Унікальний номер справи 333/4616/25
Номер провадження 2/333/3296/25
12 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Дондик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки і піклування до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
за участі:
представника позивача - Ващук Н.Г. ,
відповідача - ОСОБА_1 ,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
Представник позивача - районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки і піклування звернувся до суду з позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що на профілактичному обліку служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради перебуває малолітня - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 , видане 09.01.2024р. Жовтневим ВДРАЦС PC Запорізького МУЮ). Підставою для взяття на облік є проживання дитини в сім'ї, в якій батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухиляється від виконання батьківських обов'язків. У листопаді 2024р. до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надійшло повідомлення КНП «МДЛ №5» ЗМР про те, що до закладу за актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 25.11.2024р. було влаштовано малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також було отримано подання ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, де зазначено, що до відділу поліції надійшла заява про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , в родині сторонніх людей, проживає малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Батько дитини - ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Чоловік зловживає алкоголем, дитиною не цікавиться. Малолітню було доставлено до КНП «МДЛ №5» ЗМР, а відносно батька дитини - ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ст. 184 КУпАП. В ході проведеної роботи було встановлено, що дитина тривалий час проживала в родині ОСОБА_2 , яка опікувалася дитиною та матеріально утримувала. Батько дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, проживав окремо від дитини, матеріально не утримував, майже не спілкувався з донькою. Мати дитини - ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . 28.11.2024 відповідно до наказу служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради № 5033, малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до родини ОСОБА_2 . Відповідно до пояснень ОСОБА_2 , батько дитиною не опікується, матеріально не утримує, спілкується з дитиною дуже зрідка. Під час відвідин родини ОСОБА_2 було проведено бесіду з малолітньою ОСОБА_4 , в ході якої вона зазначила, що з батьком вона не спілкується, він не приходить та не дзвонить. Вищевикладені обставини стали підставою звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2025 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримала повністю позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.
У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог частково. Суду пояснив таке. Донька раніше проживала з матір'ю, коли та померла, дитині було десь 4 роки. Після смерті матері деякий час дитина проживала з рідним дідусем, який хотів оформити опіку над дитиною, але не вдалося і дитина опинилася у батька-відповідача по справі. Наразі дитина проживає з матір'ю його колишньої співмешканки, а саме з третьою особою у справі. Спочатку між ним та третьою особою була усна домовленість, що донька буде у неї (оскільки співмешканка часто випивала, відбувались сварки), у нього тоді не було власного житла, але й дотепер (десь з 2021 року) дитина продовжує проживати у ОСОБА_2 , бо донька не бажає проживати в його житлі, оскільки квартира-однокімнатна, без ремонту, там померла бабуся., а у ОСОБА_2 у неї своя кімната, друзі у дворі. Вказав, що наразі він добре спілкується з дитиною, періодично дає гроші їй. Наразі він працевлаштований неофіційно, розвозить воду, зайнятість- з 6.00 до 18.00 год. Зазначив, що наразі поліпшив умови проживання- купив новий диван, розпочав ремонт на кухні, але донька все одно хоче жити саме у ОСОБА_2 , там їй більш зручно. З наведених підстав заперечує проти позбавлення батьківських його прав, щодо стягнення аліментів з нього не заперечував.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 пояснила наступне. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати дитини, тоді дівчинці було п'ять років, дитина жила з дідусем, тоді відповідач написав заяву про відмову від дитини. На той час, коли вона познайомилась з ОСОБА_4 - дівчинка дуже хворіла, та у 2020 році вона забрала дитину до себе, піклувалась про неї, возила на море і відповідача зі співмешканкою ОСОБА_9 (донькою третьої особи) з дитиною саме заради дитини. Наразі дівчинка продовжує проживати з нею, добре вчиться, ходить на танці, вона все оплачує. Раніше вона пару разів віддавала дитину батьку з ночівлею, однак такі зустрічі були невдалими, бо потім дівчинку шукали. Також зазначила, що відповідач возив доньку до школи (зі школи) до 2021 року, з 2021 вона супроводжувала дитину зі школи та зі школи на підставі довіреності, яку надавав їй відповідач. Щодо обставин складання органом внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я акту про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 25.11.2024р. пояснила таке. Так, напередодні відповідач зателефонував доньці та сказав, що хоче познайомити її зі своєю новою жінкою. Дитині це сподобалось, ОСОБА_2 теж і вона викликала поліцію на адресу відповідача для того, щоб зафіксувати, що той гуляє та не виконує свої батьківські обов'язки. Працівники поліції чомусь приїхали не до відповідача, а до неї. А у зв'язку з тим, що було з'ясовано, що вона доводиться дитині, яка була у неї, чужою особою, склали акт про знайдену дитину.
Крім того, в судовому засіданні, було з'ясовано думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , яка пояснила, що інколи вона спілкується з батьком, жити у нього не бажає, оскільки він випиває, курить, завжди на роботі. Їй подобається жити у ОСОБА_2 , вона називає її « ОСОБА_2 ». ОСОБА_2 створила їй належні умови для проживання, опікується нею. Наразі вони з батьком зустрічаються раз на тиждень, на день народження він, як правило, дає їй гроші. Якщо вона попросить в інші дні грошей - батько дає. Вказала, що за весь час вона один чи два рази ночувала у батька. Також зазначила, що «трохи хоче зустрічатися з батьком».
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
При судовому розгляді встановлено наступне.
Відповідач по справі - ОСОБА_1 є батьком малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.
Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 05.09.2019 року, мати дитини - ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У листопаді 2024 р. до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надійшло повідомлення КНП «МДЛ №5» ЗМР про те, що до закладу за актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 25.11.2024 р. було влаштовано малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно подання ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, зазначено, що до відділу поліції надійшла заява про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , в родині сторонніх людей, проживає малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Батько дитини - ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Чоловік зловживає алкоголем, дитиною не цікавиться. Малолітню було доставлено до КНП «МДЛ №5» ЗМР, а відносно батька дитини - ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ст. 184 КУпАП.
28.11.2024 відповідно до наказу служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради № 5033, малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до родини ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації ТОВ «Нова лікарня», де укладено медичну декларацію малолітньої ОСОБА_4 , у 2023 році батько ще приводив дитину до лікарів, однак починаючи з 2024 року дитиною повністю опікується ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації, наданої адміністрацією КЗ «Запорізька загальноосвітня санаторна школа-інтернат №7» ЗОР, де навчається ОСОБА_4 , батько не виконує свої батьківські обов'язки щодо освіти дитини, не цікавиться досягненнями дитини, не контактує з класним керівником та вчителями, не відвідує батьківські збори, а 29.11.2024 р. навіть покинув батьківський чат у Viber.
Відповідно до листа Запорізького міського центру соціальних служб від 02.04.2025 року, батько ухиляється від виконання батьківських обов'язків, вважають доцільним звернення до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 28.11.2024 року, 25.02.2025 року, складених відділом районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органом опіки і піклування, проведено обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що за даною адресою створено належні умови для проживання, під час бесіди з дитиною, остання зазначила, що ОСОБА_2 піклується про неї, в них дуже гарні взаємини, з батьком дівчинка не спілкується, тато не приходить та не дзвонить.
Згідно характеристики з місця навчання, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 6-Б класу Комунального закладу «Запорізька загальноосвітня санаторна школа-інтернат N?7 І-ІІ ст., на даний час вихованням дівчинки займається ОСОБА_2 . Саме вона приділяє постійну увагу здоров?ю, навчанню і розвитку дівчинки. ОСОБА_2 підтримує постійний зв?язок з класним керівником, відвідує батьківські збори. Вихованка з грудня 2024 року почала відвідувати змішане навчання. Приводить і забирає її зі школи ОСОБА_2 . Батько дівчинки, ОСОБА_1 , протягом І семестру 2024/2025 навчального року контакт з освітнім закладом не підтримував, успішністю доньки не цікавився, з вчителями та класним керівником не спілкувався, батьківські збори не відвідував.
Відповідно до листа ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 09.12.2024 року, встановлено, що згідно з бази данних ІПНП, станом на 07.12.2024 року,
17.05.2022 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, 19.11.2024 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАН, 28.11.2024 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, 28.11.2024 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку не перебував.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Виходячи з положень ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
В силу п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
В постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/13654/21 зазначено: як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
В постанові Верховного Суду від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 вказано: зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Матеріали справи не містять беззаперечних доказів нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов'язками, про умисне ухилення його від піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, доказів жорстокого поводження з дитиною тощо.
Встановлено, що дійсно після смерті матері за домовленістю між батьком дитини та ОСОБА_2 дитина почала постійно проживати в родині ОСОБА_2 задля збереження сприятливого для дитини середовища, ОСОБА_2 забезпечує умови необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини.
При цьому, відповідач не ухиляється від спілкування з донькою, намагається налагодити з нею відносини, що не заперечувалось самою дитиною в суді.
Суд погоджується, що відповідач не піклується про дитину в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; недостатньо вживає заходів до нормалізації їх відносин.
Проте зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , сама дитина в суді висловила бажання проживати у сім'ї третьої особи ОСОБА_2 , проте не вказувала на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав відносно неї.
Суд не погоджується, що при встановлених судом обставинах позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, а втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав одного з батьків щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
Також, суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Крім того, суд зауважує, що при застосуванні пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має встановити винну поведінку батька щодо дитини, а саме його умисне ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини.
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька щодо дитини, суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Суд зазначає, що згідно із матеріалами справи відповідач - батько дитини бажає спілкуватися з дочкою, проти позбавлення його батьківських прав заперечує, про що вказував у судовому засіданні, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Крім того, суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).
Отже, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькові щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування його за обставин цієї справи не доведено.
Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.
Разом з цим, суд вважає доцільним попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Керуючись ст.ст. 164, 165, 180-183 СК України, ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки і піклування до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги в Комунарський районний суд міста Запоріжжя.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, розташована за адресою: 69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд.32.
Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 22.09.2025.
Суддя Ю.В. Ковальова