17.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4326/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ" арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/4326/20
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ"
Провадження по справі №904/4326/20 про банкрутство "ТОТАЛ" перебуває на стадії ліквідаційної процедури, повноваження ліквідатора "ТОТАЛ" виконує арбітражний керуючий Ткаченко Д.В.
05.02.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ «ТОТАЛ» арбітражного керуючого Ткаченка Д.В. надійшла заява про покладення субсидіарної відповідальності на засновників (власників) боржника.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ" арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича про покладення субсидіарної відповідальності на засновників (власників) боржника - відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ" арбітражного керуючого Ткаченко Денисем Володимировичем подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у справі № 904/4326/20 про відмову в задоволенні заяви ліквідатора Ткаченко Д.В. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОТАЛ» про покладення субсидіарної відповідальності на засновників (власника) боржника та керівника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОТАЛ» 82 994 987,98 грн, що дорівнює сумі усіх непогашених та визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- в діях, як директора та засновника Банкрута станом на сьогоднішній день є усі ознаки доведення до банкрутства та підстави для притягнення субсидіарної відповідальності, шляхом стягнення на користь кредиторів суми заборгованості. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , були усвідомлені про наявність у банкрута заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» (яка стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТОТАЛ») та не вчинили жодних дій щодо її погашення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції не звернув увагу, що у даній справі обставини вказують на винну, протиправну поведінку керівника та засновників, яка виражається у бездіяльності;
- судом першої інстанції не застосовані норми ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ);
- судом не враховано, що особи, які притягуються до субсидіарної відповідальності, повинні довести відсутність своєї вини у неплатоспроможності боржника, чого не було доведено та не подано належних та допустимих доказів того, що банкрутство відбулось з об'єктивних причин;
- судом залишено поза увагою, що у Банкрута заборгованість перед кредиторами виникла ще в 2017-2018 рр. Банкрут порушив взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за його користування;
- судом не враховано, що Банкрут не надавав у 2020 році жодної звітності;
- судом не враховано, що ні керівник, ні засновник не звернулися відповідно до ч. 6 ст. 34 КУЗПБ у місячний строк до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених Кодексом
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
07.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву/пояснень щодо апеляційної скарги не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 17.09.2025 брали участь представник арбітражного керуючого ліквідатора ТОВ "ТОТАЛ" (апелянта) та Ємельянової О.А. Решта учасників провадження, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 17.09.2025 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким покласти субсидіарну відповідальності за зобов'язаннями у зв'язку із доведенням його до банкрутства на засновників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнути солідарно з них на користь ТОВ "ТОТАЛ" 82 994 987,98 грн. загального обсягу непогашеної та визнаної судом суми вимог кредиторів.
Представник ОСОБА_2 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наголосив на відсутності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, провадження по справі №904/4326/20 про банкрутство "ТОТАЛ" перебуває на стадії ліквідаційної процедури, повноваження ліквідатора "ТОТАЛ" виконує арбітражний керуючий Ткаченко Д.В.
05.02.2024 до суду через систему "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ «ТОТАЛ» арбітражного керуючого Ткаченка Д.В. надійшла заява про покладення субсидіарної відповідальності на засновників (власників) боржника (вх.№6000/24 від 05.02.2024).
У поданій заяві ліквідатор ТОВ "ТОТАЛ" просить суд покласти субсидіарну відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства на засновників підприємства боржника в особі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та стягнути солідарно на користь боржника суми в розмірі 82 994 987,98 грн., що дорівнює загальному обсягу непогашеної та визнаною судом вимог кредиторів, з яких Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - 4 204, 00 грн. - вимоги 1 черги; 1 537 518, 68 грн. - вимоги 3 черги; Приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК у сумі 25 224,00 грн - вимоги 1 черги, 58 140 725, 80 грн. - вимоги 4 черги, 23 287 315, 50 грн. - 6 черга).
В обґрунтування поданої заяви ліквідатор Банкрута Ткаченко Д.В. зазначає, що ним було підготовлено та направлено запити до: - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській обл.; - Територіального сервісного центр МВС №1242; - ГУ Держпродспоживслужби в Дніпропетровській обл.; - Державної авіаційної служби України; - Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; - Головного управління Держпраці України у Дніпропетровській обл; - Головного управління Держпраці України у Тернопольській обл; - Головного управління Держпраці України у Одеській обл; - Головного управління Держпраці України у Херсонській обл; - Міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці; - Головного управління Держпраці України у Черкаській обл; - Головного управління Держпраці України у Сумської обл; - Головного управління Держпраці України у Вінницької обл; - Головного управління Держпраці України у Рівненській обл; - Головного управління Держпраці України у Київській обл; - Головного управління Держпраці України у Закарпатській обл; - Головного управління Держпраці України у Миколаївської обл; - Головного управління Держпраці України у Хмельницької обл; - Головного управління Держпраці України у Кіровоградській обл; - Головного управління Держпраці України у Полтавській обл; - Головного управління Держпраці України у Запорізької обл; - Головного управління Держпраці України у Львівській обл; - Головного управління Держпраці України у Івано-Франківській обл; - Державного космічного агентства України; - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській обл.; - Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській обл.; - Дніпропетровської митниці ДФС України; - Філії «Головного інформаційного обчислювального центру» ПАТ «Укрзалізниця»; - Державної служби морського та річкового транспорту України; - Головне управління статистики у Дніпропетровській області; - Головне управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області; - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Відділу примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України; - Комунального підприємства «Дніпроводоканал».
Також, Ліквідатор зазначає, що ним було підготовлено та направлено директору та учасникам (засновникам) Банкрута письмове повідомлення про наслідки визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також щодо необхідності виконання постанови господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2021 по справі № 904/4326/20 та ч. 2 ст. 59 КУзПБ, яка передбачає, що протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до закону. Ліквідатор має право замовити виготовлення дублікатів печатки та штампів у разі їх втрати. Директором та учасником (засновником) Банкрута на виконання постанови господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2021 по справі № 904/4326/20 та ч.2 ст.59 КУзПБ, не було передано бухгалтерську та іншу документацію Банкрута, печатки та штампи Банкрута.
Враховуючи вище вказану інформацію ліквідатор ТОВ «ТОТАЛ» вважає, що в діях, як директора та засновника Банкрута станом на сьогоднішній день є усі ознаки доведення до банкрутства та підстави для притягнення солідарної відповідальності та субсидіарної відповідальності, шляхом стягнення на користь кредиторів суми заборгованості.
Також арбітражний керуючий зазначає, що з 2020 року Банкрутом вже не здавалось жодної звітності. При цьому ні керівник, ні засновник не звернувся відповідно до ч. 6 ст. 34 КУЗПБ у місячний строк до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Додатково ліквідатор у поданій заяві посилається на те, що відповідно до відкритих даних єдиного державного реєстру судових рішень та заяв кредиторів заборгованість перед кредиторами виникла ще в 2017-2018 рр.
На думку ліквідатора, керівник та засновник ТОВ «ТОТАЛ» несе солідарну відповідальність за не забезпечення збереження документів, товарно-матеріальних цінностей та інших активів ТОВ «ТОТАЛ», не вжиття жодних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості з контрагентів, а документи, які підтверджують право вимоги, приховано від ліквідатора, не забезпечення своєчасного подання до відповідних державних органів фінансової звітності, не вжиття заходів щодо прийняття рішення про звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ліквідатором не доведено доказами вчинення конкретних дій чи бездіяльності з боку засновників ТОВ "ТОТАЛ", які б свідчили про доведення до банкрутства або банкрутства підприємства.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, вирішуючи питання про покладання субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, суд враховує зміст та умови застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.
Частиною 1 ст. 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно з частиною 1 ст. 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Законом, який передбачає поряд з відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Кодекс України з процедур банкрутства.
Частиною 2 ст. 61 КУзПБ встановлено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Щодо обов'язку ліквідатора здійснити всю повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника.
Можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута. Виявлення ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника покладено саме на ліквідатора банкрута, що пов'язано з виконанням ним своїх повноважень.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Оскільки законодавство не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб із наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, то в цьому випадку особи за спеціальним приписом Кодексу притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.
Згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 11.02.2021 у справі №911/1423/19 суть принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі полягає в тому, що обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення в ліквідаційну (конкурсну) масу всього майна (майнові права, законні очікування) боржника. До складу майна боржника слід віднести також майнові права, які виникають у зв'язку з визнанням угод недійсними в порядку статті 42 КУзПБ. Зокрема, до законних очікувань слід віднести субсидіарну відповідальності третіх осіб, засновників, керівників боржника та інших осіб за доведення боржника до банкрутства або у разі його банкрутства з вини цих осіб (частина друга статті 61 КУзПБ).
Положення частини другої статті 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, тому саме детальний аналіз ліквідатором фінансового стану банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дасть йому змогу ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (правова позиція Верховного Суду в постанові від 24.02.2021 у справі № Б8/191-10).
Кодексом України з процедур банкрутства (статті 61, 62, 65) передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків, які долучаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів). Подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій під час ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі). Наведений висновок про застосування норми права викладено в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №927/1191/14.
Для оцінки судом повноти здійснених ліквідатором дій під час ліквідаційної процедури у звіті ліквідатора обов'язково має міститися розділ щодо здійснених ним заходів щодо виявлення ознак доведення підприємства до банкрутства та, як наслідок, встановлення наявності чи відсутності підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на засновників (учасників, акціонерів) або третіх осіб на підставі частини другої статті 61 КУзПБ.
Щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) і підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності (стаття 61 КУзПБ).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду в постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Згідно правової позиції Верховного Суду в постановах від 02.03.2021 у справі №906/904/16, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11 визначене частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені через відсутність майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення становлять дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина п'ята статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: «банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…».
Однак законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність становлять об'єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають братися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника щодо його інших зобов'язань;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок про вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16.
Установлення причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства) належить до об'єктивної сторони цього правопорушення, обов'язок доведення якого покладається на ліквідатора.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії суб'єктів відповідальності, які належать до ризиків підприємницької діяльності, від винних дій таких суб'єктів, що мали наслідком настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів (стаття 42 ГК України).
Час, що минув з дати припинення повноважень суб'єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об'єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв'язку між винними діями суб'єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб'єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).
Суб'єкти правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності за частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство чітко визначені цією нормою. Це - засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови доведення вчинення ними винних дій (бездіяльності), що спричинили наслідки у вигляді неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
До суб'єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду його інтересам та кредиторів, які можуть виражатися, зокрема, у:
- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання («фірмами-одноденками» тощо);
- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу) сукупного доходу, отримуваного від здійснення діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні майном боржника як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- вчиненні інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.
Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, - дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.
Крім того, для покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника передусім слід визначитися з питаннями, чи є керівник одноосібним виконавчим органом товариства та які саме його дії/бездіяльність або укладені ним правочини призвели до виникнення непогашеної заборгованості перед кредиторами.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15.
Щодо розміру субсидіарної відповідальності.
Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, за приписами абзацу першого частини п'ятої статті 41 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси.
Згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 17.06.2020 у справі №924/669/17 ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, за наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
У ліквідаційній процедурі завданням ліквідатора є не просто констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Тому ліквідатор у звіті має довести, що його дії мали саме мету пошуку і виявлення майна банкрута, а під час ліквідаційної процедури він має вчиняти обґрунтовані і логічні дії, а також подавати запити до відповідних органів з урахуванням минулої діяльності банкрута.
Розгляд ліквідатором питання про наявність чи відсутність підстав для подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності, а також оцінка господарським судом таких дій ліквідатора обов'язково повинні бути відображені в ухвалі про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу.
При цьому звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 23.06.2022 у справі № 904/3551/20, від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20, від 08.12.2022 у справі № 904/4387/19).
Згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі №911/2243/18 заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду в разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 922/2391/16, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20), від 23.06.2022 у справі № 904/3551/20).
Апеляційний суд зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ТОВ “ТОТАЛ» є:
- ОСОБА_6 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- ОСОБА_7 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Також, ОСОБА_7 (учасник - виконуючий обов'язки директора) - керівник ТОВ “ТОТАЛ».
Обґрунтовуючи наявність складу господарського правопорушення у діях/бездіяльності керівника, учасників (засновників) Банкрута - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , арбітражний керуючий Ткаченко Д.В. та наявності підстав для покладення на них субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, не врахував, що підставою для субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства боржника є доказування того, що стан неплатоспроможності боржника настав саме з вини керівника чи органу управління. При цьому господарський суд має встановити, які саме дії або бездіяльність та яких саме осіб призвели до доведення до банкрутства і причинно-наслідковий зв'язок між ними для застосування інституту субсидіарної відповідальності.
За таких умов, ліквідатору перед зверненням до суду необхідно провести детальний аналіз і встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями директора та засновників банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо непогашення їх кредиторських вимог, тобто визначити форму їх вини.
При цьому відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства (банкрутства), і, відповідно, позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину в діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів.
Водночас, визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями / бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов'язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення.
Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини 2 статті 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Слід зазначити, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов'язаннями боржника у межах об'єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
Враховуючи викладені правові висновки щодо правильного застосування норм права при вирішенні спорів про притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, сама по собі неплатоспроможність боржника не означає, що боржник доведений до банкрутства, та не доводить автоматично вину засновника боржника.
Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов'язок чого покладається на ліквідатора.
Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
Під час розгляду відповідної заяви господарський суд оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.
До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21).
Судом встановлено, що обґрунтовуючи свої вимоги щодо покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника боржника, ліквідатор зазначив лише обставини, які підтверджують вчинення дій ліквідатора щодо пошуку інформації стосовно боржника.
При цьому ліквідатором не доведено доказами вчинення конкретних дій чи бездіяльності з боку засновників ТОВ "ТОТАЛ", які б свідчили про доведення до банкрутства або банкрутства підприємства.
Разом з тим, ліквідатором мають досліджуватись причини банкрутства та встановлюватись особи, які винні в цьому. В свою чергу, суд має встановити, які саме дії або бездіяльність та яких саме осіб призвели до доведення до банкрутства і причинно-наслідковий зв'язок між ними.
Однак, як слушно зауважив господарський суд, із наданого ліквідатором обсягу доказів суд позбавлений можливості встановити приналежність конкретних дій/бездіяльності відповідним особам та причинно-наслідковий зв'язок таких дії чи бездіяльності, які призвели до банкрутства банкрута.
Посилання ліквідатора на те, що відповідно до відкритих даних єдиного державного реєстру судових рішень та заяв кредиторів заборгованість перед кредиторами виникла ще в 2017-2018 рр., при цьому ні керівник, ні засновник не звернувся відповідно до ч. 6 ст. 34 КУЗПБ у місячний строк до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі є необґрунтованими, позаяк незвернення з відповідною заявою за наявності відповідних правових та фактичних підстав, має наслідком покладення на органи управління боржника, які допустили порушення вимог ч. 6 ст. 34 КУЗПБ солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів. Ліквідатором безпідставно ототожнено два різних види відповідальності - солідарну відповідальність та субсидіарну відповідальність.
В свою чергу, неподання уповноваженими посадовими особами Банкрута з 2020 року звітності може бути підставою для іншого виду юридичної відповідальності: адміністративної, дисциплінарної, а не солідарної.
Аналогічний підхід щодо оцінки дій/бездіяльності директора та засновника ТОВ «ТОТАЛ» суд застосовує й щодо незабезпечення останнім збереження документів підприємства та їх не передання ліквідатору.
При цьому колегія суддів зауважує, що ліквідатор документально не представив суду докази, які підтверджували б:
- прийняття ОСОБА_8 та/або ОСОБА_2 ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів (договорів) на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання;
- надання керівником/учасником обов'язкових вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- створення і підтримання директором такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використання керівником документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отримання керівником істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використання і розпорядження керівником майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- відмову керівника від стягнення дебіторської заборгованості боржника;
- вчинення керівником інших нераціональних управлінських рішень та дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці та, які вплинули на виробничу, торгівельну або іншу статутну діяльність товариства, чим було суттєво збільшена кредиторська заборгованість боржника, що підтверджена первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені боржником під час їх здійснення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" тощо.
Отже, заява ліквідатора в цій частині не ґрунтується на належних та допустимих доказах щодо підтвердження вини директора, засновників (власників) боржника, що складає об'єктивну та суб'єктивну сторону цивільно-правової відповідальності при доведенні субсидіарної відповідальності особи, яка призвела до відсутності майнових активів у банкрута для задоволення вимог кредиторів.
Апеляційний суд зважає на те, що Кодексом України з процедур банкрутства (статті 61, 62, 65) передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків, які долучаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів). Подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій під час ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
Для оцінки судом повноти здійснених ліквідатором дій під час ліквідаційної процедури у звіті ліквідатора обов'язково має міститися розділ щодо здійснених ним заходів щодо виявлення ознак доведення підприємства до банкрутства та, як наслідок, встановлення наявності чи відсутності підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на засновників (учасників, акціонерів) або третіх осіб на підставі частини другої статті 61 КУзПБ.
Проте, матеріали справи про банкрутство не містять висновку про наявність ознак доведення боржника до банкрутства, що є підставою для звернення ліквідатора до господарського суду з відповідною заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновників (власників) боржника.
Як визначено ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, - дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.
Водночас, ліквідатором не надано суду фінансового аналізу укладеного 29.10.2007 між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «»ПриватБанк» (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОТАЛ» (Позичальник) договору №1706 про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії (зі змінами та доповненнями).
При цьому прострочення грошових зобов'язань за цим договором в період, коли ОСОБА_3 обіймав посаду директора, само по собі ще не свідчить про наявність вини та умислу останнього, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів).
До того ж, як слідує з п. А.5. Кредитного договору зобов'язання Позичальника забезпечується Договором іпотеки №1706/ДЗ від 29.10.2007, тобто певні ризики можливого прострочення оплат за кредитом, як і його неповернення, були застраховані.
Натомість матеріали справи не містять доказів необґрунтованого та нераціонального використання запозичених коштів чи їх привласнення особами, на яких просить покласти субсидіарну відповідальність ліквідатор.
Відсутні й фактичні дані, що можуть свідчити про умисне погіршення згаданими особами фінансово-господарського стану боржника, в тому числі через безпідставне виведення активів, а твердження ліквідатора в цій частині є узагальненими та безвідносними до того, які саме дії/бездіяльність кожного з відповідачів, якого змісту, вчинені у який період мали безпосереднім наслідком негативний вплив на платоспроможність підприємства та характеризували їх вину щодо цього.
Ненадання ліквідатором таких доказів не створює достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарній відповідальності керівника від звичайних дій цього органу управління суб'єкта господарювання, які відносяться до звичайних ризиків підприємницької діяльності (ст.42 Господарського кодексу України), що також можуть зумовлювати зменшення активів боржника для задоволення вимог кредиторів та навіть його неплатоспроможність.
В свою чергу, посилання АТ «КБ «Приватбанк» на неналежне збереження керівником ТОВ «ТОТАЛ» та учасниками - ОСОБА_9 , ОСОБА_2 заставного майна, що призвело до погіршення його стану та знизило ринкову вартість, свого документального підтвердження належними та допустимими доказами не знайшли.
Необхідно акцентувати увагу на тому, що не з'ясування ліквідатором конкретних обставин з якими пов'язана можливість покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника свідчить про нездійснення ліквідатором всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів для задоволення вимог кредиторів (див. постанови Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 904/3551/20, від 08.12.2022 у справі № 904/4387/19).
Колегія суддів зауважує, що за викладених умов встановлення неповноти проведення дій ліквідатором у ліквідаційній процедурі, недоведеності складу правопорушення, слід погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника, а тому суд правомірно відмовив у задоволенні заяви ліквідатора (вх.№6000/24 від 05.02.2024).
Відтак, порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у справі № 904/4326/20.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, апеляційний суд звертається до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №911/3554/17 (911/401/21), відповідно до якого за подання заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, судовий збір не сплачується.
Водночас, під час оскарження судових рішень, ухвалених за результатом розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності, судовий збір підлягає сплаті як за ухвалу суду.
Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТАЛ" арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у справі № 904/4326/20 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у справі №904/4326/20 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 22.09.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко