18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/111/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Полтавської області
у складі судді Пушка І.І.
від 03.04.2025
та постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Хачатрян В.С., Россолова В.В., Склярук О.І.
від 22.05.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Берізка»
до ОСОБА_1
про зобов'язання повернути майно,
за участю представників:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: не з'явилися.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Берізка» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання останнього повернути печатку, код доступу до електронної пошти, справи згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу, а також фінансовий звіт за 2-й квартал 2013 року.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач був директором ТОВ «Фірма «Берізка» та після звільнення з посади директора не повернув позивачу печатку та документи.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Позивач є юридичною особою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб з 26.05.1993 року.
Між позивачем та відповідачем було укладено трудовий контракт від 01.01.2010 (далі - контракт), відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе обов'язки керівника (директора) ТОВ «Фірма «Берізка».
Пунктом 2.2.2 контракту на відповідача, серед інших, були покладені зобов'язання щодо організації та забезпечення діяльності товариства (позивача), в тому числі - збереження й ефективного використання майна товариства.
Згідно з п.7.1 цього контракту, він діяв з 01.01.2010 по 01.01.2015.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2015 по справі №524/5164/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Берізка» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Фірма «Берізка» на посаді директора з 03 серпня 2009 року.
Зазначеним вище рішенням (з посиланням на обставини, встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 у справі №524/6878/13-ц за участю цих же сторін) також встановлено, що трудовий договір, укладений між ТОВ «Фірма «Берізка» та ОСОБА_1 розірваний з 19.06.2013, відповідно, з вказаної дати ОСОБА_1 не є директором ТОВ «Фірма «Берізка».
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, факт перебування відповідача на посаді директора ТОВ «Фірма «Берізка» та факт його звільнення з вказаної посади не потребує доказування, оскільки він встановлений рішенням суду у цивільній справі, в якій брали участь ті самі особи.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Полтавської області рішенням від 03.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2025, позов задовольнив частково. Зобов'язав ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Берізка» в особі представника Олефіра Петра Петровича : печатку ТОВ «Фірма «Берізка»; справи ТОВ «Фірма «Берізка» згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу: форма П-1 «Накази (розпорядження) про прийняття на роботу; форми П-2 «Особова картка працівника»; форма П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»; форма П-4 «Наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту); форма П-5 «Табель використання робочого часу»; форма П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника»; форма П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена); бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу. Стягнув з відповідача на користь позивача 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог в позові відмовив.
Судові рішення мотивовані тим, що: - документи, які витребовує позивач, є майном, яке належить на праві власності товариству, носить виключно документарний характер, та не має номінальної вартості;
- відповідач як керівник (директор) ТОВ «Фірма «Берізка» був зобов'язаний організувати збереження майна позивача, в тому числі документів (справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі, головну бухгалтерську книгу) згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5;
- колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має обов'язок передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства;
- в період виконання відповідачем посадових обов'язків директора ТОВ «Фірма «Берізка», до моменту його звільнення з посади директора, позивач, як суб'єкт господарювання та підприємство (юридична особа) в розумінні ст.62 ГК України, був зобов'язаний мати печатку. Відповідачем не надано доказів того, що печатка ТОВ «Фірма «Берізка» була втрачена (викрадена) в період перебування його на посаді директора товариства (позивача);
- у матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу печатки ТОВ «Фірма «Берізка» та документів, вимоги про повернення яких висуваються в позовній заяві. Як і відсутні докази того, що відповідач вчиняв дії з передання майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 у справі № 917/111/25, у якій з урахуванням поданої заяви на усунення недоліків касаційної скарги, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження відповідач визначив пункти 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Наявність підстав для касаційного оскарження за пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано необхідністю відступити від висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.05.2021 року у справі №759/9008/19, які застосовані судами попередніх інстанцій.
Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме ч. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.6, п. 1 розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 року за №736/27181, до правовідносин відповідача з позивачем в справі, що розглядається. Вважає, що вказані норми права регулюють обов'язки та відповідальність уповноваженого органу, що здійснює керівництво, тобто діючого керівника установи, підприємств, організацій, а також при зміні колишнього керівника на новопризначеного. Відповідач, наразі не є ані діючим керівником, ані тільки-що звільненим керівником.
Підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовані неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме: п. 3.4.1., п. 3.1.12 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 року №17, за відсутності висновку Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах.
Вважає, що наведені норми права повинні застосовуватись до діючих уповноважених органів, керівників установ, підприємств, організацій, які мають повноваження та зобов'язання відповідно до трудового договору, контракту, рішення загальних зборів учасників тощо та до тільки що звільнених керівників одразу після їх звільнення, і одночасно не повинні застосовуватись до осіб, які виконували обов'язки керівника товариства в далекому минулому, повноваження яких закінчились в момент припинення трудового договору, контракту тощо та які мають зобов'язань перед товариством, не несуть більше відповідальності за збереження майна товариства на момент звернення з позовом до суду.
Підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287, п. 1 ч. 3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовані порушенням судом норм процесуального права, а саме: ст. 13, ст.76, ст. 86, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Вказав, що при ухваленні оспорюваної постанови апеляційний суд не дослідив зміст рішення суду від 02.10.2013 у справі № 524/6878/13-ц, яке є ключовим у встановленні реального ходу подій, що стосуються вирішення позову ТОВ «Фірма «Берізка».
Не дослідив всі наявні докази та не встановив важливі обставини справи:
1) Відсутні докази в матеріалах справи фактичного перебування у відповідача витребуваного в позові рухомого майна на момент подання позову;
2) відсутні докази звернення представників позивача до відповідача з вимогою повернути печатку та документи та скласти відповідний акт приймання-передавання;
3) суд не дослідив надані позивачем в якості доказів виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ «Фірми «Берізка», відповідно до яких нового керівника товариства було обрано лише 2024 році, що вплинуло на неповне дослідження обставин справи;
4) суди не дослідили рішення судів у справі № 524/6878/13-ц якими зокрема встановлено, що відповідно до п.5.9.4 Статуту ТОВ «Фірма «Берізка» директор призначається на посаду рішенням зборів учасників Товариства за поданням Голови Товариства (на той момент - представником позивача Олефіром П.П.). Отже, відповідач як колишній директор не несе відповідальності за непризначення нового директора. Судом не встановлено, чому протягом такого тривалого часу учасники товариства та голова не призначали нового керівника. Права ТОВ «Фірма «Берізка» як позивача були порушені його представником та учасниками товариства, які не виконували свої обов'язки;
5) судом не досліджено, підстави незвернення представника позивача з позовними вимогами про витребування майна до відповідача протягом загального строку позовної давності після його звільнення з посади;
6) з оспорюваної постанови не зрозуміло, які саме норми права, що регулюють право власника про усунення порушень свого права, суд застосовує при своїх висновках - ст. 387 ЦК України або ст. 391 ЦК України.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення та постанову суду судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про зобов'язання колишнього директора товариства повернути товариству справи згідно з переліком, сформованим в діловодстві, та печатку.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначив про наявність підстав відступити від висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.05.2021 року у справі №759/9008/19, застосованого судами попередніх інстанцій.
Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду сформований у постанові від 11.05.2021 року у справі №759/9008/19 щодо застосування ч. 3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.6, п. 1 розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 року за №736/27181, до правовідносин відповідача з позивачем в справі, що розглядається.
Вважає, що вказані норми права регулюють обов'язки та відповідальність уповноваженого органу, що здійснює керівництво, тобто діючого керівника установи, підприємства, організації, а також безпосередньо при зміні колишнього керівника на новопризначеного. У той час як відповідач, наразі не є ані діючим керівником, ані тільки-що звільненим керівником.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 року у справі № 759/9008/19.
Фактично доводи касаційної скарги відповідача зводяться до заперечення подібності фактичних обставин у справі № 917/111/25 та у справі № 759/9008/19, які обумовлюють застосування наведених норм права, та щодо нерелевантності висновку сформованого у справі № 759/9008/19 для спірних правовідносин.
У справі №759/9008/19 предметом розгляду дійсно, як і в цій справі, були вимоги товариства до колишнього директора про надання оригіналів: установчих документів цього товариства, реєстраційних документів, його бухгалтерських документів, укладених товариством господарських договорів, усіх протоколів чергових та позачергових загальних зборів товариства, правовстановлюючих документів та їх невід'ємних частин на об'єкти нерухомого та рухомого майна, що належать товариству, податкової та бухгалтерської звітності товариства, будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність, та печатки товариства, обґрунтовані неможливістю здійснювати управлінський контроль за діяльністю товариства та його виконавчого органу з боку акціонерів у зв'язку з відсутністю керівника виконавчого органу товариства на робочому місці, відсутністю будь-якої взаємодії та ігноруванням законних вимог акціонерів з боку керівника виконавчого органу товариства, а також відсутністю будь-яких документів, у тому числі правовстановлюючих, щодо товариства за його місцезнаходженням, які після зміни керівника (припинення повноважень відповідача та призначення тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора) колишній директор не передав особі, яку обрано тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора.
Проте, в межах цієї справи заявлені позовні вимоги не розглядалися по суті, а предметом касаційного оскарження була ухвала суду першої інстанції (в порядку цивільного судочинства), залишена без змін постановою апеляційного суду, про закриття провадження у справі, мотивована тим, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа про банкрутство позивача, тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, тобто вказані вимоги підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
У межах визначених позивачем (скаржником) підстав та вимог, а також наведених обґрунтувань щодо предмета касаційного оскарження, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №759/9008/19 зазначала про необхідність визначення юрисдикції спору за позовом товариства, щодо якого господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство, до його колишнього директора про зобов'язання відповідача передати позивачу оригінали документів та печатки товариства.
Вирішуючи питання предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.05.2021 у справі №759/9008/19, застосувавши положення пункту 1 розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів, відповідно до яких під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, а також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передавання установи, дійсно зробила висновок, що колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства.
Водночас такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила саме у контексті вирішення питання предметною юрисдикції, а не вирішення заявлених у справі вимог по суті, зазначивши, що з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин спір між юридичною особою та фізичною особою - колишнім генеральним директором (виконавчим органом) щодо нездійснення повноважень як посадової особи і після припинення повноважень генерального директора цього товариства виник з корпоративних відносин. Ураховуючи, що позивач заявив вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, і такі вимоги безпосередньо пов'язані з можливістю здійснення керівництва товариством, а самим товариством - можливістю ведення господарської діяльності, цей спір виник з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Підстави для відступу від таких висновків Великої Палати Верховного Суду відсутні. Наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи стосуються відмінності встановлених конкретних обставин справи, зокрема щодо встановлення факту звільнення директора товариства з посади більше 10 років тому, невизначення товариством особи, якій колишній директор мав передати документи та печатку тощо, тобто фактично заперечується подібність фактичних обставин, які у справі №759/9008/19 не встановлювалися, оскільки Велика Палата Верховного Суду у цій справі вирішувала виключно питання юрисдикції спору.
По суті у цій справі №917/111/25 відповідач не заперечує стосовно того, що колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства. Доводи відповідача зводяться до того, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 у справі № 524/6878/13-ц трудовий договір, укладений між ТОВ «Фірма «Берізка» та ОСОБА_1 розірваний з 19.06.2013, відповідно, з вказаної дати ОСОБА_1 не є директором ТОВ «Фірма «Берізка». На момент звільнення відповідача з посади директора учасники товариства нового директора не призначили, особу, якій відповідач мав би передати документи, які знаходяться в діловодстві товариства, не визначили, з позовом про витребування документів товариство звернулося після спливу 12 років як відповідач перестав бути директором товариства.
Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що суди попередніх інстанцій, пославшись виключно на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.05.2021 у справі №759/9008/19, не врахували, що оцінка виконання / невиконання колишнім керівником обов'язку по передачі новопризначеному керівнику всіх документів, які знаходяться в діловодстві товариства, здійснюється у кожній справі в залежності від встановлених обставин що зумовили вчинення / невчинення таких дій, тобто допустили порушення норм процесуального права щодо повноти встановлення обставин, на що скаржник також вказує у касаційній скарзі, однак це не є підставою для відступу від наведеного висновку.
Іншою підставою касаційного оскарження відповідачем визначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який обґрунтовано неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме: п. 3.4.1., п. 3.1.12 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 року №17, за відсутності висновку Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах.
Вважає, що наведені норми права повинні застосовуватися до діючих уповноважених органів, керівників установ, підприємств, організацій, які мають повноваження та зобов'язання відповідно до трудового договору, контракту, рішення загальних зборів учасників тощо та до тільки що звільнених керівників одразу після їх звільнення, і одночасно не повинні застосовуватися до осіб, які виконували обов'язки керівника товариства в далекому минулому, повноваження яких закінчились в момент припинення трудового договору, контракту тощо та які мають зобов'язання перед товариством, не несуть більше відповідальності за збереження майна товариства на момент звернення з позовом до суду.
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2015 року по справі № 524/5164/15-ц (суди помилково зазначили №524/6878/13-ц) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Берізка» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, яке набрало законної сили встановлено, що відповідач працював у ТОВ «Фірма «Берізка» на посаді директора з 03.08.2009 року.
Зазначеним вище рішенням (з посиланням на обставини, встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 року у справі №524/6878/13-ц за участю цих же сторін) також встановлено, що трудовий договір, укладений між ТОВ «Фірма «Берізка» та ОСОБА_1 розірваний з 19.06.2013 року, відповідно, з вказаної дати ОСОБА_1 не є директором ТОВ «Фірма «Берізка».
Оскільки факт перебування відповідача на посаді директора ТОВ «Фірма «Берізка» та факт його звільнення з вказаної посади встановлений рішенням суду у цивільній справі, в якій брали участь ті самі особи, суди попередніх інстанцій зазначили, що він не потребує доказування відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України.
Суди зазначили, що частиною 4 ст.62 Господарського кодексу України, в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 року (який набрав чинності з 06.11.2014) було передбачено, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Отже в період виконання відповідачем посадових обов'язків директора ТОВ «Фірма «Берізка», до моменту його звільнення з посади директора, позивач, як суб'єкт господарювання та підприємство (юридична особа) в розумінні ст.62 ГК України, був зобов'язаний мати печатку.
Далі, посилаючись на те, що на момент початку виконання відповідачем обов'язків директора ТОВ «Фірма «Берізка» та укладення з ним контракту від 01.10.2010 року діяла Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 року №17, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про існування у відповідача обов'язку з виконання пунктів 3.4.1 та 3.1.12 цієї Інструкції.
Зазначили, що відповідно до п.3.4.1 згаданої вище Інструкції, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. При зміні керівника печатки і штампи передаються новопризначеному керівнику за актом.
У разі крадіжки, втрати печаток чи штампів керівники підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань або громадяни зобов'язані вжити заходів задля їх розшуку, а також негайно повідомити про це органи внутрішніх справ (п.3.1.12 Інструкції).
Оскільки відповідачем не надано доказів того, що печатка ТОВ «Фірма «Берізка» була втрачена (викрадена) в період перебування його на посаді директора товариства (позивача), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про існування у позивача обов'язку передати печатку Товариства новому керівнику.
Однак, суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої рішення положеннями Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 року №17 не врахували, що ця інструкція втратила чинність згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2011 року N 5.
Тобто на момент звільнення позивача з посади директора ТОВ «Фірма «Берізка», а саме, 19.06.2013 року, застосовані судами попередніх інстанцій норми Інструкції втратили чинність і не підлягали застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Крім того суди попередніх інстанцій поклали виключно на відповідача обов'язок доводити виконання ним вимог п.3.1.12 Інструкції, хоча за наявності доводів позивача про необхідність керуватися у спірних правовідносинах саме Інструкцією № 17, логічним було б вимагати у позивача надати докази, що Товариство керувалося нею та зверталося до відповідних органів з приводу втрати печатки, особливо враховуючи значний час, що минув з моменту звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства.
За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Отже висновки судів про те, що відповідачем не надано доказів того, що печатка ТОВ «Фірма «Берізка» була втрачена (викрадена) в період перебування його на посаді директора товариства (позивача), а тому у нього існує обов'язок передати печатку новопризначеному директору товариства є передчасними, оскільки вони не встановили обставин того, що відповідач вказував на втрату печатки в період перебування його на посаді директора товариства.
Таким чином суди попередніх інстанцій застосували приписи нормативного документу, які не підлягали застосуванню, та дійшли помилкового висновку, що невиконання позивачем до сьогоднішнього дня вимог Інструкції щодо вжиття заходів задля розшуку печатки товариства, а також повідомлення про це органів внутрішніх справ, означає, є доказом знаходження печатки товариства у відповідача.
Крім того, суди попередніх інстанцій, поклавши на відповідача вину за не передачу печатки товариства позивачу, не з'ясували яким чином такі дії відповідача впливають на свободу ведення господарської діяльності позивача, яким чином перешкоджають такій діяльності, особливо враховуючи, що питання про необхідність передачі печатки товариства, виникло у позивача лише через 12 років після звільнення відповідача з посади директора, при цьому позивач, починаючи з 2013 року брав участь у судових справах ініційованих відповідачем, що пов'язані з його звільненням та проведенням розрахунків, а тому був обізнаний зі станом справ.
Також враховується те, що після скасування наказу МВС України від 11.01.1999 року №17, яким регулювався порядок замовлення й виготовлення штампів і печаток, дана сфера законодавчо не регулюється.
Зміна печатки, її заміна не передбачає ніяких обмежень для юридичної особи. А, враховуючи, що наразі печатка не є обов'язковим атрибутом, замінити її можна в будь-який момент. Обставини наявності у позивача перешкод для отримання нової печатки, які обумовлені неповерненням колишнім директором товариства старої печатки, судами попередніх інстанцій не з'ясовувалися.
Отже, Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 року №17, не підлягала застосуванню при вирішенні цього спору з огляду на те, що цей нормативний документ втратив чинність на момент звільнення відповідача з посади директора товариства.
Застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору наведеного нормативного документу, який втратив чинність, суперечить вимогам статті 236 ГПК України.
З огляду на наведені відповідачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід визнати обґрунтованими й доводи касаційної скарги з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287, п. 1 ч. 3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з порушення судом норм процесуального права, а саме: ст. 13, ст.76, ст. 86, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повноти встановлення та підтвердження обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Верховний Суд враховує, що по суті не є спірним (оскаржуваним) у цій справі питання стосовно того, що колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства, однак задоволення таких вимог можливе лише після чіткого і підтвердженого встановлення обставин, зокрема, щодо вчинення товариством після зміни керівника будь-яких організаційно-розпорядчих дій щодо створення комісії для чіткої фіксації стану справ у товаристві та наявності всіх документів щодо його діяльності, встановлення причин їх відсутності, винних осіб та порядку і способів розшуку, встановлення місцезнаходження, повернення, витребування чи відновлення таких документів, а також печаток, електронних ключів тощо, особливо враховуючи, що ініціатором складання такого акту має виступати саме Товариство, в тому числі в особі новопризначеного директора, з метою виявлення, перевірки всієї належної товариству документації, забезпечення збереження якої в майбутньому має здійснювати Товариство через новопризначеного директора.
Однак рішення судів першої та апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідають, обставини, які є необхідними для вирішення цього спору судами попередніх інстанцій не встановлювалися.
Так під час розгляду цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати обставини зокрема, але не виключно, щодо такого:
- чим підтверджується що після звільнення відповідача витребувані документи знаходяться безпосередньо у відповідача;
- як була врегульована у статуті Товариства процедура та власне обов'язковість оформлення передачі документації від колишнього директора Товариства новопризначеному;
- чи вчинялися товариством після звільнення ОСОБА_1 будь-які організаційно-розпорядчі дії щодо створення комісії для чіткої фіксації стану справ у товаристві та наявності всіх документів щодо його діяльності, у тому числі печатки, встановлення причин їх відсутності, винних осіб та порядку і способів розшуку, встановлення місцезнаходження, повернення, витребування чи відновлення таких документів, а також печаток, електронних ключів тощо, особливо зважаючи що відповідача звільнено більше 10 років тому;
- чи висувалася Товариством вимога до відповідача щодо передачі документів та печатки протягом наступного розумного періоду після його звільнення та у разі встановлення відсутності такої з'ясувати чи не є це підставою вважати, що інтереси Товариства не вимагали такої передачі через те, що документація перебувала у безпосередньому володінні Товариства;
- у зв'язку з викладеним у попередньому пункті з'ясувати чи підтверджують матеріали справи те, що з моменту звільнення ОСОБА_1 . Товариство було обмежено у можливості здійснювати свою поточну господарську діяльність, подавати фінансову звітність, укладати договори, вести кадрову роботу чи що було обмежено у будь-яких інших аспектах повсякденної діяльності Товариства, що пов'язано з непередачею відповідачем позивачу переліку документів, які позивач просить повернути, та печатки Товариства;
- з'ясувати з чим пов'язано виникнення вимоги про передачу документів ОСОБА_1 новому директору лише через більше як 10 років після його звільнення, яким чином весь цей час велася господарська діяльність Товариства за відсутності документів та печатки про які заявлено цей позов тощо.
Крім того, суд першої інстанції постановивши рішення яким зобов'язав ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Берізка» в особі представника Олефіра Петра Петровича : печатку ТОВ «Фірма «Берізка»; справи ТОВ «Фірма «Берізка» згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу: форма П-1 «Накази (розпорядження) про прийняття на роботу; форми П-2 «Особова картка працівника»; форма П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»; форма П-4 «Наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту); форма П-5 «Табель використання робочого часу»; форма П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника»; форма П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена); бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу без конкретизації цих документів за роком видання, у разі задоволення позову робить судове рішення невиконуваним у встановленому законом порядку.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися порушення вимог статей 74, 76, 79, 236 ГПК України стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Судові витрати
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 у справі № 917/111/25 скасувати.
3. Справу № 917/111/25 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй