Справа № 645/6063/25
Провадження № 1-кп/645/505/25
15 вересня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3
потерпілого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12025221190000926 від 22.06.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України,-
05.09.2025 року в провадження Немишлянського районного суду м.Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12025221190000926 від 22.06.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України.
Ухвалою суду від 05.09.2025 року призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні.
15.09.2025 року через канцелярію до суду прокурором ОСОБА_7 було подане клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 строком на 60 днів, із поміщенням до ДУ «Харківський слідчий ізолятор». В обґрунтування свого клопотання прокурор посилався на обставини встановлені під час досудового розслідування та на наявність ризиків передбачених п. п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_6 , усвідомлюючи реальну можливість та побоюючись покарання у вигляді реального позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Так, ОСОБА_6 не має стійких соціальних зв'язків, офіційно не працює, не має на утриманні осіб, які потребують догляду, не одружений, не займається суспільно корисною працею, що може підтверджувати його не прив'язаність до проживання у певній місцевості, а тому мається достатні підстави вважати, що останній може переховуватися від органу досудового слідства та суду, тим самим намагатися уникнути кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин; незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 фактично проживає мешкає з ними за однією адресою; можливість вчинити інше кримінальне правопорушення існує на тій підставі, що обвинувачений ніде не працює та не має постійного джерела прибутку.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , з підстав викладених вище та просила задовольнити клопотання.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_5 заперечували проти клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та на відсутність ризиків перелічених прокурором, разом з тим захисник просив змінити запобіжний захід обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт в певний період доби.
Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
Потерпілий ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , при цьому просив змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. При цьому, положення третього речення ч. 3 ст. 315 КПК України щодо автоматичного продовження строку тримання під вартою чи домашнього арешту без наявності відповідних клопотань учасників кримінального провадження рішенням Конституційного суду України № 1-р/2017 від 23.11.2017 року визнано неконституційним. Конституційний Суд України виходить з того, що зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають автоматичне продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. У вказаному рішенні зазначено, що такий запобіжний захід як тримання під вартою, який обмежує гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, може бути застосований судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора.
З урахуванням вказаного, суд відмічає, що продовження строків тримання під вартою згідно норм діючого кримінального процесуального законодавства передбачено: 1) слідчим суддею під час досудового розслідування (ст.ст. 197, 199 КПК України); 2) судом під час саме судового розгляду (ст.ст. 315, 331 КПК України). Таким чином, на стадії підготовчого судового засідання суд має право розглянути клопотання учасників судового провадження про обрання, зміну чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини закріплено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.
Європейський суд з прав людини роз'яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України - закінчений замах на вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, тобто суд вбачає наявність розумної обґрунтованої підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченому діяння; вік та стан здоров'я обвинуваченого, його сімейний стан.
Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового провадження, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, які слугують підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
На думку суду, посилання захисника та потерпілого на обставини викладені у клопотання про зміну запобіжного заходу не зменшують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, та не є підставою для зміни чи скасування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, який спричинив загибель людини. Таким чином, застосовуючи до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд не визначає розмір застави.
Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому застосовує до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення суми застави.
Разом з тим, в підготовчому судовому засіданні учасники не заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта. Крім того, просили розгляд справи здійснювати суддею одноособово.
Обвинувачениий не заперечував проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, просив розгляд кримінального провадження здійснювати суддею одноособово з його участю особисто.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, вважає за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, виходячи з наступного.
Підстав для закриття кримінального провадження не вбачається. Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону. Дане кримінальне провадження підсудне Немишлянському районному суду м. Харкова, клопотань щодо зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого не надійшло.
Таким чином, в наявності достатні підстави для призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта у відкритому судовому засіданні одноособово суддею з викликом зазначених в обвинувальному акті осіб.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 177, 178, 183, 194, 314-316,331, 372 КПК України суд,-
У задоволенні клопотання захисника та потерпілого про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби - відмовити.
Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 12 листопада 2025 року включно.
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12025221190000926 від 22.06.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Немишлянського районного суду м. Харкова на 25 вересня 2025 року о 14 годині 30 хвилин.
Судовий розгляд здійснювати суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання викликати осіб згідно реєстру, доданого до обвинувального акта.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_6 та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала, в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1