ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2025Справа № 910/8820/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Приватного підприємства "ЛІКОМ" (03124, пров. Юрія Матущака, буд.3, м. Київ, код ЄДРПОУ 30638249)
до Фізичної особи-підприємця Здоревського Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про стягнення коштів у розмірі 139 161,24 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "ЛІКОМ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Здоревського Олександра Володимировича (далі - відповідач) про стягнення коштів у розмірі 139 161,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки № 315 від 28.09.2023 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 139 161,24 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8820/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 22.07.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/8820/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та відповідає адресі згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01014, місто Київ, вул. М. Соловца, будинок 14.
Вказана ухвала не була вручена відповідачу, оскільки відправлення з трек-номером №0610270444345 повернуто на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв про зміну місцезнаходження відповідача до суду не надходило.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28 вересня 2023 року між Позивачем як Постачальником та Відповідачем як Покупцем було укладено Договір поставки № 315 (надалі - Договір).
У відповідності до пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання (надалі по тексту - Товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами Замовлення (письмово або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.
Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що Товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2. цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена.
Згідно з п. 2.3. Договору, момент виконання Постачальника зобов'язання по поставці, та передача права власності на товари вважається: момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW); інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні. З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.
Пунктами 3.1. та 3.2. встановлено, що ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються. За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.
Відповідно до пункту 3.2 Договору, за поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 (чотирнадцяти) днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар. Відтак, кінцевим строком здійснення розрахунку відповідно до останньої видаткової накладної (рахунку) є 14.03.2025 року.
З моменту укладання Договору, в рамках відносин сторін між ПП «ЛІКОМ» та ФОП Здоревським О.В., Постачальником здійснювались поставки товарів на користь ФОП Здоревського О.В. В той же час, Покупцем не було здійснено оплату щодо партій поставки, за видатковими накладними: № НК - 179018 від 13.12.2024 рок, № НК - 181192 від 18.12.2024 року, № НК - 181194 від 18.12.2024 року, № НК - 182588 від 20.12.2024 року, № НК - 182589 від 20.12.2024 року, № ЖК - 51959 від 20.12.2024 року, № НК - 183126 від 23.12.2024 року, № НК - 183127 від 23.12.2024 року, № ЖК - 53191 від 27.12.2024 року, № НК - 687 від 07.01.2025 року, № НК - 688 від 07.01.2025 року, № ЖК - 812 від 10.01.2025 року, № НК - 2910 від 10.01.2025 року, № НК - 2909 від 10.01.2025 року, № НК - 4634 від 15.01.2025 року, № НК - 4635 від 15.01.2025 року, № ЖК - 1852 від 17.01.2025 року, № ЖК - 2848 від 24.01.2025 року, № НК - 9282 від 24.01.2025 року, № НК - 9283 від 24.01.2025 року, № НК - 10604 від 28.01.2025 року,№ НК - 10605 від 28.01.2025 року, № НК - 12397 від 31.01.2025 року, № ЖК - 4094 від 31.01.2025 року, № НК - 12396 від 31.01.2025 року, № НК - 15900 від 07.02.2025 року, № НК - 15899 від 07.02.2025 року, № ЖК - 5240 від 07.02.2025 року, № ЖК - 6216 від 14.02.2025 року, № ЖК - 7171 від 21.02.2025 року, №ЖК - 8406 від 28.02.2025 року.
Проте, як вказано у позовній заяві, відповідачем в повному обсязі розрахунку за отриманий товар здійснено не було, внаслідок чого у Фізичної особи-підприємця Здоревського Олександра Володимировича утворилась заборгованість перед Приватним підприємством «Ліком» на суму 108 635,64 грн, що і стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних й звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Судом вище було встановлено, що відповідно до п.3.2 договору №85 від 05.04.2023 за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п. 2.3. договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якого поставляється товар.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору №315 від 28.09.2023 Приватним підприємством «Ліком» було поставлено, а Фізичною особою-підприємцем Здоревським Олександром Володимировичем прийнято товар за видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Отже, виходячи з вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем поставленого постачальником за накладними на загальну суму 108 635,64 грн, настав (враховуючи часткову оплату).
Проте, як вказувалось вище, відповідачем в повному обсязі розрахунку за отриманий товар здійснено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед Приватним підприємством «Ліком» на суму 108 635,64 грн.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте, всупереч наведеного, відповідачем не спростовано належними, допустимими доказами обставин наявності заборгованості перед позивачем.
За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Ліком» до відповідача в частині стягнення основного боргу в сумі 108 635,64 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Пунктом 4.3 договору №315 від 28.09.2023 передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів (п. 3.2. договору), покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 40% (сорок відсотків) річних.
З оглядку на порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений позивачем товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційних втрат в розмірі 4 744,72 грн, пені в сумі 11 256,44 грн та 40% річних в сумі 14 524,44 грн.
Перевіривши розрахунки пені, 40% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Ліком» до Фізичної особи-підприємця Здоревського Олександра Володимировича в частині стягнення вказаних нарахувань є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500 грн позивачем надано суду:
- ордер на надання правової допомоги №1940495;
- додаткову угоду №9 до договору №LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.2023, за умовами якої адвокатське бюро зобов'язалось надати клієнту адвокатські та правничі послуги із підготовки та подання позовної заяви та всіх інших необхідних документів до Господарського суду міста Києва до Фізичної особи-підприємця Здоревськкого О.В. щодо стягнення заборгованості за договором поставки №315 від 28.09.2023 з урахуванням всіх штрафних санкцій та індексу інфляції;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21. Зокрема, таке.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Наразі, за висновками суду, надані позивачем докази, є належними та достатніми доказами підтвердження понесення в межах розглядуваної справи витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6500 грн.
Відповідачем заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу подано не було.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1.Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Здоревського Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Ліком» (03124, м.Київ, пров.Матущака Юрія, буд.3, ЄДРПОУ 30638249) 108 635 (сто вісім тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 64 коп основного боргу, 4 744 (чотири тисячі сімсот сорок чотири) грн 72 коп інфляційних втрат, 11 256 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн 44 коп пені, 14 524 (чотирнадццять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн 44 коп 40% річних, та судовий збір в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500 (шість тисяч п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА