Справа № 683/957/25
2/683/738/2025
11 вересня 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.
секретаря Повзун С.В.
розглянувши у судовому засіданні в м. Старокостянтинів цивільну справу №683/957/25, 2/683/738/2025 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки,
У квітні 2025 року позивачі звернулись в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і, з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с.103-107), просять витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на свою користь земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0357 га, яка розташована на території колишньої Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, кадастровий номер 6824288000:05:020:0047.
Обгрутовуючи позовні вимоги вказують, що спірна земельна ділянка належить їм на праві спільної часткової власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №299606, виданого на їх ім'я 31 січня 2012 року Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області. Вказаний Державний акт 23 січня 2012 року було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682420001000480. Підставою видачі їм вказаного Державного акта стало рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року у справі №2-1082/2011, яким визнано за ними у рівних частках право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті їх рідного дядька ОСОБА_5 .
У червні 2024 року у зв'язку із необхідністю перереєстрації права оренди земельної ділянки вони звернулись до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності на належну їм земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Однак, рішенням державного реєстратора від 03 червня 2024 року їм було відмовлено з тих підстав, що 24 травня 2024 року право власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване за іншою особою.
У подальшому, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 червня 2024 року вони дізнались, що 19 жовтня 2022 року право власності на спірну земельну ділянку на підставі ухвал Сквирського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року та від 18 вересня 2023 року у справі №376/1732/22 зареєстровано за ОСОБА_3 , яка 24 травня 2024 року відчужила спірну земельну ділянку для ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої Білоцерківської державної нотаріальної контори Карпусь І.О. Того ж дня за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивачі вказують, що саме вони з 2012 року є співвласниками спірної земельної ділянки, залишались такими і станом на вересень 2022 року, тому право власності на вказану земельну ділянку виникло у ОСОБА_3 та пізніше було відчужене ОСОБА_4 не на підставі угоди з ними, як власниками, а вибуло з їх володіння поза їх волею, незаконно, тому просять витребувати належну їм земельну ділянку від ОСОБА_4 , який є останнім набувачем.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року у даній справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивачів про зміну предмету позову.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, повноваження на представництво своїх інтересів у даній справі надали адвокату Рохову О.В.
Представник позивачів - адвокат Рохов О.В. у судове засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивачів, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 , яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, у визначений судом строк відзив не подавала.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат Хейніс О.Г., які повідомлені про час і місце розгляду справи у встановленому порядку, в судове засідання також не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у визначений судом строк відзив не подавали.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року у цивільній справі №2-1082/2011 за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до Сербинівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано у порядку спадкування за законом після смерті рідного дядька ОСОБА_5 право власності у рівних частках на земельну ділянку площею 3,04 га, яка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №125214 від 23 березня 2006 року (а.с.23-24).
Вказане рішення суду набрало законної сили 21 жовтня 2011 року і на час розгляду даної справи є чинним.
31 січня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №299606. Підставою видачі вказаного Державного акта зазначено рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року №2-1082/2011 (а.с.25-26).
Згідно цього Державного акта ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками у рівних частках земельної ділянки площею 3,0357 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована «за межами населеного пункту» Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, якій присвоєно кадастровий номер 6824288000:05:020:0047.
Вказаний Державний акт серії ЯК №299606 23 січня 2012 року було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682420001000480.
На підставі договору оренди землі від 24 травня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Династія», спірна земельна ділянка 10 років перебувала в оренді Фермерського господарства «Династія» (а.с.28-33).
З 01 січня 2013 року своє право власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не реєстрували.
29 травня 2024 року позивачі звернулись із заявою до державного реєстратора Хмельницької міської ради Роїк І.Д. про здійснення державної реєстрації права власності належної їм спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням державного реєстратора №73461005 від 03 червня 2024 року позивачам було відмовлено у проведенні реєстраційних дій з тих підстав, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6824288000:05:020:0047 зареєстровано 24 травня 2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою, відмінною від заявників (а.с.21).
Судом також встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6824288000:05:020:0047 зареєстровано 19 жовтня 2021 року за ОСОБА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2648590568040. Вказане право зареєстроване державним реєстратором Ткачуком В.М. на підставі ухвали Сквирського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року №376/1732/22 (а.с.22).
Відповідно до ухвали Сквирського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року та ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 вересня 2023 року у цивільній справі №376/1732/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно, затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 та визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 3,0357 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, кадастровий номер 6824288000:05:020:0047, що належала померлому у 2009 році ОСОБА_5 (а.с.11-14).
На підставі договору купівлі-продажу від 24 травня 2024 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Карпусь І.О. зареєстрованого в реєстрі за №1-994, вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 (а.с.48-51).
24 травня 2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6824288000:05:020:0047 зареєстровано за ОСОБА_4 .. Вказане право зареєстроване державним реєстратором Карпусь І.О. на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 24 травня 2024 року. (а.с.22).
Після набуття ОСОБА_3 , а у подальшому ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року (справа №376/1732/22, провадження №22-ц/824/4050/2025), яка набрала законної сили 21 січня 2025 року, ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року та ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 18 вересня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.16-20).
Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт
нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6824288000:05:020:0047 належить на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №299606, виданого 31 січня 2012 року, на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які набули таке право на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року (справа №2-1082/2011), яке на час розгляду даної справи є чинним.
23 січня 2012 року Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №299606 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682420001000480.
Стаття 125 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення у позивачів права власності на спірну земельну ділянку, передбачала, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно частини 1 статті 126 ЗК України у цій же редакції, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Згідно п.1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 02.07.2003 №174, який був чинним на час виникнення у позивачів права власності на спірну земельну ділянку, книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі - це документ суворого обліку, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.
Пункт 4.2 вищезазначеного Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель визначав, що державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом винесення записів реєстрації до книги реєстрації.
Отже, позивачі набули право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, згідно рішення суду, на підставі якого у подальшому їм було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Також у встановленому на час набуття земельної ділянки порядку позивачі 23 січня 2012 року зареєстрували своє право власності на цю земельну ділянку в Управлінні Держкомзему у Старокостянтинівському районі Хмельницької області за №682420001000480, що підтверджується відповідною відміткою та печаткою вказаного органу на
оригіналі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №299606.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року на підставі якого позивачі набули право власності на земельну ділянку є чинним.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у встановленому законом порядку право власності на спірну земельну ділянку і 23 січня 2012 року зареєстрували своє право власності у встановленому на той час порядку.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який почав діяти з 01 січня 2013 року позивачі своє право власності на спірну земельну ділянку не зареєстрували.
Натомість, 19 жовтня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєструвала ОСОБА_3 . Підставою такої реєстрації була ухвала Сквирського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року №376/1732/22, яка постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасована.
Разом з тим, на момент державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, вказана земельна ділянка перебувала у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а отже сама по собі державна реєстрація за ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку не є підставою виникнення у неї права власності на цю земельну ділянку.
Так, згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 752/13695/18).
Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, постанова від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.
Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею.
При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що оскільки ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6824288000:05:020:0047 незаконно, та у подальшому відчужила її ОСОБА_4 , тому ця земельна ділянка вибула із володіння позивачів поза їх волею і позовні вимоги щодо її витребування є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, спірну земельну ділянку слід витребувати на користь позивачів із незаконного володіння ОСОБА_4 , який є останнім її набувачем.
При цьому, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки вона відчужила спірну земельну ділянку для ОСОБА_4 , а тому не є останнім її набувачем.
За змістом пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» судове рішення про витребування земельних ділянок є достатньою підставою для реєстрації припинення права власності відповідачів на земельні ділянки та державної реєстрації права власності позивачів.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при подачі даного позову позивачами сплачено 2422 грн. 40 коп. судового збору за дві вимоги немайнового характеру, однак в ході підготовчого засідання ними було подано заяву про зміну предмету позову, в результаті чого було заявлено одну позовну вимогу майнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором як за вимогу майнового характеру з ціною позову 70000 грн. (вартість спірної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу від 24.05.2025), і ця вимога задоволена у повному обсязі, тому з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , який згідно квитанції від 01.04.2025 платив судовий збір, слід стягнути 1211 грн. 20 коп. судового збору.
Решта слаченого ОСОБА_1 при подачі позову судового збору за його заявою може бути йому повернута у порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,0357 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824288000:05:020:0047, яка розташована на території колишньої Сербинівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. судового збору.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Текст рішення складено 22 вересня 2025 року.
Суддя: