Справа № 947/34312/25
Провадження № 1-кс/947/14014/25
15.09.2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 62025050010003233 від 20.01.2025року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Васильків, Київської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом на посаді стрільця 2 штурмового спеціального відділення 1 спеціального штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти зведеного навчального батальйону «Граніт-81» військової частини НОМЕР_1 , в військовому званні «солдат», раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Як вбачається з клопотання, слідчим відділом Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській областіздійснюється досудове розслідування в кримінальному провадження № 62025050010003233, відомості по якому внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань 20.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідування здійснюється групою прокурорів Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
Згідно із вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до указу Президента України ОСОБА_8 . Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX введено воєнний стан на всій території України.
В подальшому воєнний стан в Україні безперервно продовжувався, в останнє: Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 740/2024 від 28.10.2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4024-IX від 29.10.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час діє воєнний стан.
11.06.2024 відповідно до Указу президента України від 24.02.2022 № 69/2022 та набуття чинності Указу президента «Про загальну мобілізацію» та виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України №32/321/501/13т, ОСОБА_4 було призвано на службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 11.06.2024, тобто з дня відправлення ІНФОРМАЦІЯ_2 у військову частину НОМЕР_1 , та безпосереднього підписання контракту з Міністерством оборони України, ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання свого військового обов'язку - проходження військової служби за контрактом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 169 від 14.06.2024 солдата ОСОБА_4 було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 169 від 14.08.2024 солдата ОСОБА_4 визнано таким що з 13.08.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1755 від 31.08.2024 службове розслідування за фактом самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_4 - завершено.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно із вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Відповідно до вимог ст. ст. ст. ст. 11, 16, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Проте, солдат ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи реальну можливість належно їх виконувати, свідомо, допустив їх порушення, вирішивши стати на злочинний шлях за наступних обставин.
Згідно із ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі, зокрема, відбуття чи повернення з відрядження відпустки або лікування.
Так ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді стрільця 2 штурмового спеціального відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти зведеного навчального батальйону «Граніт-81» військової частини НОМЕР_1 , в військовому званні «солдат»в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, а саме 13.08.2024 приблизно о 20:10 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 яка дислокується поблизу АДРЕСА_2 (більш точне місце дислокації зазначити неможливо у зв?язку із введенням на території України воєнного стану) та ухиляється від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби до моменту затримання працівниками Національної поліції України 13.09.2025 за адресою: АДРЕСА_3 .
За вищевикладеними обставинами, 13.09.2025 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий за погодженням з прокурором просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на характер імовірно вчиненого злочину, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та враховуючи неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
У судовому засіданні -
Прокурор вимоги поданого клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Захисник підозрюваного у судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання, повідомив, що підзахисний виявив бажання продовжити військову службу.
Підозрюваний підтримав думку свого захисника, проти задоволення клопотання не заперечував.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов до наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 13.09.2025 року ОСОБА_4 , було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України за кваліфікуючими ознаками: самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєного стану.
У справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10.12.2009 року ЄСПЛ зазначив, що компетентний суд повинен перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої буде здійснено затримання, та законність мети цього затримання й подальшого тримання під вартою.
Згідно п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
До того ж, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), N 35615/06, п.48, від 13 листопада 2007 року).
Так, слідчим суддею встановлено, що обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, зокрема: протоколами допитів свідків, наказом про проведення службового розслідування, іншими матеріалами кримінального провадження.
На підставі зазначеного, слідчий суддя вважає, що надані стороною обвинувачення матеріали, які долучені до клопотання, на даній стадії досудового розслідування повністю доводять обґрунтованість підозри у можливому вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
При цьому, слідчий суддя акцентує увагу, що слідчий суддя не вирішує питання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, а лише на підставі долучених до клопотання доказів, вирішує питання наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення останнім кримінально-протиправних дій.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає сторона обвинувачення, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий суддя має право зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, яке імовірно загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також суспільно-небезпечний характер інкримінованого підозрюваному злочину, адже останній будучи військовослужбовцем імовірно, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину, що могло створити загрозу для суспільства, слідчий суддя приходить до переконання, що наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик у вигляді можливого переховування підозрюваного ОСОБА_4 від органу досудового розслідування та суду.
Слідчий суддя також погоджується з доводами клопотання, що існує ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливого незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_4 на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки є достатні підстави вважати, що підозрюваний може на них впливати з метою схилення їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину, адже свідки безпосередньо судом допитані не були, а показання, що надаються на досудовому розслідуванні, не можуть лягти в обґрунтуванні судових рішень, зважаючи на положення ч. 4 ст. 95 КПК України.
Разом з тим, щодо існування інших ризиків, передбачених п. 2 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя зауважує, що обґрунтування прокурора у судовому засіданні та слідчого у письмовому клопотанні щодо існування в рамках означеного кримінального провадження ризиків, передбачених п. 2 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є неспроможними та не доведені оскільки не зазначено які саме речі та документи може знищити підозрюваний.
Слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
За таких обставин, в рамках даного провадження неможливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно п. 2 ч. 5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З ч. 4 ст. 183 КПК України вбачається, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи те, що підозрюваний ОСОБА_9 будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину, коли країна потребує захисту від повномасштабного вторгнення з боку рф, та ухиляється від покладених на нього обов'язків передбачених ст. 65 Конституції України щодо захисту Батьківщинги, незалежності та територіальної цілісності України, слідчий суддя пришов до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього без визначення розміру застави.
Відповідно до викладеного, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання сторони обвинувачення підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 176-178, 182-184, 193-194, 196 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 11 листопада 2025 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1