18 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 200/286/25
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та вчинення дій,
I. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач або ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 30.12.2024, прийняте відповідачем в особі помічника начальника відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » начальником кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , капітаном ОСОБА_2 , яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
1.2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року матеріали справи за підсудністю передані до Чернівецького окружного адміністративного суду.
1.3. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 року, справа розподілена на суддю Анісімова О.В., який ухвалою суду від 18.02.2025 року даний позов залишив без руху та встановив строк для усунення недоліків.
1.4. Ухвалою від 21.02.2025 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та повідомлено сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
1.5. 14.03.2025 року до суду надійшов відзив на позов.
1.6. 06.05.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ та АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
2.1. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 30.12.2024 року він прибув до міжнародного пункту пропуску «Порубне» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При проходженні прикордонного контролю позивач пред'явив паспорт громадянина України та військовий квиток з відміткою про виключення з військового обліку відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як особа, раніше засуджена до позбавлення волі.
2.2. На думку позивача, він не відноситься до категорії військовозобов'язаних, призовників, резервістів, а тому не може бути обмежений у праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану.
2.3. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його конституційні права, гарантовані статтею 33 Конституції України (право вільно залишати територію України) та статтею 2 Протоколу №4 до Європейської конвенції з прав людини (свобода пересування). Він підкреслює, що під час перетину кордону у посадової особи відповідача не було зауважень щодо повноти поданих документів, тому рішення про відмову є необґрунтованим та порушує принцип належного урядування.
2.4. Також, згідно заяв по суті, позивач вважає, що оскаржуване рішення містить лише посилання на нормативно-правові акти без зазначення конкретної причини відмови у перетині державного кордону та без вказівки на те, яких саме документів бракує для прикордонного контролю. Позивач також зазначає, що у рішенні вказано пункт 2-6 як підставу відмови, але не зазначено, до якого нормативного акту цей пункт належить, що унеможливлює встановлення однієї з підстав відмови. Такі недоліки у вмотивуванні рішення суперечать загальним вимогам до актів індивідуальної дії щодо їх обґрунтованості та вмотивованості.
Аргументи відповідача
2.5. ВЧ НОМЕР_1 категорично не погоджується з позовними вимогами, обґрунтовуючи свою позицію нормами Конституції України та спеціального законодавства воєнного часу. Відповідач підкреслює, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, Державна прикордонна служба уповноважена обмежувати виїзд військовозобов'язаних осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Виключення з військового обліку не є підставою для вільного перетину кордону, оскільки таке право надається лише особам, які мають відповідні підтверджуючі документи згідно з Правилами перетинання державного кордону та законодавством про мобілізацію.
2.6. Відповідач посилається на системний аналіз законодавства, згідно з яким право на перетин державного кордону під час воєнного стану не є абсолютним і може бути обмежене при відсутності документів, що підтверджують належність особи до категорій громадян, яким дозволено виїзд. Військовий квиток з відміткою про зняття з обліку сам по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину кордону в умовах воєнного стану. Відповідач також посилається на позицію Верховного Суду у постанові від 09.03.2023 р. по справі №600/2520/22-а, яка підтримує таке тлумачення законодавства. На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
ІV. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
4.1. Так, дослідженням матеріалів справи та згідно доводів позивача, судом встановлено, що 30.12.2024 року позивач прибув до міжнародного пункту пропуску «Порубне» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
При проходженні прикордонного контролю позивач пред'явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон та тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою про виключення з військового обліку відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
4.2. За результатами здійснення прикордонного контролю посадовою особою відповідача - помічником начальника відділу - начальником кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення від 30.12.2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу.
4.3. Також, у справі наявне тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 21.03.2024 року (а.с.20-21), в якому наявний штамп «Знято з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 15.02.2024 року. Підстава для виключення з військового обліку пункт 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
5.1. Предметом цього позову є рішення від 14.04.2022 року, яким позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону на виїзд з України.
Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, оцінивши його через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5.2. При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
5.3. Також суд зазначає, що оскаржуваними наказами здійснено втручання у права позивача, які гарантовані статтею 2 (свобода пересування) Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї від 16.09.1963 року (Протокол ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.199 року), а також статтею 33 (право вільно залишати територію України) Конституції України, а тому суд вважає за необхідним розглянути та вирішити цю справу по наявним матеріалам, які відповідають критерію достатності та достовірності.
Щодо суті спору
5.4. Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
5.5. Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
5.6. З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
5.7. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
5.8. В подальшому Указом Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
5.9. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 воєнний стан в Україні продовжується з 05:30 год 25 квітня 2022 року строком на 30 діб (тобто до 25 травня).
5.10. Відповідно до Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, продовжується строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
5.11. Указом Президента України від 12.08.2022 року № 573/2022 воєнний стан в Україні продовжується з 05:30 год 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
5.12. Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
5.13. Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
5.14. Згідно із статтею 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
5.15. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
5.16. Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
5.17. Поряд з цим, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України “Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710).
5.18. Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
5.19. Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
5.20. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710).
5.21. Частиною 1 статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
5.22. Статтею 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
5.23. Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила перетинання державного кордону) (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
5.24. Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
5.25. Зокрема, згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
5.26. Пунктом 12 Правил перетинання державного кордону визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
5.27. З наведених законодавчих норм судом висновується, що особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
5.28. Судом у цій справі встановлено, що позивачем при проходженні паспортного контролю працівникам прикордонної служби надано оригінали наступних документів: паспорт громадянина України для виїзду закордон серія НОМЕР_3 Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 21.03.2024 року.
5.29. Так, згідно графи 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 21.03.2024 року, ОСОБА_1 з 15.03.2024 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому суд зауважує, що тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і само по собі воно не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.
5.30. Суд вважає, що визначальним у спірних правовідносинах є встановлення того, чи мав право позивач для перетину державного кордону та чи належним чином це право на час проходження паспортного контролю було ним підтверджено.
5.31. Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
5.32. Суд зауважує, що чинне законодавство України не обумовлювало прийняття на військову службу та її проходження громадянами України, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
5.33. Відтак, позивач не був військовозобов'язаним у розумінні Закону “Про військовий обов'язок і військову службу».
5.34. Однак, 18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року, №3633-ІХ, яким частина 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, викладена в новій редакції, яка не передбачає виключення із військового обліку осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
5.35. Не надаючи оцінку наведеному (оскільки це не є предметом цього спору), суд водночас критично оцінює доводи позивача, що останній не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що в контексті зазначеної в пункті 2-6 Правил перетинання державного кордону норми права “інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» слід розуміти осіб, визначених Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
5.36. При цьому, громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, котрі відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) не входили до кола осіб, визначених Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
5.37. Крім того, сам факт зняття/виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
5.38. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.03.2023 року, №600/2520/22-а.
5.39. Як вже зазначалось вище, Указом Президента України, який затверджено Законом України, уповноважено Державну прикордонну службу України запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, зокрема і ті, що пов'язані з обмеженням прав і свобод, передбаченими статтею 33 Конституції України.
5.40. Судом встановлено, що головою Державної прикордонної служби було прийнято рішення “Про Указ Президента України» від 24.02.2022 №23-6122/0/6-22-Вих, адресоване органам Держприкордонслужби, згідно з яким на виконання пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» з метою забезпечення оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, проведення своєчасної та повної мобілізації, заборонено, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
5.41. Отже, зазначене вище в сукупності зумовлює висновок про те, що станом на час виникнення спірних у даній справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).
5.42. Відтак, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, з 24.02.2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, а саме: передбачене статтею 33 право на свободу пересування та право вільно залишати територію України.
Обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету. Суд не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом заявника.
5.43. Проаналізувавши наведене вище в контексті фактичних обставин в справі суд дійшов висновку, що оскільки позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, його право на перетин кордону, слідує, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, є правомірним.
5.44. Відтак, надавши оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, оцінивши його через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення, а відтак підстав для його визнання протиправним та скасування суд не вбачає.
VІ. ВИСНОВКИ СУДУ
6.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якими є відповідачі.
6.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
6.3. Відповідачем доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення, натомість позивачем недоведено суду його протиправність.
6.4. Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що рішення від 30.12.2024 року, прийняте відповідачем в особі помічника начальника відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » начальником кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , капітаном ОСОБА_2 , яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України, прийняте на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому є правомірним, а відтак не підлягає скасуванню.
6.5. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов не підлягає задоволенню з підстав викладених у його мотивувальній частині.
6.6. Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
7.1. У зв'язку з відмовою у задоволенні цього позову, суд не стягує та не присуджує на користь позивача судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. У задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та вчинення дій, відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Державна прикордонна служба України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.В. Анісімов