ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 вересня 2025 року Справа № 906/480/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є.
судді Коломис В.В.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: Рудометкіна М.О.
відповідача: Гудименко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 у справі №906/480/25 (суддя Лозинська І.В., м.Житомир, повний текст складено 10.07.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг сервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт"
про стягнення 842487,08 грн
ТОВ "Майнінг сервіс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "Граніт" про стягнення 1205739,22 грн, з яких, 300000,00 грн боргу за договором поставки товару №06 від 27.08.2019, 129349,93 грн курсової різниці, 42699,73 грн 3% річних, 501382,63 грн пені та 232306,93 грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
16 травня 2025 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. г/с №01-44/1473/25) у зв'язку з перерахунком пені, 3% річних та інфляційних, в якій заявлено до стягнення 842 487,08 грн, з яких, 300 000,00 грн боргу, 29 835,62 грн 3% річних, 350 331,46 грн пені, 162 320,00 грн інфляційних втрат, а також 12 637,31 грн судового збору та 30 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу. З вказаної заяви також вбачається, що позивач відмовляється від стягнення з відповідача 129 349,93 грн курсової різниці (а.с. 139 - 144 т.1).
22 травня 2025 року до суду першої інстанції від ТОВ "Майнінг сервіс" надійшло клопотання від 21.05.2025 про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 129349,93 грн курсової різниці (вх. г/с №01-44/1530/25) (а.с. 149 - 153 т.1).
Ухвалою від 19.06.2025 Господарський суд Житомирської області прийняв відмову ТОВ "Майнінг сервіс" від позову в частині стягнення з ТОВ "Граніт" курсової різниці в розмірі 129349,93 грн, закрив провадження у справі №906/480/25 в частині стягнення з ТОВ "Граніт" 129349,93 грн курсової різниці на підставі п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України, постановив вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з ТОВ "Граніт" на користь ТОВ "Майнінг сервіс" 842487,08 грн, з яких, 300000,00 грн боргу, 29835,62 грн 3% річних, 350331,46 грн пені, 162320,00 грн інфляційних втрат, а також понесених судових витрат (а.с. 170 т.1).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 у справі №906/480/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг сервіс" - 300 000,00 грн основного боргу; 28 536,99 грн пені; 162 320,00 грн інфляційних втрат; 29 810,96 грн 3% річних; 7 810,02 грн судового збору. У стягненні 321 794,47 грн пені, 24,66 грн 3% річних, відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 по справі № 906/480/25. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ «Майнінг сервіс» в повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 у справі №906/480/25. Розгляд апеляційної скарги призначити на 18 вересня 2025 року.
02 вересня 2025 року представником ТОВ "Майнінг сервіс" подано відзив, в якому просила залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт» на рішення Господарського суду Житомирської області від 02 липня 2025 року у справі №906/480/25 без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 02 липня 2025 року у справі № 906/480/25 без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт» (код ЄДРПОУ 13563220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнінг сервіс» (код ЄДРПОУ 39267616) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, підтверджуючи документи будуть подані протягом п'яти днів у строки встановлені ч.8 ст.129 ГПК України.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.09.2025 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.
В судовому засіданні 18.09.2025 представник позивача заперечила доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Повідомила, що документи на підтвердження понесених витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, буде надано до суду протягом 5 (п'яти) днів після ухвалення судового рішення.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виснував, що у відзиві на позовну заяву ТОВ "Граніт" визнає наявність боргу у заявленому розмірі, тому, враховуючи надані позивачем докази, вимога про стягнення 300000,00 грн основного боргу підлягає задоволенню. Із розрахунку позивача вбачається, що пеня нарахована на суму боргу 300 000,00 грн з 12.11.2021 (день здійснення останньої часткової оплати відповідачем на суму 100 000,00 грн) по 06.03.2025. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає стягненню пеня за період з 12.11.2021 по 12.05.2022, розмір якої за розрахунком господарського суду, здійсненому у правовому порталі України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", складає 28536,99 грн. У стягненні 321 794,47 грн пені слід відмовити. Поряд з цим, суд першої інстанції не вбачав підстав для зменшення розміру пені.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 835,62 грн 3% річних та 162 320,00 грн інфляційних втрат, суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що позивач не вірно визначив початок перебігу строку наявності прострочення з оплати товару, включивши до розрахунку день здійснення останньої часткової оплати відповідачем на суму 100 000,00 грн (12.11.2021), так як згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період: 13.11.2021-06.03.2025 за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", судом першої інстанції встановлено, що задоволенню підлягають інфляційні втрати в сумі 162 320,00 грн та 3% річних у сумі 29 810,96 грн, у стягненні 24,66 грн 3% річних слід відмовити.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається, що судом першої інстанції було істотно порушено як норми матеріального, так і процесуального права, а також неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи. Апелянт наголошує, що суд допустив помилки при визначенні предмету доказування та фактичних підстав виникнення грошового зобов'язання.
Відповідач зазначає, що умовами договору поставки та специфікацією №4 від 13.05.2021 чітко передбачено: обов'язок покупця здійснити оплату виникає лише з моменту виставлення рахунку, і лише з цієї дати починається триденний строк для проведення платежу. Водночас позивач у справі не надав жодних доказів того, що рахунок був виставлений відповідачу, а суд першої інстанції цієї обставини не з'ясував. Більше того, суд у своєму рішенні фактично пов'язав момент початку нарахування пені з датою останньої часткової оплати - 12.11.2021 року, що не відповідає вимогам договору та нормам матеріального права.
Апелянт вважає таку позицію суду першої інстанції юридично необґрунтованою, оскільки саме виставлення рахунку є юридичним фактом, який породжує у покупця обов'язок оплатити товар. За відсутності доказів виставлення рахунку відсутні й підстави для визнання прострочення виконання зобов'язання, а відтак і для нарахування будь-яких штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач зазначає, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки факт виставлення рахунку не доведено, суд мав відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, апелянт підкреслює неправильне застосування судом статей 612, 549 та 625 Цивільного кодексу України: зокрема, застосування наслідків прострочення та нарахування штрафних санкцій без встановлення юридичного факту прострочення є протиправним.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, заперечуючи доводи апеляційної скарги зазначила, що відповідач безпідставно стверджує, що суд першої інстанції не встановив умов оплати. Дійсно, договором і специфікацією №4 від 13 травня 2021 року передбачено оплату протягом трьох днів з моменту виставлення рахунку. Однак позивач довів, що рахунок №МС000001246 був виставлений 20 вересня 2021 року, отже, строк для оплати сплив 23 вересня, тоді як платежі були здійснені лише 27 вересня та 12 листопада, що свідчить про прострочення.
Доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості суперечать попередній процесуальній позиції відповідача. У відзиві на позовну заяву він визнавав борг у заявленому розмірі. Звернення з апеляційною скаргою з протилежними твердженнями свідчить про недобросовісність та суперечливу поведінку, що суперечить доктрині venire contra factum proprium, а також принципу добросовісності, закріпленому у ст. 3 ЦК України та підтвердженому практикою Верховного Суду. Твердження апелянта про відсутність доказів виставлення рахунку є надуманими. Копія рахунку була надана суду та відповідачу разом із позовом, що підтверджується описом вкладення у цінний лист. До того ж, у видатковій накладній прямо зазначено реквізити цього рахунку, що додатково доводить його виставлення.
Разом з тим, представник позивача зазначає, що твердження апелянта про юридичну необґрунтованість рішення суду щодо моменту початку нарахування пені є безпідставними. Прострочення починається з наступного дня після закінчення строку, встановленого для оплати рахунку, а штрафні санкції нараховуються включно до дня фактичної оплати. Тому нарахування здійснено правильно.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
27 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Майнінг сервіс" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт" (покупець/відповідач) укладено договір поставки товару №06 (далі - договір) (а.с. 16-19), за п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та опалити товар на умовах, у строки та в порядку, що визначаються цим договором і чинним законодавством України.
Кількість, перелік, найменування, вартість товару та порядок розрахунків зазначаються в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
У розділі 2 договору визначено права та обов'язки сторін, зокрема, відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 договору покупець зобов'язаний проводити оплату за одержаний товар у строки, передбачені специфікаціями.
Вартість товару за цим договором зазначається у відповідних специфікаціях (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.3 договору загальна вартість цього договору визначається як сукупна вартість товару, який буде поставлений постачальником покупцю протягом строку дії договору.
Передача товару покупцю здійснюється на складі постачальника (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.3 договору поставка товару здійснюється за наявності специфікації, підписаної сторонами та скріпленою печатками сторін.
Приймання товару проводиться за наявності товаросупровідних документів: видаткова накладна, рахунок-фактура (п. 4.6 договору).
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару та підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.10 договору).
У п. 7.3 договору сторони узгодили, що за порушення строків оплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно п. 11.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати його закінчення письмово не заявить іншій стороні про намір припинити/змінити договір, дія договору вважається автоматично продовженою строком на один календарний рік. Аналогічний порядок продовження строку дії застосовується і щодо всіх подальших періодів дії договору.
Зокрема, між сторонами 13.05.2021 підписано специфікацію №4 до договору поставки товару №06 від 27.08.2019 згідно якої позивач повинен поставити відповідачу товар (плита нерухома, плита рухома) на суму 1 085 687,42 грн.
Пунктом 4 вказаної специфікації сторони узгодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) календарних днів з дати виставлення рахунку.
14 травня 2021 року ТОВ «Граніт» листом №65 гарантувало оплату поставки товару відповідно специфікації №4 від 13.05.201 на виконання п.1.2 договору поставки за №06 від 27.08.2019 (а.с.86).
20 вересня 2021 року ТОВ "Майнінг сервіс" виставлений рахунок на оплату №MC000001246 за товар на суму 542 843,71 грн (а.с.77).
На виконання специфікації №4 до договору на загальну суму 1 085 687, 42 грн (а.с.23-24) ТОВ "Майнінг сервіс" 08.10.2021 поставило ТОВ "Граніт" за видатковою накладною №МС0002846 товар (плита нерухома, плита рухома, плита рухома середня) на суму 542 843,71 грн (а.с. 75).
Відповідачем частково здійснено оплату товару на суму 242 843,71 грн двома платежами 27.09.2021 на суму 142 843,71 грн та 12.11.2021 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу: оплата за плити нерухомі та рухомі згідно рахунку №МС000001246 від 20.09.2021, що підтверджується наданими виписками з АТ «ПУМБ» по рахунках (а.с. 77-79, 81-84).
07 квітня 2023 року позивач звернувся до ТОВ «Граніт» з листом з вимогою щодо сплати заборгованості в розмірі 300 000,00 грн та загальної суми з урахуванням курсової різниці в розмірі 714 015,38 грн (а.с.87-88).
28 березня 2025 року позивач звернувся до ТОВ «Граніт» з досудовою вимогою щодо сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1 205 739,22 грн з яких 429 349,93 грн сума основного боргу, 42 699,73 грн 3% річних, 501 382,63 грн пені, 232 306,93 грн інфляційне збільшення боргу (а.с. 89-93).
Проте, вказане листування позивача залишено відповідачем без реагування та сплати вказаних коштів.
З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 1 205 739,22 грн, з яких, 300 000,00 грн боргу за договором поставки товару №06 від 27.08.2019, 129 349,93 грн курсової різниці, 42 699,73 грн 3% річних, 501382,63 грн пені та 232 306,93 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 задоволено заяву позивача від 16.05.2025 про зменшення розміру позовних вимог та прийняв відмову від позову в частині стягнення з ТОВ "Граніт" курсової різниці в розмірі 129349,93 грн; закрито провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України; постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з ТОВ "Граніт" 842 487,08 грн, з яких, 300 000,00 грн боргу, 29 835,62 грн 3% річних, 35 0331,46 грн пені, 162 320,00 грн інфляційних втрат.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, вбачається, що вони є відносинами з постачання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання специфікації №4 до договору на загальну суму 1 085 687, 42 грн (а.с.23-24) 08.10.2021 поставило ТОВ "Граніт" за видатковою накладною №МС0002846 товар (плита нерухома, плита рухома, плита рухома середня) на суму 542 843,71 грн (а.с. 75). Відповідачем частково здійснено оплату товару на суму 242 843,71 грн двома платежами 27.09.2021 на суму 142 843,71 грн та 12.11.2021 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу: оплата за плити нерухомі та рухомі згідно рахунку №МС000001246 від 20.09.2021, що підтверджується наданими виписками з АТ «ПУМБ» по рахунках (а.с. 77-79, 81-84).
Таким чином, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем за поставлений товар на суму 300 000,00 грн.
Водночас, скаржник заперечуючи щодо стягнення вказаної заборгованості посилається на відсутність виставленого позивачем рахунку, що на його думку має наслідком ненастання обов'язку з оплати. Відповідач, посилаючись на умови п. 4 специфікації №4 від 13.05.2021, акцентує увагу, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, тобто з дати виставлення рахунку.
Однак, такі доводи колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм у сукупності з ст. 265 ГК Украйни (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), ст.ст. 655, 712 ЦК України саме з фактом поставки товару постачальником та його прийняттям покупцем пов'язується настання обов'язку з оплати, що має бути підтверджено відповідними доказами, першочергово первинними документами.
Так, у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 зазначено: «Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України».
В свою чергу, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).
Враховуючи викладене, рахунок сам по собі не є первинним документом, який би підтверджував обставини господарської операції з постачання, а є бухгалтерським інформативним документом, який в тому числі містить реквізити для оплати.
Отже, відсутні підстави стверджувати, що наявна відкладальна умова у розумінні приписів статті 212 ЦК України щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого від позивача товару.
Так само, відповідачем не доведено суду наявність обставин прострочення кредитора згідно ст. 613 ЦК України, з якими пов'язувалася б можливість здійснення оплати за договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Тобто, відстрочення виконання зобов'язання боржником можливе лише за умов не вчинення кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Отже зазначена в специфікації умова щодо здійснення оплати на підставі виставленого рахунку, не може нівелювати вимоги ст. 692 ЦК України щодо моменту настання обов'язку оплати отриманого товару, а доказів неможливості виконання свого зобов'язання через прострочення кредитора відповідачем не доведено.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що відповідачем здійснено часткову оплату товару з простроченням на суму 242 843,71 грн двома платежами 27.09.2021 на суму 142 843,71 грн та 12.11.2021 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за плити нерухомі та рухомі згідно рахунку №МС000001246 від 20.09.2021", що підтверджується наданими виписками з АТ «ПУМБ» по рахунках (а.с. 77-79, 81-84).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи №906/480/25, товар на суму 542 843,71 грн був переданий відповідачу за видатковою накладною №МС0002846 від 08.10.2021, яка містить посилання на рахунок-фактуру №МС000001246 від 20.09.2021 та засвідчена печатками, як отримувача так і постачальника, тому також підписавши цю видаткову накладну, відповідач був обізнаний з виставленим рахунком та його датою, отже розумів, з якої дати має відліковуватися строк оплати, визначений п.4 специфікації №4 до договору поставки товару №06 від 27.08.2019. За спливом цього строку (23.10.2021) відповідач свої зобов'язання за договором в повному обсязі не виконав, чим порушив умови договору.
Таким чином, враховуючи вірогідність доказів відповідно до ст. 79 ГПК України в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач був обізнаний з виставленим рахунком №МС000001246 та його датою 20.09.2021, проте зобов'язання з оплати за товар в повному обсязі не виконав.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованих, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінка відповідача, який отримав товар та знав, протягом якого строку він має бути оплачений з урахуванням рахунку №МС000001246 від 20.09.2021 на суму 542 843,71 грн, втім повної оплати за товар не здійснив, не може вважатися добросовісною в розумінні наведених приписів.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у відзиві на позовну заяву ТОВ "Граніт" визнає наявність заборгованості у заявленому позивачем розмірі 300 000,00 грн (а.с.131 на звороті т.1), вказане також не спростовано представником відповідача в судовому засіданні 18.09.2025 в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення боргу в сумі 300 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 350 331,46 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що за відповідачем наявне прострочення строків виконання зобов'язання з оплати вартості товару на суму 300 000,00 грн
Згідно з п. 7.3 договору за порушення строків оплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Із розрахунку позивача вбачається, що пеня нарахована на суму боргу 300000,00 грн з 12.11.2021 (день здійснення останньої часткової оплати відповідачем на суму 100000,00 грн) по 06.03.2025 (а. с. 140).
Твердження відповідача, що дата останньої часткової оплати не може бути підставою для визначення початку періоду прострочення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане твердження ігнорує умови договору передбачені п. 7.3 договору, які узгодженні сторонами, є чинними та не визнанні недійсними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Діючим законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунку заявленого розміру пені та встановив, що до стягнення підлягає пеня за період з 12.11.2021 по 12.05.2022, розмір якої складає 28 536,99 грн. У стягненні 321794,47 грн пені слід відмовити.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені в розмірі 28 536,99 грн за загальний період з 12.11.2021 по 12.05.2022 включно - (12.11.2021 - 09.12.2021 : 8,50 (облікова ставка НБУ) - 300 000,00 (Сума боргу) x (2 x 8,50 : 365) x 28 днів (прострочення) : 100 = 3912,33 грн; 10.12.2021 - 20.01.2022 : 9,00 (облікова ставка НБУ) - 300 000,00 (Сума боргу) x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 6 213,70 грн; 21.01.2022 - 12.05.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) - 300 000,00 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 112 днів (прострочення) : 100 = 18 410,96 грн. Всього штрафних санкцій за вказаний період становить 28 536,99 грн), суд апеляційної інстанції зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що до стягнення з відповідача підлягає пеня за період з 12.11.2021 по 12.05.2022 розмір якої складає 28 536,99 грн, а у стягненні 321794,47 грн пені слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 835,62 грн 3% річних та 162 320,00 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналізуючи зміст частини другої статті 625 ЦК України, Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснували, що:
- за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, на неврахування яких вказує скаржник); за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17);
- вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 18.06.2024 у справі №905/1791/21);
- інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).
Узагальнено наведені правові позиції зводяться до того, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу:
(1) три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов'язання (користування чужими коштами);
(2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач (скаржник) прострочив виконання свого зобов'язання за договором поставки товару №06 від 27 серпня 2019 року у частині сплати за поставлений позивачем товару згідно специфікації №4 у повному обсязі, наведене є підставою для нарахування кредитором (позивачем) трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення відповідачем (боржником) грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 139-140) встановив, що позивач не вірно визначив початок перебігу строку наявності прострочення з оплати товару, включивши до розрахунку день здійснення останньої часткової оплати відповідачем на суму 100000,00 грн (12.11.2021), так як згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, суд першої інстанції здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період: 13.11.2021-06.03.2025 встановлено, що задоволенню підлягають інфляційні втрати в сумі 162320,00 грн та 3% річних у сумі 29810,96 грн, у стягненні 24,66 грн 3% річних слід відмовити.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат в сумі 162320,00 грн та 3% річних у сумі 29810,96 грн за загальний період з 13.11.2021-06.03.2025 включно - (Розрахунок інфляційних втрат здійснювався за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення (IIc (100,80 : 100) (100,60 : 100) (101,30 : 100) (101,60 : 100) (104,50 : 100) (103,10 : 100) (102,70 : 100) (103,10 : 100) (100,70 : 100) (101,10 : 100) (101,90 : 100) (102,50 : 100) (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) = 1.54106665), 300 000,00 x 1.54106665 - 300 000,00 = 162 320,00 грн) Інфляційне збільшення: 300 000,00 x 1.54106665 - 300 000,00 = 162 320,00 грн; Розрахунок 3% річних здійснювався за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення (з 13/11/2021 до 31/12/2023 -300 000,00 x 3 % x 779 : 365 : 100 = 19 208,22 грн; з 01/01/2024 до 31/12/2024 - 300 000,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 9 000,00 грн; з 01/01/2025 до 06/03/2025 - 300 000,00 x 3 % x 65 : 365 : 100 = 1 602,74 грн, Всього розмір 3% річних становить 29 810,96 грн) суд апеляційної інстанції зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 162 320,00 грн та 3% річних у сумі 29 810,96 грн та відмову у стягненні 24,66 грн 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, надавши належну оцінку усім наявним у справі доказам в їх сукупності та правовідносинам сторін, з урахуванням приписів статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг сервіс" - 300000,00 грн основного боргу; 28536,99 грн пені; 162320,00 грн інфляційних втрат; 29810,96 грн 3% річних та відмову у стягненні 321794,47 грн пені, 24,66 грн 3% річних.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування оскаржуваного рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 у справі №906/480/25 без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 02.07.2025 у справі №906/480/25 без змін.
2. Справу №906/480/25 повернути Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "22" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Коломис В.В.