Справа № 204/8012/25
Провадження № 2/204/3918/25
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
29 липня 2025 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 169 246,00 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 16 410,73 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99 875,91 грн., моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова». 24 грудня 2024 року позивач звільнилась з посади згідно зі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням. Під час перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем їй не виплачувалася заробітна плата у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої становить 169 246,00 грн. Заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі позивачу відповідачем так і не виплачена в день звільнення. Крім того, позивач має право на виплату йому компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Зазначає, що в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає компенсація втрати частини грошових доходів у розмірі 16 410,73 грн. Крім того, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначив, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, який за розрахунками позивача за період з 25 грудня 2024 року по 25 червня 2025 року, тобто за шість місяців, становить 99 875,91 грн. Крім того, Також, наполягає на тому, що у зв'язку з порушенням трудових прав позивача на своєчасне одержання винагороди за працю їй була завдана моральна шкода. Позивач працювала на одному підприємстві 56 років, що становить більше половини її життя. У зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо тривалої невиплати заробітної плати позивач живе в стані постійного стресу та дискомфорту, що впливає на морально-психологічний стан позивача. Справедливим та спів мірним розміром моральної шкоди позивач вважає суму у розмірі 30 000,00 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 30 липня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк відзив від відповідача до суду не надходив.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Державному підприємстві «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на різних посадах, наказом № 1141 вк від 24 грудня 2024 року звільнена за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, згідно зі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 15-19) та наказом Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» № 1141 вк від 24 грудня 2024 року про звільнення (а.с. 20).
Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з довідкою № 102/82 від 08 липня 2025 року, виданою Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», вбачається, що Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» станом на 08 липня 2025 року має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати за період з травня 2021 року по грудень 2024 року включно у загальному розмірі 169 246,00 грн. (а.с. 22).
За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 169 246,00 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом - 169 246,00 грн.; період стягнення дорівнює 25 повних місяців. Отже, розмір заробітної плати, який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 169 246,00 грн. / 25 = 6 769,84 грн.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 16 410,73 грн. суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
З вищезазначеної довідки вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати станом на день ухвалення рішення позивачу не виплачена.
Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Заборгованість, яка підлягає стягненню, утворилась за період з травня 2021 року по грудень 2024 року, та на теперішній час не виплачена. Позивач просив стягнути компенсацію у розмірі 16 410,73 грн., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 11-12). Суд, перевіривши розрахунок, приходить до висновку, що стягненню підлягає компенсація втрати частини заробітку в розмірі 16 410,73 грн.
У зв'язку з викладеним з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 16 410,73 грн., а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Крім того, позивач у позовній заяві також просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 99 875,91 грн., які позивач розрахував за період з 25 грудня 2024 року по 25 червня 2025 року.
Суд зазначає, що позивач дійсно має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з 25 грудня 2024 року (тобто з дня, наступного за днем звільнення) по 24 червня 2025 року включно, тобто за шість місяців, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З довідки № 102/81, виданої 08 липня 2025 року Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 545,77 грн. (а.с. 21).
Кількість робочих днів за період з 25 грудня 2024 року по 24 червня 2025 року включно складає 129 днів, а саме: грудень 2024 року - 4 дні, січень 2025 року - 23 дні, лютий 2025 року - 20 днів, березень 2025 року - 21 день, квітень 2025 року - 22 дні, травень 2025 року - 22 дні, червень 2025 року - 17 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2024 року по 24 червня 2025 року складає 70 404,33 грн. (545,77 грн. х 129 днів = 70 404,33 грн.).
За таких обставин суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70 404,33 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.
Судом встановлено, що Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне отримання заробітної плати. Відповідач тривалий час не виплачував позивачу в повному обсязі заробітну плату та не виплатив її навіть після звільнення позивача у грудні 2024 року. Не виплатив відповідач позивачу заробітну плату і до теперішнього часу.
Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 як працівник має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди, яка виразилася у порушенні її права на своєчасне отримання заробітної плати, що призвело до порушення права на працю, та як наслідок до моральних страждань.
Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв'язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.
При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне отримання заробітної плати за виконану ним роботу, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди суд враховує те, що заборгованість по заробітній платі виникла ще з 2021 року та не була погашена відповідачем до теперішнього часу.
Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об'єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред'явлений до стягнення є завищеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Отже, за таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат
Судом встановлено, що позивачу правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Шахторін А.С., що підтверджується договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 02 липня 2025 року (а.с. 41-42) та ордером на надання правничої допомоги від 25 липня 2025 року (а.с. 10).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
02 липня 2025 року між позивачем та адвокатом Шахторіним А.С. було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги, в якій обумовлено, що клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) у розмірі 15 000,00 грн. (а.с. 44).
16 вересня 2025 року між позивачем та адвокатом Шахторіним А.С. було підписано Акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 02 липня 2025 року на суму 15 000,00 грн. (а.с. 46).
Отже, суд вважає встановленим, що позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Шахторіна А.С., а тому не викликає сумнівів, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у справі.
Разом з цим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначена позивачем вартість та обсяг виконаної адвокатом роботи у розмірі 15 000,00 грн. є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу пропорційності розподілу судових витрат.
Суд вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу виходить з того, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, вартість послуг з підготовки та подання адвокатського запиту та отримання відповіді на адвокатський запит, підготовки та подання позовної заяви, підготовки розрахунку обчислення суми компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, засвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви, а також представництва інтересів клієнта в суді, в тому числі підготовки та подання клопотань/заяв по справі, є очевидно завищеними та такими, що не відповідають складності виконаних адвокатом робіт.
Крім того, суд враховує, що вказана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, тобто судові засідання за участю представника позивача під час розгляду даної справи фактично не проводились.
Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, заявленої у справі ціни позову та значення справи для сторін, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а отже вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати задоволені на загальну суму 185 656,73 грн. (169 246,00 грн. + 16 410,73 грн. = 185 656,73 грн.) та позивач була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 856,57 грн.
Також, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, задоволені частково, на загальну суму 73 404,33 грн. (70 404,33 грн. + 3 000,00 грн. = 73 404,33 грн.), за які позивачем було сплачено судовий збір, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (у мінімальному розмірі для позовних вимог майнового характеру).
Разом з цим, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме замість встановленого розміру 1 211,20 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) сплачено 3 028,00 грн. (квитанція № 268 від 28 липня 2025 року). За таких обставин, суд вважає за потрібне повернути позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 1 816,80 грн. (3 028,00 грн. - 1 211,20 грн. = 1 816,80 грн.).
На підставі ст. 23 ЦК України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1, ЄДРПОУ - 14308368) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 169 246,00 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч двісті сорок шість гривень, 00 копійок), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати у розмірі 16 410,73 грн. (шістнадцять тисяч чотириста десять гривень, 73 копійки), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70 404,33 грн. (сімдесят тисяч чотириста чотири гривні, 33 копійки), в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн. (три тисячі гривень, 00 копійок), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень, 00 копійок) та судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Судовий збір у розмірі 1 816,80 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень, 80 копійок), сплачений ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ГУК у Дн-кій обл/Чечел.р/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37988155, Рахунок отримувача - UA658999980313141206000004632 платіжною інструкцією № 268 від 28 липня 2025 року - повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1, ЄДРПОУ - 14308368) судовий збір у розмірі 1 856,57 грн. (одна тисяча вісімсот п'ятдесят шість гривень, 57 копійок) на користь держави.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 6 769,84 грн. (шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять гривень, 84 копійки).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.Л. Черкез