Номер провадження: 33/813/1795/25
Номер справи місцевого суду: 522/2112/25
Головуючий у першій інстанції Лагода К. О.
Доповідач Сегеда С. М.
17.09.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
захисника ОСОБА_1 - адвоката Майстренка Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з нього стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 26.01.2025 року о 03 год. 10 хв. ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «Mersedes-Benz S560» д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Мечникова, 59А, в м. Одесі, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різким запахом алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає дійсності, хитка хода. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.31-34).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.37-42).
Як вбачається з матеріалів справи судове засідання з розгляду даної апеляційної скарги було призначено до розгляду на 17.09.2025 року, на 10.00 год., про що скаржник ОСОБА_1 був завчасно повідомлений, а саме 03.09.2025 року (а.с.46), однак до суду в назначений день і час не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Крім того, в день розгляду справи, а саме 17.09.2025 року від адвоката Майстренка Т.М.., який уклав договір на захист прав ОСОБА_1 в Одеському апеляційному суді - 16.09.2025 року, надійшла заява про відкладення розгляду справи (а.с.47).
Враховуючи те, що правопорушник ОСОБА_1 був завчасно повідомлений про час і місце судового засідання, а саме 03.09.2025 року (а.с.46-звор.), а також враховуючи скорочені строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачені ч.4 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд відмовляє в задоволенні заяви адвоката Майстренка Т.М. про відкладення розгляду справи і слухати її на підставі наявних у справі доказів та на підставі пояснень захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засобі відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною третьої статті 266 КУпАП визначено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, тощо на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разу незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція), згідно якої огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно п. 6 Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров'я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Згідно п. 12 Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно п. 9 Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Відповідно до п.п. 7-8, 15 Інструкції проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння. За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.
Відповідно до ст. 280 КУпАП зазначається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину зібраними в справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №230546 від 26.01.2025 року (а.с.1-3);
- довідкою, відповідно до якої ОСОБА_1 має посвідчення водія станом на 29.01.2025 року (а.с. 4);
- довідкою про те що протягом року ОСОБА_1 не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП від 29.01.2025 року (а.с.5);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 26.01.2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду (а.с. 6);
-відео з місця події, долученого до матеріалів справи (а.с.7).
Таким чином, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об'єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи.
Крім того, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Положення щодо регулювання застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, щодо доступу до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, щодо порядку зберігання, видачі та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів, регулюються Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі Інструкція № 1026).
Підпунктом 1 п. 2 розділу І Інструкції № 1026 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Портативний відеореєстратор це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського (п. 3 розділу І Інструкції № 1026).
Згідно п. 5 розділу ІІ Інструкції № 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Апеляційний суд звертає увагу, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Слід також зазначити, що відео-фіксація правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є об'єктивним доказом у справі, оскільки виключає суб'єктивне висвітлення поліцейським обставин справи й здійснюється ним відповідно ст. 251, 266 КУпАП, ст. 30, 40 Закону України «Про національну поліцію», Інструкції № 1026, та надає можливість суду об'єктивно встановити всі обставини у справі.
Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що зібрані в справі докази відображають обставини, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, узгоджуються між собою і не викликають суперечностей у їх відповідності фактичним обставинам справи, тобто є належними, допустимими і достатніми для підстав вважати, що 26.01.2025 року ОСОБА_1 порушено вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За змістом ч.2 ст. 266 КУпАП фіксація проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Аналізуючи епізод, який трапився 26.01.2025 року о 03 год. 10 хв. в м. Одеса, вул. Мечникова 59А, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
На відеозаписі убачається, що поведінка ОСОБА_1 не відповідає оточуючій обстановці, його хода не стійка і він розмовляє із порушенням мови, відтак у співробітників патрульної поліції були підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
В ході спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , останньому було повідомлено про виявлені у нього ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. Між тим, ОСОБА_1 неодноразово відповідає на пропозиції пройти огляд на стан сп'яніння відмовою (ПВР 471659 04:08:26).
Наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, разом з правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, ОСОБА_1 роз'яснювались (ПВР 471659 04:08:41; 04:34:09).
Свою відмову від проходження огляду правопорушник ОСОБА_1 мотивував тим, що транспортним засобом «Mercedes-Benz S560» д.н.з. НОМЕР_1 не керував, а був лише пасажиром, за кермом перебувала інша особа, яка втекла після ДТП. Співробітник поліції повідомив, що люди, які були очевидцями ДТП вказали саме на ОСОБА_1 , як на особу, яка керувала транспортним засобом «Mercedes-Benz S560», д.н.з. НОМЕР_1 .
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити, що мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст.130 КУпАП.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Тобто, водій ОСОБА_1 , як учасник дорожнього руху, зобов'язаний був знати про свій обов'язок пройти огляд на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції, а у випадку відмови розуміти наслідки складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про свідому відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу та в медичному закладі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо доводу стосовно того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року у справі № 522/1758/25, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
В судовому порядку ОСОБА_1 вказану постанову не оскаржував.
Зазначена постанова має преюдиційне значення для суду під час розгляду цієї справи.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановленні рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 607/2509/14-ц, де зазначено, що з огляду на вимоги процесуального закону, суд не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто - Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
Відповідно доп.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8"Про незалежність судової влади", судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
У рішеннях від 06.09.2005 року у справі «Салов проти України», від 25.07.2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
При цьому переоцінка встановлених судами обставин нівелює правове значення судового рішення та створює можливості для прийняття судами діаметрально протилежних судових актів з одних і тих самих питань, що не лише негативно відображається на якості правосуддя, а й суперечить сутності правової держави.
Так, вказаною постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року у справі № 522/1758/25 було встановлено, що згідно з протоколу про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 № 230552 від 26.01.2025, водій ОСОБА_1 26.01.2025 о 03 год. 10 хв., керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz S560», д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не врахував безпечної швидкості руху, внаслідок чого скоїв наїзд на опору світлофора. При ДТП транспортний засіб та опора світлофора отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками, чим ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3б, п. 12.1 ПДР України.
Отже, факт керування транспортним засобом є доведений і не потребує доказування.
Враховуючи викладене, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується зібраними по справі доказами.
Підстави вважати вказані докази неналежними, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних, достовірних і допустимих доказах, які будучи проаналізованими, не викликають сумнівів у наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда