення від 22.01.2025 з наведених в ньому підстав підлягає скасуванню;
- станом на день розгляду скарги по суті відсутня інформація щодо припинення дипломатичних відносин із республікою білорусь;
- особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права рівний над рівними має влади і юрисдикції;
- враховуючи особливий статус боржника як дипломатичної установи, визначений положенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні вимог скаржника про зобов'язання посадових осіб/державного виконавця Шевченківського ВДВС прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/4730/24 про стягнення з Посольства на користь КП "Київтеплоенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію у визначеному розмірі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
11. 21.07.2025 старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Коваленко Є.І. через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги на дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І.
12. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що:
1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема: доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці); в основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності; поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20); суд визнає повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання неправомірними з різних підстав, які є нетотожними за своїм змістом;
2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (посилається, зокрема, на ч.1 ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право", ст.4, ч.3 ст.18 Закону "Про виконавче провадження"); чинним законодавством не передбачено право державного виконавця на звернення до суду щодо ініціювання процесу зняття судового імунітету, визначеного ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право";
3) суди першої порушили норми процесуального права: статті 2, 74, 76, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та не врахували такі висновки Верховного Суду: принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи; цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони; одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує; така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний" (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18, від 25.05.2021 у справі №906/764/20); 2) відповідно до ч.3 ст.74 ГПК докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; при цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з ч.1 ст.76 ГПК; сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин; необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (постанови від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18);
4) суди не дослідили надані докази того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі №910/4730/24 визначено, що відповідачем (в подальшому боржником) є іноземний суб'єкт господарювання - юридична особа, створена за законодавством республіки білорусь - Посольство.
13. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
14. Верховний Суд ухвалою від 18.08.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І., розгляд касаційної скарги призначив у порядку письмового провадження.
15. Матеріали справи надійшли на адресу Верховного Суду 11.09.2025.
Щодо підстав касаційного оскарження
16. Відповідно до п.2 ч.1 ст.287 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на, зокрема, ухвали суду першої інстанції, зазначені в, зокрема, п.25 ч.1 ст.255 цього Кодексу (про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця), після їх перегляду в апеляційному порядку.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз.2 ч.2 ст.287 ГПК).
18. Скаржник помилково ототожнює підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 ч.2 ст.287 ГПК, які стосуються виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.287 ГПК (зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції), та підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 ст.287 ГПК, що врегульовані окремо.
19. Виключні випадки, передбачені пунктами 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК (на які посилається скаржник), не застосовуються в контексті підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 ч.1 ст.287 ГПК.
20. За таких обставин не береться до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду/відсутності висновків Верховного Суду (вказані обґрунтування можуть братися до уваги лише як допоміжні аргументи), оскільки відповідно до ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо підстав повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання
21. Старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Коваленко Є.І. у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції вважав, що причиною винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання була "відсутність у вказаному виконавчому документі коду ЄДРПОУ боржника", а суд апеляційної інстанції вважав, що причиною є те, що "виконавчий документ не містить строку пред'явлення рішення до виконання".
22. Скаржник в частині цих доводів посилається на доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
23. До того ж, у касаційній скарзі державний виконавець вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 74, 76, 86, 236 ГПК).
24. Верховний Суд щодо цих доводів скаржника зазначає таке.
25. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
26. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст.26 цього Закону (п.6 ч.4 ст.4 Закону "Про виконавче провадження").
27. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 05.03.2025 вказав:
"Як вже вказувалося судом, повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 22.01.2025, винесене старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваленком Євгеном Івановичем на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у вказаному виконавчому документі коду ЄДРПОУ боржника. Це єдина підстава, визначена державним виконавцем для вчинення відповідної процесуальної дії.
В той же час, боржник - Посольство республіки білорусь в Україні не має коду ЄДРПОУ, оскільки цей код є унікальним ідентифікаційним номером, що надається юридичним особам, зареєстрованим в Україні, а посольства є іноземними установами, які діють на підставі міжнародного права та Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, посилання державного виконавця на відсутність у посольства іноземної держави коду ЄДРПОУ і повернення з цих підстав виконавчого документу без прийняття до виконання є необґрунтованим".
28. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 ст.269 ГПК).
29. Так, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 25.06.2025 зазначив:
"Водночас, в матеріалах справах наявне повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 22.01.2025, винесене старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленком Євгеном Івановичем на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що виконавчий документ не містить строку пред'явлення рішення до виконання. (а.с. 123)
…
В матеріалах справи наявний наказ від 28.08.2024 виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4730/24 від 01.08.2024 (повний текст рішення складено 01.08.2024), яке набрало законної сили 22.08.2024. (а.с. 122)
Колегія суддів зазначає, що зі змісту наказу від 28.08.2024 у справі № 910/4730/24 вбачається, що наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 23.08.2027.
Отже, колегія суддів зазначає, що державним виконавцем безпідставно вказано, що виконавчий документ не містить строку пред'явлення рішення до виконання, оскільки зі змісту наказу від 28.08.2024 у справі № 910/4730/24 вбачається, що наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 23.08.2027".
30. Дійсно, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанції по-різному вказували причину, з якої державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
31. Однак, суди обох інстанцій однаково вказали, що державний виконавець виніс повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону "Про виконавче провадження" та вважали такі неправомірними.
32. При цьому, суд апеляційної інстанції, переглянувши справу (скаргу на дії ДВС) за наявними у ній доказами, зазначив, що причиною повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання було те, що виконавчий документ не містить строку пред'явлення рішення до виконання.
33. У касаційній скарзі старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Коваленко Є.І. жодним чином не спростовує таку позицію суду апеляційної інстанції (зокрема, в частині визначення причин повернення виконавчого документу), проте посилається на постанову Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20.
34. Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі №910/9351/20 зазначив, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
35. Скаржник не обґрунтовує можливості застосування доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), що базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) безпосередньо до судів, які розглянули скаргу на його дії, а не до поведінки чи дій учасників спору.
36. Скаржник у тексті касаційної скарги також вказує, що Посольство не має ідентифікуючих ознак юридичної особи, а саме ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДР або в аналогічному реєстрі республіки білорусь.
37. Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).
38. Отже, з положень п.4 ч.1 ст.4 Закону "Про виконавче провадження" вбачається, що юридична особа, яка є боржником, не обов'язково повинна мати ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР.
39. Крім того, Верховний Суд зауважує, що посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 74, 76, 86, 236 ГПК), скаржник не обґрунтовує, зокрема, в чому полягало порушення принципу змагальності, в чому полягало порушення такого стандарту доказування як "вірогідність доказів".
40. Доводи старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. в цілому зводяться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій, які вважали його дії неправомірними.
41. Втім, сама лише незгода скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність та необґрунтованість.
Щодо імунітету
42. Старший державний виконавець Шевченківського ВДВС Коваленко Є.І. у касаційній скарзі зазначає, що чинним законодавством непередбачено право державного виконавця звернення до суду щодо ініціювання процесу зняття судового імунітету визначеного ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право".
43. Скаржник вважає, що виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 №910/4730/24 має здійснюватися виключно дипломатичним шляхом, оскільки боржником є Посольство, яке ідентифікується як офіційне дипломатичне представництво республіки білорусь в Україні та відповідає за розвиток та підтримання відносин між білоруссю та Україною, а тому до нього варто застосовувати норми щодо судового імунітету іноземної держави, втім це питання не вирішувалося судом.
44. Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника, виходячи з такого.
45. Пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (ч.1 ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право").
46. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права (ч.4 ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право").
47. Термін "імунітет" у перекладі з латинської мови означає звільнення від чогось.
48. Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. Будь-яка держава, як суверен, не може бути підпорядкована судовій юрисдикції іншого суверена (іншої держави) окрім випадків, коли держава з власної волі погодилась підпорядкувати себе юрисдикції іноземних судів.
49. У міжнародному праві цей принцип сформульований як "par in parem non habet imperium" - рівний над рівним не має влади і знаходить своє відображення у Віденській конвенції про представництво держав і їх відносини з міжнародними організаціями універсального характеру від 14.03.1975, Віденській конвенції про консульські зносини від 24.04.1963, Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961, Конвенції про спеціальні місії від 08.12.1969.
50. Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
51. Конвенція 2004 року не набула чинності, а Україна не є членом Європейської конвенції про імунітет держав 1972 року. Водночас їх норми враховуються судами як відображення норм звичаєвого міжнародного права в цій сфері. Так, у рішенні від 14.03.2013 у справі "Олєйніков проти росії" (заява №36703/04) ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
52. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
53. Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
54. Юрисдикційний імунітет включає: судовий імунітет - непідсудність однієї держави судам іншої держави; імунітет від попереднього забезпечення позову - неможливість застосовувати без згоди держави будь-які примусові заходи щодо її майна з метою попереднього забезпечення пред'явленого до неї позову; імунітет від примусового виконання судового рішення - неможливість без згоди держави здійснити примусове виконання рішення, ухваленого щодо неї юрисдикційним органом іншої держави.
55. Загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 російські війська вторглися на територію України.
56. Факт агресії російської федерації проти України визнаний та засуджений резолюцією Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй (надалі -ООН) ES-11/1, яка прийнята 02.03.2022.
57. 14.12.1974 Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію №3314 "Визначення агресії", ст.3 якої чітко зазначає: "Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії"... і далі йде перелік таких дій, а серед них пункт f: "Дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави".
58. Частиною 3 ст.75 ГПК передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
59. Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).
60. Загальновідомим фактом є те, що вторгнення російських військ на території України відбувалося в тому числі із республіки білорусь безпосередньо з використанням для здійснення масштабної наступальної операції території, повітряного простору та воєнної інфраструктури республіки білорусь.
61. Тобто остання дозволила переміщення військ та зброї для проникнення на суверенну території України, а упродовж 2022 року продовжувала надавати територію, повітряний простір та інфраструктуру для здійснення російською авіацією ракетно-артилерійських та авіаційних ударів по території України (див. відомості: https://belarus.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/346-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-ta-bilorussyu).
62. Відтак, в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14.12.1974 республіка білорусь є агресором по відношенню до України.
63. Доцільно зазначити, що 01.12.2022 прийнято Закон №2783-IX "Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" (далі - Мінська конвенція та Протокол), який набрав чинності 23.12.2022.
64. Таким чином, з дати виходу з Мінської конвенції не здійснюється співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї.
65. Україна також вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в місті Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 №2889-XII (Закон від 12.01.2023 №2855-ІХ "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності").
66. Крім того, 03.05.2023 Верховна Рада України постановою №3099-ІХ схвалила звернення Верховної Ради України до парламентів та урядів іноземних держав, міжнародних організацій та їх міжпарламентських асамблей щодо засудження вчинених російською федерацією та республікою білорусь злочинів примусової депортації українських дітей, в якому вказано таке:
"За наявною інформацією понад 1000 українських дітей перебуває на території республіки білорусь у рамках рішень самопроголошеного президента республіки білорусь, а також окремих рішень союзної держави.
Дії російської федерації та республіки білорусь стосовно українських дітей однозначно свідчать про спланований, заздалегідь прорахований процес примусової депортації дітей з України з метою їх ідеологічного перевиховання, асиміляції з населенням російської федерації і використання в інтересах держави-агресора".
67. Враховуючи вищенаведені обставини та в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14.12.1974 республіка білорусь є агресором по відношенню до України.
68. Верховний Суд виходить із того, що ця країна діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, дозволила переміщення військ та зброї для проникнення на суверенну території України, упродовж 2022 року продовжувала надавати територію, повітряний простір та інфраструктуру для здійснення російською авіацією ракетно-артилерійських та авіаційних ударів. Тому на республіку білорусь та її Посольство в розумінні ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право" не розповсюджується судовий імунітет.
69. У цій справі Господарський суд міста Києва рішенням від 01.08.2024 позов КП "Київтеплоенерго" задовольнив частково; стягнув з Посольства на користь КП "Київтеплоенерго" 376 386,68 грн з яких: 260 536,77 грн основного боргу, 96 048,74 грн інфляційних втрат та 19 801,17 грн 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 645,80 грн
70. Отже, питання можливості стягнення коштів з Посольства (імунітету) фактично було вирішене під час розгляду спору по суті, а рішення суду від 01.08.2024 у цій справі не є предметом касаційного оскарження.
71. Верховний Суд зауважує, що предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині визнання дій старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Коваленка Є.І. щодо винесення повідомлення від 22.01.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання неправомірними та скасування цього повідомлення.
72. З огляду на це, Верховний Суд не висловлюється щодо змісту рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 №910/4730/24, яке набрало законної сили.
73. Скаржник зазначає, що спосіб і порядок примусового виконання рішень судів в України визнається Законом "Про виконавче провадження" як спеціальним нормативно-правовим актом. Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане виключно на виконавче провадження. Державний виконавець також зазначає, що він не наділений повноваженнями ініціювати питання зняття імунітету з держави.
74. Як вже було зазначено, імунітет від примусового виконання судового рішення - неможливість без згоди держави здійснити примусове виконання рішення.
75. Таким чином, виконання судового рішення, в тому числі і примусове, має відбуватися за відповідною згодою іноземної держави.
76. Втім, враховуючи наведені вище обставини щодо пособництва республіки білорусь у переміщенні військ та зброї російської федерації для проникнення на суверенну території України, а також факт надання території, повітряного простору та інфраструктури для здійснення російською авіацією ракетно-артилерійських та авіаційних ударів, за республікою білорусь та її Посольством в розумінні ст.79 Закону "Про міжнародне приватне право" імунітет від примусового виконання судового рішення не визнається.
77. Тому, доводи скаржника щодо імунітету Посольства, неможливості виконання рішення суду з огляду відсутності у Посольства коду ЄДРПОУ відхиляються.
78. З огляду на це, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
80. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
Судові витрати
82. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Євгенія Івановича залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №910/4730/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець