Головуючий І інстанції: Шляхова О.М.
19 вересня 2025 р. Справа № 520/3823/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/3823/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просила:
- скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області № 32178-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 52561,31 гривень; №32179-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 58914,41 гривень; № 0922656-2415-2034 від 30.12.2021 на суму 61122,70 гривень; № 0004301-2405-2034 від 12.01.2023 на суму 84708,00 гривень; № 2212734-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 15294,50 гривень; №1925596-2405-2034-UA63120270000028556 від 28.06.2024 на суму 70942,95 гривень; №2579501-2405-2034-UA63120270000028556 від 30.10.2024 на суму 23647,65 гривень про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо об'єкту: нежитлове приміщення загальною площею 1411,80 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 32178-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 52561,31 гривень; №32179-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 58914,41 гривень; № 0922656-2415-2034 від 30.12.2021 на суму 61122,70 гривень; № 0004301-2405-2034 від 12.01.2023 на суму 84708,00 гривень; № 2212734-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 15294,50 гривень; №1925596-2405-2034-UA63120270000028556 від 28.06.2024 на суму 70942,95 гривень; №2579501-2405-2034-UA63120270000028556 від 30.10.2024 на суму 23647,65 гривень про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо об'єкту: нежитлове приміщення загальною площею 1411,80 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2937 (дві тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн. 54 коп.
Додатковим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині вимог заяви - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладення судом висновків, які не відповідають обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі № 520/3823/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач звертався із заявою до контролюючого органу щодо проведення звірки по сформованим податковим повідомленням - рішенням, які оскаржуються. Разом із заявою про звірку позивачем додано "Технічний паспорт на нежитлове приміщення" датований від 13.11.2015. При цьому, апелянт вказує, що головним правовстановлюючим документом визначення приналежності будівлі до конкретної категорії є витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, а лише описує об'єкт та визначає його складові для подальших дій. Наполягав, що у спірних правовідносинах для визначення класифікації будівель відповідно до Державного класифікатора, позивачу необхідно звернутись до органу, уповноваженого на ведення Державного класифікатора - Державного науково - дослідного інституту автоматизованих систем у будівництві Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України - для отримання експертного висновку щодо приналежності описаного об'єкта нерухомості до певного класу будівель за Державним класифікатором. Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 819/2191/17. Вказує, що позивачем жодних документів для конкретизації приналежності будівлі до певного класу не надано, жодних дій щодо внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (який і є підставою для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) позивачем не вчинено.
Також посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив суму витрат на правову допомогу, формально підійшов до з'ясування фактичних обставин цієї справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача. Вказав, що позивачем не надано доказів, які свідчать про понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копії апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи , що позивач, ОСОБА_1 , є власником нежитлової будівлі загальною площею 1411,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорту, виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами загальною площею 1411,80 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , складаються із:
- нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 1094,7 кв.м., до складу якої належить: цех загальною площею 534,5 кв.м., кабінет загальною площею 17,6 кв.м., кабінет загальною площею 11,8 кв.м., підсобне приміщення загальною площею 15,2 кв.м., санвузол загальною площею 1,5 кв.м., вмивальня загальною площею 8,6 кв.м., роздягальня загальною площею 8,3 кв.м., цех загальною площею 128,8 кв.м., цех загальною площею 315,0 кв.м., цех загальною площею 53,4 кв.м.;
- нежитлової будівлі літ. «Б-1», що є складом, загальною площею 12,3 кв.м.;
- нежитлової будівлі літ. «В-1», що є складом, загальною площею 304,8 кв.м.
У відповідь на адвокатський запит, позивачу стало відомо, що контролюючим органом нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сформовані податкові повідомлення-рішення на сплату податку на нерухоме майно за 2018-2023 рік, а саме:
- за нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 411,80 кв.м сформовано ППР від 31.12.2021 № 32178-2415-2034 на суму 52561,31 грн., від 31.12.2021 № 32179-2415-2034 на суму 58914,41 грн., від 13 30.12.2021 № 0922656-2415-2034 на суму 61122,70 гривень; від 12.01.2023 № 0004301- 2405-2034 на суму 84708,00 грн., від 18.06.2024 № 2212734-2405-2034- UA63120270000028556 на суму 15294,50 грн., від 28.06.2024 № 1925596-2405-2034-UA63120270000028556 на суму 70942,95 грн., від 30.10.2024 № 2579501-2405-2034- UA63120270000028556 на суму 23647,65 грн., за 2019 - 2023 податкові періоди.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Відтак, Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі по тексту -ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості.
До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.261 ПК України).
Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об'єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об'єкту тощо).
Для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні їй приміщення, чи застосовуються до неї пільги, передбачені чинним законодавством.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 у справі № 140/2387/19.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями, яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, керуючись ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який у свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Колегія суддів зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16 та в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 520/2983/22.
Судовим розглядом встановлено, що спірне нерухоме майно належало у відповідному податковому періоді позивачці на праві власності. Сторони вказаної обставини не заперечують.
Відповідно до технічного паспорту, виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами загальною площею 1411,80 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Тваринників, 3-Ж, складаються із:
- нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 1094,7 кв.м., до складу якої належить: цех загальною площею 534,5 кв.м., кабінет загальною площею 17,6 кв.м., кабінет загальною площею 11,8 кв.м., підсобне приміщення загальною площею 15,2 кв.м., санвузол загальною площею 1,5 кв.м., вмивальня загальною площею 8,6 кв.м., роздягальня загальною площею 8,3 кв.м., цех загальною площею 128,8 кв.м., цех загальною площею 315,0 кв.м., цех загальною площею 53,4 кв.м.;
- нежитлової будівлі літ. «Б-1», що є складом, загальною площею 12,3 кв.м.;
- нежитлової будівлі літ. «В-1», що є складом, загальною площею 304,8 кв.м.
Отже, відповідно до Державного класифікатора ДК 018-2000 у сукупності із даними вищевказаного технічного паспорту слід визначити про приналежність зазначеного об'єкту нерухомості за своїм функціональним призначенням в частині нежитлової будівлі літ. «А-1» до будівель промисловості (клас 1251) «Будівлі промисловості» та в частині нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1» до складів (клас 1252) «Резервуари, силоси та склади», що загалом віднесено до групи 125 «Будівлі промислові та склади».
Таким чином, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 28.11.2018 № 1284/18: нежитлові приміщення літ. «А-1» загальною площею 1094,7 кв.м., літ. «Б-1», загальною площею 12,3 кв.м., літ. «В-1», загальною площею 304,8 кв.м., які складаються із: виробних будівель та складів підлягають оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем.
Контролюючим органом обчислено базу оподаткування на підставі даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відомості щодо цільового призначення приміщень відсутні.
Колегія суддів встановила, що відповідач необґрунтовано кваліфікував нежитлову власність позивача у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1% як до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів, оскільки відомостей про те, що такі докази існували у розпорядженні суб'єкта владних повноважень на момент видання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, матеріали справи не містять.
Доводи відповідача, які вказані в апеляційній скарзі, про не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення нежитлового приміщення за адресою: м. Харків, вул. Тваринників, 3 -Ж, та якими відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваного рішення, не спростовують обов'язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №819/2191/17 в обґрунтування своїх доводів щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки у справі №819/2191/17 спірним питанням був об'єкт оподаткування, а у справі за позовом ОСОБА_1 спірним питанням є розмір ставки податку.
Враховуючи встановлені по справі обставини колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно здійсненого за результатами розгляду справи розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі, і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Матеріалами справи встановлено, що 18 листопада 2024 року між адвокатським бюро "Олексія Романченко" та ОСОБА_1 укладено договір № 71/11-2024.
На виконання п. 6.2. даного договору 14 лютого 2025 року між адвокатським бюро "Олексія Романченко" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору № 71/11-2024 від 18.11.2024.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 2 до договору № 71/11-2024 від 18.11.2024 адвокатське бюро "Олексія Романченко" приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в рамках адміністративної справи про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Харківській області № 32178-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 52561,31 гривень; № 32179-2415-2034 від 31.12.2021 на суму 58914,41 гривень; № 0922656-2415-2034 від 30.12.2021 на суму 61122,70 гривень; № 0004301-2405-2034 від 12.01.2023 на суму 84708,00 гривень; № 2212734-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 15294,50 гривень; № 1925596-2405-2034-UA63120270000028556 від 28.06.2024 на суму 70942,95 гривень; № 2579501-2405-2034-UA63120270000028556 від 30.10.2024 на суму 23647,65 гривень про сплату ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо об'єкту: нежитлове приміщення загальною площею 1411,80 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 2 до договору № 71/11-2024 від 18.11.2024 сторони погодили, що гонорар адвокатського бюро за ведення справи, визначеної у п. 1 даної додаткової угоди, у суді першої інстанції становить 20000,00 (двадцять тисяч гривень 00 копійок) гривень у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь Клієнта.
Як вбачається з акту виконаних робіт № 2 до договору №71/11-2024 від 18.11.2024 адвокатом надані наступну послуги: підготовлено позовну заяву від 18.02.2025, підготовлено заяву про поновлення строку на звернення до суду від 05.03.2025, вивчено відзив на позовну заяву та підготовлено відповідь на відзив від 01.04.2025.
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення ч. 7 ст. 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу застосовано Верховним Судом у постановах від 14.06.2023 у справі № 1340/5680/18, від 17.07.2024 у справі № 9901/425/21.
Колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції до відшкодування сума витрат у розмірі 10 000 грн. на професійну правничої допомогу відповідає критеріям, визначеним у частині 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, та є співмірною із складністю справи (загальне позовне провадження), ціною позову 367191,52 грн., обсягом виконаних адвокатом робіт , часом, витраченим адвокатом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 520/3823/25 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий