(ЗАОЧНЕ)
Єдиний унікальний номер №445/1283/25
Провадження №2/943/1111/2025
16 вересня 2025 року м.Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Коса І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Дутка С.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
позивач ТОВ «Споживчий Центр» через представника за довіреністю Шабатин Н.А. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26102,47 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 16 листопада 2024 року між сторонами було укладено Кредитний договір (оферта) №16.11.2024-100001032, згідно якого відповідачка отримала в позивача шляхом перерахунку грошові кошти в розмірі 10000,00 грн., строком на 140 днів (дата повернення кредиту - 04.04.2025), зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,82% на день за користування цим кредитом, що їх зобов'язалася повернути та сплатити відсотки. Однак, взятих на себе зобов'язань за цим договором відповідачка не виконала, що призвело до виникнення у неї заборгованості перед позивачем. Станом на 04.04.2025 року відповідачка має існуючу перед позивачем заборгованість на загальну суму 26102,47 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 9953,99 грн., нарахованими відсотками на кредит у розмірі 11148,48 грн., а також неустойки в сумі 5000 грн. Оскільки відповідачка добровільно не сплачує вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 18.06.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача за довіреністю Шабатин Н.А. в судове засідання не з'явилася. У позовній заяві просить проводити розгляд справи без участі представника позивача, а проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомила, а відзиву на позовну заяву не подавала, що в силу вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи згоду представника позивача, яка у позовній заяві просила розглянути справу за відсутності представника позивача та не заперечила проти заочного розгляду справи, а відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання та не з'явилася в судове засідання без повідомлення причин, а тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням частини першої статті ст. 280 ЦПК України.
Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 16 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №16.11.2024-100001032, згідно якого відповідачка отримала у позивача шляхом перерахунку грошові кошти в розмірі 10000,00 грн., строком на 140 днів (дата повернення кредиту - 04.04.2025), зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,82% на день за користування цим кредитом.
Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, що 16 листопада 2024 року відповідачка ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Споживчий центр» вищевказаний кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом таких документів: Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Заявки на отримання кредиту (кредитної лінії), Інформаційного повідомлення позичальника ОСОБА_1 , наклавши на них одноразовий ідентифікатор «НОМЕР_5», шляхом підтвердження відповідачкою 16.11.2024 о 14:05 год. за допомогою СМС через власний номер телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачкою ОСОБА_1 було використано одноразовий ідентифікатор «НОМЕР_5» для підписання Кредитного договору №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024 року.
Згідно умов Кредитного договору, позивач (кредитодавець) взяв на себе зобов'язання надати відповідачу (позичальнику) кредит шляхом надання їй грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а остання зобов'язалася повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування (04.04.2025) та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим Договором, зокрема, на таких умовах: сума кредиту 10000,00 грн.; стандартна процентна ставка 0,82% в день; строк кредитування 140 днів з дня надання кредиту (04.04.2025).
Як убачається із матеріалів справи, що позивач ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов'язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачці кредит, відповідно до умов укладеного Кредитного договору №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. через систему платежів iPay.ua (номер транзакції - 568140491) на банківську картку відповідача НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТОВ «УПР» №22-2105 від 21.05.2025 про зарахування коштів на вказану карту відповідачки.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).
Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідачка ознайомилася і погодилася із умовами електронного Кредитного договору (його складових частин) №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024, який відповідачка ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором «НОМЕР_5» у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього Договору відповідачка отримала у позивача грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. шляхом перерахування позивачем коштів через систему платежів iPay на банківську картку відповідачки НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТОВ «УПР» №22-2105 від 21.05.2025 про зарахування коштів на вказану карту відповідачки.
В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як слідує із долученої до позовної заяви Довідки-розрахунку про стан заборгованості за Кредитним договором №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 по вищевказаному кредитному договору за обумовлений договором період із 16.11.2024 року по 04.04.2025 року становить загальну суму 26 102,47 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 9953,99 грн., нарахованими відсотками на кредит у розмірі 11148,48 грн., а також неустойки в сумі 5000 грн.
Проте, відповідачка не надала до суду належних та допустимих доказів, які би спростовували вищевказаний розрахунок суми боргу, як і не надано доказів щодо належного виконання ним умов Кредитного договору.
За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем та погашення нею такої заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останньої перед позивачем на загальну суму в розмірі 21102,47 грн., чого відповідачка не спростувала, що є заборгованістю за тілом кредиту та нарахованими відсотками. Отже, суд приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр»» у розмірі 21 102,47 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту та нарахованими процентами.
Разом із тим, суд вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині стягнення із відповідачки на користь позивача неустойки за Кредитним договором №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024 року в розмірі 5000 грн., виходячи із таких мотивів.
Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Як убачається із матеріалів справи, що згідно долученої до позовної заяви Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024 року слідує, що представником позивача при нарахування загальної суми заборгованості позичальника ОСОБА_1 по вищевказаному кредитному договору, серед іншого, нараховано неустойку в сумі 5000 грн., що суперечить п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, в силу якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 21 січня 2025 року справа №751/3052/23 виснував, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, зважаючи на запровадження 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану, що на сьогодні не припинений та не скасований, а кредитний договір укладено під час дії воєнного стану (16.11.2024), а тому заявлена вимога про стягнення із відповідачки на користь позивача неустойки за Кредитним договором №16.11.2024-100001032 від 16.11.2024 року в розмірі 5000 грн., нарахованої під час дії воєнного стану, є незаконною та не може бути стягнута.
Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості в розмірі 21 102,47 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту та нарахованими відсотками.
Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 1958,38 грн. (21102,47/26102,47х2422,40).
Ураховуючи викладене, керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 280, 354 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість в сумі 21102,47 грн (двадцять одну тисячу сто дві гривень 47 копійок) та судовий збір у розмірі 1958,38 грн (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 38 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а, код ЄДРПОУ 37356833).
Представник позивача: Шабатин Наталія Анатоліївна (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а, РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено: 22.09.2025 року.
Суддя: І. Б. Кос