Номер провадження: 11-кп/813/2260/25
Справа № 509/7595/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
перекладача - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Дніпровська УВП (№4)» за участю обвинуваченої, виділені матеріали кримінального провадження №22024050000003281 від 01.10.2024 рокуза апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.07.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нижній Новгород, Нижньоновгородської області, РФ, громадянки РФ, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 114-2 КК України,
встановив:
На розгляді Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 114-2 КК України.
Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 та в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченій у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 20.09.2025 року.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд врахував дані про особу обвинуваченої;тяжкість інкримінованого обвинуваченій злочину, а також існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Також місцевий суд врахував положення ч.6 ст.176, ч.4 ст.183 КПК України та вважав за можливе не визначати обвинуваченій розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до неї запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачена посилається на невмотивованість оскарженої ухвали, оскільки до клопотання прокурора не додано доказів наявності ризиків, які слугують підставою для продовження строку її тримання під вартою. Стверджує про погіршення стану її здоров'я, а також неврахування судом характеризуючих даних про її особу, зокрема, відсутність судимостей, активне сприяння слідству, наявність на утриманні великої кількості безхатніх тварин.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала місцевого суду оскаржена не була.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи 17.09.2025 року, до апеляційного суду не з'явився, клопотань про здійснення розгляду за його участю не подавав.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.
Щодо розгляду апеляційної скарги без участі обвинуваченої, апеляційний суд зазначає наступне.
Розгляд апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_8 призначався на 03.09.2025 року в режимі відео конференції з ДУ «Дніпровська УВП (№4)» за участю обвинуваченої.
У вказаному судовому засіданні обвинувачена заявила клопотання про забезпечення їй перекладача з української на російську мови та навпаки, у зв'язку з чим, судове засідання відкладене на 10.09.2025 року, про що повідомлені учасники судового розгляду.
10.09.2025 року судове засідання не відбулося у зв'язку з не забезпеченням посадовими особами ДУ «Дніпровська УВП (№4)» участі обвинуваченої в режимі відео конференції.
З аналогічних причин не відбулося судове засідання, призначене на 15.09.2025 року.
Крім того, участь обвинуваченої в судовому засіданні 17.09.2025 року також не була забезпечена відповідальними особами ДУ «Дніпровська УВП (№4)».
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої ухвали, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя, а подальше відкладення розгляду справи не відповідатиме положенням ст.28 КПК України.
З урахуванням наведених вище обставин, а також враховуючи те, що строк дії оскаржуваної ухвали місцевого суду спливає 20.09.2025 року, з метою дотримання права обвинуваченої на доступ до правосуддя та розгляд її скарги в розумні строки, апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченої, за участі її захисника.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги обвинуваченої та зазначила, що протягом шести місяців судом не проведено підготовче судове засідання, оскільки місцевим судом не забезпечено участі перекладача, а також звертає увагу, що під час перебування обвинуваченої під вартою, стан здоров'я останньої значно погіршився.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_6 , яка просила задовольнити скаргу; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, виконавши вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строк дії запобіжного заходу.
Запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Прийняте рішення місцевий суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання її винуватою, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, знищити, приховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизилися і не відпали, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачена може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Ризики, передбачені п.п. 2, 5 ч.1 ст. 177 КПК, також не виключаються, оскільки відповідно до обвинувачення, остання здійснюючи інкриміновані їй дії вочевидь розуміла їх протиправність.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченій, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та з достатньою повнотою мотивував своє рішення і на законних підставах не визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду щодо не визначення обвинуваченій застави в якості альтернативного запобіжного заходу, з огляду на таке.
Згідно ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Посилання обвинуваченої на характеризуючи її особу дані, міцність соціальних зв'язків, відсутність судимостей, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані відомості не є такими, що нівелюють існуючі ризики в кримінальному провадженні.
Враховуючи вище зазначене, доводи обвинуваченої щодо можливості застосування до неї запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів визнає неспроможними, з урахуванням кваліфікації злочину, який інкримінується ОСОБА_8 та існуючих ризиків.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченій, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останній кримінального правопорушення, обставин його вчинення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 , а також існування вище вказаних ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченої під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої та скасування ухвали суду першої інстанції.
Доводи захисника про те, що кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, апеляційний суд визнає помилковими, оскільки згідно відомостей ЄРСР, 08.01.2025 року ухвалою місцевого суду за результатами підготовчого судового засідання призначено судовий розгляд кримінального провадження на 12.02.2025 року, який на даний час триває.
Водночас враховуючи те, що обвинувачена досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, колегія суддів вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
З урахуванням доводів обвинуваченої та захисника щодо погіршення стану здоров'я обвинуваченої, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати посадових осіб ДУ «Дніпровська УВП №4» забезпечити належне медичне обстеження та лікування у разі необхідності обвинуваченої у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі необхідності, у закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Також, із урахуванням незабезпечення відповідальними особами ДУ «Дніпровська УВП (№4)» участі обвинуваченої в трьох судових засіданнях в режимі відеоконференції, апеляційний суд вважає за необхідне довести до відома керівництва установи виконання покарань про неналежне виконання вимог Одеського апеляційного суду щодо забезпечення участі обвинуваченої ОСОБА_8 у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.07.2025 року, якою обвинуваченій ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №22024050000003281 від 01.10.2024 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Зобов'язати посадових осіб ДУ «Дніпровська УВП №4» забезпечити належне медичне обстеження та лікування у разі необхідності обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі необхідності, у закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Довести до відома керівництва ДУ «Дніпровська УВП №4» щодо неналежного виконання вимог Одеського апеляційного суду щодо забезпечення участі обвинуваченої ОСОБА_8 у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4